Питання для обговорення 2 страница. 1. Детермінація психічного стану

1. Детермінація психічного стану.

2. Взаємозв’язок психічних процесів, психічних станів та психічних властивостей.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці до семінарського заняття необхідно засвоїти, що психічні стани — психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання.

Психічний стан -- поняття, що використовується для умовного виділення в психіці відносно статичних, перманентних моментів. На відміну від поняття "психічний процес", що підкреслює динамічні моменти психіки, і поняття "психічна властивість", що вказує на тривалість проявів психіки людини, психічні стани визначаються їх закріпленістю і повторю­ваністю в структурі психіки людини.

Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією цікавою наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Саме усвідомлення особистісного значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх ефективному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Психічні процеси.

2. Психічні стани.

3. Психічні властивості.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Розкрити сутність детермінації психічних станів.

2. Відмінність та взаємозв’язок психічних процесів, психічних станів та психічних властивостей.

Література

Обов’язкова література: (1); (5); (13); (14); (23); (24); (27); (32); (33).

Додаткова література: (10); (11); (13); (23); (24).

Тема 4. Рівні вияву психіки: свідомий та несвідомий

Тема заняття№2: Психіка і свідомість, рівні вияву психіки.

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про несвідоме.

1. Фрейд про основний регулятор несвідомої психічної системи.

2. Розрізнення понять несвідомого, підсвідомого та надсвідомого.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

На проблему «несвідомого» особливу увагу психологи звернули від часу появи праць З.Фрейда.

Основою психічного життя, за Фрейдом, є «Воно» — неусвідомлена сукупність несвідомих потягів, інстинктів, найважливішими серед яких є «інстинкт життя» (Ерос) та «інстинкт смерті» (Танатос). За Фрейдом, усвідомлюються лише окремі моменти психічного життя, пов'язані з необхідністю пристосуватися до умов існування. Загалом же несвідоме являє собою конгломерат асоціальних, аморальних та алогічних психічних інстанцій.

Поняття «несвідоме» спочатку використовувалося для позначення витіснених із свідомості особистості потягів, мотивів та почуттів індивіда, які заперечуються в процесі розвитку суспільства і є небажаними для соціуму. Несвідоме розумілося як вмістилище для витісненої зі свідомості індивіда психічної реальності.

Отже, між усвідомлюваним і неусвідомлюваним, свідомою і неусвідомлюваною психічною активністю відношення досить непрості, що й породжує різного роду тлумачення: або ж свідоме підпорядковується несвідомому, впливу архетипів, або ж, навпаки, саме категорія свідомості тлумачиться настільки широко й абстрактно, що включає в себе всю психіку з її несвідомими потягами.

Питання для самоконтролю

1. Концепція З.Фрейда про несвідоме.

2. Розрізнення понять несвідомого, підсвідомого та надсвідомого.

3. Фрейд про основний регулятор несвідомої психічної системи.

Теми для підготовки доповідей тарефератів

1. Ерос та Танатос.

2. Поняття несвідомого.

3. Поняття надсвідомого.

Література

Обов’язкова література: (13); (14); (27).

Додаткова література: (11); (13).

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІI

психологія особистостості. ОСОБИСТІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ І СПІЛКУВАННІ

Тема 5. Особистість. Структура особистості

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про:

- індивідуальні особливості людини.

1. Індивідуальні особливості людини.

2. Компенсаційні можливості здібностей.

3. Природна основа здібностей.

4. Талант.

5. Геній.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

Кожна здібність — це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних та часткових властивостей у певному їх поєднанні.

До властивостей особистості, які за умов діяльності постають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що характеризують належність людини до одного з трьох типів людей, визначених І.П. Павловим, як "художній", "розумовий" і "середній".

Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сигнальної системи.

Питання для самоконтролю

1. Які основні компоненти здібностей?

2. Як взаємопов'язані здібності та задатки?

3. Які психічні властивості людини сприяють розвитку здібностей?

4. У чому виявляються якісні відмінності у здібностях людей?

