Психофізіологічні і біохімічні кореляти особистості та їх пояснювальний потенціал

В психології особистості склалось чимало підходів до пояснення особливостей поведінки людини. Протягом тривалого часу перевага надавалась поясненням, що базуються на урахуванні об’єктивних вимірювань психофізіологічних і біохімічних процесів, проте з часом прийшло розуміння обмеженості цих пояснень. Тим не менше, ми починаємо зі стислого огляду психофізіологічних і біохімічних корелятів особистісних відмінностей, бо швидкий прогрес нейронауки обіцяє отримання унікальної інформації не тільки для пояснення, а й для надійного прогнозування закономірностей функціонування особистості [24].

Психофізіологічні і біологічні кореляти встановлені для трьох провідних особистісних рис, які згадуються в усіх існуючих типологіях особистості. Йдеться про такі особистісні риси, як екстраверсія, емоційна стабільність / нейротизм і психотизм. Ці особистісні риси згадуються як фундаментальні фактори у більшості особистісних типологій, наприклад, у типології, запропонованій Коста і МакКрає, Айзенком і Айзенком (1991), Цукерманом (2002). Вони відбивають основну масу психофізіологічних досліджень, що стосуються індивідуальних відмінностей при дослідженні особистості. На підставі численних досліджень психофізіологічних і біохімічних корелятів встановлено, зокрема, що фундаментальні розбіжності між інтровертами та екстравертами полягають в їх реагуванні на сенсорну стимуляцію і у виявленні моторної активності.

Існують переконливі емпіричні дані відносно діапазону різноманітних вимірювальних процедур, які вказують на те, що інтроверти є більш сензитивними до простої сенсорної стимуляції, ніж екстраверти. Інтроверти демонструють більш низький рівень абсолютної слухової чутливості, вони мають більш низькі больові пороги і пороги сприйняття шуму, більш високу сензитивність шкірних реакцій на тони помірної інтенсивності, більш високу амплітуду реакцій на просту фізичну стимуляцію, і таке інше. Інтро- та екстраверти розрізняються у виявленні моторної поведінки. Встановлено, зокрема, що екстраверти швидше реагують на прості моторні стимули, ніж інтроверти. Ці результати стосуються диспозиції екстравертів до жвавості, активності, схильності до розмови з іншими (Айзенк і Айзенк, 1991), їх бажання брати участь в атлетичних видах діяльності, неможливість стримувати на протязі тривалого часу свою активну поведінку у середовищі, яке обмежує її виявлення: їх преференцію до фізичної активності. Більш того, отримані емпіричні дані з використанням психофізіологічних процедур свідчуть про те, що розбіжності в моторній активності між інтровертами і екстравертами можуть бути віднесені на рахунок процесів, які відбувається у периферичній нервовій системі. Більш новітні дослідження використанням електрокортикальних і біохімічних вимірів стосовно проявів екстравертами більшої сенсорної чутливості і швидкості моторних реакцій також підтвердили розглянуті вище дані.

Що стосується психофізіологічних і біохімічних корелятів нейротизму, то у класифікації, запропонованій Айзенком і Айзенком (1991), а також у п'ятифакторній моделі МакКрає і Коста нейротизм розглядається як аспект вимірювання емоційної стабільності–нестабільності, яке оцінює відмінності в переході від одного настрою до іншого, відмінності у інтенсивності негативних афективних реакцій, тривоги та напруження. Нейротизм розглядається як важливий фактор, який передбачає можливість впорання людини із стресом, ефективність у міжособистісній взаємодії і розвиток клінічних розладів, які проявляються у тривозі, депресії і агресивності (Цукерман, 2005). У відповідності з цим нейротизм був об’єктом інтенсивних досліджень за допомогою психофізіологічних і біохімічних процедур. Більшість ранніх психофізіологічних досліджень, які були спрямовані на виявлення відмінностей екстраверсії та інтроверсії, також містять дані й відносно відмінностей у нейротизмі. Проте найважливіші аспекти прояву нейротизму в поведінці дуже рідко згадувались в дослідженнях, в яких використовувався аналіз простої фізичної стимуляції. Психофізіологічні методи, за допомогою яких реєструвалась електродермальна, електрокортикальна активність, плацебоактивність, виявились особливо чутливими до змін в інтенсивності стимуляції. Проте, було встановлено, що чутливість до стимуляції не є визначальним аспектом розбіжностей у нейротизмі.

Психофізіологічними і біохімічними методами була підтверджена вразливість показників індивідів з високими показниками нейротизму до стимуляції негативної валентності, пов’язаної із соціальним стресом і загрозою власному Я. Цей тип відмінностей підтверджений як психофізіологічними, так і біохімічними методами. Нейротизм виявився найбільш важливим фактором, який детермінує загрозу виникнення тривожних і депресивних розладів. У трифакторній моделі Айзенка всі три фактори – екстраверсія, нейротизм і психотизм – пов’язані певною мірою з імпульсивністю. Існує великий обсяг психофізіологічної літератури, в якій наводяться результати дослідження індивідуальних розбіжностей в чутливості до пошуку зовнішньої стимуляції. На підставі цих досліджень було зроблено три основних висновки.

Перший стосується того, що на базовому рівні збудження індивідуальні розбіжності суттєво не виявляються у показниках шкірно-гальванічної реакції, десинхронізації частоти серцевого ритму тощо. Ці нульові ефекти дозволяють відхилити припущення, що високий рівень чутливості до пошуку активації характеризується низьким рівнем збудження.

Другий висновок стосується того, що наявною є достатня кількість емпіричних даних відносно того, що високий рівень пошуку активації асоціюється з більш високим рівнем інтенсивності стимуляції. У цілому, досягнутий достатньо помітний прогрес при вивченні психофізіологічних і біохімічних корелятів особистості. Більш висока сенсорна реактивність інтровертів у порівнянні з екстравертами до простої сенсорної стимуляції, яку спостерігали при використанні різноманітних психофізіологічних і психофізичних процедур, є загальновизнаним фактом.

Відмінності в характеристиках моторних реакцій між інтровертами та екстравертами, виявлені за допомогою психофізіологічних процедур

Більш високий темп моторних реакцій для екстравертів при реагуванні на прості стимули і відсутність латентних періодів при вимірюванні швидкості переробки інформації вказують на участь периферичних та / або кортикальних моторних процесів як релевантних детермінант індивідуальних розбіжностей в екстраверсії.

Огляд психофізіологічних та нейрохімічних досліджень, представлений вище, мав на меті привернення уваги до ролі біологічної основи особистості у зумовленні індивідуальних розбіжностей. Конструкт збудження був розглянутий як центральний і у більш ранніх дослідженнях особистості з точки зору психофізіологічної перспективи. На протязі останніх чотирьох десятиріч нейронаука отримала нові дані, конструкти, моделі, спрямовані на те, щоб покращити розуміння біологічних детермінант поведінки і індивідуальних розбіжностей. Як повідомляють такі дослідники, як Меттьюс і Джилеланд (1999), недостатній зв'язок більш новітніх досліджень з попередніми мимоволі призвів до спрощення у розумінні ролі нейрофізіологічних процесів. Зрозуміло, що майбутні дослідження повинні мати на меті отримання більш надійних даних і застосування їх в парадигмі дослідження особистості. Це зумовить змістовні оцінки нейрогуморальних процесів у індивідуальні розбіжності на особистісному рівні.

Дата добавления: 2015-05-22