Людина як елемент продуктивних сил 2 страница

Міжнародна економічна інтеграція –це процес зближення та взаємопроникнення національних господарств груп країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення з однієї країни в ін­шу в межах міжнародного ринку праці терміном більше року, зумовлене характером розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, дією економічних законів.

Міжнародна торгівля –історично перша форма міжнародних еко­номічних відносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами.

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно–кліматичних, історичних та економічних умов.

Міжнародний рух капіталу – виток частини капіта­лу з товарно-грошового обігу однієї країни та його застосування у відтворювальному процесі іншої країни з метою максимізації ефективності ви­користання, зокрема, середньої норми прибутку.

Міжнародні економічні відносини – це система економічних зв’язків із приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання, що вийшли за межі національних кордонів.

Мікроекономіка –галузь економічної науки, що вивчає економічні пропорції в межах окремої ланки економіки, маломасштабного виробництва, окремого підприємства, фірми. Вона передбачає характеристику економічної поведінки первинних суб’єктів ринку: виробників, споживачів, фірм, механізм і ефективність прийняття підприємницьких рішень та індивідуального вибору. У центрі економічного аналізу знаходиться економічний суб’єкт, що намагається задовольнити свої потреби за допомогою обмежених ресурсів. Розглядає такі питання, як суспільний добробут, справедливість, рівність у розподілі доходів, невідповідність ринкового механізму в розв’язанні деяких суперечностей економічного розвитку.

Мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче від якого не може проводитись оплата за виконану працівником роботу.

Місцеві бюджети – визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Моделі фінансових відносин – це специфічна схема розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в країні, а також особливі роль і місце держави в суспільстві. На цій основі виокремлюють дві ознаки, за якими характеризують моделі фінансових відносин: за послідовністю розподілу ВВП; за рівнем державної централізації ВВП.

Монетарна політика – проведені державою і її органами заходи впливу щодо функціонування грошової й фінансової кредитної системи, грошового обігу й кредиту з метою забезпечення ефективного розвитку економіки, виконання програм соціального розвитку, фінансової стабільності, ефективного використання кредитних ресурсів.

Монометалізм – це грошова система, за якої лише один метал служить загальним еквівалентом (золото або срібло).

Монополістична конкуренція – ринкова ситуація, коли в галузі існують багато фірм, що виробляють диференційовану продукцію, унаслідок чого володіють певною монопольною владою.

Монополія – окремі наймогутніші підприємства або об’єднання кількох підприємств, які виробляють переважну кількість продукції певного виду й тому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монопсонія – тип ринку, на якому, на відміну від монополії, існує велика кількість продавців і лише один покупець (або єдина організація, яка об’єднує багато покупців).

Мультиплікатор – це множник або числовий коефіцієнт, який показує залежність зміни національного доходу від зміни обсягу інвестицій.

Н

Надлишок – кількість, на яку величина пропозиції продукту перевищує величину попиту за певної ціни, що є вищою від рівноважної. Рівноважна кількість – обсяг попиту й пропозиції за рівноважної ціни на ринку товарів або послуг.

Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому продукти праці призначені для задоволення власних потреб і споживання безпосередніми виробниками.

Національна валютна система –це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Національний дохід (НД) –цеваловий внутріш­ній продукт, скоригований на суму амортизаційних відраху­вань і непрямих податків. Цевесь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що належать до певної нації, неза­лежно від того, де ці ресурси розміщені – у власній країні чи за кордоном.

Негативні зовнішні ефекти – це ситуація, коли дії одного суб’єкта в ринкових умовах призводять до необґрунтованих витрат іншого. Тобто підприємство перекладає частину своїх витрат на інших. За таких умов виникає перевиробництво та надмірна витрата ресурсів.

Недосконала конкуренція – основна модель сучасного ринку, у якій переплітаються абсолютна монополія, олігополії та монополістична конкуренція і за якої ускладнюється доступ на ринок, на рівень цін може впливати окрема компанія та ін.

