Соціальний конструктивізм як підхід до розгляду формування особистості

Соціальний конструктивізм, як і гуманістична психологія, є ще одним джерелом змін у ставленнях психологів до дослідження особистості. Сутність підходу полягає в тому, що питання, які виникають у людини до об’єктивної реальності, виявляються двозначними. Помилковою є точка зору, що існує певна об’єктивна реальність. Бартлетт (1932) писав з цього приводу: «Все людське життя є спрямованим на пошук змісту». Іншими словами, важливість, яку ми надаємо досвіду, не зумовлена самим досвідом. Ми можемо побачити це, якщо розглянемо будь-яке фізичне явище, наприклад, смерть. Досвід смерті варіюється від індивідуума до індивідуума, від культури до культури. Фізична реальність однакова, але спосіб, у який ми переживаємо її, пов'язаний з тим, що ми вносимо в цю подію, і наш багаж, переданий нам через мову і культуру, детермінує наше ставлення до явища.

Помилковим є також уявлення про те, що людина може зібрати неупереджені дані, оскільки на наше сприйняття впливають очікування, пов’язані з культурою і мовою. Соціальні конструктивісти стверджують, що, якщо дослідник дотримується точки зору відносно того, що об’єктивні дані подібні даним, які збираються в експерименті, то вони фактично можуть виявитись такими ж суб’єктивними, як і дані більшості суб’єктивних типів досліджень.

Соціальні репрезентації

Основною концепцією, покладеною у підґрунтя соціально-конструкціоністського підходу, є уявлення про наявність соціальних репрезентацій. Московічі (1981) вперше описав соціальні репрезентації як очікування, уявлення, вірування, які притаманні певній соціальній чи культурній групі і яки використовуються для того, щоб пояснювати соціальні явища. Такі очікування виникають, наприклад, через повсякденні розмови між людьми, через звіти у ЗМІ, які розглядаються як «факти». Важливо звернути увагу на подвійну форму виявлення соціальних репрезентацій. Характеризуючи цей тип знання, дослідники підкреслюють, що ці знання неусвідомлено формуються соціальними групами. Концепт соціальної репрезентації може бути застосований до наукового знання у такий же спосіб, як і знання, що отримуються повсякденно. Московічі використав ідею соціальних репрезентацій для того, щоб пояснити, як психоаналіз просувався від наукової теорії до більш широкого пояснення, до того, чому суспільство є таким, яким воно є. Перша – наукова – фаза цього процесу спостерігається тоді, коли дослідники використовують конкретну теорію. Друга фаза настає, коли певні сформульовані ідеї набувають більшого поширення, і, врешті-решт, в ідеологічній фазі ці ідеї застосовуються для всього суспільства у цілому.

Дослідження на розщепленому мозку дають цікаві спостереження відносно природи соціальних репрезентацій. Ці дослідження використовуються при операції, яка спрямована на розділення двох півкуль мозку. Операція на розщепленому мозку застосовується до індивідів, які страждають від сильних нападів епілепсії, тобто захворювання, при якому електрична активність мозку призводить до виникнення судом. У більшої частини хворих на епілепсію це можна контролювати за допомогою відповідних ліків. Коли ж це неможливо, звертаються до оперативного втручання. Така операція не проходить без змін у поведінці пацієнта, і спочатку вчені навіть не усвідомлювали, що розщеплення двох півкуль мозку може призвести до проблем у пацієнта, оскільки у разі, коли таке явище трапляється природним шляхом, люди спроможні навчатись, оволодівати механізмами подолання складних ситуацій, достатніми для того, щоб функціонувати більш-менш нормально. Психологи, що вивчали пацієнтів з розщепленим мозком, зареєстрували деякі інтригуючі дані, які дають уявлення про відмінності між лівою та правою півкулями, на підставі яких виникають філософські питання відносно мозку і свідомості.

Сперрі (1968) вивчав поведінку групи індивідуумів, які страждали від настільки сильних епілептичних судом, що їх неможливо було контролювати за допомогою ліків. Після проведення оперативного втручання дослідники отримали можливість вивчити зміни поведінки у суб’єктів з розщепленим мозком. Тестували досліджуваних у такий спосіб: пацієнти, прикриваючи одне око, отримували інструкцію дивитись на фіксовану точку у центрі екрана, на якій проектувались слайди ліворуч або праворуч від його центра на дуже великій швидкості – одна картинка за 1/10 сек або навіть скоріше. Під екраном знаходився отвір, що дозволяв досліджуваному торкатись об’єктів, але не бачити свої руки.

Основні дані цих досліджень показали, що у разі, коли картина була спочатку показана у лівому візуальному полі, учасник не міг упізнати її. Якщо візуальний матеріал з’являвся спочатку в правій частині поля, досліджуваний міг описати її і письмово, і усно. Якщо візуальний матеріал з’являвся в лівому візуальному полі, пацієнт міг ідентифікувати цей предмет правою рукою, але не лівою. Якщо ж візуальний матеріал подавався з лівої частини екрана, пацієнт постійно повідомляв, що він нічого не бачить, або помічає лише спалах світла з лівого боку.