5. Що є показником здібностей?

6. Що зумовлює розвиток здібностей особистості?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Поняття про здібності.

2. Структура здібностей.

3. Різновиди здібностей.

4. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови.

Тема 6. Розвиток особистості та «Я- концепція»

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про:

- поняття онтогенезу, сфери та фактори розвитку людини;

- розвиток та виховання особистості.

1. Поняття онтогенезу.

2. Психічний розвиток дитини.

3. Отроцтво.

4. Зрілість.

5. Сфери розвитку людини.

6. Фактори розвитку людини.

7. Розвиток та виховання особистості.

8. Компоненти самосвідомості особистості, самоповага.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Засвоєння цієї теми потребує розуміння того, за якими критеріями оцінюється особистість людини. Оскільки, особистість є системною, надчуттєвою, якістю, то оцінити її можна лише на основі системного підходу. Вивчення особистості - це вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв'язків, ЇЇ комунікацій, того, заради чого і як вона використовує природжені і набуті властивості (О.Н.Леонтьєв). Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до іншої людини, до інших людей, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, передусім міжособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками. Звідси походить характеристика особистості, її "нормальність" або "аномальність".

Нормальний розвиток особистості - такий, який веде людину до набуття нею родової людської сутності. З цієїточки зору критеріями норми є такі:

- ставлення до іншої людини як до самоцінної особистості;

- здатність до децентрації, самовіддачі, любові;

- творчий характер життєдіяльності;

- потреба у позитивній свободі;

- здатність до вільного самовиявлення;

- можливість самопроектування майбутнього;

- віра у здійсненність наміченого;

- внутрішня відповідальність перед собою та іншими;

- прагнення до здобуття наскрізного загального сенсу життя.

Однією з найбільш вдалих сучасних систем критеріїв розвитку особистості є критерії (показники) оптимально функціонуючої особистості, описані американським психологом А.Маслоу. Серед них такі: об'єктивне сприйняття дійсності, що виражається у чіткому відділенні знання від незнання, фактів від думок про них; прийняття себе самого, інших та світу такими, якими вони є; неегоцентрична орієнтація на вирішення зовнішніх проблем; здатність переносити самотність і потреба у відособленні; творчі здібності; природність поведінки; але і відсутність прагнення порушувати умовності лише з почуття спротиву; моральна визначеність, чітке розрізнення добра і зла; відсутність непослідовності у моральній свідомості і поведінці; дружнє ставлення до будь-якої людини з добрим характером незалежно від "формальних характеристик", здатність до глибоких почуттів та інше.

Зріла особистість вносить істотний внесок у розвиток особистості інших людей, у розвиток соціальної групи і суспільства в цілому, тобто має високий соціальний потенціалі статус.

Наукові дослідження останніх десятиліть XX століття акцентують увагу і на іншій стороні, життя особистості – не суспільній, а приватній, індивідуальній, відкривають і обґрунтовують її екзистенціальні цінності (свобода, краса, добро, самоповага, любов, взаєморозуміння та ін.).

Зокрема, видатний психолог XX ст. С.Л.Рубінштейн вніс у психологію ідею про індивідуально, а не лише суспільне активного суб'єкта, тобто про людину, яка сама будує умови життя і своє ставлення до нього. На думку іншого відомого психолога і філософа К.А.Абульханової-Славської людина прагне самоздійснення і творчості.

Такі наукові уявлення про сутність особистості, її існування знайшли визнання та підтримку і на Заході - у середовищі психологів та філософів - представників екзистенціалізму та гуманістичних напрямків у психології.

Питання для самоконтролю

1. Розкрити поняття онтогенезу.

2. Чим обумовлен психічний розвиток дитини?

3. Основні характеристики отроцтва.

4. Характерні риси зрілості.

5. Сфери розвитку людини.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Фактори розвитку людини.

2. Розвиток та виховання особистості.

3. Компоненти самосвідомості особистості.

4. Самоповага.

Література

Обов’язкова література: (13); (27).

Додаткова література: 12); (13); (14); (15); (17).