Неекономічні блага – знаходяться в природі в готовому вигляді в необмеженій або дуже великій кількості й дістаються людині безплатно (вода, чисте повітря, сонячна енергія).

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага (духовні блага, моральні цінності) та нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, культура, наука), які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Неолібералізм – напрям у теорії економічної науки, який стоїть на позиції лібералізму. Виник у 60-х роках XX ст. Головними представниками були М.Фрідмен. Ф.Найт, Г.Саймонс. Дж. Стіглер. Вони виступали проти втручання держави в економіку, вважаючи, що ринковий механізм у змозі самостійно забезпечити її нормальне функціонування (вільна конкуренція).

Непрямі податки на бізнес –податки, що стягуються у вигляді надбавок до цін товарів і послуг (акцизний збір, ПДВ та ін.).

Нетарифні бар’єри –перепони в зовнішній торгівлі, що знаходяться за межами митно-тарифних обмежень: квоти, ліцензії, добровільні експортні обмеження, демпінг.

Неявні витрати (приховані, внутрішні, непрямі, імпліцитні) – це витрати, які несе власник фірми від не найкращого використання власності (витрати втрачених можливостей). До них належать виробничі будівлі, власні кошти, виконані фірмою роботи, капітальні блага, управлінські навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку найманий працівник отримує за виконану роботу в розрахунку на годину, день, тиждень, місяць, рік.

Номінальна ставка – це ставка відсотка, яка виражена в національній валюті за поточним курсом. Вона називається банківським відсотком.

Номінальний ВВП –це обсяг виробництва, який ви­мірюється в поточних цінах, тобто цінах, що існують на момент виробництва.

Норма прибутку – відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів, виражене у відсотках.

Нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі.

Нормативна економічна наука – уособлює оціночні судження певної групи людей про те, якою має бути економіка або яку конкретну політичну акцію треба рекомендувати, ґрунтуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах. Виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути. Якщо в реченні фігурують такі слова, як «має бути» або «слід зробити», можна бути впевненим, що маємо справу з нормативним твердженням.

О

Об’єкти власності – майно й результати праці, з приводу яких виникають відносини власності (земля з її надрами, водний і повітряний простір, будівлі, житловий фонд, основні виробничі фонди, гроші, валюта, цінні папери, твори інтелектуальної праці, інформаційні ресурси, дорогоцін­ності).

Об’єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені в майбутньому, тоді як їх вирішення потрібне тепер для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Облігація (від лат. oblіge – зобов’язання) – документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Облікова ставка – відсоткова ставка, що встановлюється центральним банком стосовно позик, які він надає комерційним банкам.

Обмін – це відносини, у ході яких отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування.

Оборотний капітал підприємства – це капітал, який упродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість, а його вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертається до свого власника в грошовій формі після реалізації товару (матеріали, сировина, паливо, енергія, напівфабрикати).

Обсяг пропозиції – це кількість товару, яку продавець бажає та може запропонувати за одиницю часу за певної ціни.

Одноосібне володіння – організаційна форма підприємництва, за якої все майно фірми належить одному власнику або сім’ї, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями фірми.

Олігополія – економічна модель ринку, що характеризується пануванням невеликої кількості фірм і компаній у виробництві відповідних товарів і на ринку цих товарів.

Опосередкована форма державного регулювання економіки здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової, промислової, інвестиційної політики, обліку й контролю.

Оптимальний споживчий бюджет – вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами й нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.

Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, вона встановлюється у вигляді окладів і складає 70% від усієї заробітної плати.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Воно охоплює сукупність сировинного, паливно-енергетичного, металургійного, агропромислового, хімічно-лісового комплексу, комплекс галузей виробництва товарів народного споживання, інвестиційний комплекс.

Основний капітал підприємства – це капітал, який цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами в міру зношення (споруди, машини, устаткування).

