Методичні рекомендації. Тема: Первісне суспільство й перші державні утворення на території України

План

Тема: Первісне суспільство й перші державні утворення на території України

Семінарське заняття №1

Модуль №1. Давня та середньовічна історія України

Мета: сформувати уявлення про найдавніші часи на українських землях, від появи першої людини на території сучасної України до перших держав стародавньої доби. Розглянути особливості життя людей за палеоліту-неоліту, трипільську культуру, кочові суспільства І тис до н.е. – поч. І тис. н.е.; античні міста-держави Північного Причорномор’я.

Ключові поняття: археологія; археологічна періодизація; антропологія; первіснообщинний лад; архантропи; неандертальці; кроманьйонці; неолітична революція; привласнююча та відтворююча форма господарювання; трипільська культура; патріархально-родові відносини; перший і другий великі суспільні поділи праці; державне об'єднання; кіммерійці, скіфи, сармати; Велика грецька колонізація; поліс; хора.

1.Первісні люди на українських землях періоду палеоліту-неоліту.

2.Особливості розвитку енеолітичних культур. Трипільська культура.

3.Доба бронзи.

4.Кіммерійська час на українських землях.

5.Скіфо-сарматських період:

а) суспільно-політичні процеси;

б) соціально-економічне життя;

в) культурний розвиток;

г) особливості життя землеробського населення.

6.Античні міста-держави Північного Причорномор’я:

а) причини Великої грецької колонізації, етапи розвитку античних міст-держав Північного Причорномор’я;

б) особливості економічного життя полісів Північного Причорномор’я;

в) суспільно-політичний лад міст-держав;

г) особливості розвитку Боспорського царства.

Від найдавніших часів територія сучасної України була місцем, де стикалися різні племена і народи. Насичену подіями давню історію України дослідники вивчають завдяки археологічним дослідженням, а також досягненням в галузі антропології, етнографії, лінгвістики, палеоботаніки, палеозоології, геології. Ці науки допомагають з’ясувати, коли з’явились, якими були наші пращури, як розвивалося людське суспільство в давні часи. Висвітлення першого питання необхідно розпочати з шляхів появи первісних людей на території України. Пам’ятки найдавніших людських поселень в Україні сягають 1 млн. – 150 тис. років тому. Найдавнішими археологи вважають стоянки поблизу сіл Королеве та Рокосове на Закарпатті.

У добу пізнього палеоліту (35-11 тис. років тому) сформувався сучасний тип людини – Homo Saрiens (людина розумна). З того періоду в Україні відомо близько 500 стоянок.

Мезолітична доба характеризується зміною клімату, який стає подібним до сучасного й ландшафту; збільшується кількість населення та зростають людські можливості, особливо з прирученням собак, із винайденням лука й стріл.

Глибоких змін людство зазнало в період нового кам’яного віку – неоліту (VІ-ІІІ тис. до н.е.), коли відбувся перехід від збиральництва й полювання до відтворюючих форм господарства: землеробства та скотарства. Удосконалюється техніка обробки каменю, освоєно його свердління та шліфування. Винайдено ткацтво та гончарство. Цей надзвичайно важливий період в історії людства називають «неолітичною революцією».

Розглядаючи період енеоліту, особливу увагу слід приділити землеробській цивілізацій племен трипільської культури, яка займала території від Карпат до Дніпра. У період найвищого розвитку (ІV-ІІІ тис. до н. е.) трипільці будували добре укріплені села на 600-700 чол. Найбільші протоміста трипільців (зокрема, на Черкащині) налічували до 30-40 тис. мешканців. До сих пір остаточно не з'ясовані причини зникнення цієї культури, а також не припиняються дискусії про етнічну приналежність трипільських племен. Вікентій Хвойка вважав трипільців предками українського народу, натомість сучасні археологи стверджують, що ці племена прийшли на наші землі з Передньої Азії через Балкани. В цьому питанні важливо, поряд із трипільською землеробською культурою, розглянути й особливості розвитку скотарських племен, які були представлені в період енеоліту на території сучасної України.

Розкриваючи основні зміни в суспільному житті періоду бронзи особливу увагу слід звернути на початок виробництва першого штучного металу – бронзи, перший суспільний поділ праці – відокремлення скотарства від землеробства, початок обміну продуктами праці. Проаналізувати, як ці нові явища суспільного життя пов’язані із формуванням соціальної та майнової нерівності.

