Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Класифікація політичних партій зарубіжних країн




Основні функції політичних партій.

Політичні партії виконують різноманітні функції, до основних з яких належать:

а) представництво інтересів класу, соціальної групи, національної спільності (наприклад Шведська народна партія у Фінляндії), суспільства в цілому;

б) розробка політично­го курсу, вирішення існуючих у суспільстві проблем: економіч­них, соціальних, національних, міжнародних тощо;

в) боротьба за владу з метою реалізації своїх партійних програм чи передвиборних платформ;

г) втілення в життя свого політичного курсу, коли партія приходить до влади, діставши перемогу на виборах;

д) контроль за діяльністю державних органів, коли партія опози­ційна;

є) ідеологічна функція партії, що полягає у пропаганді партією свого світогляду, своїх цінностей не тільки з-поміж її членів і прибічників, а й у суспільстві в цілому.

У демократично­му суспільстві не може бути монополії однієї партії, навпаки, йдеться лише про змагання ідей, їх вільну конкуренцію;

є) робота із залучення до партії нових членів, прагнення до створення мо­гутньої соціальної партії;

ж) кадрова політика в партії виховання активістів, добір лідерів і їх висування як у партійному апараті, так і в державних структурах;

з) регулювання внутрішньопартій­ного життя, вирішення різних внутрішньопартійних питань.

У ба­гатьох партіях надзвичайно гострою є проблема боротьби між фракціями: лівими, правими, центристами, радикалами тощо.

Інколи розбіжності у поглядах на вирішення нагальних проблем усередині партії бувають гостріші й серйозніші, ніж між різними політичними партіями.

Гостра між фракційна боротьба паралізує ту чи іншу партію, може призвести до її розпаду.

В основу класифікації можуть бути покла­дені різні критерії: соціальна підтримка, ідеологія, принципи організації тощо.

Консервативні партії (лат. - зберігання) є при­бічниками зберігання соціальних, економічних, політичних, мо­ральних устоїв, традицій і принципів, притаманних класичному ринковому капіталізму.

Вони, як правило, критично ставляться до різних перетворень, реформ і схвалюють лише ті новації, які, на їхню думку, здатні зберегти існуючий устрій чи є гарантією його стабільності.

До цих партій належать Консервативна партія Великобританії, Ліберально-демократична партія Японії, Прогресивно-консервативна партія Канади та ін.

Партії ліберально-демократичного спрямування стоять на по­зиціях збереження механізмів ринкового господарства і вільної конкуренції з мінімально необхідною регулюючою функцією дер­жави.

Вони обстоюють помірний соціальний реформізм, охорону міжнародної безпеки, розвиток інтеграційних процесів (насампе­ред у рамках ЄС).

Партіями ліберального напряму в політиці є Ліберальна Партія Великобританії, Італійська ліберальна партія, Вільна демократична партія Німеччини.

Соціал-демократичні партії, створені як партії робітничого класу, сьогодні змінили свій соціальний склад і характер.

Це по­в'язано, насамперед, з динамікою соціальної структури суспіль­ства.

У наш час ці партії підтримують не тільки трудящі, а й влас­ники, чиновники держапарату, представники творчої інтелігенції, пенсіонери, молодь.

За сучасних умов вони стали головними контрагентами консервативних партій, усунувши з цієї позиції лібералів.

Широка соціальна база таких партій забезпечує їм силу і вплив. Ідеологічною основою соціал-демократів є доктрина де­мократичного соціалізму, основними цінностями якого проголо­шується свобода, рівність, соціальна справедливість і солідарність.

У соціально-економічній сфері вони пропагують контроль сус­пільства над економікою, плюралізм форм власності, забезпечен­ня соціальних прав, ліквідацію всіх форм гноблення, дискримі­нації та експлуатації людини людиною.

Досягти цієї мети перед­бачається тільки мирними засобами, шляхом перетворень і реформ, без революцій і соціальних потрясінь.

Тому соціалістичні та соціал-демократичні партії часто називають реформістськими.

У деяких країнах провідними і правлячими партіями є конфе­сіональні (лат. - віросповідний).

Вони об'єднують членів партії на основі спільності віри.

Найбільш впливовими в Європі вважаються партії, що об'єднують католиків: Християнсь­ко-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократична партія Італії, Австрійська народна партія та ін.

Координує діяльність конфесіональних партій католицького напряму Ватикан.

Невелику підгрупу конфесіональних партій становлять кле­рикальні партії (лат. - церковний).

Лідери клерикаль­них партій намагаються підпорядкувати державу впливові певної церкви.

Усі конфесійні партії - це партії правого консер­вативного напряму.

Найвпливовішими з них є Ісламська республіканська партія Ірану, Мусульманська ліга в Індії.

На особливу увагу заслуговує діяльність японської партії Комейто (партія «чи­стої політики»), що об'єднує представників буддійської релігії країни.

