Теорія сензитивності до підкріплення поведінки (RST) Джефрі Грея як приклад розвитку ідей генетичного підходу до дослідження структури особистості

Теорія особистості, яка зараз широко відома як теорія сензитивності до підкріплення поведінки (Reinforcement Sensitivitу Theory – RST), або як теорія гальмування чи активації поведінки залежно від характеру її підкріплення, має багато спільного з теорією Айзенка в аспекті її покладання на психофізіологічні чинники, що пояснюють поведінку людини.

Грей стверджував, що, якщо осі «екстраверсія» і «нейротизм» у моделі Айзенка змістити на 45° (або, як він запропонував пізніше, на 30°), то можна отримати дві нові осі, які представляють тривожність й імпульсивність. Отже, за Греєм, екстраверсія і нейротизм є вторинними наслідками взаємодії тривожності й імпульсивності як глибинних рис, зумовлених генетично.

Система гальмування (стримування) поведінки (BIS – Behavior Ingibition System) передує появі тривожності і сензитивності до сигналів «покарання», тобто не підкріплення поведінки, а система активації поведінки (BAS) передує виявленню імпульсивності і підвищує сензитивність до сигналів підкріплення, тобто непокарання поведінки.

Як стверджує Грей, система гальмування поведінки (BIS) складається із взаємодіючих наборів структур, що включають септо-гіпокампну систему, її моноамінергічні аференти від стовбура мозку та її неокортикальну проекцію у фронтальній долі мозку. Система активації поведінки визначається у термінах допамінергічної нейротрансмісії.

Теорія сензитивності до підкріплення побудована на описанні стану нейронних систем (neural systems) і пов’язаних із ними відносно нетривалих емоцій і актів поведінки, які відповідно з цією теорією зумовлюють появу довготривалих емоцій і поведінки, пов’язаної із диспозиційними рисами.

Згідно з цією теорією статистично визначені особистісні фактори є джерелом варіативності, яка є стабільною протягом певного часу і пов’язаною з індивідуальними властивостями. Саме вони і ситуаційні зміни в навколишньому середовищі і є нейрофізіологічною основою особистості.

Звідси випливає висновок, що кінцева мета особистісних досліджень полягає в ідентифікації відносно статичних біологічних змінних, що детермінують виявлення поверхової факторної структури у поведінці. Звичайно, неможливо заперечувати значущість навколишнього середовища у регуляції поведінки, але, щоб отримати надійні довготривалі ефекти, впливи середовища необхідно розглядати як опосередковані біологічною системою.

Завдяки дослідженням Дж. Грея, який, як відмічалося вище, продовжив створення уявлень про психофізіологічне підґрунтя особистісних відмінностей, що почав до нього Ганс Айзенк, у психології особистості з’явився новий напрям досліджень – «нейронаука про особистість».

Якщо Айзенк у його дослідженнях каузальних систем поведінки людини не виходив за межі вивчення ролі обмеженої кількості найбільш загальних мозкових процесів, головним чином активуючого впливу ретикулярної формації мозку і кортикального збудження, то Грей вніс ряд суттєвих модифікацій у теорію Айзенка, хоча їхні підходи розглядаються як взаємодоповнювальні. Перш за все, Грей вніс зміни, як зазначалось вище, у розташування екстраверсії і нейротизму у факторному просторі моделі Айзенка а також уточнив їх нейропсихологічне підґрунтя.,

Відповідно з теорією сензитивності до підкріплення поведінки Грея, екстраверсія і нейротизм (у трактуванні їх психофізіологічного підґрунтя, запропонованого Айзенком) є похідними (вторинними) факторами від більш глибинних фундаментальних факторів, що характеризують сензитивність до покарання або до підкріплення. Екстраверсія відбиває баланс сензитивності до покарання і підкріплення, а нейротизм відбиває їх об’єднану силу (Грей, 1981).

