Ліквідація підприємств

Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів для задоволення визнаних судом вимог кредиторів, шляхом продажу його майна.

У літературі зустрічається трохи інше визначення ліквідації. На думку російського юриста О. А. Нікітіної, конкурсне провадження являє собою спеціальну форму ліквідації, використовувану у випадках визнання боржника неспроможним (банкрутом). Конкурсне виробництво покликане забезпечити домірність задоволення вимог кредиторів, а також охорону інтересів сторін від неправомірних дій у відношенні один до одного.

Процедура ліквідації відкривається в чотирьох випадках:

а) коли кредитори в особі комітету кредиторів порушують клопотання про введення такої процедури (п. 8 ст. 16 Закону) як підсумок розпорядження майном (п. 8 ст. 50 Закону);

б) коли виявилися незадовільними підсумки процедури санації (п. 6 ст. 18, п. 12 ст. 19, п. 6ст. 21, 11,15 Закону);

в) коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства (ст. 51, 52 Закону);

г) у випадку банкрутства громадян - суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 47-49 Закону).

Ліквідація - це наслідок визнання боржника банкрутом. Перед відкриттям ліквідаційної процедури суд повинен з'ясувати наявність або відсутність у боржника ознак банкрутства. Такими є:

а) наявність непогашених, визнаних судом грошових вимог кредиторів;

б) перевищення грошових зобов'язань боржника над його майном (пасиву над активом);

в) незадовільний результат застосування заходів для фінансового оздоровлення.

Тільки наявність усіх перерахованих ознак дає судові підставу для визнання боржника банкрутом. Якщо суд прийде до висновку, що в боржника маються тільки дві ознаки: наявність боргу і неоплатність, а дії по фінансовому оздоровленню не приймалися, то в цьому випадку суд повинен замінити арбітражного керуючого.

Ліквідація є заключною процедурою в справі про банкрутство, і вийти з неї можна тільки одним шляхом: через мирову угоду.

У процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення, тут реалізується майно боржника. Вона менш ефективна, ніж процедура санації, тому що при реалізації майнових активів боржника кредитори одержують у п'ять-десять разів менше їхньої балансової вартості. З іншого боку, ліквідація боржника - це крайня міра одержання заборгованості і її списання по бухгалтерській звітності.

Загальний термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. У разі потреби суд може продовжити цей термін ще на шість місяців.

Процедура ліквідації має наступні етапи:

1) введення процедури;

2) виявлення й оцінка ліквідаційної маси;

3) реалізація майна боржника;

4) задоволення вимог кредиторів;

5) затвердження звіту ліквідатора.

Про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури господарським судом приймається постанова. Такий акт волоче настання для боржника наступних правових наслідків:

1) підприємницька діяльність боржника завершується закінченням технологічного циклу по виготовленню продукції у випадку можливості її продажу;

2) термін виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, котрий уже наступив;

3) припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), відсотків і інших економічних санкцій по усіх видах заборгованості боржника;

4) відомості про фінансове становище боржника перестають бути конфіденційними або складати комерційну таємницю;

5) здійснення угод, зв'язаних з відчуженням майна боржника або передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

6) скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном. Наявність нових арештів і інших обмежень не допускається;

7) вимоги по зобов'язаннях боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть бути пред'явлені тільки в межах ліквідаційної процедури;

8) виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених Законом.

У громадянина-підприємця правові наслідки визнання банкрутом значно вужчі, ніж у юридичної особи, і такими є:

1) термінами виконання зобов'язань вважаються такі, котрі настали;

2) припиняються нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків і інших фінансових (економічних) санкцій по всіх зобов'язаннях;

3) припиняється стягнення по усіх виконавчих документах, за винятком виконавчих документів по вимогах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян.

Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" договір оренди припиняється в зв'язку з банкрутством орендаря. На практиці виникає питання: з якого моменту такий договір оренди вважати припиненим? З моменту винесення постанови про визнання боржника банкрутом або з винесення ухвали про ліквідацію орендаря в зв'язку з затвердженням ліквідаційного балансу?

Вищий господарський суд на цей випадок дав роз'яснення, що дії договору варто вважати припиненими лише після затвердження ліквідаційного балансу, коли суд винесе ухвалу про ліквідацію орендаря, оскільки при наявності в банкрута майна, достатнього для задоволення вимог кредиторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність.

Важливим етапом ліквідаційної процедури є формування ліквідаційної маси. Ліквідатор наділений широкими повноваженнями. Він, зокрема, може відмовитися від виконання договорів банкрута в порядку, як і в процедурі санації; вживає заходи по пошуку, виявленню і поверненню майна боржника; пред'являє до третіх осіб вимоги по поверненню дебіторської заборгованості банкрута Точним є визначення основної мети формування конкурсної маси, як відокремлення майна для того, щоб спростити його розподіл між кредиторами.

Іншим важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентаризація й оцінка особистого майна банкрута.

Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника - основна ідея ліквідаційної процедури. Порядок реалізації визначається І затверджується комітетом кредиторів, шляхом проведення закритих або відкритих торгів, аукціону або конкурсу. Ліквідатор приступає до продажу майна тільки після його інвентаризації й оцінки. Через засоби масової інформації ліквідатор зобов'язаний сповістити про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і терміни придбання майна, погоджених з комітетом кредиторів.

Продаж майна підприємства-банкрута, заснованого на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону "Про приватизацію державного майна" і інших нормативних актів про приватизацію. Ліквідатор може виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу не встановлений комітетом кредиторів. При продажі майна банкрута містостворюючого підприємства ліквідатор повинен виставити на перших торгах майно як цілісний майновий комплекс. У випадку не продажу такого майна як цілісного майнового комплексу реалізація майна здійснюється в порядку, передбаченому ст. 20 Закону.

Після продажу майна банкрута наступним важливим етапом стає погашення вимог кредиторів. Розрахунки з кредиторами ліквідатор повинен здійснювати прозоро, тобто щоб усі його дії, розмір коштів, виручених від реалізації ліквідаційного майна, і обсяг вимог кредиторів були відомі усім.

У відношенні деяких суб'єктів Закон установив особливий порядок черговості вимог кредиторів. Заключним етапом процедури ліквідації є затвердження звіту ліквідатора. Звіт і ліквідаційний баланс підприємства подаються ліквідатором до господарського суду після завершення всіх розрахунків із кредиторами. У ході розгляду господарським судом звіту ліквідатора і думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів суд може затвердити звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс або призначити нового ліквідатора у випадку не виявлення або не реалізації колишнім ліквідатором усіх наявних майнових активів ліквідаційної маси боржника.

Затвердження господарським судом звіту і ліквідаційного балансу є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. Подальша доля юридичного особи-банкрута залежить від наявності майна, що залишилося після ліквідаційної процедури. Якщо майна не залишилося, то суд ліквідує юридичну особу. Копія ухвали суду направляється до органу, що здійснив державну реєстрацію банкрута, і органу державної статистики для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. У випадку якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити вимоги кредиторів, він вважається таким, котрий не має боргів і може здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Дата добавления: 2015-05-22