Тема 7. Діяльність як форма активності особистості

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про:

- діяльність, прийоми діяльності, процес оволодіння дією.

1. Операційний підхід до аналізу діяльності.

2. Прийоми діяльності.

3. Процес оволодіння дією.

4. Навичка.

5. Уміння.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Треба звернути увагу студентів на те, що освоєння діяльності відбувається через освоєння дій, за допомогою яких вона реалізується. У кожній дії виділяють моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні компоненти, що відповідно здійснюють її виконання, контроль і регулювання.

Способи виконання, контролю і регулювання дій, які використовує людина в процесі діяльності, називають прийомами діяльності. Залежно від поставленої мети і рівня оволодіння діяльністю кожну з цих функцій людина усвідомлює неоднаково.

Для характеристики рівня автоматизації і усвідомлення окремих рухів, які входять до складу дій, використовують термін «навичка», а дії, які виконуються в умовах, що постійно змінюються і характеризуються високим рівнем усвідомлення, позначають терміном «уміння». Навичка є складовою уміння.

Навичка. Оволодіння дією може відбуватися по-різному. Залежно від мети в одних випадках людина сама конструює необхідну дію шляхом «сліпого» поєднання різних рухів, в інших — вона ніби «присвоює» її, наслідуючи зразки її виконання іншими людьми.

Перший шлях складний і довгий, пов'язаний зі значними труднощами і можливістю неуспіху. Другий приводить до мети швидше. Тут освоєння дії розпочинається зі сприймання зразка її виконання. Спостерігаючи за виконанням дії й слухаючи словесні настанови, людина намагається виділити її основні моменти, опорні орієнтири, запам'ятати її етапи і особливості. В неї створюється рухове уявлення дії. При цьому в головному мозку формується її своєрідна нервова модель. Щоб виконати цю дію, людині потрібно сприйнятий образ і словесні настанови перекласти мовою моторики (сукупністю рухів).

Перші спроби виконання дії, тобто практичної реалізації нервової моделі, важкі: затрачується багато часу і зусиль, допускається багато помилок, найчастіше вони завершуються безрезультатно. Як влучно стверджується в народному прислів'ї — «перший млинець завжди глевкий». Пробуючи повторно виконати дію, свідомо зауважуючи і виправляючи помилки, людина починає підмічати її рухові особливості, в неї з'являються рухові відчуття, необхідні для регуляції дії. Щоб закріпити дію, людина виконує її багато разів, тобто вправляється.

Вправляння — багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке грунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

У процесі вправляння відбуваються зміни в прийомах виконання дії: зменшується кількість помилок, поступово відсіюються зайві рухи. При цьому дія ніби згортається, прискорюється, полегшується її виконання, рухи стандартизуються, зростає їх автоматизація, отже, формується навичка.

Навичка — часткова автоматизація виконання і регулювання доцільних рухів.

Основою для формування навичок є стереотипність умов, у яких відбувається вправляння. Навички виробляють і у тварин шляхом дресирування. Але якщо навички тварини є несвідомими умовними рефлексами, то у людини це свідомо автоматизована дія, у якій свідомість звільняється від контролювання за виконанням прийомів дії, переключається на ціль і умову дії.

У процесі формування навички в її структурі відбуваються певні зміни, пов'язані з процесом автоматизації. Змінюються передусім прийоми:

1) виконання дії — зайві рухи, які в процесі вправляння не отримують позитивного підкріплення, відсіюються; дія згортається, виконується легше, вправніше і швидше;

2) сенсорного контролю за процесом виконання —поступово сфера зорового контролю звужується, його функції передаються м'язовому контролю;

3) центральної регуляції дії — увага переміщується з процесу виконання дії на його результат; внаслідок цього значно зменшується кількість помилок.

Формування кожної навички не є самостійним ізольованим процесом — воно відбувається в системі навичок, якими вже володіє людина. Одні з них полегшують формування нової навички, інші заважають, деякі його видозмінюють. Це явище називають взаємодією навичок.

