Розділ 1. Англія в XVI ст. 3 страница

Сублімація (sublimation) – “перерозподіл психічної енергії”. З точки зору психоаналізу психічна енергія неусвідомленого може сублімува­тися, трансформуватися в енергію різних видів діяльності, які прийнятні для суспільства і людини (творчість, мистецтво, суспільна активність, трудова активність).

Судження (statement) – форма мисленнєвого відображення об’єктивної дійсності, яка полягає у співвідношенні понять. В судженні ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей або відношень між певними об’єктами. Наприклад: “Ця квітка червона”, “Сума кутів трикутника дорівнює 180 градусів” тощо. Судження існує, виявляється і формується в реченні, проте судження і речення – речі не тотожні.

Такт (тактовність) (tact) – почуття міри, що підказує людині найделікатнішу лінію поведінки стосовно когось, чогось, уміння особи вести себе належним чином, виявляючи повагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності.

Тактильний (touching) – той, що належить до дотикових відчуттів, сприймається дотиком.

Талант (talent) – високий рівень розвитку здібностей особистості. Це поєднання різного ступеня генетично зумовленої обдарованості з працею. Передумовою таланту є задатки людини, які можуть перетворитися на реальність при наявності сприятливих соціальних факторів.

Творчість (creation) – продуктивна людська діяльність, яка здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності, що носять суспільно позитивний характер.

Темперамент (temperament) – індивідуально-типологічна характерис­тика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівно­важеності перебігу її психічних процесів.

Теоретичне мислення (theoretical thinking) – вид мислення, що полягає в пізнанні законів, правил та оперуванні ними.

Тести (tests) (від англ. test – проба, випробування, дослідження) – в психології та педагогіці система запитань чи завдань, що дозволяє здійснити тестове дослідження.

Тестування (testing) – спеціалізований метод психологічного дослідження, застосовуючи який можна отримати точну кількісну або якісну характеристику розвитку певних психічних явищ за допомогою порівняння їх показників з еталонними.

Трансперсональні психологічні теорії (transpersonal psychological theories) – це моделі людської психіки, в яких визнається значимість ду­ховного і космічного вимірів та можливостей для розвитку свідомості. Людська психіка сумірна зі Всесвітом і всім існуючим. В центрі Т. т. – “психології за межами свідомості” – так звані “змінені стани свідомо­сті”, переживання яких може призвести до зміни фундаментальних цін­ностей, духовного переродження і формування цілісності особистості.

Тривожність (disturbance) – емоційний стан людини, який виникає в умовах ймовірних несподіваних ситуацій: як при відстроченні, затримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей. Тривожний стан людини характеризується стурбованістю, побоюванням, тугою.

Увага (attention) – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях, при одночасному відволіканні від того, що не є предметом уваги.

Уміння (ability) – здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання.

Умовивід (conclusion) – одна з головних форм теоретичного мислення (поряд з поняттям і судженням), в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове; спосіб логічного зв’язку ви­словлювань.

Умовна група (номінальна) (nominal group) – об’єднання людей за певною умовною ознакою (стать, вік, професія, освіта, етнічна, політична чи релігійна належність), в якому реальні особистості, які включені в умовну групу, не мають між собою реальних відносин та зв`язків і навіть можуть не знати один одного.

Умовний рефлекс (conditioned reflex) – один із двох основних типів рефлексів, відкритий і всебічно досліджений великим російським фізіологом І. П. Павловим (1849—1936). Різноманітні види У. р. утворюються за певних умов у процесі життєдіяльності організму на базі вроджених, безумовних рефлексів. У. р. виникає в результаті кількаразового поєднання дії безумовного подразника (зокрема, харчового) з дією будь-якого чинника.

Упевненість (confidence) – психічний стан людини, коли в неї сумніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні. У. будується на знанні, тісно пов’язана з переконанням, однак переконання має цілком визначену практичну спрямованість, воно спонукає людину здійснити те, у чому вона впевнена.

Установка (purpose) – стан готовності до певної активності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби.

