Фінансове планування

Початковий розмір статутного капіталу фіксується в статуті підприємства або в установчому договорі. Контролюючи державні органи (фінансові, податкові), а також комерційні банки, які обслуговують підприємство, постійно стежать за тим, щоб статутний капітал був належним чином сплачений. Підприємству не досить лише задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, треба також і вжити певні заходи, щоб кошти, чи майно, чи нематеріальні активи надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, котрі мають частки в статутному капіталі і є його власниками.

Статутний капітал – це виділені підприємству або залучені їм на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством на правах власності. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні й оборотні) фонди.

Фінансові ресурси підприємства

Фінансові ресурси підприємства являють собою грошові доходи та надходження, які знаходяться в розпорядженні суб’єкта господарювання та призначаються для здійснення поточних витрат і витрат по розширеному відтворенню, виконання фінансових зобов’язань, економічного стимулювання робітників, формування резервних фондів та на інші цілі.

Загальна сума фінансових ресурсів кожного підприємства включає такі складові:

- статутний і додатково вкладений капітал;

- пайовий капітал;

- резервний фонд;

- амортизаційні накопичення;

- нерозподілений прибуток;

- цільове фінансування;

- кредиторська заборгованість;

- векселі видані;

- короткострокові та довгострокові кредити комерційних банків;

- кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого (внут-рішньокорпоративного) перерозподілу;

- бюджетні асигнування.

Оскільки з точки зору оптимізації процесу управління фінансовими ресурсами фармацевтичних підприємств набуває актуальності проблема їх чіткої класифікації (що є необхідним для оцінки ефективності використання кожного з видів фінансових ресурсів), то для цих цілей доцільно їх групувати на підставі відносної приналежності і платності для певного підприємства, тобто з точки зору власника. Таким чином, ті грошові кошти, які належать підприємству або надані йому на безоплатній основі, слід відносити до власних і дорівняних до них джерел фінансування. Всі ж грошові кошти і надходження, що використовуються підприємством на принципах платності, терміновості і повернення треба розглядати як позикові (рис. 10.1).

Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент заснування підприємства, коли створюється його статутний (акціонерний, пайовий) капітал.

Порядок і джерела формування статутного капіталу залежать від типу підприємства та його форми власності. В Україні права підприємств щодо формування статутного капіталу закріплені у чинному законодавстві, зокрема в Законах “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”.

Розмір статутного капіталу підприємства великою мірою визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоча, безперечно, не існує прямого зв’язку між розмірами статутного капіталу підприємств різних галузей та обсягом виробництва товарів і послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція, конкурентоспроможність продукції, можливість використання позикових коштів та іншими факторами.

Рис. 10.1. Схема класифікації фінансових ресурсів фармацевтичних підприємств

Резервний капітал – частина власного капіталу підприємства, яка створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку підприємства та являє собою резерв грошових коштів. Резервний капітал використовується для покриття витрат і збитків внаслідок форс-мажорних обставин, а також виплати дивідендів і поповнення капіталу в разі недостатності одержаного прибутку. Відповідно до чинного законодавства підприємства в Україні повинні спрямовувати на формування резервного капіталу не менш п’яти відсотків чистого прибутку.

Амортизаційні накопичення являють собою грошові кошти, призначені для відтворення основних виробничих засобів і нематеріальних активів. Вони формуються за рахунок регулярних амортизаційних відрахувань, які мають подвійний характер: з одного боку, вони включаються в собівартість продукції і в складі виручки від реалізації повертаються на розрахунковий рахунок підприємства, з іншого – виступають як джерело фінансування простого відтворення.

