Характеристика організаційних форм інноваційної діяльності

Організаційні структури інноваційного типу – це організації, що зай-маються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями та розробками.

Наукова організація – організація (установа, підприємство, фірма), для котрої наукові дослідження та розробки складають основний вид діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів, які знаходяться у складі організації (установи, підприємства, фірми). Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації до тієї чи іншої галузі економіки, від організаційно-правової форми власності.

Суб’єктами інноваційної діяльності є різнорідні, різноелементні та різнорозмірні фірми, компанії, асоціації, вузи, наукові інститути, технополіси, технопарки і т.п. Всі ці організації є головними носіями і господарюючими суб’єктами, які здійснюють реальне оновлення виробництва. Віянням часу є поява спеціального інноваційного бізнесу, тісно пов’язаного із “своєю” стадією життєвого циклу.

Закордонний і вітчизняний досвід роботи наукових та інноваційних організацій дає можливість класифікувати їх в залежності від характеру сфери діяльності на:

- державне управління (міністерства; відомства; місцеві органи влади і самоуправління; некомерційні, організації які фінансуються і конт-ролюються урядом і займаються дослідницькою діяльністю соціальних і адміністративних функцій держави);

- підприємницька сфера діяльності – організації, підприємства, фірми, діяльність яких пов’язана з виробництвом продукції і наданням пос-луг з метою продажу (в тому числі підприємства державної форми власності);

- вища освіта і наука – всі вузи незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експериментальні станції і клініки, які асоційовані з вузами або ними управ-ляються; організації, що обслуговують вузи, які входять до системи вищої і середньої освіти;

- приватна некомерційна (безприбуткова) сфера діяльності – професійні спілки і товариства, асоціації, громадські і благодійні організації, фонди (крім фондів, які більше ніж на 50 % фінансуються державою); приватні та індивідуальні організації.

З погляду на наведені сфери, випливають особливості організаційних форм інноваційної діяльності: одні фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, інші – за рахунок коштів окремих підприємств – результатів їх підприємницької діяльності.

Інноваційні підприємства та організації можуть спеціалізуватися на фундаментальних дослідженнях (академічний і вузівський сектор), на НДР (прикладних наукових дослідженнях і розробках). Зі стадією впровадження і створення дослідних зразків пов’язані як підприємницькі структури, так і фірми, інститути та корпорації, що мають розвинену базу НДДКР. На базі прикладних НДДКР і ДКР фірми новатори-послідовники створюють базові технологічні, науково-технічні та продуктові нововведення.

Впровадженням і виробництвом науково-технічних і продуктових нововведень займаються, як правило, крупні фірми, що мають розвинену ресурсну базу, кваліфіковані кадри і визначені позиції на ринках. Але на стадії наукових розробок головну роль, як правило, відіграють академічний та вузівський сектори й малі фірми.

Відповідно до типу економічного розподілу праці, що зумовлений інноваційною діяльністю, багато підприємств малого та середнього розміру є субпідрядниками крупних фірм, які спеціалізуються на виробництві напівфабрикатів, комплектуючих, а також виконують функції забезпечення й обслуговування основного бізнесу.

До найбільш ефективних методів прискорення інноваційних процесів відносяться “ризикові” форми іхньої організації на рівні корпорацій. Основними з них є внутрішні венчури і пограми “свояків”.

Венчур у перекладі з англійської означає ризиковане підприємство, починання.

Внутрішні венчури формуються як спеціальні підрозділи для пошуку і розробки новацій виробничого характеру усередені корпорації і фінансуються ними.

Програми “свояків” виникли в США на початку 80 – років. У межах таких програм засновують спеціальні грошові фонди, засоби з яких виділяють “своякам” – представникам внутрікорпоративного ризикового капіталу.

Будь-який працівник корпорації, що запропонував ідею нового продукту чи зробив іншу серйозну пропозицію, може звернутися до “свояка” за фінансовою підтримкою. Якщо пропозиція зацікавить “свояка”, то виділяються відповідні засоби (кілька сотень тисяч доларів) на розробку і реалізацію інноваційного проекту.

“Свояки” можуть одержувати грошові винагороди за результати нововведень і беруть участь у розподілі прибутків (доходу) своєї корпорації.

Власне венчурні фірми – це, як правило, малі підприємства в науко-містких галузях економіки, що спеціалізуються в галузі наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень.

Ці фірми найбільш просунуті до технічного прогресу і часто бувають не прибуткові, тому що самі не зайимаються виробництвом продукції, а передають іншим, нижченазваним фірмам.

Малі інноваційні форми засновують учені, інженери, винахідники, що прагнуть з розрахунком на матеріальну вигоду втілити в життя новітні досягнення науки і техніки. Первісним капіталом такіх фірм можуть служити особисті заощадження засновника, але їх звичайно недостатньо для реалізації наявних ідей. У таких ситуаціях приходиться звертатися в одну чи кілька спеціалізованих фінансових компаній.

Передумовами створення венчурних фірм повинні бути наступні компоненти:

- інноваційні ідеї – нової технології, нового виробу;

- суспільні потреби і потреби підприємця, спроможного на основі ідеї організувати фірму;

- ризиковий капітал для фінансування діяльності з дослідження даної ідеї.

Венчурний капітал, як правило, у своїй структурі має дві складові: інноваційну науково – дослідну і впроваджену фірми й фонд венчурного фінансування.

Фонди венчурного фінансування створюються з наступних джерел:

- капіталу корпорацій;

- банківських кредитів;

- пенсійних фондів;

- особистих заощаджень громадян.