Уява (imagination) – процес створення людиною на основі досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу.

Фантазія (fantasy) – процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Суто людська психічна властивість, необхід­ний компонент творчої діяльності. Ф. тісно пов’язана з мрією і уявою. Може бути реалістичною і пустою, беззмістовною. Здатність до фантазії – важлива умова творчості.

Феномен (phenomenon) – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Фобії (phobia) – нав’язливі страхи, які людина не в змозі переборювати.

Формальна група (formal group) – поєднання людей на підставі загальної діяльності, в рамках офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність Ф. г. має нормативно визначений характер.

Фрустрація (frustration) – негативний стан організму, почуття, які виникають при блокуванні цілей, що їх особистість намагається досягнути, почуття розчарування, крах надії.

Функція мислення (function of thinking) – в мисленні відбувається відображення внутрішньої, безпосередньо не даної у відчуттях та сприйманнях, сутності об’єктів та явищ дійсності.

Характер (character) – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, до інших, до самої себе.

Хвилювання (emotion) – емоційний психічний стан людини, зумовле­ний підвищеним збудженням нервової системи, перевантаженням її по­зитивними або негативними переживаннями.

Ціль (мета) (aim, goal) – ідеальне уявлення результату, який має бути досягнутий у ході людської діяльності.

Цінність (value) – поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь-якого об’єкта чи явища для суб’єкта.

Чарівність (charm) – психологічна риса особистості. Термін Ч. вживається для позначення високих природних якостей людини – вродливості, зовнішньої принадності у поєднанні з довершеністю внутрішнього світу.

Черствість (callous) – морально-психологічна риса людини, що означає втрату здатності до переживання, хвилювання. Ч. свідчить про емоційну ущербність особи, неспроможність розділити радощі та печалі інших.

Шизоїд (schizoid) – акцентуація особистості, що перебуває на межі між здоровим станом і психозом. Для Ш. властивий ряд характерологічних та особистісних рис (замкнутість, некомунікабельність, надмірна серйозність, холодність у стосунках тощо).

Шизофренія (schizophrenia) – психічна хвороба, виявляється у своєрідних змінах психіки людини. Іноді виникає в період статевого дозрівання. Легкі й початкові форми Ш. піддаються лікуванню.

Щастя (happiness) – граничне інтенсивне переживання людиною універсальності і глибини затвердження свого буття, максимальної відповідності наявного найзаповітнішим бажанням і мріям, моральна і емоційна насолода життям. Щ. відрізняється від найвищих ступенів задоволення саме соціально-етичним змістом.

Щедрість (generosity) – морально-психологічна риса людини, що полягає в готовності і здатності ділитися з іншими людьми своїми матеріальними і духовними цінностями. Щ. протистоїть скупості.

Щирість (sincerity) – відвертість, правдивість; морально-психологічна риса людини, протилежна лицемірству, вона характеризує не зміст діяльності і стосунків людини, а їх відповідність мотиву, емоційну безпосередність.

“Я” (ego) – в психоаналізі визначається як свідомість, розумна, раціональна частина психіки. “Я” формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини.

[1] Запропонований авторами посібника розгляд причин стресу та засобів його подолання базується на концепції стресу Т. С. Цигульської [34].

Зародження капіталізмі, аграрний переворот. Розвиток мануфактурного виробництва і зовнішньої торгівлі. Абсолютизм Тюдорів. Реформація. Захоплення Ірландії. Політика щодо Шотландії. Війна з Іспанією.

Зародження капіталізму, аграрний переворот. В XVI ст. всесвітня історія вступила в період нового часу. Великі географічні відкриття надали поштовх розвитку промисловості й торгівлі багатьом державам Атлантичного океану, у тому числі Англії. Вона у XVI ст. залишалась аграрною країною (як, зрештою, й усі крани світу). У сільському господарстві було зайнято 9/10 із приблизно 4 млн. населення. В англійському селі, як і раніше, панували феодальні відносини. Уся земля вважалася власністю короля, а дворянство за користування землею виплачувало йому певні суми у разі передачі землі в спадщину чи продажу. Дворяни (лендлорди або рицарі) вважалися утримувачами королівської землі, а не повними її власниками. Більшість селян жили на землях, що належали лендлордам, і сплачували їм певний грошовий чинш. Селяни вносили платню за користування лісами, вигонами.