Одним з головних джерел фінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає прибуток від реалізації продукції (наданих послуг). Він є формою грошових нагромаджень підприємства та спрямовується на цілі розширення виробництва, реконструкцію та технічне переобладнання основних фондів, удосконалення технологій, поповнення обігових коштів, матеріальне заохочення працівників, соціальний розвиток колективу, виплату дивідендів та інші цілі. Поряд з прибутком від реалізації продукції (послуг) в ринкових умовах джерелами фінансових ресурсів виступають прибуток від реалізації вибулого майна, передачі майна в оренду, прибуток від проведення фінансових операцій.

Процеси приватизації державної власності, які розгорнулися в ході ринкової реформи, обумовили появу такого нового джерела фінансових ресурсів як пайові та інші внески членів трудового колективу.

Також в нових умовах господарювання та формування фондового ринку в Україні у підприємств з’являється можливість формувати власні фінансові ресурси за рахунок дивідендів і відсотків, які вони одержують від володіння цінними паперами інших емітентів.

Суттєві обсяги фінансових ресурсів, особливо на знов створених або реконструйованих підприємствах, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їх мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, які випускає підприємство.

Зокрема ВАТ “Галичфарм” вже двічі здійснило облігаційну позику на загальну суму 12 млн грн. з метою реконструкції ампульного виробництва.

Заслуговує уваги позитивний досвід деяких вітчизняних підприємств щодо залучення прямих іноземних інвестицій шляхом випуску і розміщення серед потенційних стратегічних інвесторів депозитарних розписок на акції українського емітента. Так, наприклад, ВАТ “Концерн Стирол” випустило американські депозитарні розписки першого рівня (АДР – 1) (співвідношення АДР/акції становило 1:5). Практика показала, що реалізація програми з випуску депозитарних розписок є надійним і зручним механізмом отримання справедливої ціни на акції українських емітентів, підвищення їхньої ліквідності й залучення порівняно дешевих засобів на міжнародних ринках капіталу.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам як на зворотній так і беззворотній основі. Але ця форма фінансових ресурсів в значній мірі втратила свою актуальність в умовах ринкової економіки. Як правило, бюджетні асигнування передбачаються для фінансування державних закладів, окремих інвестиційних програм або як форма короткострокової державної підтримки тих підприємств, продукція яких має важливе загальноекономічне та соціальне значення.

В умовах адміністративно-командної економіки значні фінансові ресурси підприємства отримували також на умовах галузевого перерозподілу грошових коштів. Але упровадження ринкових принципів господарювання вимагає нових підходів до формування фінансових ресурсів. Орієнтація на повну економічну самостійність, принципи самофінансування і матеріальної відповідальності сприяли певним змінам в пріоритетах у сфері фінансових ресурсів, які формуються в порядку перерозподілу. Сьогодні все більш суттєву роль починають відігравати виплати страхового відшкодування, які надходять від страхових компаній, і все меншу – бюджетні і галузеві джерела. Безумовно, і в ринкових умовах підприємства мають змогу одержувати фінансові ресурси від асоціацій, концернів, промислово-фінансових груп, до яких вони входять, або від галузевих міністерств, яким вони підпорядковані, але тільки в тому випадку, якщо це передбачається загальною стратегією цих об’єднань юридичних осіб і механізмом використання відповідних грошових коштів.

Позиковий капітал передається підприємству в тимчасове користування на умовах платності і повернення у вигляді банківських і комерційних кредитів та форм фінансового кредитування.

Роль кредиту полягає в тому, що він “несе міцний “енергетичний” заряд у формі додаткових ресурсів, які дозволяють підприємствам і організаціям переступити обмеження власних накопичень, ввести в господарський обіг нові асигнування, створити необхідні економічні передумови для зростання і прискорення виробництва.

Але ж використання кредиту за певних умов може мати і негативні наслідки для фінансово-господарської діяльності підприємств, ось чому в роботах багатьох з економістів приділяється пильна увага дослідженню проблеми обґрунтування раціонального співвідношення власних і позикових коштів в джерелах фінансування підприємств.

Основними формами кредитування у фармацевтичній промисловості є банківський і комерційний кредити. Позики підприємствам надаються на загальних принципах кредитування: цільового характеру кредиту, повернення, терміновості, забезпеченості і платності.

