Методи розрахунку ВВП (ВНП)

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:
– виробничий метод (метод доданих вартостей);
– за доходами;
– за витратами.
За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником інших країн.
ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.
Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:
– заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);
– рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);
– чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);
– доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);
– прибуток акціонерних підприємств (цей компонент, у свою чергу, містить три складові: податок на прибуток, дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств).
Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:
– амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);
– чисті непрямі податки (непрямі податки: податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін., за відрахуванням трансфертних платежів). З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм.
Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».
ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,
де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.
Приблизна структура доданої вартості в розвинених країнах має вигляд:
1) оплата праці – 73 % (заробітна плата + премії);
2) доходи власників – 7 % (доходи некорпоративних підприємств);
3) рентний дохід – 2 %;
4) прибуток корпорацій – 11% (прибуток корпорацій після платежів робітникам і кредиторам);
5) чистий відсоток – 7 %.
Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя (табл. 2. 2.).
Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:
ВВП за витратами = С + І + G + NE,
де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.
Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.
Споживчі витрати – це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.
Інвестиційні витрати підприємств, що називаються приватними валовими інвестиціями, охоплюють основні види недержавних капіталовкладень у виробництво з боку фірм і підприємців. Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.
Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.
Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.
Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП – «за доходами» і «за витратами», має вигляд:
C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT
Слід зазначити, що ВВП (ВНП) не враховує:
– роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві;
– роботу вчених «на себе», не втілену в книги;
– бартерний обмін;
– доходи тіньового бізнесу;
– оплату у вигляді чайових і т. п.
Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни виділяють номінальні і реальні значення ВВП (ВНП).
Номінальний ВВП (ВВПН) — це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.
Номінальний ВНП = £ p × g,
де g – обсяг виробництва товару в поточному році; р– ціна товару в поточному році. валового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.
Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.
Реальний ВВП (ВВПр) – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:
Динаміку реального ВВП України наведено в табл. 2. 3. За оцінками експертів досягти рівня 1990 р. можна буде не раніше 2020 р.
Реальний ВВП можна розраховувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ір):
Звідси виходить, що: Зміна ВВП р, % = Зміна ВВП, % – Зміна індексу цін, %
Якщо величина індексу цін менша за одиницю, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю, то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.
Оцінка рівня розвитку країни є більш інформативною, якщо застосовуються вказані вище показники в розрахунку на душу населення (табл. 2. 3.).
За рівнем національного доходу на душу населення наша держава знаходиться в числі найбідніших у світі: 9 % приросту за 2003 рік не наближують нас до рівня навіть відносно небагатих держав (скажімо, Польщі), а ще далі віддаляють. Щоб зрівнятися з країнами останнього поповнення ЄС, Україні треба збільшити національне виробництво не на відсотки, а в 5–7 разів. При 4 відсотках річного економічного зростання нинішнього рівня Польщі можна досягнути не раніше середини XXI століття, а Швейцарії – наприкінці наступного. Оскільки кожен відсоток зростання у багатих країнах вагоміший, то за цей час усі вони опиняться від України на зростаючій відстані. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії – 33, Індонезії – 17, Південній Кореї – 10 років.

Дата добавления: 2015-05-22