В англійському селі XVI ст. зберігалась невелика категорія вільних селян-фригольдерів (англ. freehold, від free – вільний, hold – володіння, утримування), власників невеликих ділянок землі. Більшість селянства складали копігольдери (англ. соруhold, від сору копія, тобто утримування згідно з копією, випискою з протоколу) – спадкові утримувачі панської землі. І перші, і другі називали себе йоменами. Вони були зобов'язані сплачувати лордам грошову ренту в розмірах, встановлених за угодами і звичаєм. З їхньої верхівки виходили капіталістичні фермери. Ще одну групу селян складали орендатори – лізгольдери (анг. lеаsе – оренда), які тримали землю у панів на умовах короткотривалої або довготривалої оренди.

На вершині офіційно визнаної ієрархії англійського суспільства стояло дворянство, яке поділялось на два розряди: вище (nоbіles majores) і нижче (nоbіles minores). До першого належали титуловані роди, які мали спадкове право засідати в палаті лордів (пери), – герцоги, графи, маркізи, віконти, барони. В переважній більшості знать була новоствореною. Так, в парламенті 1519 р. засідало 19 лордів, а наприкінці XVI ст. їх вже там було понад 90. Особливістю суспільної структури в Англії став розкол дворянського стану на антагоністичні групи – так зване старе і нове дворянство. Усі сини лорда, крім старшого, не успадковували титул та майно батька (земля і маєток, таким чином, не подрібнювалися) і ставали лише рицарями, тобто нижчим прошарком дворянства. Джентрі (gentry – середній та дрібний рицар) були, в основному, сільськими поміщиками (сквайрами), також комерсантами, підприємцями, судновласниками, представниками вільних професій – юристами, нотаріусами, землемірами та ін. Більш того, сини багатьох нових дворян («джентльменів») проходили навчання у ремісників та купців, робили кар'єру, й цей процес зближував дрібних дворян з міськими буржуа. Це вигідно відрізняло дворян Англії від бундючного дворянства європейських монархій. Однією з особливостей англійського дворянства був «прагматизм» у всьому, що стосувалося можливості збільшити свої прибутки. Часто молодші сини ставали багатшими за своїх старших братів, купували землі, зводили на них великі кам'яні будинки й провадили життя поміщиків. Англійських дворян у XVI ст. не приваблювало міське життя, вони намагалися залишитися серед сільської природи.

Бурхливий розвиток суконного виробництва, підвищення цін ні вовну призвели до зміни сільськогосподарської орієнтації багатьох власників землі. Вівчарство стало вигіднішою галуззю господарства, ніж рільництво, тому більшість лендлордів почали перетворювати свої орні землі у пасовища. Вони захоплювали общинні угіддя, зганяли своїх селян-утримувачів з наділів, руйнували селянські хати, а подекуди й цілі села. Захоплені землі лорди і огороджували тинами, канавами, парканами і здавали їх в оренду фермерам-скотарям за високу ренту, а іноді й самі займались розведенням овець. Цей процес отримав назву обгороджування. Обгороджування (англ. enclosures) – специфічна форма ліквідації общинних земель шляхом масового насильницького зігнання селян з землі феодалами.

Влада, стурбована значним скороченням кількості платників податків, намагалась законодавчими актами зупинити процес обгороджування або взяти його під контроль. Статути короля вимагали відновлення «зруйнованих» господарств, збереження селян-господарів з наділами в 20 акрів^[1] землі, забороняли утримувати надмірні стада овець (більше 2000 голів) однією особою. Однак вимоги влади на місцях ігнорувалися або знаходилися шляхи обходити ці закони. Так, штрафи, які накладалися на порушників законів про обгороджування, не були для них надмірними.