Сутність комерційного кредиту полягає у відстрочці платежу за продані товари або інші активи. Надаючи покупцю відстрочку платежу, підприємство надає кредит. Одержуючи можливість більш пізньої оплати товару, підприємство одержує кредит. Плата за комерційний кредит може включатися в ціну товару або нараховуватися у вигляді відсотку, що залежить від терміну надання кредиту.

Суттєве значення для підприємств, які використовують комерційний кредит, з точки зору економії на витратах, має те, що відсоток за комерційним кредитом нижчий у порівнянні з відсотком за банківськими позичками.

Комерційний кредит у вітчизняній практиці надається не тільки у вигляді вексельного кредиту, але і у формі відкритого рахунку. На базі останнього підприємства, що мають стабільні угоди, можуть відкривати одне одному кредитні лінії, в межах яких здійснюються взаємні постачання товару.

Вексель є одним з найбільш зручних способів реалізації відстрочки платежу. Він одночасно є і способом кредиту, і способом платежу, і тим самим в значній мірі сприяє зменшенню потреби в готівкових коштах.

Сьогодні суб’єкти господарської діяльності все частіше вдаються до здійснення платежів не платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками чи акредитивами, а векселями. Це пояснюється тим, що всі названі форми безготівкових розрахунків передбачають попереднє перерахування коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан платника.

Цей недолік безготівкових розрахунків переборює вексельний обіг. Вексель може багатократно передаватися як платіжний засіб і погашатися тільки після закінчення строку платежу.

Використання в господарській практиці фармацевтичних підприємств векселя, безумовно, стало важливим кроком в плані вирішення проблеми взаємних неплатежів підприємств. Векселя дозволяють за рахунок їх перепродажу або обліку повертати в обіг іммобілізовані в дебіторській заборгованості кошти.

Банківські кредити розрізняються за терміном надання, призначенням і рівнем ризикованості. Щодо термінів надання, то на сьогоднішній день як в Україні в цілому, так і у фармацевтичній галузі домінує короткострокове кредитування, яке в головному використовується з метою поповнення обігових коштів підприємств.

Переважання короткострокових кредитів в їх загальному обсязі, в першу чергу, обумовлено тією політикою, що проводять комерційні банки, надаючи перевагу роботі з “короткими грошами” в умовах інфляційних процесів, нестабільності і невизначеності ринкової ситуації.

Найбільш розповсюджені види кредитів, що сьогодні надаються комерційними банками України, це кредити в поточну діяльність, кредити по експортно-імпортних операціях, кредити по внутрішніх торговельних операціях.

Короткострокові конкорентні кредити в наслідок їх підвищеної ризикованості на сьогодні в Україні практично не використовуються, хоча в країнах близького і дальнього зарубіжжя цей вид кредитування передбачається для елітних позичальників, продукція яких користується високим попитом і фінансовий стан є стійким на протязі тривалого часу.

Конкорентний кредит передбачає закриття розрахункового рахунка і відкриття єдиного конкорентного рахунку, що поєднує ознаки розрахункового і позикового. Об’єктом кредитування виступає укрупнена потреба в коштах, що пов'язана з періодично виникаючим розривом між платежами і надходженням виручки. За умов наявності договору кредитування відбувається майже автоматично, з чим і пов'язана висока ризикованість цього виду кредиту.

Овердрафт являє собою обмежений варіант конкорентного кредиту. Це короткострокове (10 – 15 днів) кредитування укрупненої потреби позичальника без встановлення обмеження сум підписання додаткових кредитних угод. Оскільки овердрафтний кредит також ризикований, то його використання в Україні достатньо обмежене і не перевищує 1% від загального обсягу кредитів.

