Холл К., Линдсей Г, Теории личности. Пер. с

Ця суміш теорій, що прийшли з зоолабораторії, і теорій, що беруть початок у терапевтичному кабінеті, багатьом може здатися занадто штучною. Однак якщо ми обговорюємо теорії з погляду їхньої спрямованості і загальної структури, а не в плані їхніх джерел і особливостей конкретних припущень у відношенні поведінки, ясно, що будь-яка загальна теорія поведінки варта іншої. У цьому розумінні всі загальні теорії поведінки є теоріями особистості і навпаки. Усередині цієї великої групи теорій можна, зрозуміло, знайти багато відмінностей, і в наступних розділах ми розглянемо ряд ознак, за якими теорії особистості можуть розрізнятися або зіставлятися. На цій основі можна створити безліч класифікацій і виділити безліч груп.

Аналогічне питання можливе по відношенню до теорії научіння, яка у деяких випадках може бути вдало узагальнена так, що складе загальну теорію поведінки. Це дійсно особливий випадок, і, як ми детальніше побачимо далі, ряд теоретиків спробували так узагальнити теорії научіння, що вони за своєю широтою виявилися порівнюваними з будь-якими іншими загальними теоріями поведінки. У таких випадках теорія научіння перестає бути просто теорією научіння і стає теорією особистості або, коли хочете, загальною теорією поведінки. Правда, такі генералізовані моделі мають певні відмінні риси, що нагадують про їхні джерела, але за інтенцією і логічними властивостями не відрізняються від інших теорій особистості.

Очевидно, що теорії особистості підпадають під першу категорію: це загальні теорії поведінки. Просте спостереження дозволяє відрізнити теорії особистості від інших психологічних теорій. Теорії перцепції, слухової чутливості, механічної пам'яті, моторного научіння, розрізнення і безліч інших психологічних теорій є частковими з точки зору їхнього обсягу і широти. Вони не претендують на статус загальної теорії і задовольняються розвитком уявлень, придатних для опису і передбачення в обмеженій сфері поведінкових явищ. Теорії ж особистості ризикують розглядати явища найрізноманітнішої природи, оскільки ті володіють для індивіда функціональною значимістю.

Ю

О

Матеріали з першоджерел

Матеріали з першоджерел

Матеріали з першоджерел

Матеріали з першоджерел

Матеріали з першоджерел

Матеріали з першоджерел

Матеріали з першоджерел

Оллпорт Г. До питання про теорії' рис особистості *.,

Термінологічний словник..................................................................................................................... 148

Питання для самоперевірки та творчі завдання.......................................................................................... 148

Література до теми............................................................................................................................... 148

Термінологічний словник..................................................................................................................... 149

тьштятшьштп&вфтшого........................................................................ iso

Біографічний словник: Лев Семенович Виготський................................................................................... 750

Виготський ПС. Структура і динамка віку..................................................................................................... 750

Питання для самоперевірки та творчі завдання...................................................................................... 755

Література до теми............................................................................................................................... 755

««ШШШНТСИШШШКОЭД................................................... -...... -.... -........................... £.... - 156

Теоретичний блок............................................................................................................................ 756

Біографічний словник: Сергій Леонідович Рубінштейн............................................................................ 757

Рубинштейн СП. Людина як суб'скт життя........................................................................... 757

Питання для самоперевірки та творчі завдання...................................................................................... 763

Література до теми............................................................................................................................... 763

ТЕОРІЯ ДІЯПЬНОСПО.«Ц)ЕОНТЬ€ВА... _........................... „ 164

Теоретичний блок............................................................................................................................. 164

Біографічний словник: Олексій Миколайович Леонтьев............................................................................. 765

Леонтьев ОМ. Про категорії предметної діяльності............................................................... 765

Питання для самоперевірки та творчі завдання...................................................................................... 772

Література до теми........................................................................................................................... 772

г^косш<ір<їштокшчшняноіпсихотот.......................... -......... -..........„...„................ пз

Теоретичний блок............................................................................................................................. 173

Біографічний словник: Григорій Силович Костюк.................................................................................... 774

Питання для самоперевірки та творчі завдання...................................................................................... 174

Література до теми............................................................................................................................... 174