Процес насильницького обезземелення селян дворянами був основною рисою аграрного перевороту, у ході якого руйнувалось феодальне землеволодіння і створювалось нове, буржуазного типу фермерське господарство. Найбагатші фермери переходили до експлуатації найманої праці сільськогосподарських робітників – коттерів (власників лише хатки, котеджу), або наймитів і, таким чином, ставали капіталістичними підприємцями. В XVI ст. з представників різних соціальних верств міста та села – заможних селян, дрібних й середніх дворян, купців, підприємців – утворився прошарок багатих капіталістичних фермерів, які сплачували землевласникам більш високу капіталістичну ренту, ніж колишні феодальні користувачі.

Селяни активно виступали проти обгороджування й обезземелення. Вони звертались із скаргами до короля та парламенту, чинили опір, часом із зброєю в руках, свавіллю феодалів. У червні 1549 р. спалахнуло селянське повстання під проводом братів Роберта і Вільяма Кеті в, яке охопило графства Девоншир та Корнуолл (Південно-Західна Англія), а також графства Норфолк та Сеффолк – район інтенсивних обгороджувань у Східній Англії. Повсталі захопили місто Норідж (Норіч) і розбили підрозділ урядових військ. На придушення селян король скерував загін із 15 тис. німецьких та італійських найманців. В серпні 1549 р. повстанці, які не вміли битися з регулярними військами, зазнали поразки. У другій половині XVI ст. селянські виступи проти обгороджування набули масового характеру.

Важливою галуззю народного господарства залишалося рибальство. Усі англійські уряди підтримували рибалок, чиї човни поповнювали торговельний і військовий флоти. Видавалися навіть інколи про обов'язкове запровадження «рибних днів»; піддані монарха не повинні були їсти м'ясо під час великого посту або в п'ятницю. Влада підкреслювала політичні, а не релігійні мотиви і шейх рішень: підтримати промисловиків, які з ризиком для життя плавали в океанських водах, пожвавити економічне життя приморських міст (великі обози засолених оселедців, тріски розрідилися в усіх напрямках держави) і заборонити надмірне вживання баранини. Є свідчення, що за ігнорування цього закону власників трактирів виставляли біля стовпа ганьби.

Розвиток мануфактурного виробництва і зовнішньої торгівлі. Зміни в аграрному секторі Англії відбувалися на тлі інтенсивного розвитку промислового виробництва. Головною галуззю промисловості залишалось виробництво сукна. В XVI ст. англійське сукно було високоякісним й найдешевшим у світі (з огляду на величезні масштаби виробництва вовни). Тому воно користувалось попитом не тільні у знаті, а й у простого люду різних країн. У другій половині XVI ст. сукно складало 80% англійського експорту, воно продавалося в Західній та Центральній Європі, на Близькому та Середньому Сході.

Сукно вироблялось головним чином у сільській місцевості, де аграрний переворот створив сприятливі умови для розвитку розсіяної мануфактури. В організації такого виробництва використовувалась домашня праця обезземелених селян. Боротьба міст, зокрема цехів, проти розвитку мануфактур спонукала підприємців влаштовувати виробництво у сільській місцевості.

Центральною постаттю у виробництві сукна був купець – власті к контори з роздачі сировини, який працював на великого підприємця-суконника. Вовна купувалась у вівчарів великими партіями, роздавалась прядильникам, які працювали вдома, а потім ткалям, фарбувальникам. Часто купець надавав не тільки сировину, але й верстат; у цих випадках ремісник цілком залежав під замовника, який забезпечував його роботою і оплачував працю.