Загальна особливість вироблення навички полягає в тому, що людина кожне нове завдання намагається виконувати вже відомим способом, використовуючи сформовані прийоми діяльності. Успішність такого перенесення способів діяльності залежить від ступеня схожості проблем з точки зору способів їх вирішення.

Уміння. Для успішної діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що лише контролюються свідомістю, а й цілком усвідомлені дії, які спираються на знання. Такі дії прийнято називати уміннями.

Уміння — зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.

Фізіологічною основою вміння є структура умовних зв'язків, яка складається зі зв'язків другої сигнальної системи, в якій представлено знання людини, і міжсистемних зв'язків, завдяки яким комплекси збуджень, викликані словом, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику операційному підходу до аналізу діяльності.

2. Розкрийте суть основних прийомів діяльності.

3. У чому полягає процес оволодіння дією?

4. Розкрийте механізми формування навичок.

5. Розкрийте механізми формування уміння.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Суть основних прийомів діяльності.

2. Процес оволодіння дією.

3. Оволодіння навичками.

4. Уміння, механізми формування уміння.

Література

Обов’язкова література: (13); (27).

Додаткова література: (3); (10); (16); (15); (17).

Тема 8. Спілкування та міжособистісні стосунки. Педагогічне спілкування

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про:

- соціальний контроль і соціальні норми та ролі в процесі спілкування.

1. Соціальний контроль.

2. Соціальні норми.

3. Ролі в процесі спілкування.

4. Засоби побудови образу партнера в процесі спілкування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

У процесі засвоєння даної теми студенти повинні зрозуміти, що спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.

У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися, їх порушення включає механізм соціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку того, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.

Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — пацієнт, на підприємстві — робітник і т. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.

Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.

Зараження — передавання суб'єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під часпаніки, масових психозів.

Навіювання характеризується вибірковим впливомна конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.

Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.

Переконання — вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування —характерного способу встановлення і розвитку контактів.

Питання для самоконтролю

1. Що таке емпатія?

2. Чому одна і та сама особа оцінюється різними людьми по-різному?

3. Чи згідні ви з думкою, що чим довше знаєш людину, тим знаєш її краще? Чому?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Ролі в процесі спілкування.

2. Засоби побудови образу партнера в процесі спілкування.

3. Ефективність спілкування.

Література

Обов’язкова література: (13); (14); (27).

Додаткова література: (1); (2); (3); (4); (5); (6); (7); (9); (26).

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ

Загальна педагогіка

Тема 9. Освіта в культурі людства. Сучасні освітні тенденції

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про:

- значення освіти в різні історичні періоди і в різних соціальних умовах;

-ознайомлення з пріоритетними напрямами, принципами, шляхами реформування освіти, змістом освіти в Україні та шляхами її модернізації.

1. Народна педагогіка.

2. Світська педагогічна думка в Україні.

3. Найстарша форма процесу навчання.

4. Особистісно орієнтована технологія навчання.

Методичні рекомендації

В цій темі особливо важно зорієнтувати студентів на аналіз системи освіти в Україні

Система освіти — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно здійснюють виховання, навчання і підготовку до життя підростаючих поколінь відповідно до завдань суспільства. Характерною особливістю сучасної системи освіти в Україні є гуманізм і демократизм, зв'язок із розбудовою української державності, формуванням національної самосвідомості громадян України.

Принципи побудови системи освіти в Україні

Студенти повинні зрозуміти, що освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку кожного суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання моральності. Освіта покликана формувати громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачувати на цій основі творчий, інтелектуальний, культурний потенціал народу, забезпечувати народне господарство кваліфікованими фахівцями.

Закон України «Про освіту» (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

— розгалуженою мережею закладів освіти державної та інших форм власності, наукових установ;

Основні поняття та ключові слова: система освіти, гуманізм, демократизм, національна самосвідомость, всебічний розвиток людини, культурний потенціал народу.

Питання для самоконтролю

1. Яке значення освіти в античності?

2. Яке значення освіти в середньовіччі?

