Фактори світового впливу США у сфері закордонного інвестування

Протягом останнього десятиріччя відбулися радикальні зміни у світовій позиції США, спричинені рухом прямих зарубіжних інвестицій. На базі прямих інвестицій, які здійснюють переважно ТНК, у значних масштабах відбувається формування міжнародного виробництва, що об’єднує економіку США з економіками інших країн зв’язками, міцнішими за зовнішньоторговельні.

Мережу міжнародного виробництва, створену за допомогою прямих закордонних інвестицій, в економічній літературі зазвичай називають другою економікою. Друга економіка США посідає особливе місце у світовій системі. За своїм виробничим, науково-технічним і фінансовим потенціалом вона значно випереджає аналогічні сфери господарювання найближчих конкурентів США у цій галузі: Західну Європу й Японію. Вже у середині 80-х рр. на 20-ти тис. закордонних підприємствах, контрольованих американським капіталом, працювало 6.5 млн. робітників і службовців, що дорівнює одній четвертій усієї робочої сили, зайнятої на підприємствах, які належать американським ТНК. Загальний обсяг продажу підприємств і фірм другої економіки США складає 32% ВНП країни. Основу другої економіки утворюють закордонні промислові фірми, на які припадає більш, ніж 70% продажу усіх закордонних підрозділів США.

Інтенсивна взаємодія зарубіжних підприємств американських ТНК з господарськими структурами США знаходить прояв у зростаючій виробничій кооперації закордонних філій з материнськими фірмами. Серед машинобудівельних компаній активно розвиваються “глобальні конвейєри” з випуску уніфікованої продукції на світовий ринок, а також виробництво “замкненого циклу” (випуск товарів для американського ринку на зарубіжних збиральних підприємствах із вузлів і деталей, які постачають з підприємств материнських компаній). Створення “замкненого циклу” виробництва лише у 12 країнах, що розвиваються, забезпечує американським ТНК отримання додаткових прибутків у розмірі 2-3 млрд. дол. щорічно. Головний виграш тут забезпечує відносна дешевизна робочої сили, зайнятої на закордонних підприємствах.

Розвиток міжнародної кооперації спричиняє трансформацію зовнішньої торгівлі у внутрішньофірмену (рух товарів і послуг через кордон між підрозділами однієї компанії, розташованими у різних країнах). Так, створення на території країн, що розвиваються, збиральних цехів призвело до того, що більше, ніж 10% товарообороту США з цими країнами припадає на внутрішньофірмові поставки. Аналогічні зв’язки, часто більш масштабні, розвиваються Сполученими Штатами з рядом промислово розвинених країн. Наприклад, у складі американського імпорту з ФРН частка таких поставок перевищує 20%.

Процес прямого закордонного інвестування набув глобальних масштабів з точки зору розширення учасників цього процесу та посилення їхніх позицій. Позиція США у цьому процесі також продовжує зростати, але завдяки розширенню клубу міжнародних інвесторів питома вага Сполучених Штатів знижується. Якщо у 1960 р. вартість закордонних прямих капіталовкладень, що належать США, дорівнювала 32 млрд. дол., і це складало більше половини вартості прямих закордонних інвестицій, то у 1990 р. їхня вартість перевищувала вже 700 млрд. дол., але частка у світовому обсязі складала 30 %, що однак значно перевищує частку будь-якої іншої країни (частка Японії - 10%). Значна частина прямих інвестицій зосереджена у сучасних науковоємних галузях машинобудування.

Одночасно США, як окрема країна, стали найбільшим реципієнтом прямих іноземних капіталовкладень. На початок 1992 р. вартість американських прямих інвестицій за кордоном за ринковою оцінкою складала 802 млрд. дол., а вартість іноземних прямих інвестицій у США - 654 млрд. дол. Інтенсивне іноземне інвестування в американську економіку є важливою ознакою сили останньої. Підприємці інших країн фінансуючи менш технологічні сектори економіки, тим самим дозволяють американському капіталу переходити у більш сучасні сектори, підтримуючи при цьому стабільність усієї господарської системи країни. У спільному міжнародному економічному просторі саме американський капітал залишається головним локомотивом.

