Практична частина

Лабораторна робота № 2

«Валідність. Загроза внутрішній валідності»

План.

1. Актуалізація знань студентів.

(визначення валідності і надійності експерименту; види валідності – внутрішня, зовнішня, операційна; проблема систематичного змішування змінних в експерименті).

Валідність. Види валідності

Валідність – (правильність наукового дослідження) це адекватність дослідження, що проводиться, до явища, яке вивчається.

Валідне дослідження – дозволяє отримати справжні наукові знання про світ.

Виділяють декілька видів валідності з різних сторін, які характеризують правильність наукового дослідження:

1. Буденна валідність – валідність з погляду здорового глузду. У науці використовується рідко, оскільки здоровий глузд часто помиляється. Проте все-таки використовується, оскільки психологи також люди.

2. Концептуальна валідність – (теоретична) правильність з погляду відповідності якимсь науковим теоріям.

3. Внутрішня валідність – характеризує те, наскільки дослідження, яке проводиться, відповідає вимогам які пред'являються до наукових досліджень. Інакше кажучи, те, наскільки дослідження, що проводиться, схоже на ідеальне дослідження. У роботі оцінюється:

а) правильність формулювання проблеми і гіпотези;

б) адекватність методів дослідження;

в) правильність підбору досліджуваних (повинен бути великий об'єм вибірки, вони повинні відповідати досліджуваній групі людей);

г) використання математичних методів в обробці і так далі.

Вважається, що якщо дослідження відповідає вимогам, то воно дає дійсні знання.

4. Зовнішня валідність – характеризує те, наскільки результати дослідження відповідають навколишньому реальному світу, наскільки вони зустрічаються в природі, в світі. У психології зовнішня валідність означає, що такі люди є (з відкритими нами психологічними якостями)

Причини порушення валідності

Валідність – це правильність, валідний експеримент – істинні знання.

Якщо валідність порушується – це веде до артефактів.

Причини за якими може порушиться валідність правильно запланованого і організованого експерименту:

1. неправильна вибірка – неправильно узяті досліджувані (досліджувані не відповідають генеральній сукупності) або склад досліджуваних не такий як в світі, в суспільстві.

2. відсів досліджуваних

3. побічні змінні – додаткові чинники, про які експериментатор може взагалі не знати і які впливають на результат дослідів.

Дослід № 1. Визначити фактори, що загрожують внутрішній валідності експерименту (за наведеними прикладами).

Дослід № 2. Запропонувати схеми контролю за факторами, що загрожують внутрішній валідності експерименту (на матеріалі досліду № 1).

Основні техніки: Дослідження типу темпераменту за Г. Айзенком. Дослідити чи відповідають дослідження типу темпераменту за Г. Айзенком і Б. М. Тепловим критеріям валідності.

Г. Айзенк розглядав структуру особистості, яка що складається з двох факторів.

1) Екстраверсія – інтроверсія. Характеризуючи типового екстраверта, автор відзначає його товариськість і спрямованість індивіда назовні, широке коло знайомств, необхідність в контактах. Типовий екстраверт діє під впливом моменту, імпульсивний, запальний. Він безтурботний, оптимістичний, добродушний, веселий. Віддає перевагу руху і дії, має тенденцію до агресивності. Відчуття і емоції не мають строгого контролю, схильний до ризикованих вчинків. На нього не завжди можна покластися. Типовий інтроверт – це спокійна, сором’язлива людина, схильна до самоаналізу. Стриманий і віддалений від всіх, окрім близьких друзів. Планує і обдумує свої дії заздалегідь, не довіряє раптовим спонукам, серйозно відноситься до ухвалення рішень, любить у всьому порядок. Контролює свої відчуття, його нелегко вивести з себе, високо цінує етичні норми.

2) Нейротизм – емоційна стійкість. Характеризує емоційну стійкість або нестійкість (емоційна стабільність або нестабільність). Нейротизм за деякими даними пов’язаний з показниками лабільності нервової системи. Емоційна стійкість – межа, що виражає збереження організованої поведінки, ситуативній цілеспрямованості в звичайних і стресових ситуаціях. Емоційно стійка людина характеризується зрілістю, відмінною адаптацією, відсутністю великого напруження, занепокоєння, а так само схильністю до лідерства, товариськості. Нейротизм виражається в надзвичайній нервовості, нестійкості, поганій адаптації, схильності до швидкої зміни настроїв (лабільності), відчутті провини і занепокоєння, заклопотаності, депресивних реакціях, неуважності уваги, нестійкості в стресових ситуаціях. Нейротизму відповідає емоційність, імпульсивність; нерівність в контактах з людьми, мінливість інтересів, невпевненість в собі, виражена чутливість, вразливість, схильність до дратівливості. Нейротична особа характеризується неадекватно сильними реакціями по відношенню до отриманих їх стимул-реакцій. В осіб з високими показниками за шкалою нейротизму в несприятливих стресових ситуаціях може розвинутися невроз.

