Процедура визнання підприємства банкрутом

Банкрутство - визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб:

- підприємств–кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

- найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

- підприємств, які можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

На рис. 22.1 наведено схему учасників системи банкрутства.

Рис. 22.1. Учасники системи банкрутства

Практика ринкової економіки в розвинених країнах протягом багатьох десятиріч відпрацювала систему контролю, діагностики, та по можливості, захисту підприємств від повного фінансового краху та їх підтримки. Структура цієї системи наведена на рис. 22.2.Достатня універсальність цієї системи робить її припустимою і для запровадження в умовах України з урахуванням національних особливостей.

Як видно з рис. 22.2, система банкрутства та підтримки неплатоспроможних підприємств включає цілий ряд організаційних структур, законодавчо оформлених процедур і механізмів. Вихідним пунктом цієї системи є визначення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті її функціонування.

Основною метою створення цивілізованої системи банкрутства є об’єктивна необхідність приведення структури виробництва у відповідність до реального платоспроможного попиту, який формується ринком.

Досягнення цієї мети можливе тільки при дотриманні таких основних принципів (рис. 22.3):

Рис. 22.2. Система банкрутства підприємств в ринковій економіці

західних країн

- встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх господарських суб’єктів системи комерційних взаємовідносин, прав і обов’язків в ситуації неспроможності або банкрутства підприємств;

- надання можливості боржникам, які виконують свої зобов’язання, відновити власну діяльність;

- введення системи безпечних мір при банкрутстві та економічному спаді;

- створення умов для відродження бізнесу;

- формування припустимої процедури вирішення фінансових суперечок;

- збереження в тих випадках, де це можливо, економічно доцільно та соціально необхідно, перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення;

-

розробка відповідних механізмів, які створюють умови для надійного захисту всіх учасників системи банкрутства, в випадках ліквідації збанкрутілого підприємства, і дозволяють справедливо розподіляти активи (конкурсну масу) боржника.

Рис. 22.3. Цілі та принципи системи банкрутства

Наведений перелік принципів системи банкрутства забезпечує її зберігаючий, не спрямований на розвал економіки та ліквідацію підприємств, характер відносно тих підприємств, які мають хоча б які шанси на виживання та пристосування до вимог ринку.

Банкрутство підприємств слід розглядати як оздоровчу процедуру, від якої можуть виграти якщо не всі, то більшість її учасників. Річ у тому, що проведення оздоровчої технічної, маркетингової, кадрової політики дозволить підприємствам одержати перспективи розвитку своєї справи. Кредитори отримають шанс врятувати свої кошти, суспільство – одержати структуру виробництва, пристосовану до потреб ринку, персонал – необхідну роботу.

Система соціального захисту повинна забезпечити звільнений персонал роботою, перепідготовкою його кваліфікації, а при необхідності – допомогою по безробіттю.

Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін – це фізична особа, в тому числі така, що не є суб’єктом підприємницької діяльності.

Боржниками можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, а кредиторами – як юридичні, так і фізичні особи.

Оскільки чинне законодавство у справах про банкрутство регламентує умови і процедури визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, до нього не застосовуються правила досудового врегулювання спорів, а сторонами у справах про банкрутство є не позивачі, а кредитори і боржник (після постанови господарського суду – банкрут).

Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство наведено на рис. 22.4.

Рис. 22.4. Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство

Ініціаторами порушення процедури банкрутства можуть бути як кредитори підприємства – боржника, так і само підприємство.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо обгрунтовані вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом. Процедура проходження справи про банкрутство згідно з чинним законодавством про банкрутство представлено на рис. 22.5.

Рис. 22.5. Схема процедури проходження справи про банкрутство

Якщо кредитор має на руках виконавчий документ, він не зобов’язаний звертатися до боржника з претензією, перш ніж подати заяву про порушення справи про банкрутство. Проте на практиці господарські суди вимагають від кредитора також доказів неплатоспроможності боржника.

Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування (прізвище, ім’я по-батькові) боржника, його поштову адресу;

- найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа; якщо кредитор – фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, а також місце його проживання;

- номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів);

- викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документу про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

- перелік документів, які додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити крім вище перерахованих відомостей і такі:

- суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

- розмір заборгованості по податках і зборах (обов’язкових платежах);

- розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;

- відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових коштів і дебіторської заборгованості;

- найменування банків, що здійснюють розрахункове і кредитне обслуговування боржника.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Він зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

- задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

- при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

- в інших випадках, передбачених Законом.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов’язаний одночасно подати план санації.

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників впровадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів згідно законодавства, про що виноситься ухвалення, а саме:

1) накладати арешт на все або частину майна чи грошових коштів, що належать боржникові або особам, які відповідають за зобов’язаннями боржника:

- зобов’язувати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вживати інші заходи для збереження його майна;

- забороняти посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника;

- забороняти власнику майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи – боржника;

2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди:

- пов’язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарських товариств або розпоряджатися нерухомістю іншим чином;

- пов’язані з одержанням і видачею позик (кредитів), порукою, видачею гарантій, перепоступанням вимог, переведенням боргу, а також передачею в довірче управління майна боржника;

- щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток від балансової вартості його активів.

З метою забезпечення майнових інтересів в ухваленні господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухваленні, прийнятому на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника та призначається розпорядник майна у визначеному порядку. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.

Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається у виз-наченому законодавством порядку.

Розпорядниками майна не можуть призначатися особи, які:

- здійснювали раніше управління боржником – юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;

- мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

Розпорядник майна призначається на термін не більше, ніж шість місяців. Цей строк може бути подовжений або скорочений за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном боржника).

Розпорядник майна має право:

1) скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

2) аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

3) звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом;

4) одержувати винагороду у розмірі та в порядку, передбаченому Законом;

5) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника;

6) подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;

7) здійснювати інші повноваження, передбачені вищезазначеним Законом.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники справи про банкрутство.

На цьому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, по яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалення, в якому зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У ньому повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов’язаннями чи зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Ухвалення є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвалення про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для розгляду план санації боржника. Якщо ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника або органу, уповноваженого на те установчими документами, то загальна процедура самоліквідації складається з наступних дій (рис. 22.6).

Рис. 22.6. Порядок самоліквідації підприємства

Дата добавления: 2015-05-22