штмшш*шшш&><~~~~----~............................ 175

Теоретичний блок............................................................................................................................. 175

Біографічний словник: Дмитро Миколайович Узнадзе............................................................................... 175

УзнадзеД.Н. Психологія установки.................................................................................... 775

Питання для самоперевірки та творчі завдання...................................................................................... 782

Література до теми.......................................................................................................................... 782

СТРУКТУРАСКШКГГОСІГЇК^...........................................„..„..₁„.....„.,_ч„;....'„..._л;....:.^;..,.;_;:.,^..^_д„....-...............„..,„....,.,.,... 783

Біографічний словник: Костянтин Костянтинович Платоно................................................................... 183

Платонов К.ККонцепція динамнноіфункціональної структури особистості.................................. 783

Питання для самоперевірки та творчі завдання...................................................................................... 187

Література до теми............................................................................................................................... 787

3«*&роі4ь>кий М.М., Савичвнко ОМ., Тичина і.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

______________________________________ М&на чеяпєя н i.jQ посібник _______________________________________

Розд&ШЇПШОЛОПЧНІ ШКОЛИ..................................................................................................................., fee

Теоретичний блок............................................................................................................................... 188

Термінологічний словник...................................................................................................................... 189

Біографічний словник: Джон Уотсон........................................................................................................ 189

Біографічний словник: Жан Паже................................................................................................................. 190

Біографічний словник: Фріц Перлз............................................................................................................... 190

Перлз Ф. Гештальтпсихологія.................................................................................................................... 790

Питання для самоперевірки та творчі завдання............................................................................................. 193

Література до теми........................................................................................................................... 193

Р<^1>СЯС?ЩНЯПШ*АКАШте^.............................................................................................. :........... 194

Теоретичний блок.................................................................................................................................. 194

Термінологічний словник.......................................................................................................................... 797

Питання для самоперевірки та творчі завдання............................................................................................. 197

Література до теми................................................................................................................................ f97

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК........................................................................................................................... 198

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК.................................................................................................................................. 200

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.................................................................................................................... 201

Основна література............................................................................................. 201

Додаткова література..................................................................................... 202

Заброцький М.М.. Сааичвнко О.М., Тичин» 1 М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОС~!

Функціональна Адекватна теорія повинна пропонувати корисні підходи до розв язання проблем, мати можливість значущість допомагати людям розуміти свою поведінку, розв'язувати їх повсякденні проблеми.

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ

Холл К., Ліндсвй Г. ЩО ТАКЕ ОСОБИСТІСТЬ?

Небагато знайдеться в англійській мові слів, які діють на широку публіку настільки ж захоплююче, як „особистість". Хоча воно вживається й у різних значеннях, можна говорити про два основних. У першому випадку, цей термін стосується певного роду вміння або спритності. Особистість індивіда оцінюється за мірою ефективностюі, з якою він домагається позитивних реакцій різних людей у різних обставинах. Саме це значення мають на увазі, говорячи про курси «особистісного тренінгу». Аналогічно викладач, говорячи про особистісні проблеми учня, швидше всього вказує на те, що соціальні вміння учня неадекватні до того, щоб він міг встановити належні стосунки з однокласниками і педагогом. У другому випадку поняття співвідноситься з тим найбільш явним і яскравим враженням, яке індивід справляє на оточуючих. Тоді кажуть, що індивід володіє «агресивною особистістю», або «покірною особистістю», або «жахаючою особистістю». Спостерігач вибирає ту ознаку або якість, що значною мірою типова для суб'єкта, можливо є важливою складовою загального враження, справленого на оточуючих, і за допомогою цього поняття ідентифікується особистість людини. Ясно, що в обох випадках присутній елемент оцінки. Зазвичай, особистості

сприймаються як хороші або погані.

Хоча розбіжності в повсякденному використанні слова „особистість" можуть здатися значними, вони перекриваються різноманітністю значень, які вкладають у цей термін психологи. Оллпорт у скрупульозному літературному огляді виділив біля п'ятдесяти різних визначень, які розподілив на ряд категорій. Тут ми торкнемося лише деяких.