Найбільше розповсюдження в Україні і серед фармацевтичних підприємств сьогодні одержали цільові короткострокові кредити. Вони обслуговують певні угоди. Підприємство може одержати цільовий кредит від банку незалежно від існування в ньому розрахункового рахунку. Для отримання кредиту позичальник надає банку техніко-економічне обґрунтування, що підтверджує ефективність запланованої угоди і джерела погашення кредиту.

Довгострокові кредити, як правило, пов’язані з придбанням обладнання і / або здійсненням інвестиційних проектів. Основною відзнакою довгострокових кредитів є значні ризики, більш складні умови обслуговування і використання у вигляді забезпечення (застави) переважно нерухомості.

У зв’язку зі складною економічною ситуацією в Україні в період 1991 – 1997 років довгострокові кредити практично не надавалися. Але в останні роки ситуація покращилася. Характерною для економіки України в цілому і для фармацевтичної галузі зокрема стала тенденція зростання довгострокових кредитів в їх загальному обсязі (табл. 10.1).

Різновидами довгострокових кредитів в Україні є:

- проектні кредити;

- іпотечні;

- кредитні лінії.

Проектні кредити - кредити під здійснення інвестиційних проектів видаються банками лише після глибокого аналізу бізнес-планів інвестиційних проектів підприємств і під надійне забезпечення. Це найбільш ризиковані кредити.

Слід відмітити, що сьогодні все більше розповсюдження знаходять не проектні кредити, а проектне фінансування, яке передбачає обслуговування боргових зобов’язань самим інвестиційним проектом. Суб’єктами фінансування одночасно можуть виступати держава, комерційні банки, підприємства, які аналізують об’єкт інвестування з позицій вигідності тобто можливості досягнення такого рівня доходу, який би забезпечив вкладникам не тільки повернення коштів, але й одержання певного прибутку.

Проектне фінансування передбачає управління і розподіл ризиків між всіма учасниками проекту. Його ще називають фінансуванням з регресом. Розподіляють три його форми:

- з повним регресом на позичальника;

- без права регресу на позичальника;

- з обмеженим регресом на позичальника.

У фармацевтичній промисловості західних країн проектне фінансування використовується вже тривалий час. У Російському фармацевтичному виробництві цей вид фінансування почав застосовуватися лише у 1995 році, з моменту прийняття Закону про домовленість розподіу продукції, який і забезпечив умови для розвитку проектного фінансування.

В Україні подібний підхід до фінансування був використаний в процесі будівництва підприємства по виробництву інсуліну “Індар”. Слід відмітити, що проектне фінансування може розглядатися як перспективна форма фінансування в процесі створення в Україні власного виробництва лікарських субстанцій.

Кредитні лінії дозволяють підприємству - позичальнику одержувати кошти у межах певного ліміту і терміну дії угоди. Для підприємств – позичальників це найбільш зручна форма кредитування, оскільки вона передбачає найбільшу гнучкість, не вимагає точного визначення майбутніх надходжень грошових коштів і потреби в кредитних ресурсах.

Іпотечні кредити, що передбачають заставу у вигляді нерухомості або земельних ділянок, є найбільш надійними, з точки зору банків, але їх привабливість для фармацевтичних підприємств низька.

Найбільш серйозною проблемою для вітчизняних фармацевтичних підприємств при одержанні подібного кредиту є надання банку надійних гарантій обслуговування і повернення боргу. Сьогодні в Україні, як основний спосіб забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту, банки вимагають заставу майна, нерухомості. Але ж нерухомість фармацевтичних підприємств, як правило, низьколіквідна, що і є однією з причин відмови від кредитів для більшості підприємств.

Враховуючи світовий досвід, до нетрадиційних, але перспективних джерел фінансування діяльності фармацевтичної промисловості слід віднести лізинг.

