Мозок і психіка

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Тому знання анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи людини необхідні для розуміння матеріальної основи психіки.

Нервова система має центральну і периферійну частини.

Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі. Мозкові структури утворюються з нервових клітин - нейронів, пов'язаних між собою складною системою відростків волокон. Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами.

Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар'єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Частина нейронів проводить збудження від рецептора до центральної нервової системи, інша частина - від неї до рецепторів, переважна їх кількість забезпечує зв'язки між різними частинами центральної нервової системи.

Периферійна нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів.

Спинний мозок являє собою довгий тяж, розташований у хребетному каналі. Його довжина у чоловіків сягає у середньому 45 см, а в жінок - 41-42 см. Він поєднує головний мозок та периферійну нервову систему, його волокна передають інформацію від головного мозку до тіла й назад.

Спинний мозок самостійно здійснює лише дуже прості рефлекси, зокрема колінний рефлекс.

Великі півкулі головного мозку, як відділ центральної нервової системи, в людини досягають найвищого розвитку. Середня вага головного мозку людини - 1360 г. Проте вага головного мозку є не єдиним показником розумових здібностей людини, котрі зумовлені не лише його побудовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою розумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків 1000 г, а для жінок - 900 г. У людини вага головного мозку у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку, а у тварин (слон, шимпанзе) - тільки у 15-18 разів, що підкреслює значення головного мозку для людини.

Основну масу великих півкуль утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3мм, який називається корою великих півкуль. У складі кори великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідні, зірчасті та веретеноподібні, котрі роз­ташовуються у сім шарів.

Загальна кількість нейронів людського мозку становить у середньому 14-15млрд. Порівняно з тваринними вони мають більший обсяг, зокрема перевищують нейрони шимпанзе у два рази. Кору великих півкуль за характером побудови й локалізації функцій можна розподілити на 52 поля (за Бродманом) або більш як на 200 полів (за С.О. Фогтами).

До кори головного мозку надходять імпульси з рецепторів, або органів чуття, що утворюють периферійний кінець аналізаторів. Схематично аналізатор складається із трьох частин: рецептора, провідних шляхів і мозкового кінця аналізатора, який розташований у певній ділянці кори і великих півкуль.

Нервова система виконує дві взаємозумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) і об'єднання й регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Вища нервова діяльність людини забезпечує єдність організму та умов життя і виявляється в рухах. Важливою її властивістю є пластичність, здатність швидко й тонко змінюватись відповідно до мінливих умов життя. Вона вдосконалюється тренуванням при виконанні фізичної праці та розумової діяльності. Вищою нервовою діяльністю володіють також усі тварини, що мають розвинену нервову систему.

Теоретичною основою для розуміння діяльності нервової системи є положення рефлекторної теорії, сформульованої.Т.М. Сєченовим та експериментальне розробленої І.П. Павловим, Н.Є. Введенським, 0.0. Ухтомським, В.М. Бехтерєвим та ін. І.М. Сєченов вважав, що рухові рефлекси здійснюються за зразком не рефлек­торної дуги, а рефлекторного кільця. Він наводив аргументи, що свідчать про необхідність зворотної інформації від м'язів для створення рухів.

Особливий інтерес для психології становить експериментальне виявлена школою І.П. Павлова складна форма фізіологічного синтезу - системність у роботі великих півкуль головного мозку, або динамічний стереотип. Якщо умовні подразники багаторазово повторюються в певній послідовності з однаковими часовими інтервалами, то у великих півкулях утворюються сполучення осередків збудження і гальмування, що формують систему позитивних і негативних умовних рефлексів. Повторюючись, динамічний стереотип здійснюється дедалі легше й автоматизується. Крім того, він характеризується більшою економністю рухів і зниженням втомлюваності, але залишається динамічним.

Крім локалізації функцій у корі великих півкуль, самі півкулі мають власну спеціалізацію. Існує функціональна асиметрія головного мозку - півкулями виконуються різні функції.

Як свідчать результати вивчення розщепленого мозку, ліва півкуля в основному відповідає за мову, за аналітичну й послідовну переробку інформації, забезпечуючи тим самим послідовне аналітичне мислення. Розлади у діяльності лівої півкулі призводять до порушень мовної діяльності, блокуючи здатність до нормального спілкування, а також викликають серйозні дефекти розумової діяльності. Права півкуля оперує образною інформацією, переробляючи її одночасно й цілісно (симультанне), керує навичками, пов'язаними із зоровим і просторовим досвідом, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об'єктів, зокрема музики.

Вища нервова діяльність людей є якісно складнішою, ніж тварин. Основна розбіжність вищої нервової діяльності людини й тварини полягає у тому, що тільки в людей існує система умовних і безумовних рухових рефлексів, яка забезпечує функцію мови, вимовляння й написання слів, а також здатність реагувати на слова як на умовні подразники, що мають певний смисловий зміст. Друга сигнальна система, або система систем (за І.П. Павловим) забезпечує якісно нову форму відображення зовнішнього світу завдяки функції мови.

Дата добавления: 2015-05-22