Проведення якісних досліджень

Більшість психологів не приймають соціальний конструктивізм на підставі суб’єктивного підходу до його дослідження. Проте є можливість зробити методи дослідження цього явища більш доступними за допомогою аналізу дискурса. Даний метод полягає в аналізі письмових або усних висловлювань. Переважна увага звертається саме на мову, якою користується досліджуваний. Стверджується, що такі дискурси можуть дати велику інформацію про поведінку, почуття, думки, ставлення індивідуумів, які беруть участь у дискурсі. Таким чином, дискурс може дати інформацію щодо культури, в якій він здійснюється, оскільки він розкриває соціальні репрезентації учасників. Звичайно, дискурс дає уявлення і про факти. Методичний прийом аналізу дискурсу включає збір і кодування даних з подальшим їх аналізом. Цей процес аналізу набуває об’єктивності, якщо він повторюється, реплікуєтсья. Проте поки що не існує таких регулярних процедур, які застосовувалися б для такого виду аналізу.

Приклади соціально-конструктивістського підходу до дослідження особистості

Цей підхід у психології є порівняно новим – він існує приблизно 20 років. Соціальні репрезентації і соціально-конструктивістські пояснення даються, наприклад, агресивній поведінці, антисоціальним проявам, психологічним відхиленням від норми. Вони розглядаються як можливі соціальні конструкти. Соціально-конструктивістський підхід використовується для досліджень гендерних упереджень. Цей підхід вважається альтернативним відносно традиційних підходів до дослідження особистості.

Оцінка соціального конструктивізму

Соціальний конструктивізм використовують для пояснення явища множинного розладу особистості і при вирішенні інших проблем.

Переваги соціального конструктивізму. Соціально-конструктивістський підхід спонукав психологів на те, щоб ближче й уважніше подивитись на їх дефініції суб’єктивності і об’єктивності. Він також запропонував психологам апробувати нові техніки і нові ракурси погляду на поведінку людини, засоби, які підкреслюють роль соціальних впливів і важливість досвіду у створенні суб’єктивної картини світу. Дискурси є джерелом інформації про те, що індивідууми відчувають інакше, ніж можна було б прогнозувати на підставі спостереження за поведінкою людини чи аналізу її відчуттів.

Недоліки підходу. Цей підхід складно піддавати адекватній критиці, оскільки він ще не сформувався як самостійний напрям у дослідженнях психології особистості. Цілком зрозуміло, що основними критиками цього підходу є ті психологи, які фундаментально не погоджуються із спроможністю розкриття сутності людини і витоків її поведінки за допомогою дискурс-аналізу. Вони стверджують, що навіть помилкова традиційна методологія дає нам корисну інформацію про людську поведінку, ніж те, про що можна дізнатись з аналізу дискурсу. Залишається тільки чекати, чи стане дискурс-аналіз у такій же мірі необхідною і корисною процедурою, як і інші методи досліджень. Може трапитись і так, що соціальний конструктивізм, врешті–решт, перетвориться на засіб піддання наших знань перевірці, чим на засіб генерування нового знання.

Психологи, які дотримуються соціально-конструктивістського підходу, стверджують, що не існує об’єктивних даних, і що наші «знання» про самих себе і світ базуються на соціальних конструкціях. Іншими словами, «те, що ми називаємо фактами, є просто версією подій, які за різних причин мають в даний момент широке висвітлення» (Біер, 1997). Соціальні конструкціоністи піддавали критиці «об’єктивність науковців», як вони пишуть, «які не працюють з урахуванням культурних і історичних обставин». З їх точки зору, спостереження, які здійснюються психологами, і способи, якими ці спостереження інтерпретуються, детерміновані значною мірою культурними і історичними факторами, які впливають на них. Так, наприклад, вчителі, які карають дітей, що запізнюються на заняття або порушують дисципліну, зараз розглядаються як такі, що поводяться агресивно і неприпустимо; але та ж сама поведінка сприймалася з толерантністю ще 40-50 років тому. Отже, авторами цього підходу підкреслюється важливість історичного контексту, доцільність розмірковувань у термінах континууму історичної перспективи, і тому слід розглядати феномени, які високою мірою піддаються історичному впливу, слід дуже обережно. Біхевіористи і інші психологи, які віддають перевагу природничо-науковому підходу у дослідженнях психологічних явищ, виходять з припущення, що історичні умови перебігу окремого феномену мають дійсно велике значення, у той час як соціальні конструктивісти вважають, що це робиться явно недостатньо.

Оскільки не існує кінцевого знання про те, що являє собою людина і її поведінка, чим остання детермінована, нам необхідно спробувати зрозуміти, звідки виходять наші наявні уявлення. Одним із засобів, за допомогою якого це може бути досягнуто, є дискурс-аналіз, який включає концентрацію уваги на використанні мови людиною, для того, щоб зрозуміти, як вона сприймає світ. Ветеррел і Поттер (1988) провели дискурс-аналіз інтерв’ю, що були взяті у білих новозеландців. Ці інтерв’ю стосувалися проблеми вивчення майористскої культури в школах. У результаті аналізу дискурсу було встановлено, що багато білих новозеландців мали расистські погляди, хоча вони стверджували, що расистами не були. Вони ставали на захист майористської культури, але поряд з цим підкреслювали важливість її вивчення в контексті інших культур.

Отже, завершуючи розгляд цього напряму у дослідженнях особистості, можна ще раз підкреслити, що валідність соціально-конструктивістської позиції є недостатньо високою, хоча велика кількість психологів розглядають її як таку, що має дуже великі домагання відносно її об’єктивності. Наприклад, уявимо собі, що декілька людей бачили, як поліцейський побиває студента, і, незалежно від їх уявлень, вони погодяться між собою, що собою являє цей факт. Проте у них виникне багато відмінностей щодо того, чи виправдані були дії цього поліцейського. Іншими словами, наші уявлення можуть надавати певне забарвлення інтерпретації дії, але вони меншою мірою здатні вплинути на описання нами фактів.

Дата добавления: 2015-05-22