Більш високої стадії розвитку суконне виробництва досягнуло тоді, коли підприємці почали збирати робітників під одним дахом (так зв. централізована мануфактура). Виробничий процес у них поділявся на основі чіткої спеціалізації певної операції. Найбільшою була суконна мануфактура Джона Уічкомба (біля тисячі робітників), відомого під ім'ям Джек з міста Ньюбері; на його підприємстві існував чіткий розподіл праці, подрібнення операцій, що сприяло зростанню продуктивності праці; вироби проходили всі стадії виготовлення під одним дахом. Виробництво сукна, його експорт постійно зростали. Ця галузь промисловості, з огляду на величезні прибутки, ставала привабливою навіть для дворянства. Три райони Англії виробляли більшу частину сукна – південно-західні графства (Глостершир, Сомерсетшир, Девоншир); східні графства (Ессекс та Норфолк); північні (Йоркшир та Уестморленд). Частина нефарбованого й невиробленого сукна експортувалася в Голландію, де після проведення цих операцій розвозилось голландськими купцями по усьому світу.

Окрім суконних, існували мануфактури з виробництва шовкових тканин. їхня продукція користувалася великим попитом серед королівського двору. Наприкінці XVI ст. в Ланкаширі, Йоркширі, Чеширі та у деяких інших графствах почало розвиватися виробництво бавовняних тканин (сатину та бумазеї); сировину для виробництва цих тканин постачали із країн східного узбережжя Середземного моря (Леванту; італ. Levante – Близький Схід). Вироби з шовку, полотна, шкіри вироблялися у графствах Норфолк та Ессекс; панчохи та мережива – у графстві Ноттінгемшир, скоб'яні товари – в містах Бірмінгемі та Шеффілді; скло та мило – в Лондоні та Брістолі.

Потреби зростаючої промисловості вимагали збільшення видобутку кам'яного вугілля, що приводило до інтенсивної розробки родовищ. Протягом століття – 1540-1640 pp. – видобуток вугілля збільшився з 200 тис. до 1,5 млн. т., що було у три рази більше за видобуток усієї Європи. Якщо на початку XVI ст. у вугільній промисловості було зайнято 5 тис. чол., то наприкінці століття – вже біля 30 тис. чол. У ті часи на зміну невеликим вугільним шахтам, по суті відкритим глибоким ямам, приходять штольні; починають застосовуватися повітряні помпи з кінною силою.

Високі ціни на деревне паливо в зв'язку із скороченням площі лісів у результаті інтенсивної вирубки, обумовили широке використання вугілля для побутових (опалення житла, приготування їжі) та промислових потреб. У XVI ст. почало активно розповсюджуватися будівництво у заможних домах камінів, які прийшли на зміну опаленню «по чорному», коли вогнище розкладалося у середині приміщення, а дим виносився через отвір у стелі. Однак головна роль вугілля як енергоресурсу простежувалася у промисловості. Про значення кам'яного вугілля в національній економіці свідчив вигук сучасника: «Correct your maps: Newcastl – is Peru!» – «Виправте ваші карти: Ньюкасл – це Перу!», що означало: кам'яне вугілля із центру видобутку – міста Ньюкасл (графство Нортумберленд) є настільки ж цінним, як і срібло, що ввозилось в Європу і Америки.

Високого рівня досягла металургія. Виплавка чавуну й заліза розвивалися, головним чином, в Суссексі, Глостерширі та Південному Уельсі – районах, багатих на поклади залізної руди і ліс, – давніх центрах металургії країни. Широкого розмаху набуло виробництво артилерійського озброєння – нових гармат та ядер; їх почали вивозити в європейські держави, Марокко, Османську імперію. Подовжені і меншого калібру стволи цих гармат, на відміну від попередніх – мідних, були відлиті з чавуну, що значно підвищувало бойові якості зброї та здешевлювало її.

Значні успіхи спостерігалися у суднобудуванні. Англія впритул наблизилась до визнаного світового лідера у цій галузі – Голландії. Як і на тамтешніх корабельнях, впроваджувалася механізація робіт (лісопилки та вантажні пристрої, які приводилися у рух вітрилами), стандартизація деталей кораблів. Торговельний флот Англії нараховував на той час до 6,5 тис. кораблів. Активно розбудовувався військовий флот, усі монархи дбайливо плекали військово-морські сили країни.