Об’єктивна обумовленість привабливості для підприємницьких організацій виробничого профілю лізингових операцій пов'язана з такими причинами:

- прискоренням темпів оновлення техніки й технології і в результаті скороченням термінів морального старіння обладнання, а також збільшенням розривів між цими термінами і періодом повного фізичного зносу;

- подорожчанням прогресивного обладнання, що пов’язане в разі його придбання з відволіканням із обігу підприємств значних фінансових ресурсів;

- невідповідністю між платоспроможним попитом і пропозицією, що склалася на ринку обладнання;

- ускладненням і подорожчанням обслуговування прогресивної техніки, що звужує можливості виконання цих операцій самим споживачем;

- загостренням проблем вибору підприємствами потрібного обладнання через розширення асортименту ідентичних видів техніки та ін.

Основними видами лізингу є фінансовий лізинг і оперативний лізинг. Головними критеріями для такого розмежування є строк використання обладнання та обсяг розподілення ризиків, пов’язаних із випадковою втратою або порчею переданого в лізинг майна.

Оперативний лізинг характеризується тим, що строк договору лізингу значно коротший, ніж нормативний строк використання обладнання і лізингові платежі не покривають повної вартості обладнання. Тому лізингодавцю необхідно його здавати у тимчасове використання кілька разів і для нього збільшується ризик по відшкодуванню залишкової вартості об’єкта лізингу при відсутності попиту на нього. У зв'язку з цим за інших рівних умов розміри лізингових платежів при оперативному лізингу значно вищі, ніж при фінансовому.

Для фінансового лізингу характерні більш тривалі строки оренди та амортизації всієї або більшої частини вартості обладнання. Протягом строку договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість обладнання і одержує прибуток від лізингової угоди.

Перевагами лізингу як форми інвестиційного фінансування є:

- можливість використання нової, вартісної техніки, сучасних технологій без значних одночасних витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість розпочати виробництво навіть при обмежених фінансових ресурсах;

- лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки сплатити за рахунок власних коштів;

- лізинг також дозволяє спочатку випробувати обладнання, а потім його використовувати;

- лізинг дозволяє підприємству запобігати витрат, пов'язаних із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об’єктів техніки, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

- лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції, виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

- майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоо-держувача, що не збільшує його активів і при введені податку на майно звільняє від його сплати. Вартість обладнання за лізинговою угодою не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і, зокрема, ліквідність його активів. Це у свою чергу дозволяє підприємству при необхідності залучати додаткові кредитні ресурси;

- у багатьох країнах законодавчо встановлені такі податкові пільги для лізингових угод як, наприклад, прискорена амортизація. Це дозволяє суттєво знизити оподаткований прибуток і термін лізингової угоди;

- порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами, лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів. Платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні, а при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач має змогу здійснювати платежі в товарній формі за рахунок продукції, що вироблена на орендованому обладнанні;

- лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них досить проблематичне. Лізингові компанії, як правило, не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування;

- перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

- при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультаційних і юридичних послуг.

Але слід відмітити, що крім перелічених переваг лізингу притаманні і певні недоліки:

- кількість учасників лізингової угоди більша ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому ці операції відрізняються більш складною організацією;

- на лізингодавця лягає ризик морального старіння обладнання, а також витрати, пов'язані з його обслуговуванням, тому вартість лізингу є вищою ніж позики, оскільки вартість оцінки ризику і додаткові витрати лізингодавець закладає у вартість лізингу.

Походячи з цього, можна зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингу, значно більше, ніж негативних. Але на сьогодні лізинг в Україні розвинутий ще недостатньо. Перешкодами на шляху його розвитку є такі причини:

- відсутність широкої практики лізингування у вітчизняних підприємств, а відтак – низький попит на ці послуги;

- низька прибутковість лізингових операцій в сучасних умовах;

- високий ризик неповернення засобів у зв'язку з кризою неплатежів;

- слаборозвинений страховий ринок, який виступає обов’язковим партнером у лізинговому бізнесі;

- заборона участі банків у сублізингових операціях та ін.