3. Яке значення освіти в Новий та Новітній час?

4. Яке значення освіти в сучасності.

5. Яку роль відіграє освіта в культурному прогресі людства?

6. В чому полягає реформування освіти?

7. Який зміст освіти в Україні?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Народна педагогіка.

2. Значення освіти в античності та в середньовіччі.

3. Значення освіти в Новий та Новітній час.

4. Значення освіти в сучасності.

5. Зміст освіти в Україні.

Література

Обов’язкова література: (13); (27); (30).

Додаткова література: (4); (13); (18).

Тема 10. Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості

Мета: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань про:

- основні принципи та закономірності виховання;

- принципи навчання.

1. Результати процесу виховання.

2. Рівні вихованості.

3. Критерії вихованості.

4. Основні закономірності виховання.

5. Національні принципи виховання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

В цій темі особливо важно зорієнтувати студентів на те, що результати виховної роботи визначаються вихованістю кожного індивіда зокрема і колективу загалом. Вихованість — показник ефективності та якості навчально- виховного процесу.

Рівні вихованості. Залежно від рівня вихованості учнів (студентів) педагогу доцільно їх умовно поділити на кілька груп.

Дуже низький рівень вихованості характеризується негативним досвідом поведінки вихованців, яка з труднощами виправляється в результаті педагогічного впливу. Самоорганізації і саморегуляції немає.

Низький рівень вихованості — слабко виявляється позитивний, ще нестійкий досвід поведінки, трапляються зриви. Поведінку здебільшого регулюють вимоги старших (керівництва) та інші зовнішні стимули. Самоорганізація і саморегуляція інтуїтивні.

Середньому рівню вихованості властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції й саморегуляції, організації й самоорганізації. Активної позиції щодо діяльності і поведінки однокласників (одногрупників) ще немає.

Свідченням високого рівня вихованості є наявний стійкий позитивний досвід поведінки, активна позиція, саморегуляція, прагнення організовувати та регулювати діяльність, поведінку інших людей.

Критерії вихованості. Рівень вихованості можна оцінити за ставленням школяра (студента) до навколишньої дійсності. У ставленні до суспільства зважають на гуманність, патріотизм, громадську активність, дисципліну, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість своїй
справі. Звертають увагу і на те, чи поважає він гідність інших людей, чи виявляє піклування, толерантність. Обов'язково слід зважати на рівень особистої гідності, самокритичності, самоконтролю, ініціативності, оптимізму. Вихованість передбачає повагу до культурних цінностей, здатність розуміти прекрасне. Не менше значення має й повага до всіх форм життя, готовність примножувати і раціонально використовувати багатства природи.

Опис рівня вихованості не передбачає вичерпного переліку його критеріїв, оскільки кожна особистість багатогранна і для її завершеної характеристики потрібно використати десятки або й сотні ознак.

Для визначення показників та рівнів вихованості школярів (студентів) послуговуються педагогічним спостереженням, бесідою, анкетуванням, вивченням продуктів діяльності вихованців та ін.

Знання рівня вихованості учнівського (студентського)колективу загалом і кожного вихованця зокрема дає змогу конкретизувати виховну роботу: чіткіше її планувати, враховуючи показники розвитку учня (студента); надавати допомогу кожному у складанні програми самовиховання; коригувати виховні впливи відповідно до поставленої мети.

Процес виховання, як і процес навчання, має об'єктивні закономірності й вимагає дотримання певних принципів.

Основні закономірності виховання. Щоб належно організувати виховний процес у навчально-виховному закладі, керувати ним і досягти високої ефективності, треба знати й брати до уваги його закономірності.

Закономірність виховання — стійкий, об'єктивний, істотний зв'язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей:

1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування в підростаючого покоління національної свідомості виховання любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу.

Основні принципи виховання. Оптимізація змісту, форм і методів виховання потребує всебічного врахування його принципів, у яких відображені закономірності виховного процесу.

Принцип виховання — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.

Дата добавления: 2015-05-22