По-перше, важливо розрізняти те, що Оллпорт назвав біосоціальним і біофізичним визначеннями. Біосоціальне визначення багато в чому відповідає побутовому використанню терміна, тому що співвідносить особистість з «соціальною стимульною цінністю» індивіда. Саме реакція інших визначає особистість суб'єкта. Можна навіть стверджувати, що індивід не має ніякої особистості за винятком тієї, яка міститься в реакції оточуючих. Оллпорт рішуче заперечує твердження, що особистість міститься лише в «реагуючому іншому», і вважає кращим біофізичне визначення, яке відносить особистість винятково до характеристик або якостей суб'єкта. Відповідно до останнього визначення, в особистості є сторона, що сприймається, та органічна, і її (особистість) варто пов'язати зі специфічними якостями індивіда, що піддаються об'єктивному опису і вимірюванню.

Інший важливий тип визначення можна назвати „мішок лахмітника" або „визначення-омнібус". Це визначення представляє особистість шляхом перерахування. Термін „особистість" тут використовується для позначення усього, що стосується індивіда, і теоретик, як правило, описуючи індивіда, перелічує найважливіші, на його погляд, поняття, зауважуючи, що те, що вони позначають, і складає особистість. В інших визначеннях підкреслюється інтегруюча або організаційна функція особистості. Передбачається, що особистість виступає як організація або паттерн у відношенні різних дискретних реакцій індивіда або ж, що ця організація є наслідком активності особистості, що існує як внутрііндивідуальна сила. Особистість є те, що впорядковує й узгоджує різні види індивідуальної поведінки. Ряд теоретиків прагнуть підкреслювати роль особистості в управлінні індивідуальною регуляцією поведінки. Особистість представляється як різні — і разом з тим типові — спроби регуляції, які здійснює індивід. Інші визначення ототожнюють особистість з унікальними або індивідуальними аспектами поведінки. У цьому випадку термін використовується для позначення того, що відрізняє індивіда від решти людей. Нарешті, деякі теоретики вважають, що особистість складає сутність людини. У цих визначеннях особистість співвідноситься з найбільш репрезентативною частиною індивіда, не тільки в плані його відмінностей від інших, але, що більш важливо, особистість виступає тим, ким людина є насправді. Цей тип визначення ілюструється таким положенням Оллпорта: „Особистість є те, що є людина в дійсності". Відповідно до цього припущення, особистість містить те, що в кінцевому результаті є найбільш типовою і глибокою характеристикою людини.

Ми могли б з користю провести ще багато часу, обговорюючи проблему визначення особистості, якби не знали, що далі ви зустрінете багато уточнених визначень в їхньому природному контексті. Більше того, ми переконані, що ніяке сутнісне визначення особистості ні на якому рівні спільності не може бути застосовне. Простіше кажучи, мається на увазі, що визначення особистості, що використовуються конкретними людьми, цілком і повністю залежать від їхніх індивідуальних теоретичних переваг. Так, якщо в теорії підкреслюється унікальність і організованість, єдність поведінки, то цілком природно, що у визначення особистості в якості її властивостей ввійдуть унікальність і організованість. Якщо хтось створив або прийняв таку теорію особистості, це визначення достатньо ясно ним допускається. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що особистість визначається на основі часткових емпіричних уявлень, що виступають частиною теорії особистості,. Конкретно особистість співвідноситься з набором рис або дескриптивних понять, що описують досліджуваного індивіда в плані змінних або величин, що займають центральне місце в даній теорії.

Якщо таке визначення читача не задовольняє, нехай він тішиться думкою про те, що далі ми зустрінемо ряд більш чітких. Кожне з них може стати Вашим, якщо Ви приймете відповідну теорію. Іншими словами, вищесказане означає, що

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИ ХОЛОПІ ___________________________________________

визначити особистість неможливо без узгодження з тією теоретичною системою, в якій вона буде розглядатися. Якби нас змусили дати яке-небудь однозначне визначення зараз, ми змушені були б, за логікою речей пропустити багато теоретичних проблем, які маємо намір дослідити.

ЩО ТАКЕ ТЕОРІЯ?

