Регулювання міграційних процесів

Тенденції розвитку міжнародного ринку робочої сили.

Сучасна трудова міграція характеризується наступними рисами:

· зростання масштабів міграції;

· збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;

· розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території колишнього СРСР;

· формування нових центрів залучення робочої сили;

· зростання нелегальної імміграції;

· посилення «відпливу інтелекту»;

· ротаційний характер міграції.

Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці – для робітників-громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є «відплив інтелекту», тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і високваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; бажання покращити своє матеріальне становище; більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід.

Значний вплив на міграційні процеси має міжнародна економічна інтеграція, розвиток якої сприяє збільшенню масштабів міграції в рамках окремих інтеграційних угрупувань.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів із Європи та зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії.

Другий ринок – країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили.

Третій ринок – район нафтовидобувних країн Близького Сходу.

Четвертий ринок – Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами.

Негативні наслідки міжнародної міграції робочої сили та високий рівень нелегальної міграції викликають необхідність регулювання даним процесом зі сторони держави та міжнародних організацій.

Державна міграційна політика – це ціленаправлена діяльність держави по регулюванню процесів експорту та імпорту робочої сили. Державна міграційна політика поділяється на два види: еміграційну та імміграційну.

Еміграційна політика включає непрямі методи регулювання, завданням яких є створення сприятливого еміграційного клімату. А також прямі методи, направлені на регулювання об’ємів та структури еміграційних потоків.

До непрямих методів входять:

1) валютна та банківська політика стимулювання валютних переказів із –за кордону (надання пільг по валютних вкладах, продаж робочим – мігрантам цінних паперів, що не оподатковуються);

2) митна політика, яка передбачає митні пільги, для емігрантів які повертаються на батьківщину;

3) спеціальні еміграційні програми

Прямі методи включають:

1) вимоги до суб’єктів трудової міграції: до фірм – посередників; працівників – мігрантів;

2) експансивна політика, направлена на завоювання робочих місць на зарубіжних ринках;

3) структурна політика, елементами якої можуть виступати лімітування видачі закордонних паспортів; заборона (пряма і непряма) на виїзд окремих категорій робітників та введення еміграційних квот; встановлення термів обов’язкової роботи в країні після отримання освіти за державний рахунок.

Імміграційна державна політика покликана захистити національний ринок праці від неконтрольованого притоку мігрантів, забезпечити раціональне використання їх праці.

В різних імміграційних програмах мігрантів класифікують за трьома критеріями:

· сімейна еміграція (передбачає обов’язкову наявність родича – громадянина країни, який може поручитися за мігранта);

· економічна еміграція (передбачає наявність кваліфікації, особливих здібностей, досвіду підприємницької діяльності, які можуть бути корисними в економічному розвитку країни);

· гуманітарна еміграція (передбачає визнання статусу біженця і т. д.)

Розрізняють три основних типи імміграційних політик, які можуть використовуватися одночасно в залежності від категорій мігрантів:

· політика, яка базується на обмеженні перебування іммігрантів в країні (за кількістю і термінами);

· політика що передбачає проживання без визначеного терміну з правом в’їзду членів сім’ї;

· політика, яка дозволяє постійне проживання іммігрантів і передбачає право на отримання громадянства.

Інструментами імміграційної політики є:

1. Кількісні вимоги до іноземної робочої сили: наявність сертифікату про освіту; стаж роботи за спеціальністю.

2. Віковий ценз.

3. Стан здоров’я.

4. Пряме квотування імпорту робочої сили.

5. Фінансові обмеження.

6. Часові обмеження.

7. Заборони у явній формі, що виражаються в прийнятті законів, в яких міститься детальний перелік професій, займатися якими іноземцям заборонено, і у непрямій формі, коли визначається перелік пріоритетних професій для в’їзду.

8. Обмеження особистісного характеру (так звана соціальна чистка).

9. Національно –географічні пріоритети.

10.Система санкцій, які діють по відношенню до незаконних працівників-мігрантів; осіб, зайнятих незаконним імпортом робочої сили; роботодавців, які незаконно використовують працівників – мігрантів.

11.Програми репатріації, завданням яких є стимулювання відтоку трудящих – мігрантів. Використовується, як правило, три види програм:

· програми матеріальної компенсації, що передбачають грошові виплати іммігрантам за передчасне переривання їх діяльності;

· програми професійної підготовки з метою полегшити імпортерам від’їзд на батьківщину та їх працевлаштування вдома;

· програми економічної допомоги регіонам масової еміграції.

Характерною особливістю регулювання міграційних процесів є те, що пріоритети в даній галузі віддаються національним державам.

На міжнародному рівні створено декілька організацій, діяльність яких спрямована на впорядкування процесів міграції. Найвпливовішою серед них є Міжнародна організація праці (МОП), яка була створена у 1919р., а в 1946р стала спеціалізованим закладом ООН. Завданнями МОП є:

· сприяння забезпеченню соціальної справедливості для трудящих;

· розробка міжнародної політики і програм, направлених на покращення умов праці і життя;

· розробка міжнародних трудових стандартів, покликаних служити в якості керівних принципів для національних урядів при проведенні цієї політики;

· регламентація набору робочої сили;

· боротьба з безробіттям;

· гарантії заробітної плати, що забезпечує нормальний рівень життя;

· захист від професіональних захворювань та нещасних випадків;

· захист дітей і жінок;

· регламентація питань соціального страхування та забезпечення;

· організація професійно – технічного навчання.

В структуру МОП входять:

· Міжнародна конференція праці – вищий орган МОП, що виконує законодавчі функції;

· адміністративна рада – керує роботою різних комітетів та комісій при МОП;

· Міжнародне бюро праці – інформаційний та консультативний орган.

Дата добавления: 2015-05-22