Далі необхідно надати загальну характеристику залізного віку (І тис. р. до н. е.). В цей час відбувається другий суспільний поділ праці – ремесло відокремлюється від землеробства і скотарства, стає самостійною галуззю. Активно відбувається процес етногенезу (утворення народів). Формується суспільство, яке характеризується існуванням людських спільностей з певною ієрархією, суспільним поділом праці в різних галузях, виникненням світогляду, культури, появою приватної власності тощо. У цей період на українських землях панівне становище зайняли кочові народи – кіммерійці, скіфи, сармати.

Приблизно до VІІІ-VІІ ст. до н. е. кіммерійці зайняли степи від Дунаю до Кубані. У них були царі і військова знать, використовувалась праця рабів. Кіммерійці – перший народ, що згадувалися у письмових джерелах.

Розкриваючи питання присвячене скіфському періоду, що тривав у VІІ-ІІІ ст. до н. е. необхідно особливу увагу звернути на неоднорідність скіфського суспільства (царські скіфи, скіфи-скотарі, скіфи-землероби, скіфи-орачі). Царські скіфи жили між Дніпром і Доном, зосередили в себе політичну владу. Скіфи вели торгівлю з античними колоніями Північного Причорномор’я. Близько 514 р. до н. е. на скіфів напав перський цар Дарій, який був переможений завдяки застосуванню стратегії «спаленої землі». Найвищого розквіту скіфська держава досягла за правління царя Атея (IV ст. до н. е.).

У 339 р. до н. е. кочівникам завдав поразки Філіп Македонський і цим підірвав їхню могутність. Більшу частину Скіфії завоювали сармати. Частина скіфських племен відійшла у Крим, де вони проживали до ІІІ ст. н. е. Окремо необхідно охарактеризувати культуру та мистецтво скіфів.

Сармати – збірна назва кочових племен, які прийшли з Поволжя у ІІІ ст. до н. е. та панували у Причорноморських степах до ІІ-III ст. н. е. Сармати частково асимілювали скіфів. У суспільному житті велику роль відігравали жінки. Сарматські племена вели торгівлю з грецькими містами-колоніями, робили напади на сусідні народи. Сарматська важкоозброєна кіннота була на той момент непереможною.

У VІІІ-VІІ ст. до н. е. починається процес давньогрецької колонізації земель Північного Причорномор’я. Поступово тут були створені античні поліси: Борисфеніда, Ольвія, Тіра, Ніконій, Херсонес, Керкінітіда, Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Кіммерік та ін. У 107 р. до н. е. на Боспорі спалахнуло повстання рабів і залежних виробників на чолі зі скіфом Савмаком.

Характеризуючи античні міста-держави Північного Причорномор’я необхідно розкрити причини Великої грецької колонізації, назвати риси основних етапів існування античних міст-держав на території сучасної України, надати характеристику античним культурним центрам, наприклад Ольвії, Херсонесу.

Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинені різноманітні ремесла: металургія, ковальство, ткацтво, гончарство та ін. Торговельні шляхи пов’язували античні міста-колонії з Європою й Азією. На Північне Причорномор’я почала претендувати Македонія, Понтійське царство, згодом ця територія потрапила під владу Римської імперії. Наприкінці ІІІ – у IV ст. н. е. античні міста-держави фактично перестали існувати. Навала готів у середині ІІІ ст. н. е. послабила, а навала гунів у 70-х роках IV ст. – остаточно зруйнувала Боспорське царство.

Ознайомтесь із першоджерелами:

Гіппократ про життя і звичаї скіфів (V ст. до н. є.)

(витяг з праці «Про повітря, воду, місцевість»)

В Європі є скіфський народ, що живе тепер навколо озера Меотіді і відрізняється від інших народів. Назва його савромати. Жінки їздять верхи, стріляють з луків і кидають дротики, сидячи на конях, і б'ються з ворогами, поки вони дівчата, а заміж вони не йдуть, поки не заб'ють трьох ворогів, і оселюються жити з чоловіками не раніш, як принесуть звичайні жертви. Та, що вийде заміж, перестає їздити верхи, поки прийде потреба поголовне виступати в похід...