І все ж таки об’єктивні закони кооперації і концентрації виробництва в умовах НТП, незважаючи на перелічені труднощі, поступово спонукають до створення і активізації діяльності лізингових компаній в Україні. Провідними серед них сьогодні є “Фінансово-лізинговий Будинок банку “Україна”, лізингова компанія “Укрсимлізинг”, “Аваль-лізинг”, “Сокілтранслізинг”, СП українсько-швейцарська “Українська фінансова лізингова компанія” та ін.

Досвід розвитку лізингу в багатьох країнах підтверджує його важливу роль як джерела інвестиційного фінансування і фактора відновлення виробництва і його подальшого розвитку.

Як перспективний інструмент фінансового забезпечення вітчизняних фармацевтичних підприємств можуть розглядатися також факторингові операції.

Факторинг являє собою інкасування дебіторської заборгованості клієнта з виплатою коштів негайно або поступово по мірі погашення заборгованості. Таким чином, це різновид кредитних операцій, пов'язаних з перепоступанням клієнтом-постачальником платіжних вимог за поставлені товари і права одержання платежів по них.

Привабливість факторингових операцій полягає в тому, що їх використання дозволяє прискорити обіговість грошових коштів у розрахунках і тим самим одержати не тільки економію грошових коштів, але і підвищити ефективність виробництва.

Практика свідчить, що факторинг – це універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, в умовах якої за постачальником зберігаються практично тільки виробничі функції.

Особливо ця система стає актуальною в умовах чинного податкового законодавства. Виконання планованих термінів одержання коштів за поставлену продукцію за допомогою факторингових послуг дає можливість зменшити витрати по податку на додану вартість і покращити фінансовий стан підприємства.

Виділяють п’ять видів факторингових операцій:

1) регулярне придбання права на одержання дебіторської заборгованості, яке постачальник передає факторинговій фірмі, сповіщаючи про це свого боржника. В цьому випадку фактор-фірма перераховує кошти за виставлену платіжну вимогу із свого рахунку на рахунок постачальника. В подальшому на підставі платіжного документа фактор-фірма спостерігає за надходженням платежів. Розробляється реєстр виставлених вимог, які і обслуговує фактор-фірма;

2) оплата висунутих до покупця платіжних документі, тобто одержання права на кредиторську заборгованість, виявляється у тому, що фактор-фірма за рахунок власних оборотних коштів сплачує претензії по рахунку підприємства за одержані товарно-матеріальні цінності. Протягом дії договору всі претензії до рахунку підприємства, які не можуть бути їм сплачені із власних коштів або банківського кредиту, сплачуються факторинговою компанією або фактор - банком без оформлення будь-яких зобов'язань або інших документів. Після такої операції право на одержання грошових коштів, якими користується постачальник, переходить до фактор-фірми. Це право може бути реалізовано по мірі надходження коштів на рахунок клієнта. Одноразово на нього нараховується пеня, яка сплачується постачальнику платником. Пеня стає доходом фактор-фірми. Наведені операції привабливі для всіх учасників угоди: платники, які мають договір з факторинговою компанією, одержують гарантію платежів, що підвищує їх авторитет і зміцнює відносини з постачальниками і виконавцями робіт; постачальники одержують гарантію своєчасного надходження коштів за продукцію, що є підставою зміцнення договірних відносин з покупцями;

3) одноразова купівля фактор-фірмою права на одержання дебіторської заборгованості після повідомлення постачальника банком покупця про відсутність у нього потрібних коштів. Ця операція актуальна при наявності простроченої дебіторської заборгованості у великих розмірах;

4) придбання векселя, що являє собою перепоступання права власника векселя банку. Векселю надається форма переказного. Власнику векселя фактор-фірма сплачує вартість векселя з утриманням певної суми (дисконту);

5) порука при комерційному кредитуванні. В цьому випадку фактор-фірма виступає організуючою ланкою в договорі між підприємством – по-купцем і підприємством-кредитором. При цьому останньому гарантується погашення позик зі своїх коштів, якщо платник стане неплатоспроможним. В цьому випадку фактор-фірма бере на себе функцію страховника.