Якщо кожен знає, що таке особистість, то вже, звичайно, кожен знає, що таке теорія! Найбільш поширеним є переконання в тому, що теорія протилежна факту. Теорією є недоведена гіпотеза або спекуляція відносно дійсності, про яку до цього часу невідомо, чи така вона. Підтверджена теорія стає фактом. Є певна відповідність між цим уявленням і тим, що відстоюємо ми: погодимося, що істинність теорії невідома. Є й елемент незгоди. Здоровий глузд підказує, що, коли зібрані відповідні підтверджені дані, теорія стає істинною або фактичною. З нашої ж точки зору, про теорію ніколи не можна сказати, істинна вона чи помилкова, хоча її посилання та наслідки можуть бути такими...

...Спочатку ми обговоримо, що таке теорія, а потім перейдемо до більш важливого питання про те, які її функції. Вкажемо спочатку, що теорія є набором умовностей, створених теоретиком. Погляд на теорію як на „набір умовностей" підкреслює той факт, що теорії не лані" і не визначені наперед природою, даними або іншими детермінантами. Як одні й ті ж переживання або спостереження можуть привести поета або романіста до створення будь-якого з безлічі можливих творів мистецтва різної срорми, так отримані в дослідженні дані можуть бути включені в кожну з незліченних теоретичних схем. Теоретик, обираючи спосіб презентації подій, що його цікавлять, здійснює вільний творчий вибір, що відрізняється від вибору художника тільки в тому, якого роду події виявилися в центрі уваги і на яких підставах можна судити про плодотворність вибору. Ми тут підкреслюємо творчу і довільну манеру конструювання теорій; природно випливає з цього зауваження те, що ми можемо визначити, як оцінювати теорію, але не можемо визначити, як її потрібно створювати. Немає формули плідної теоретичної конструкції, як немає формули створення нетлінних літературних творів. Те, що теорія — не щось неминуче або наперед визначене, а результат вільного вибору, свідчить про те, що істинність або хибність недостатні як атрибути, що їй приписуються. Теорія може бути лише корисною або некорисною, а це визначається, як ми побачимо, у першу чергу тим, наскільки теорія може продукувати такі передбачення або проекти щодо відповідних подій, які при верифікації підтверджують свою істинність.

Висловимося більш виразно щодо того, що являє собою теорія. Що включає теорія в її ідеальній формі? Вона повинна містити ряд релевантних припущень, систематично співвіднесених один з одним, і набір емпіричних визначень!

Припущення повинні бути релевантні в тому смислі, що вони мають спиратися на емпіричні події, з якими співвідноситься теорія. Якщо це теорія слухової чутливості, припущення мусять бути пов'язані зі слуховими процесами; якщо це теорія сприйняття, припущення повинні стосуватися перцептивних процесів. Зазвичай, природа цих припущень складає відмінну властивість теорії. Гарний теоретик — це людина, здатна висунути корисні або прозірливі припущення щодо того, що складає сферу її інтересів. У залежності від особливостей теорії ці допущення можуть бути достатньо загальними або достатньо специфічними. Теоретик у сфері поведінки може припустити, що вся поведінка мотивована, що події ранніх періодів життя є найважливішими детермінантами поведінки дорослого, що поведінка тварин різних видів будується за тими ж загальними принципами; або ж теоретик може припустити, що зростання тривоги веде до порушень моторики або, що окрема змінна нормально розподілена усередині даної популяції. Ці припущення можуть також розрізнятися за формою — від точної математичної нотації до відносно не строго сформульованих припущень, якими є більшість зі щойно використаних нами в якості ілюстрацій.

Припущення повинні бути чітко сформульовані, але цього недостатньо; припущення й інші елементи теорії повинні певним чином сполучатися і співвідноситися один з одним. Отже, повинні існувати правила взаємодії між припущеннями й основними поняпями. Щоб теорія мала логічну стрункість і стали можливими процеси деривації, ці внутрішні відносини повинні бути ясні. Без такого уточнення виведення з теорії емпіричних наслідків було б важким або неможливим. Ці положення через їхню подібність з граматичними правилами часто розглядаються як синтаксис теорії. Ми уже висували припущення, що зростання тривоги веде до порушень моторики. Крім того, можна припустити, що підвищення самоповаги веде до поліпшення моторики. Якщо ми не знаємо нічого більше, відношення між цими двома припущеннями явно невиразне, так що нам потрібно виявити щось стосовно зв'язку між тривогою і самоповагою перш, ніж виявиться можливим зробити які-небудь припущення про те, що буде мати місце в ситуації наявності обох змінних. Адекватна постановка теоретичних припущень повинна дати користувачеві ясну специфікацію відношень між цими двома припущеннями.