Особистий доход (ОД) –це національний доход, з якого вирахувано внес­ки на соціальне страхування, податки на прибуток корпора­цій і нерозподілені прибутки корпорацій, а також додано трансфертні платежі.

Особистий розподіл доходів – це спосіб, за допомогою якого сукупний доход суспільства розподіляється серед усіх домогосподарств.

Особисті споживчі видатки –видатки домашніх господарств на пред­мети споживання тривалого користування, на товари поточного споживання, а також споживчі видатки на послуги.

П

Паперові гроші – паперові знаки, що використовуються як засіб обміну. Сьогодні складають менше чверті всієї пропозиції грошей. Вони, як правило, представлені у вигляді банкнот центрального банку.

Пасивні операції банку – операції, за допомогою яких банки акумулюють ресурси для здійснення активних операцій. До пасивних операцій відносять: статутний фонд, залучення вкладів (депозити), одержання кредитів від інших банків, емісію банківських і ощадних облігацій.

Перехідна економічна система – це різновид змішаної економічної системи в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.

Перехресна еластичність попиту – відношення відсотка зміни величини попиту одного товару до відсотка зміни ціни іншого товару. Додатний коефіцієнт показує, що ці два товари є взаємозамінюваними, від’ємний коефіцієнт – що вони взаємодоповнювані.

Підприємець – це суб’єкт, якого вирізняє творчий неспокій, ризик, бажання пошуку нових ресурсів та їх нових комбінацій, технологій, виготовлення нових благ, завоювання нових ринків збуту і нових сфер застосування капіталу.

Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва й реалізації благ із метою отримання прибутку або соціального ефекту.

Підприємницький прибуток – розпадається на два види: доход на власність, або доход некорпоративного підприємницького сек­тора і прибуток корпорації. Остійній виступає у трьох фор­мах: податків на прибуток корпорації, дивідендів і нерозподі­лених прибутків корпорації. Ці нерозподілені доходи корпо­рації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого капіталу, інвестують або одразу, або у майбутньому на ство­рення нових заводів і купівлю устаткування.

Підприємницькі здібності – здатність людини організовувати певне поєднання ресурсів для виробництва продукту, ухвалювати послідовні неординарні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик.

Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства, самостійно господарюючий суб’єкт, що створюється й функціонує на основі чинного в країні законодавства, є юридичною особою, здійснює підприємницьку діяльність у будь-якій сфері народного господарства на принципах комерційного розрахунку, тобто чіткого підрахунку витрат і результатів.

Платіжний баланс –баланс угод, укладених протя­гом року між фізичними особами, підприємствами й урядо­вими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн.

Повна зайнятість – максимально можливе залучення в суспільне виробництво економічно активного населення, тобто це означає, що всі ресурси використовуються у виробництві. Придатність ресурсів визначається їхнім фізичним станом і соціальними умовами.

Повна собівартість – це сума витрат підприємства на виготовлення й реалізацію продукції.

Повний обсяг виробництва означає, що всі виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують економічний результат.

Погодинна заробітна плата – оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.

Податки – обов’язкові платежі, які є основним джерелом державних доходів, використовуваних для фінансування суспільних благ і послуг, а також для впливу на соціально-економічні процеси.

Позитивна економічна наука – оперує фактами й вільна від суб’єктивних і оціночних суджень. Вона намагається сформулювати наукові уявлення про економічну поведінку, досліджуючи фактичний стан економіки.

Позитивні зовнішні ефекти – це ситуація, коли дії суб’єкта господарювання призводять до отримання благ іншими. Тобто це недовиробництво внаслідок того, що для виробників результати виробництва не відшкодовуються.

Позичковий відсоток – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові) у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк.

Політекономія – наука про економічні відносини й закони суспільного виробництва, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Вивчає виробничі відносини в їх зв’язку з продуктивними силами. Як самостійна наука політекономія почала розвиватися з появою капіталізму. Термін політекономія вперше ввів у науку французький економіст А. Монкретьєн.