Венчурні фонди скуповують в інноваційної фірми контрольний пакет акцій чи частку в статутному капіталі, що забезпечує можливість дієво впливати на науково – дослідну, виробничу, збутову і фінансово – господарську діяльність фірми. За умови високоефективної діяльності інноваційної фірми венчурний фонд дістає високий прибуток і гарантію повернення вкладеного капіталу. Нижчим рівнем рентабельності інноваційної фірми важається десятикратне збільшення капіталу за пять років у порівнянні з первісною інвестицією.

На відміну від інших така форма інвестування має специфічні умови:

- пряма участь інвестора в капіталі фірми у безпосередній (прямій) і посередній формі;

- надання коштів на тривалий період;

- активна роль інвестора в управлінні фірмою, яку він інвестує.

Перевагами венчурних фірм є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів за обраним напрямком досліджень; можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.

Як правило, венчурні фірми передають свої результати фірмам-експлерентам, патіентам, віолентам і комутантам.

Фірми - експлеренти – це фірми, які просувають новації на ринок. Їх ще називають фірмами – піонерами. Вони працюють на етапі максимуму циклу винахідницької активності, тобто з самого початку випуску продукції крупної компанії.

Фірми – патієнти – орієнтуються на невеликий сегмент ринку. Вони задовольняють потреби, які сформувалися під впливом моди, реклами або інших засобів стимулювання попиту і проявляють свою активність на етапах збільшення випуску продукції.

Фірми – віоленти – це фірми, які діють у сфері крупного традиційного (стандартного) бізнесу, володіють крупним капіталом і високим рівнем технологій. Ці фірми розробляють “наступальну стратегію”, займаються масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, яких задовольняє середній рівень цін і які висувають “середні” вимоги до якості продукції. Науково-технічна політика фірми – віолента вимагає прийняття ряду важливих рішень: про запуск продукції у виробництво і її зняття з виробництва, інвестиції і розширення виробництва, заміну парку машин і обладнання, придбання ліцензій. Ці фірми прибуткові і функціонують у складі транснаціональних корпорацій.

Фірми – комутанти – це фірми, які діють у сфері середнього і дрібного бізнесу, їх діяльність спрямовується на задоволення потреб національних і місцевих споживачів на етапі падіння випуску продукції. Їх науково-технічна політика полягає в тому, щоб забезпечити своєчасний запуск продукції у виробництво, прийняття рішення про технологічні особливості виробів, які виготовляються фірмами – віолентами.

Фірми – експлеренти вступають у партнерські відносини з фірмами – патієнтами, віолентами і комутантами.

Венчурні фірми в Україні в теперішній час тільки народжуються і потенційно великі банки можуть відіграти значну роль у їх фінансуванні. Великі підприємства також повинні бути зацікавлені у венчурному фінансуванні.

Крім венчурних фірм, сьогоднішній низький рівень забезпеченості державної науки, з одного боку, та розвиток ринкових економічних відносин в країні – з іншого, викликають необхідність створення нових форм науково-виробничої діяльності, що побудовані на комерційній основі, тобто техно-парків, технополісів та інших.

Технопарк – це територіально відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови. Мета технопарків – комерціалізація науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу. Це дозволяє навіть в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою роботою, достатньо високою заробітною платою.

Технопарки вирішують такі питання:

- прискорення процесів передачі результатів фундаментальних та прик-ладних наукових досліджень у виробництво;

- забезпечення розвитку інноваційного підприємництва;

- сприяння залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

Фірми, що діють у межах технопарку, в головному, є самостійними юридичними особами. Діяльність технопарку фінансується за рахунок коштів відрахувань фірм – складових технопарку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.

Технополіс – структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.

Орієнтацію на створення технополісів сьогодні обрали США, Японія, Голландія, Велика Британія. На території наукових парків по всіх країнах світу сьогодні знаходиться 11115 інноваційних компаній. У наукових технопарках світу зайнято 433537 фахівців.

Крім технопарків і технополісів на ринку діють так звані бізнес – інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проекту, за якими є можливість отримати прибуток.

Фірма - інкубатор – це організаційна структура, мета якої – створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково-технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та надає їм певні гарантії та можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємствам легше виживати в межах інкубаторів, ніж поза ними.

Розвиток фірми – інкубатора не потребує бюджетних асигнувань, вона забезпечує себе на засадах самофінансування.

Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубатори в більшості випадків обмежується терміном у три роки. Це достатній термін для того, щоб фірма стала спроможною і самостійно вирішувала власні господарські проблеми.

У США підтверджено високу дієздатність науково-технічних інноваційних інкубаторів. Успішно функціонують бізнес-інкубатори у Німеччині, Польщі, Словаччині, Чехії, Словенії.

За рубежем, де поширені інкубатори, вони бувають трьох типів: 1) безприбуткові – ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади; 2) прибуткові – ті, що не надають пільг при здачі в оренду власного майна; 3) філії вищих навчальних закладів, які надають ефективну підтримку підприємствам, що збираються опанувати високотехнологічну продукцію; необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань шляхом спілкування з викладачами та користування бібліотекою.

В Україні сьогодні вже створені бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах та в регіонах (при підтримці урядових програм іноземних країн), а саме: Київський інноваційний бізнес-інкубатор (КІБІА) при Львівській радіотехніці; у Дніпропетровському та Київському технічних університетах. Організовуються такі інкубатори і при інших навчальних закладах, що є перспективним напрямком активізації інноваційного підприємництва.

Слово “кластер” з’явилося в українських словниках зовсім недавно і має багато тлумачень, але характерною ознакою його сутності є об’єднання окремих елементів в єдине ціле для виконання певної функції або досягнення мети. Кластери охоплюють велику кількість різного роду підприємницьких структур, важливих для конкурентної боротьби – постачальників спеціального обладнання, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, супутніх продуктів тощо. На заході, крім цього, вони також включають у себе урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, дослідження і технічну підтримку.

Дата добавления: 2015-05-22