Таксономічна модель особистості Айзенка була розроблена на основі факторного аналізу симптомів післявоєнних неврозів. Айзенк висловлював припущення, що інтроверти більше схильні потерпати від тривожних розладів унаслідок їх схильності до формування умовнорефлекторних реакцій, особливо на емоціогенні подразники. Ця теорія була вдосконалена пізніше шляхом включення у неї поняття «інкубаційних ефектів при зумовленні поведінки» (Айзенк, 1979), що дозволяло пояснити «невротичний парадокс» (тобто неможливість забезпечити затухання рефлексу при його тривалому непідкріпленні). У поєднанні з емоційною нестабільністю, що відбивається у нейротизмі, це перетворювало «інтровертованих нейротиків» (Е – / N +) на осіб, особливо вразливих до тривожних розладів.

Проте, із самого початку розробки цієї теорії особистості, що базується на урахуванні збудження, залишились нез’ясованими кілька проблем. Наприклад, у інтровертів реєструють більш слабкі реакції класичного зумовлення в умовах високого рівня збудження. Це підтверджує висновок самого Айзенка про те, що інтроверти схильні до так званої «трансмаргінальної інгібіції» (термін І. П. Павлова) при високих рівнях збудження, що у той же самий час не дає можливості адекватно пояснити ґенезу клінічного неврозу.

У зв’язку з цим Грей спробував відповісти на складне запитання: якщо класичне зумовлення не дає пояснення появі негативного емоційного стану, який характеризує невроз, тоді що воно пояснює? Його відповідь на це питання, як зазначають А. Паркер Ф. Корр, що базувалась на результатах широких досліджень поведінки тварин, формувалювалась як «дія вродженого механізму», а саме системи гальмування поведінки (BIS).

Теорія сензитивності до підкріплення Грея, зокрема система сензитивності до покарання (BIS), була змодельована на підґрунті детального аналізу змін у поведінці людей під впливом ліків, які зменшують стан тривоги. Грей висунув припущення, що тривога може бути операціоналізована у вигляді поведінкових змін, які виникають внаслідок дії ліків, що допомагають подолати тривожний стан.

Експериментальні дані показали, що антидепресанти впливали, зокрема, на реакції, породжені відсутністю підкріплення у ситуаціях формування умовних рефлексів.

Переглянута версія теорії Грея співпадає з класичною версією в тому, що вона базується на припущенні відносно існування двох основних класів емоційних реакцій: позитивних і негативних (Greg and McNaughton, 2000). Підкріплення і покарання є очевидними прикладами позитивних і негативних подій. Але, ― що важливо для експериментів з людьми, ― відсутність очікуваної позитивної події виявляється функціонально еквівалентною наявності негативної події і навпаки (Грей, 1975). Відсутність очікуваної винагороди є покаранням. Подібно до цього, відсутність очікуваного покарання є винагородою. Ця базова схема створює основу двовимірної моделі нейропсихології емоцій, мотивації та особистості, яка спрощує теорію і слугує відправним пунктом для поєднання окремих нейронних моделей, які створюють підґрунтя поведінки (McNaughton and Carr, 2004).

Хоча теорія сензитивності до підкріплення (заохочення) поведінки (RST) частіше за все розглядається як теорія тривоги й імпульсивності, її точніше було б визначити як нейропсихологію емоцій, мотивації і навчання. Фактично, ця теорія виникла на підґрунті досліджень «простого» навчання, тобто навчання тварин, і спочатку вона не мала ніякого відношення до теорій особистості. Теорія сензитивності до підкріплення поведінки не формувалась як теорія специфічних рис, а була теорією специфічних біологічних систем, яку пізніше було запропоновано розглядати у межах психології особистості.

Теорія базових емоцій і мотивації, як зараз пропонують називати теорію сензитивності до підкріплення поведінки (McNaughton and Carr, 2004)], переросла межі того погляду на неї, коли Грей запропонував вважати, що BIS та BАS мають відношення до пояснення витоків тривожності та імпульсивності відповідно. Дослідження у межах теорії сензитивності до підкріплення містять зараз два масиви знань: один стосується нейронних систем і процесів, а другий – особистості та її оцінювання (А. Паркер і Ф. Корр, с. 254).

Ми стисло розглянули цю теорію саме в розділі досліджень «структури особистості», оскільки вона згадується при обґрунтуванні положень новітнього підходу до оцінювання особистості – імпліцитного оцінювання, основні положення якого будуть розглянуті у заключному розділі даного підручника.

Дата добавления: 2015-05-22