Емпіричні визначення (координуючі визначення) забезпечують можливість більш-менш чіткої взаємодії існуючих у рамках теорії термінів і понять з емпіричними даними. За допомогою цих визначень теорія у певні наперед визначені моменти вступає у контакт із реальністю або даними спостережень. Ці визначення часто називаються операціональними визначеннями, тому що дають можливість визначити операції, за допомогою яких можна піддати вимірюванню відповідні змінні. Акцент на емпіричних визначеннях — ознака дослідницьких намірів, і можна сказати, коли теорія вносить щось в емпіричні дисципліни, вона повинна мати у своєму розпорядженні певні засоби емпіричної трансляції. З іншого боку, має бути ясно, що ці визначення існують у континуумі від повних і точних специфікацій до досить загальних якісних тверджень. Попри те, що, чим більше чіткості, тим краще, вимога повної чіткості на ранніх етапах дослідження може стати перешкодою на шляху плідного його розвитку. Визначення інтелекту як того,.що вимірюють тести інтелекту", або ототожнення тривоги з певними фізіологічними змінами, які вимірюються гальванометром, може і точні, але, як це можна уявити, жодне з них саме по собі не веде до більш продуктивної дослідницької думки. Правильне відношення до емпіричних визначень полягає в тому, що вони повинні бути настільки точні, наскільки дозволяє стан справ у відповідній сфері.

Ми зробили загальний огляд того, з чого складається теорія. Наступне питання: що вона робить? По-перше — і це найбільше важливо,— вона дозволяє побачити відповідні емпіричні відношення, які раніше не спостерігалися. Теорія повинна приводити до систематичної експансії знання в область феноменів, які нас цікавлять, і в ідеалі ця експансія повинна опосередковуватися або стимулюватися виведенням з теорії певних емпіричних положень (тверджень, гіпотез,

м

ЗаСіроцький М.М.. Савиченко ОМ., Тичина І.М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

передбачень), що виступають об'єктами емпіричної перевірки. У своїй основі суть будь-якого дослідження — відкриття стабільних емпіричних зв'язків між подіями і змінними. Функція теорії — систематично сприяти цьому процесові. Теорію можна розглядати як свого роду млин, через який заломлюються припущення, а в якості борошна видаються емпіричні положення, що співвідносяться, які потім можуть бути підтверджені або відкинуті у світлі відповідних емпіричних даних. Емпіричній перевірці піддаються лише наслідки, припущення або ідеї, виведені з теорії. Сама теорія є припущенням, і її прийняття або відкидання зумовлене лише її корисністю, але не істинністю або хибністю. Корисність у цьому випадку містить два компоненти — верифікованість і широту. Верифікованість відображає здатність теорії продукувати передбачення, які підтверджуються при зборі відповідних емпіричних даних. Широта відображає міру або повноту поширеності цих положень. Можливі випадки, коли висунуті положення часто знаходять підтвердження, але відносяться лише до окремих аспектів феномена, що нас цікавить. В ідеалі теорія повинна приводити до точних передбачень високої міри узагальненості щодо розглянутих емпіричних подій.

Важливо розрізняти те, що можна назвати систематичною й евристичною генерацією досліджень. Очевидно, що в ідеальному випадку теорія дозволяє вивести конкрентно сформульовані положення, що, у свою чергу, веде до чітко побудованих емпіричних досліджень. Однак не менш очевидно, що багато теорій,— наприклад, теорії Фройда і Дарвіна, — багато в чому вплинули на розвиток досліджень без посередництва таких розгорнутих положень. Ця здатність теорії породжувати дослідження шляхом висування ідей або навіть завдяки виникаючим невірі й опору може розглядатися як евристичний вплив теорії. Обидва типи впливу надзвичайно важливі і на даній стадії розвитку психології повинні розглядатися як рівноцінні.