Політика «дешевих» грошей – намагання зробити кредит дешевшим і доступним, щоб збільшити обсяг сукупних видатків і зайнятість.

Політика «дорогих» грошей – обмеження пропозиції грошей, щоб знизити видатки й стримати інфляційний тиск.

Попит – це платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певні блага.

Постійні витрати FC (Fіxed Cost) –це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, плату за оренду приміщення, зобов’я­зання фірми з облігаційних позик, рентні платежі, страхові внески тощо. До постійних витрат зараховують також усі неявні витрати.

Потреба – це відчуття необхідності в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності й розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Правові відносини власності – юридична форма прояву відносин власності, що реалізуються в таких атрибутах: право володіння, право користування, право розпорядження.

Праця – діяльність людини, спрямована на створення життєвих благ, надання послуг, організацію функціонування господарства й суспільства й управління ними.

Предмети праці – це речі, які людина видозмінює за допомогою засобів праці, те, на що спрямована діяльність людини.

Прибуток – це узагальнюючий показник ефективності підприємства, який визначається як різниця між доходом (валовою виручкою) підприємства та його витратами.

Приватизація – це відчуження власності, що перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь приватних осіб (фізичних і юридичних).

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам на основі їх виняткового права на володіння, користування й розпорядження об’єктом власності, коли його власником є юридична або фізична особа. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності – трудову й нетрудову.

Природний рівень безробіття (рівень безробіття за повної зайнятості) – це сума рівнів фрикційного й структурного безробіття.

Продуктивні сили суспільства –це сукупність особистих і речових чинників виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку. Продуктивні сили виступають як матеріальна основа економічної системи, до них належать засоби виробництва (засоби праці й предмети праці) і робоча сила, тобто люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва.

Проміжні товари – це товари, які використовуються для виробництва інших товарів і послуг у формі ресурсів.

Пропозиція – це обсяг товарів, який виробники можуть і бажають виготовляти й продавати на ринку при визначеному рівні цін на них.

Протекціонізм –державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Профіцит державного бюджету – цеперевищення доходів держави над її видатками.

Пряма форма державного регулювання економіки здійснюється шляхом поширення державної власності на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути, управління державними підприємствами, а також із допомогою законотворчої й адміністративної діяльності. Поширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об’єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.

Р

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальну зарплату. Можна сказати, що реальна зарплата – це купівельна спроможність номінальної зарплати. Тобто вона залежить від цін на товари й послуги, які купуються.

Реальна ставка – це ставка, яка скоригована на рівень інфляції (номінальна мінус рівень інфляції).

Реальний ВВП –це обсяг виробництва, який ви­мірюється в сталих (незмінних, базових) цінах.

Ревальвація – підвищення раніше встановленої вартості валюти. Це явище є протилежним до девальвації, досягається не тільки підвищенням на певний відсоток вартості валюти, а й збільшенням золотого вмісту в національних грошових знаках (за золотого стандарту), а нині – підвищенням курсу національної валюти щодо іноземних (міжнародних) валют.

Регіональна міжнародна валютна система – це договірно-правова фор­ма організації валютних відносин між групою країн.

Резерви банку – це кошти або активи, що тримаються банками у формі готівки в касі або у формі депозитів, укладених банками в центральний банк.

Рента (від лат. «reddo» – повертати, сплачувати) – особливий вид стабільного доходу, отримуваного від землі, майна, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю.

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основного й оборотного капіталу, виражене у відсотках.

Рентні платежі (орендна плата та рента) являють собою доходи, що отримують до­мовласники, які забезпечують економіку ресурсами власності.

Ринкова економіка – система, заснована на домінуючій приватній власності на умови виробництва. Базується на принципах вільного підприємництва, конкуренції, різних видах і формах власності господарюючих суб’єктів. Роль уряду обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва.