Щодо зовнішнього вигляду інших скіфів, саме схожості їх між собою і несхожості з іншими народами, можна сказати те саме, що й про єгиптян, виключаючи те, що в других це зумовлюється спекою, а в перших холодом. Так звана «Скіфська пустиня» являє собою рівнину, багату на траву, але позбавлену дерев і помірно зрошену, по ній течуть великі ріки, які відводять воду з степів. Ось тут і живуть скіфи; звуться вони кочівниками, бо в них немає хат, а живуть вони в кибитках, з яких найменші бувають чотириколісні, а інші шестиколісні, вони кругом закриті повстю і зроблені подібно до домів: одні з двома, інші з трьома відділами; вони непроникні ні для води (дощової), ні для снігу, ні для вітрів. У ці вози запрягають по дві і по три пари безрогих волів, роги в яких не ростуть від холоду. В таких кибитках перебувають жінки, а чоловіки їздять верхи на конях; за ними йдуть їхні стада овець і корів і табуни коней. На одному місці вони залишаються стільки часу, поки вистачає трави для стад, а коли її невистачить, переходять в іншу місцевість. Самі вони їдять варене м'ясо, п'ють кобиляче молоко і їдять «іпаку» (сир з кобилячого молока). Такий спосіб життя і звичаї скіфів.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т. – К., 1959. – Т. 1.– С. 13-14.

Геродот про племена, які мешкали на території сучасної України (V ст. до н.е.). (витяг з «Історії» книга IV. Мельпомена)

11. …кочові скіфи жили в Азії. На них найшли війною масагети (іранське плем'я). Під їх натиском скіфи перейшли до країни кіммерійців, бо ця країна, що її тепер займають скіфи, належала здавна, як кажуть, кіммерійцям. Як зачули кіммерійці, що підходять скіфи, зібрали велике військо й стали радитись... Кращою була рада царів, але народ гадав за ліпше покинути край і не наражатися на небезпеку; царська думка була така, що треба боротися з прийшлими. Ніхто не хотів поступатися – ані царі народові, ані народ царям; ті хотіли кинути край, оддати без боротьби прийшлим, царі ж думали полягти у своєму краю й не втікати з народом. Такі думки поділили їх на два табори – було їх [в обох] по однаковій кількості, – боролися між собою й полягли....

Кіммерійський народ поховав їх коло ріки Тіраса; ще й тепер можна бачити ту могилу. Поховавши їх, вирушив народ із краю, а скіфи прийшли й зайняли порожні землі.

17. Від пристані борисфенітів – вона є середньою з-поміж надморських пристаней Скіфії – нині найближче живуть калліпіди; вони вже погречені скіфи; за ними інше плем'я, що називається алізони. Вони, калліпіди й інші далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алізонів скіфи-орачі, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля. Оце народи, що живуть за Гіпанісом (Буг), на захід від Борисфена (Дніпро).

53. Четверта ріка – Борисфен, що після Істру (Дунай) є найбільшою; на нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими мутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі велика кількість солі. У ньому водяться великі риби,...що звуться антакеї (рід осетрів), й багато іншого, гідного подиву...

71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покривають воском, живіт розпорюють і вичищають, наповнюють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісовим насінням, а потім знову зшивають. Мерця кладуть на віз і везуть до іншого народу (племені). Ті, що до них привезено мерця, роблять так, як царські скіфи. Відрізують шматок свого вуха, стрижуть волосся, роблять кругом надрізи на руці, дряпають чоло і ніс, проколюють ліву руку стрілою. Звідти (знову) беруть тіло царя на віз і везуть, до іншого народу, який під їх пануванням. … Коли вже об’їдуть мерцем усі краї, спиняються в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Після того як покладуть мерця в яму на підстилку, застромлюють у землю з обох боків тіла списи, прив’язують до їх вершків поперечні жердини і накривають їх очеретом. Обіч нього (мерця) кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, конюха, слугу, окличника (особа, яка розносила й оголошувала накази), коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, насипають наперегони високу могилу, щоб була як найбільше.

Геродот із Галікарнасу. Скіфія. // Історія України: Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В.Ю.Короля. – К., Академія, 2002. – С.6-8

Дата добавления: 2015-05-22