Учбова діяльність: структура, провідна роль і психолого-педагогічні засади формування у молодшому шкільному віці

Шкільні труднощі періоду адаптації.

У другому півріччі першого класу розгортається робота, направлена перш за все на виявлення групи дітей, що продовжують зазнавати труднощів у навчанні, поведінці або самопочутті в шкільних ситуаціях, і надання їм необхідній допомоги. Крім того, здійснюється серйозна методична робота педагогів по вдосконаленню процесу і змісту викладання з урахуванням результатів психолого-педагогічної діагностики і визначення рівня дезадаптації.

Недостатній розвиток найважливіших характеристик психічного стану і поведінки дитини, їх змістовна невідповідність вимогам, які до неї пред'являються, служить індикатором соціально-психологічної шкільної дезадаптації дитини.

Основними способами отримання інформації про психолого-педагогічний статус дитини і його відповідність шкільним вимогам на даному етапі супроводу є:

критерії і показники успішності дитини-учня;

експертні досліди педагогів і батьків;

психологічне обстеження самих дітей;

аналіз педагогічної документації і матеріалів попередніх обстежень.

Учбова діяльність – це специфічна самостійна діяльність школярів по засвоєнню наукових понять та зумовлених ними узагальнених способів розв’язання завдань. Основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь.

На початку молодшого шкільного віку діти не можуть самостійно навчатися, у них не сформована учбова діяльність. Тому основне завдання вчителя – до кінця цього вікового періоду сформувати її у дітей. Отже, навчання – це процес керування учінням школярів.

Учбова діяльність має свої специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін та Давидов розглядають учбову діяльність у єдності п’яти компонентів: мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій самооцінки.

Вчителю початкових класів при організації процесу формування учбової діяльності потрібно враховувати певні загальні закономірності. Передусім необхідно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом з дітьми знаходити і демонструвати відповідні учбові дії контролю і оцінки.

Впродовж молодшого шкільного віку відбувається і певна динаміка ставлення дітей до навчання. Якщо спочатку діти оцінюють його просто як діяльність, до якої схвально ставляться дорослості, то потім їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на учбово-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності.

Формування особистості – складний, тривалий і суперечливий процес. На формування особистості впливають фактори:

- біологічні (тип НС, задатки);

- соціальні:

а) провідна діяльність (в ній формується свідомість, самооцінка);

б) вчитель, його особистісні якості (доброта, ввічливість);

в)класний колектив (доброзичливі відносини формують позитивні якості);

г) сім’я;

д) вулиця;

е) культура, музика, кіно;

Загалом для молодших школярів характерий бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість)трапляються як розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей. Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формування малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. Для першокласників характерне переоцінювання власних моральних якостей та недооцінювання їх у своїх однолітків. З віком діти стають більш самокритичними. Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Дата добавления: 2015-05-22