Ринок –це складна система, яка відображає сукупність економічних відносин, що виникають між суб’єктами економічної системи (виробниками й споживачами) з приводу обміну результатами відповідно до законів товарного виробництва.

Рівень безробіття (за методологією МОП)– відношення (у відсотках) кількості безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.

Рівень зайнятості визначається як відношення (у відсотках) чисельності зайнятого населення у віці 15–70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою. Також рівень зайнятості можна визначати як частку від ділення числа зайнятих до чисельності робочої сили і вимірюється у відсотках.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) і 100%.

Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до собівартості (витрат на виробництво), виражене у відсотках.

Роздержавлення – формування різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності всіх недержавних форм власності (колективної, корпоративної, індивідуальної, сімейної) і ліквідація майнової монополії держави в підприємницьких відносинах. Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації й комерціалізації державних підприємств.

Розподіл – це процес формування доходів, у результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті.

С

Сальдо платіжного балансу –різниця між платежами за кордон і надходженнями коштів із-за кордону.

Світова (міжнародна) валютна система –це форма організації міжнародних валютних відносин, що історично склалася й закріплена міждержавною домовленістю.

Світове господарство –цілісна економічна система сучасного світу у вигляді взаємодіючих, взаємопов’язаних технологічними, економічними та соціальними відносинами національних господарств.

Світовий ринок. 1. Сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базуються на міжнародному поділі праці та інших факторах виробництва. 2. Сукупність національних ринків країн земної кулі, зв’язаних між собою зовнішньою торгівлею, наданням транспортних послуг або іншими видами економічних відносин. Обсяг світового визначають як суму обороту між країнами.

Середні витрати (Average Cost) – це витрати, що припадають на одиницю виробленої продукції; обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період.

Сертифікат (депозитний). Термін «сертифікат» походить від латинського certum, що означає «правильно», і facіo – «роблю». Це фінансовий документ, випуще­ний банком, який засвідчує наявність грошового депозиту й зобо­в’язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката в певний строк. Це цінний папір на пред’явника. Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно з погашенням боргу.

Синдикат (від гр. «згода») – об’єднання, де розподіл замовлень, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснюються через єдину збутову контору або інший аналогічний орган.

Система національних рахунків –це адекватний ринковий економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Собівартість продукції – це виражена в грошовій формі сукупність витрат, які пов’язані з виробництвом і збутом продукції на кожному конкретному підприємстві.

Соціальна база ринкового реформування – соціальні вер­стви й групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової й політичної активності.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини. Показниками соціальної ефективності виробництва є: розмір ВВП і НД на душу населення, частка фонду споживання в НД, рівень життя населення, якість життя населення.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми суспільного багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. До її складу входять охорона здоров’я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, транспорт і зв’язок, побутове обслуговування, культура й мистецтво.

Спільний ринок – один із видів інтеграційних об’єднань, згідно з якимзабезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і робочої сили, тобто утворюється спільний ринок капіталів, праці й товарів. Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.

Споживання – це процес використання доходів і реалізація тих корисностей, що їх мають речі та послуги, тобто вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до початку нового виробничого циклу.

Споживацький вибір –це прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань, цін благ і доходів споживача з метою максимізації задоволення його потреб.

Споживчий кошик – набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи з вартості споживчого кошика в діючих цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

Стимулююча фіскальна політика проводиться в період спаду або депресії і включає: 1) збільшення державних видатків; 2) зменшення податків; 3) поєднання збільшення державних видатків і зменшення податків.

Стримуюча фіскальна політика проводиться, якщо в економіці має місце викликана надмірним попитом інфляція, і включає: 1) зменшення державних видатків; 2) збільшення податків; 3) поєднання зменшення державних видатків зі збільшенням податків.

Структура ринку – сукупність окремих видів ринку в межах національної економіки або світового господарства й взаємодія між ними.

Дата добавления: 2015-05-22