Друга функція теорії полягає в тому, що вона дозволяє об'єднати відомі емпіричні відкриття в рамках логічно послідовної і прийнятно простої системи. Теорія виступає як засіб організації й інтеграції усього, що відноситься до певного кола явищ. Адекватна теорія психотичної поведінки повинна мати здатність систематизувати усе, що відомо про шизофренію й інші психози, у зрозумілу і логічну конструкцію. Задовольняюча теорія научіння повинна охоплювати усе, що стосується процесу научіння. Теорії завжди виникають на базі того, що вже спостерігалося і про що повідомлялося; у цьому змісті на першій фазі становлення вони індуктивні і керуються — а до деякої міри контролюються — тим, що уже відомо. Однак якщо теорії упорядковують і узгоджують уже відоме, і не більш того, користь від них невелика. У цьому випадку буде виправдане судження наполегливого дослідника про те, що теорія — лише словесна піна, яка пливе в кільватері експерименту, що єдиний у науці служить справі. Емпірик, який наполягає на тому, що теорія — не більше ніж наступна раціоналізація того, про що повідомляють дослідники, не розуміє основної функції теорії — вказувати на нові або хоча б непомічені відносини. Продуктивність теорії перевіряється не після, а до появи факту.

Простота, або, як іноді говорять, економність, також має значення, але лише після широти і верифікованості. Вона важлива лише в ситуації, коли дві теорії породжують одні й ті ж висновки. Якщо дві теорії розрізняються за тими висновками, які можна зробити щодо одних і тих же емпіричних подій, вибір теорії повинен фунтуватися на розходженні цих положень у плані верифікованості. Таким чином, лише у випадку тавтології — дві теорії приходять до тих самих висновків, виходячи з різних основ,— простота має важливість. У науці таке зустрічається нечасто, а в психології, наскільки нам відомо, не зустрічалося жодного разу. Отже, простота як протилежність складності є швидше особистою цінністю теоретика ніж обов'язковим атрибутом теорії.

Ще одна функція теорії полягає в тому, щоб уберегти спостерігача від осліплення різноманітністю побічних або окремих явищ. Теорія накладає свого роду шори, які дозволяють не турбуватися про всі аспекти досліджуваних явищ. Для недосвідченого спостерігача кожне досить складне поведінкове явище передбачає незліченну кількість способів аналізу й опису — і це дійсно так. Теорія дозволяє спостерігачеві систематично і дієво абстрагуватися від природної складності. Людина абстрагується і спрощує незалежно від використання теорії, але якщо вона не керується ясною теорією, то принципи, що визначають її підхід, будуть сховані в імпліцитних припущеннях і позиціях, невідомих їй самій. Теорія обмежує користувача рядом більш-менш визначених параметрів, величин, змінних, що володіють принциповою важливістю. З точки зору даної проблеми інші аспекти ситуації можуть бути певною мірою проігноровані. Корисна теорія позначить чіткі інструкції щодо того, якого роду дані варто збирати в зв'язку з даною проблемою. Відповідно, можна чекати, що люди, які займали рішуче різні теоретичні позиції, можуть вивчати одне і те ж явище, виявляючи у своїх спостереженнях небагато схожостей.

В останні роки велика кількість психологів прийняла теоретичні положення і термінологію Томаса Куна, який у своїй захоплюючій монографії виразив думку, що рух науки може бути точно показаний як серія революційних кроків, кожен з яких супроводжується характерною домінуючою парадигмою. За Куном, кожна галузь існує як така, що „розповзається", не координована, у якій розвиваються окремі дослідницькі лінії і теоретичні ідеї, що зберігають свою автономію і змагальну позицію, поки конкретна система ідей не прийме статус парадигми. На його думку, парадигма служить тому, щоб: „...визначати правомірність проблем і методів дослідження кожної області науки для наступних поколінь вчених. Це було можливо завдяки двом істотним особливостям цих праць. їхнє створення було в достатній мірі безпрецедентним, щоб залучити на тривалий час групу прихильників з конкуруючих напрямків наукових досліджень. У той же час вони були досить відкритими, щоб нові покоління вчених могли в їхніх рамках знайти для себе невирішені проблеми будь-якого виду... Такі традиції, які історики науки описують під рубриками "астрономія Птолемея (або Коперника)", "аристотелівська (або ньютонівська) динаміка", "корпускулярна (або хвильова) оптика" і так далі".