З цих позицій зрозумілим є перелив у США банківського капіталу та інших видів фінансових ресурсів зі світового фінансового ринку з початку 80-х років і по сьогодні. Цей капітал надходить у США на основі ринкових інтересів. Сюди його приваблює висока дохідність, надійність розміщення, перспективи майбутнього зростання. Треба зауважити, наприклад, що в останні роки, а точніше з 1991 р. економіка США стабільно зростає у середньому на 2,2% - 3,6% щорічно при майже постійних цінах (0,1% темп інфляції у 1997 р.) і мінімальному безробітті (менш, ніж 5%, що практично відображає стан повної зайнятості). У світовій конкуренції за фінансові ресурси Сполучені Штати перемагають завдяки своєму потужному потенціалу, який генерує економічне зростання на новій технологічній основі. В організаційному ж плані цей перелив забезпечується ємністю і високим ступенем досконалості внутрішнього фінансового ринку, здатного приймати і розміщувати 100 - 150 млрд. дол. у рік з-за кордону.

Масштаби внутрішнього кредитного ринку є потужним фактором впливу США на світовий рух грошових ресурсів. На початку 90-х років обсяг кредитних ресурсів, що їх розподіляє цей ринок, перевищував 1000 млрд. дол., щорічно. Це значно більше, ніж величина кредитного ринку будь-якої з інших розвинених країн. За умов тісної взаємодії грошових ринків, фактичної їх інтеграції у світовий ринок кредитних ресурсів, події на грошовому ринку США, зміни кредитно-грошової політики країни суттєво впливають на загальний стан справ у світовій економіці та її валютно-фінансовій галузі.

В основі інтернаціоналізації грошової політики США лежить міжнародна роль долара, який залишається головною резервною і розрахунковою валютою у світовій валютно-фінансовій системі. Інвалютні резерви центральних банків західних країн на три четвертих складаються з доларів, у доларах здійснюється більше половини розрахунків у світовій торгівлі, долар є мірою цінності багатьох найважливіших товарів на світовому ринку (наприклад, нафти).

До останнього часу долар служить єдиним еталоном, на який рівняються усі валюти розвинених країн. Причиною цього є потреба міжнародного обміну використовувати єдину універсальну розрахункову грошову одиницю, потреба, яку зумовлює зростаюча єдність товарного виробництва у світовому господарстві. Ефективно задовольнити цю потребу у сучасних умовах може лише національна валюта країни, якій належить роль лідера у світовій економіці. Саме США й задовольняють цим вимогам.

Не можна не зауважити, що після довготривалого сталого економічного зростання, у 1998 р. в економіці Сполучених Штатів з’явилися ознаки поступового загальмування темпів її розвитку. Так, за цей рік зростання американського експорту зменшилося на 3%, що зумовлено кількома причинами. По-перше, падінням сукупного світового попиту через азіатську фінансову кризу. По-друге, надвиробництвом у сільському господарстві США. По-третє, тим, що потужний страйк робітників “Дженерал Моторс” наймогутнішої ТНК не лише США, але й світу, спричинив падіння американського виробництва на 0,6%.

У країні існує значний ризик зростання інфляції, бо швидко підвищується заробітна плата. Споживчий сукупний попит лишається високим і зростає швидше за збільшення темпу економічного зростання при низькому безробітті. Одночасно має місце постійне зростання цін на нерухомість і цінні папери (вважається, що курс їх на даний час є завищеним). А грошова маса лише за 3-й квартал 1998 р. зросла у США на 10%. За таких умов можливе збільшення рівня ставки проценту в країні негативно впливатиме на ситуацію у галузі кредитування, і перш за все зменшить обсяг споживчих кредитів.

Імовірно, що подальший розвиток економіки США може бути менш успішним. Проте, незважаючи на це, загальна тенденція лишатиметься незмінною - Сполучені Штати є лідером світової економіки, країною, розвиток якої значною мірою визначає основні закономірності розвитку світового господарства.

Дата добавления: 2015-05-22