Існує декілька типів факторингових угод. Угода про повне обслуговування (відкритий факторинг без права регресу), як правило, укладається при умові постійних і достатньо тривалих контактів між постачальником і факторинговою компанією (банком). Повне обслуговування включає і повний захист від появи сумнівних боргів і забезпечує гарантований приток грошових коштів.

Повне обслуговування здійснюється при умові, що постачальник пере-поступає фактор-фірмі борги усіх своїх клієнтів. Ця умова оптимальна для сторін, тому що мова йде про сукупний кредитний ризик всього портфеля постачальника, що не дискримінує факторингову компанію у виборі окремого ризику, а постачальнику не потрібно вести окремий облік перепоступлених боргових зобов'язань.

Основою факторингового фінансування є факторинговий договір, який визначає обов’язки і відповідальність сторін. Як правило, фактор-фірма на протязі 2-3 днів сплачує від 70 до 90 відсотків від суми рахунка у вигляді авансу. 10-30 відсотків суми, що залишилася, клієнт одержує після надходження коштів від боржника. Така різниця по сумах – 10 – 30 відсотків обумовлена ймовірністю, що постачальники можуть розірвати угоду, або споживачі виявляться неплатоспроможними, або якщо виникнуть інші ризики і у банка не залишиться інших коштів для погашення своїх збитків, що виступають у вигляді вже перерахованих сум постачальникам, окрім цих 10 – 30%. Цю суму, що залишилася (10 – 30%), за мінусом відсотків за факторингове обслуговування, банк перераховує своєму клієнту, у випадку, якщо покупці покривають свою заборгованість.

Франчайзинг являє собою видачу підприємством фізичній або юридичній особі франчайзи (ліцензії) на виробництво або продаж товарів під фірмовою маркою підприємства або за його технологією. Контрактом можуть обумовлюватися період, на який видана ліцензія; територія, на якій будуть вироблятися або реалізовуватися товари; форма платежу (разовий платіж, періодичні відрахування, змішана форма). За своєю сутністю ця операція не відноситься до операцій прямого фінансування підприємства, але вона забезпечує непряме фінансування за рахунок скорочення витрат на розробку технологій виробництва, завоювання ринку тощо.

Фінансові ресурси використовуються підприємством в процесі його виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. Вони знаходяться в постійному руху і перебувають в грошовій формі лише у вигляді залишків грошових коштів на розрахунковому та інших рахунках в банку і в касі підприємства.

Головними напрямками використання фінансових ресурсів підприємства є наступні:

- поточні витрати на виробництво і реалізацію (робіт, послуг);

- інвестування коштів у капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією, модернізацією або технічним оновленням виробництва;

- інвестування коштів у поповнення оборотних активів і поширення асортименту продукції, що виробляється;

- інвестування коштів в науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки і придбання нематеріальних активів;

- портфельні інвестиції;

- платежі в бюджет, позабюджетні фонди, за використання кредитних ресурсів та ін.;

- створення резервів;

- благодійність, спонсорська допомога та інші цілі.

В умовах ринкової економіки кожне підприємство зобов’язане спрямовувати максимальні зусилля на підвищення своєї фінансової стійкості, зростання ефективності діяльності та ділової активності. Це обумовлює необхідність пошуків шляхів найбільш ефективного розподілу фінансових ресурсів підприємства по видах діяльності та у часі. В кожний момент керівництво підприємства повинне знати, як “працюють” фінансові ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, наскільки сумлінно та професійно виконує свої функції персонал, який займається управлінням фінансовою діяльністю підприємства. Від того з врахуванням яких принципів і з використанням яких методів формуються грошові кошти підприємства, значною мірою залежить оптимальність режиму його роботи і ефективність функціонування в ринковій економіці.

Дата добавления: 2015-05-22