Цікаво порозмірковувати над парадигмальним статусом теорій і досліджень в області особистості. Дпя тих, хто прийняв цю ідіому, найпростішим здається погляд на цю галузь як на таку, що знаходиться на передпарадигмальній стадії. Хоч існує безліч тією чи іншою мірою систематизованих груп ідей, жодна з них не завоювала реального домінуючого становища. Немає такої однієї теорії, яка б служила „парадигмою", упорядковуючи відомі відкриття, визначаючи релевантність, створюючи співтовариство, проти якого можливий був би бунт, пропонуючи основні шляхи майбутніх досліджень. Якщо здійснений Куном історичний аналіз коректний, залишається представити майбутньому розвиток систематичної позиції, що охопить усі — або більшу частину — простору з хоча б академічними наслідками.

12

житомирський державний університет імені івана франка

соціально-психслопчний факультет
_____________________ кафі^дра соціальної та практичної психологи ______________________

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

Ми домовилися, що особистість визначається через конкретні поняття, які в рамках даної теорії вважаються адекватними для повного опису або розуміння людської поведінки. Ми також домовилися, що теорія містить ряд пов'язаних припущень щодо відповідних емпіричних феноменів, і емпіричні визначення, які дозволяють користувачеві просуватися від абстрактної теорії до емпіричного спостереження. Простим додаванням ми дійдемо висновку, що теорія особистості повинна являти собою набір припущень щодо людської поведінки разом з необхідними емпіричними визначеннями. Крім того, є вимога відносної широти теорії. Вона повинна співвідноситися з досить широкою сферою людської поведінки. По суті, теорія повинна бути готова до розгляду будь-яких поведінкових феноменів, що є важливими для індивіда.

Дотепер ми говорили про те, що відноситься до формальної валідності, що, однак, не підтверджується при уважному розгляді існуючих теорій особистості. Наше обговорення має сенс у плані того, до чого прагнуть усі теоретики, воно дає ідею про те, на що, власне, повинні бути схожі теорії особистості. Ясно, однак, що вони зараз так не виглядають. Скажемо кілька слів про те, чому їм не вдається бути схожими на ідеал ні за структурою, ні за функціями.

Насамперед, як ми побачимо, більшості з них не вистачає ясності. У цілому надзвичайно важко визначити основні припущення або аксіоматичну базу цих теорій. Теорії особистості часто упаковані у величезну масу яскравих словесних образів, що прекрасно служать меті переконати недовірливого читача, але в основному дозволяють замаскувати основні припущення або промовчати про них. Іншими словами, більшість теорій не представлені строго й упорядковано, і багато з них видаються спрямованими більше на переконання, ніж на розкриття суті. З цим недоліком визначеності пов'язане часте змішування того, що дано як припущення, і того, що встановлено емпірично і доступне перевірці. Як ми домовилися, емпіричній перевірці доступні лише зроблені теорією висновки і передбачення. Інше в теорії допускається або приймається як дане й не обговорюється з погляду підтвердження — непідтвердження — швидше з позиції того, наскільки успішно продукуються верифіковані положення. У цілому розрізнення між самою теорією особистості і її висновками або дериватами здійснюється досить скупо.

Неочевидним наслідком недоліку ясності по відношенню до природи основних припущень виступає серйозна плутанина в процесі виведення з теорії емпіричних тверджень. Зокрема, можливо, що різні люди на основі однієї і тієї ж теорії можуть прийти до протилежних висновків. У дійсності процес виведення висновків у більшості теорій особистості випадковий, необгрунтований і неефективний. Це відображає не лише недостатню ясність теорій, але також те, що більшість теоретиків особистості орієнтовані швидше на пояснення «постфактум», ніж на висування нових передбачень щодо поведінки. Нарешті, ясно, що хоча теорії особистості відрізняються за старанністю і чіткістю емпіричних дефініцій, жодна з них повністю не відповідає високим стандартам.