Зрушення в галузі промисловості визначили шляхи розвитку англійської торгівлі. На XVI ст. утворився єдиний національний ринок з центром у Лондоні, який справедливо вважався одним із найбільших торговельних міст Європи. Столиця Англії перетворилася у фінансовий центр Європи. Все більше підприємців відмовлялись від послуг банкірів голландських, італійських й південнонімецьких міст, а брали позички у англійських банкірів. У столиці відкрилась біржа, почалось утворення лондонського Сіті центральної частини міста – зосередження банківських контор, офісів торговельних компаній та юридичних фірм. Зростала чисельність населення: якщо у другій чверті XVI ст. населення Лондона нараховувало приблизно 100 тисяч осіб, то на початку XVII ст. – вже біля 200 тисяч мешканців. Провінційні міста середньої величини мали до 5000 мешканців. В містах було багато парків, фруктових садів, господарських будівель. Багато з жителів частину вільного часу приділяли землеробству, працюючи на власних приміських ділянках. Активізація зовнішньої торгівлі сприяли розвитку приморських міст-портів.

В XVI ст. всю зовнішню торгівлю Англії провадили великі торговельні компанії купців, які засновувалися на паях. Кожен підприємець вносив у спільну справу свою, чітко визначену частку капіталу (пай). Компанії купували у корони хартії, які надавали їм право монопольно торгувати у тій або іншій країні. У 1554 р. виникає Російська (Московська) компанія, у подальші роки – Східна або Балтійська, Левантійська, Гвінейська. В 1600 р. була видана хартія на створення Ост-Індської компанії, що поклало початок проникненню англійців в Індію. Королівський указ забороняв будь-кому, крім неї, ввозити у країну перець, який високо цінувався і широко застосовувався як харчовий консервант.

Абсолютизм Тюдорів. Генріх VII Тюдор (роки правління – 1485-1509) став родоначальником династії, яка більше ніж століття (до 1603 р.) правила в Англії. За це століття у країні склалась й досягла завершеності нова форма правління – абсолютна монархія. Перед першими Тюдорами виникло завдання: ліквідувати сепаратизм і консолідувати країну. Генріх VII розпустив феодальні дружини і зрівняв з землею замки непокірних магнатів, придушив декілька заколотів знаті та знищив ті аристократичні клани, які за правом крові могли претендувати на трон. Конфісковані землі роздавалися прихильникам короля.

Централізаторську діяльність продовжив його син – Генріх VIII (1509-1547). Він повів наступ на території, які зберігали ще певну незалежність, – віддалені північні графства та Уельс – і підкорив їх. Тюдори активно впроваджували доктрину королівського суверенітету. Влада монарха оголошувалась наданою Богом, а сам він – намісником Христа на землі. Ця теорія не залишала місця для інших інститутів влади, однак на практиці Тюдори змушені були рахуватися з існуванням у країні парламенту. Цей орган влади в Англії, на відміну від інших європейських країн, залишався важливим елементом політичної структури й став характерною особливістю англійського абсолютизму.

Парламент – орган станового представництва при королі – до 90-х років XVI ст. був союзником монархії. Розвиток капітані пічного укладу потребував стабільної та сильної влади, протекціоністських заходів. В цьому були єдині буржуазія й нове дворянство. Покірливість парламенту першим Тюдорам дійшла навіть до скорочення власних прерогатив: він надав королівським указам – прокламаціям – силу закону, зрівнявши їх із статутами, які затверджувалися спільно королем та парламентом.

За перших Тюдорів зазнала змін державна адміністративна система. Центральним адміністративним і виконавчим органом стала Таємна рада, яка виникла з великої Королівської ради (орану влади з дорадчими функціями). Таємна рада в 30-40-х роках ХVІ ст. набула характеру постійно діючого органу.