Залучаючи дані з фізіології вищої нервової діяльності, Г. Айзенк висловлює гіпотезу про те, що сильний і слабкий типи за Павловим дуже близькі до екстравертованого і інтровертованого типів особистості. Природа інтро- і екстраверсії вбачається в природжених властивостях центральної нервової системи, які забезпечують врівноваженість процесів збудження і гальмування. На думку Г. Айзенка, такі якості особистості як екстраверсія-інтроверсія і нейротизм-стабільність ортогональні, тобто статистично не залежать один від одного. Відповідно, Г. Айзенк ділить людей на чотири типи, кожен з яких є якоюсь комбінацією високої або низької оцінки в діапазоні однієї властивості разом з високою або низькою оцінкою в діапазоні іншого. Таким чином, використовуючи дані обстеження за шкалами екстраверсія-інтроверсія і нейротизм-стабільність можна вивести показники темпераменту особистості за класифікацією Павлова, який описав чотирьох класичних типів: сангвінік (за основними властивостями центральної нервової системи характеризується як сильний, урівноважений, рухливий), холерик (сильний, неврівноважений, рухливий), флегматик (сильний, урівноважений, інертний), меланхолік (слабкий, неврівноважений, інертний).

«Чистий» сангвінік швидко пристосовується до нових умов, швидко сходиться з людьми, товариський. Відчуття легко виникають і змінюються, емоційні переживання, як правило, неглибокі. Міміка багата, рухлива, виразна. Дещо непосидючий, потребує нових вражень, недостатньо регулює свої імпульси, не вміє строго дотримуватися виробленого розпорядку життя, системи в роботі. У зв’язку з цим не може успішно виконувати справу, що вимагає рівної витрати сил, тривалої і методичної напруги, посидючості, стійкості уваги, терпіння. За відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчій діяльності виробляються поверхневість і непостійність.

Холерик відрізняється підвищеною збудливістю, дії переривисті. Йому властиві різкість і нестримність рухів, сила, імпульсивність, яскраве вираження емоційних переживань. Унаслідок неврівноваженості, захопившись справою, схильний діяти щодуху, виснажуватися більше, ніж слідує. Маючи суспільні інтереси, темперамент проявляє в ініціативності, енергійності, принциповості. За відсутності духовного життя холеричний темперамент часто виявляється в дратівливості, афектній нестриманості, запальності, нездатності до самоконтролю в емоційних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, нові форми якої виробляються повільно, але є стійкими. Володіє повільністю і спокоєм в діях, міміці і мові, рівністю, постійністю, глибиною відчуттів і настроїв, Наполегливий «трудівник життя», він рідко виходить з себе, не схильний до афектів, розрахувавши свої сили, доводить справу до кінця, рівний в стосунках, в міру товариський, не любить даремно базікати. Економить сили, даремно їх не витрачає. Залежно від умов, в одних випадках флегматик може характеризуватися «позитивними» ознаками: витримка, глибина думок, постійність, ґрунтовність і так далі, в інших – млявість; байдужість до оточуючого, лінь і безвілля, бідність і слабкість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій.

В меланхоліка реакція часто не відповідає силі подразника, присутня глибина і стійкість відчуттів при слабкому їх вираженні. Йому важко довго на чомусь зосередитися. Сильні дії часто викликають в меланхоліка тривалу гальмівну реакцію («опускаються руки»). Йому властиві стриманість і приглушена моторика та мова, сором’язливість, боязкість, нерішучість, В нормальних умовах меланхолік – людина глибока, змістовна, може бути хорошим працівником, успішно справлятися з життєвими завданнями. За несприятливих умов може перетворитися на замкнуту, боязливу, тривожну, раниму людину, схильну до важких внутрішніх переживань таких життєвих обставин, які зовсім на це не заслуговують.

Як правило, слід говорити про переважання тих або інших ознак темпераменту, оскільки в житті в чистому вигляді вони зустрічаються рідко. Саме тому Г. В. Суходольський вважає, що необхідно виділяти не чотири («чисті» типи – це абстракція), а дев'ять типів особистості: норму і вісім акцентуацій. Окрім вище названих чотирьох «чистих» типів Г. В. Суходольським запропоновані чотири «проміжних»: холерично-сангвінічний, сангвінічно-флегматичний, флегматико-меланхолійній і меланхолійно-холеричний типи, а також п’ятий – нормальний тип.

Дата добавления: 2015-05-22