Те, що ми сказали про формальний статус теорій особистості, може розчарувати настільки, що спроби створення таких теорій у цей час взагалі припиняться. Чи не краще забути про теорії і зосередитися на емпіричних техніках і емпіричних відкриттях? Категорично — ні! Таке рішення зовсім не означало б відмову від неадекватної теорії на користь відсутності теорії, швидше відбулася б підміна відкритої теорії прихованою. Узагалі немає такої речі, як „відсутність теорії"; отже, у той момент, коли ми намагаємося про теорії забути, ми в реальності починаємо користуватися імпліцитними, особистісно детермінованими і, можливо, суперечливими припущеннями щодо поведінки, а цими невизначеними припущеннями буде визначатися, що і як ми будемо вивчати. Спостереження за будь-якою конкретною емпіричною подією здійснюється під диктатом певної „теорії" — тобто на деякі речі увага звертається, інші ігноруються, — а одна з цілей теоретизування полягає в тому, щоб визначити правила абстрагування. З того моменту, коли ми відмовляємося від спроб визначити теоретичну базу власних дій, виключається можливість удосконалення припущень, під контролем яких протікає дослідницький процес.

Хоча в порівнянні з ідеалом теорії особистості можуть здатися неспроможними, вони являють собою істотний крок вперед у порівнянні з мисленням наївного спостерігача, переконаного в тому, що його бачення реальності — єдино правильне. Навіть незважаючи на те що теорії особистості не мають бажаного рівня ясності, їхнє існування робить можливим систематичне просування в цьому напрямку. У реальності сучасний стан теорій особистості показує їхній істотний прогрес у плані формального статусу порівняно з тим, що було двадцять років тому.

Ми погодилися, що теорії особистості не дозволяють дериваційним процесам бути настільки ясними, як хотілося б; тоді які ж функції вони виконують для того, хто ними користується? Як мінімум вони представляють групу позицій (припущень) щодо поведінки, і ці позиції в широкому смислі окреслюють коло тих способів дослідження, що видаються важливими і принциповими. Крім стимулювання певних видів дослідження, вони пропонують певні параметри або величини, що повинні братися до уваги при дослідженні тих або інших проблем. Таким чином, навіть якщо теорія не висуває чітких положень, що перевіряються, вона орієнтує теоретика у відношенні певних проблемних областей і вказує найважливіші змінні. Крім того, варто мати на увазі евристичну цінність теорій. У цілому теорії особистості виступають як свого роду провокації і, як ми побачимо, вони привели до величезної кількості досліджень, з яких порівняно небагато були результатом формального виведення висновків з цих теорій. Іншими словами, незважаючи на недостатність стрункості, здатність цих теорій генерувати ідеї, стимулювати допитливість, сіяти сумніви і переконувати виявилася в здоровому розквіті дослідницької діяльності.

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ІНШІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Наше обговорення привело нас до висновку, що теорія особистості повинна містити ряд припущень щодо людської поведінки разом із правилами, за якими ці припущення пов'язуються з визначеннями, що дозволяє здійснювати їхню взаємодію з емпіричними подіями або подіями, які спостерігаються. Тут доречне питання про те, чи відрізняються у відношенні цих визначень теорії особистості від інших теорій. Відповідь корисно почати з розрізнення двох видів психопогічної теорії.

Очевидно, що деякі психологічні теорії ладні розглядати будь-які поведінкові явища, важливі з погляду регуляції людського організму. Інші теорії жорстко обмежені тими поведінковими проявами, що виникають у певних ретельно передбачених умовах. Такі теорії виявляють цікавість до обмежених аспектів людської поведінки. Теорії, що намагаються

із

І

мати справу з усіма важливими поведінко ви ми феноменами, можуть бути розглянуті як загальні теорії поведінки; ті ж, що обмежують свої інтереси визначеними типами поведінкових явищ, називаються частковими теоріями.

Залишається питання, чи існують такі загальні теорії поведінки, які зазвичай не відносяться до теорій особистості. Наприклад, таке питання можливе стосовно теорії мотивації, яку можна вважати загальною теорією поведінки, не відносячи до теорій особистості. Насправді ж, якщо теорія має справу винятково з мотиваційними процесами, вона загальною теорією не є, хоча фактично ті теорії які звичайно позначаються як теорії мотивації, є також і теоріями особистості, наприклад, психоаналіз, гормічна психологія, теорія Мюррея. Як ми незабаром з'ясуємо, ті розділи теорій особистості, що пов'язані з мотивацією, мають головне значення. Таким чином, якщо теорія має справу тільки з мотивацією,— це часткова теорія; якщо ж вона охоплює більш широке коло явищ, то це один з типів теорії особистості.

Дата добавления: 2015-05-22