У програмі цієї партії зазначається, що Комейто веде бо­ротьбу за забезпечення добробуту всього народу і керується кон­цепцією «гуманного соціалізму», закликає до згуртування всіх партій опозиції, крім КПЯ.

Партія широко представлена в обох палатах японського парламенту.

Партії «зелених» (екологічні партії) утворилися в результаті злиття громадських організацій, що виступають на захист навко­лишнього середовища.

Це відносно нові політичні об'єднання. Перша така партія була зареєстрована у 1980 р. у ФРН, а у 1983 р. «зелені» завоювали 27 депутатських мандатів у Бундестазі.

Сьо­годні «зелені» працюють у парламентах Великобританії, Сканди­навських держав, Японії та ін.

Це партії лівого, демократичного напряму, що виступають, насамперед, з позицій захисту прав і сво­бод людини, за чистоту довкілля.

Новацією політичного життя останніх десятиріч стало ство­рення гуманістичних партій.

Перша така партія виникла не в Європі з її демократичними традиціями, а в Аргентині у 1969 р.

Сьогодні гуманістичні партії широко відомі на Заході.

В основу своєї діяльності гуманісти покладають загальнолюдські цінності.

Вони виходять з того, що для будь-якої форми організації сус­пільства головною цінністю мають бути не ідеї партії, держава тощо, а людина.

Звідси - завдання, що їх висувають гуманісти: підвищення життєвого рівня людини, інтенсифікація праці, бо­ротьба за соціальну рівність, з безробіттям.

У сфері зовнішньої політики - роззброювання, без'ядерний світ тощо.

Серйозною загрозою демократичним інститутам і джерелом політичної «напруженості є діяльність неофашистських партій (від лат. - зв'язка, об'єднання).

Після закін­чення Другої світової війни багатьом здавалося, що фашизму по­кладено кінець.

Однак сьогодні у багатьох країнах активізується діяльність неофашистських партій, неофашисти працюють не тільки в муніципальних органах, а й в парламентах (Італія, Фран­ція та ін.).

У Франції на виборах президента у 2002 р. лідер нео­фашистів Жан-Марі Ле Пен балотувався навіть на посаду прези­дента.

Ідеологія фашистів - це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, звеличування тоталітарної держави, автори­тарний режим, однопартійна система, загарбницькі війни тощо.

Після розпаду Радянського Союзу і припинення ним матері­альної підтримки комуністичних партій зарубіжних країн різко зменшилися їх вплив і чисельність.

Проте ці партії навіть під час найвищих своїх успіхів у перші роки після Другої світової війни ніколи не лідирували (крім колишніх соціалістичних НДР, Польщі, Болгарії та деяких інших).

Основа їх діяльності — марк­систсько-ленінська ідеологія.

Щоправда, деякі з них (наприк­лад, комуністи Франції та Італії) відмовилися від принципу де­мократичного централізму, що завжди був наріжним каменем діяльності комуністів.

Деякі комуністичні партії перейшли на позиції соціал-демок­ратів, інші - змінили свої назви.

Так, італійські комуністи нази­ваються нині «Демократичною партією лівих сил».

Зберегли свої місця у парламентах комуністи Франції, Італії, Японії та деяких інших країн.

Щодо організаційної класифікації партії можна розподілити таким чином.

1. Кадрові партії, що об'єднують у своїх лавах невелику кількість членів, які здебільшого є професійними політиками.

Це, можна сказати, закриті для широких мас партії, їх підтримують могутні монополії, банки і ТНК.

Прикладами таких партій мо­жуть бути ОПР і Республіканська партія Франції.

2. Масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав максимальної кількості членів з метою забезпечення через членські внески фінансової підтримки своєї діяльності.

Такими є соціалістичні та соціал-демократичні партії.

3. Партії, побудовані на чітких, формально закріплених прин­ципах членства.

У таких партіях визначені умови вступу, їх чле­ни мають партійні квитки, зобов'язані дотримуватися статуту, підкорятися партійній дисципліні, виконувати партійні доручен­ня і регулярно сплачувати членські внески.

До них належать Хри­стиянсько-демократичний союз Німеччини, Ліберально-демокра­тична партія Японії, комуністичні партії.

4. Партії, в яких відсутній інститут оформленого членства, а належність до них являється через голосування за її кандидатів на виборах.

Вони є фактично апаратом професіоналів і активістів, що розгортають діяльність під час підготовки і проведення виборчих кампаній.

По суті, такі партії можна вважати виборчими рухами.

Члени організаційно неформальних партій не мають парт­квитків, не сплачують членські внески, вільні від партійних до­ручень і партійної дисципліни.

Якщо необхідно довести на­лежність до такої партії, то це робиться присяганням на Біблії.

У США до розряду офіційно неоформлених партій належать дві провідні партії — Республіканська і Демократична.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 1203; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.