Значну роль у зміцненні абсолютизму зіграла реформована система судочинства. Передача більшої частини справ до королівських судів підривала позиції місцевих сеньйорів. В результаті реформи процеси у справах, що зачіпали інтереси корони, проходили в суді Королівської лави (King's Bench), суперечки між підданими корони розглядав суд Загальних Прохань (Common Pleas), Канцлерський суд (Chancery) займався позовами щодо земельних справ, інших видів власності, боргів. Особливе місце відводилося Судовій інстанції Палаті Зірок (Star Chamber), заснованої ще Генріхом VII для боротьби із заколотами великих феодалів, які не визнавали юрисдикції інших судів. З тим, щоб надати ваги цій інстанції, її формували із членів Таємної ради та верховних судів Kinq's Bench та Common Pleas. У подальші часи Палата Зірок здійснювала загальний нагляд за системою судочинства в країні.

Специфічно будувалась система англійського місцевого управління. На відміну від європейських країн, де розквітала оплачувана (принаймні частково) короною чисельна бюрократія, в Англії утвердився принцип виборності місцевої адміністрації, яка не отримувала грошей з казни. Центральне місце в управлінні графствами належало мировим суддям. Вони висувалися на зборах дворянства графств з числа «найбільш поважних і достойних рицарів». їх обов'язками було: підтримання правопорядку; придушення заколотів селянських й міських низів; виявлення і покарання єретиків та інших віровідступників; регулювання питань, пов'язаних з виробництвом й торгівлею; визначення рамок заробітної платні; контроль за якістю продукції; видача ліцензій купцям і корчмарям; нагляд за ринками. Одне з першочергових завдань мирових судів – організація місцевого ополчення, рекрутський набір, постачання для армії зброї, харчів, підтримка в порядку комунікацій. Мировим суддям допомагали справлятися з численними й різноманітними обов'язками чиновники: високі констеблі сотень, констеблі приходів, шерифи, церковні старости, скарбники.

Мирові судді були тісно пов'язані з джентрі та міською буржуазією, жили їхніми інтересами. Тому органи місцевого самоуправління неохоче виконували законодавство щодо боротьби з обгороджуванням, були незацікавлені у зборі субсидій, позичок і податків типу «корабельних грошей» (скеровувалися на боротьбу з піратством в територіальних водах Англії). Уведення будь-яких податків викликало ремствування й спротив населення.

Вихід із становища корона знаходила у збільшенні числа своїх емісарів – лордів-лейтенантів, що призначалися у графства. Традиційно вони займалися питаннями організації оборони, але у другій половині XVI ст. перед ними додатково висувалися снідання – сприяти покращенню місцевого управління в цілому.

Суттєвою особливістю англійського абсолютизму, на відміну під інших, була відсутність у розпорядженні монарха регулярної армії. Королівська гвардія нараховувала не більше 200 чоловік. Тюдори не витрачали великих грошей на наймані війська. Тим не менш, коли виникала загроза війни або заворушень, під рукою у короля опинялась значна військова сила. Її основою ставало місцеве ополчення, на утримання якого корона не витрачала жодного пенсу. Кожний придатний до служби й економічно самостійний мешканець королівства чоловічої статі повинен був пройти курс навчання військової справи, мати відповідну екіпіровку й за закликом короля – виступити на захист вітчизни. У військовій справі важливе місце відводилося підготовці лучників. У багатьох місцевостях під час різноманітних свят влаштовувалися їхні змагання, переможці всенародно вшановувалися. У вільний час батьки намагалися навчити синів влучно цілити із лука. Ополчення і призначалось тільки для захисту країни. В чисельних воєнних і кампаніях на континенті за Англію билися найманці або загони дворян-волонтерів (добровольців), які діяли на основі давніх традицій і підлягали лише своїм командирам (капітанам).

Значно більшу увагу аніж армії, Тюдори надавали військово-морському флоту, що було стратегічно виправдано у зв'язку з острівним ним становищем країни. Власне королівський флот складався лише з 40-50 кораблів. Однак прерогативою монарха було: у часи небезпеки вимагати, щоб до нього приєдналися кораблі купців та інших приватних власників. Цe у декілька разів посилювало могутність англійського флоту. Генріх VIII витратив багато грошей і організацію флоту, побудував військово-морські бази у гирлі р. Темзи, удосконалив базу у Портсмуті та зміцнив багато гаваней.

Дата добавления: 2015-05-22