Хрестоиатия по психологии»). 3 страница

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ г'аФРДРа СОЦІАЛЬНО;' ТА ПРАКТИЧНО! ПСИХОЛОГИ ___________________________________________

його почуттів вимагають, що дружина зв'язує його. Вона, у свою чергу, почуваючи подавлений бунт, буде реагувати на нього прихованою тривогою і страхом втратити чоловіка, і ця тривога змусить її інстинктивно підсилювати свої вимоги до нього. Чоловік відповість підвищенням дратівливості і стане в оборонну позицію. І так буде продовжуватися, поки нарешті казан не вибухне, причому ніхто так і не зрозуміє причину. Вибух же може статися з зовсім незначного приводу. У порівнянні зі шлюбом усі недовгі стосунки, чи то проституція, флірт, приятелювання чи зв'язок — набагато простіші за своєю природою, тому що в них партнерам порівняно легше уникати гострих кутів один одного.

Підемо далі. Наша нелюбов напружувати себе, як зовні, так і внутрішньо, більше ніж це абсолютно необхідно, відноситься до звичайних людських недосконалостей. Державний службовець, найнятий довічно, найчастіше не буде проявляти у справі особливого старання. Робота нікуди від нього не дінеться, йому не треба ні з ким змагатися і боротися за кар'єру, як професіоналам або навіть простим робітникам. Давайте розглянемо прерогативи шлюбного контракту, з врахуванням того, як вони закріплені законом чи домінуючими суспільними стандартами. Якщо глянути на проблему з психологічної точки зору, ми відразу побачимо, що довічне право на підтримку, дружбу, вірність і навіть сексуальну взаємодію накладає на шлюб тяжкий тягар, і, легко помітити, що величезна небезпека криється тут саме у фатальній подібності з неможливістю звільнення державного службовця. Наша освіта так мало торкається шлюбу, що більшість з нас навіть не знає, що закоханість ми одержуємо в подарунок, а гарний шлюб потрібно будувати крок за кроком. З незапам'ятних часів відомий чи не єдиний міст через прірву між законом і щастям. Цей міст — зміна нашого особистого ставлення в напрямку усвідомленої відмови від вимог до партнера. Я хочу пояснити, що під вимогами я розумію саме вимоги, а не бажання. На додаток до цих загальних ускладнюючих обставин є маса індивідуально зумовлених, різних за силою, характером та ймовірністю прояву. Існує також нескінченний ряд пасток, потрапляючи в які, любов перетворюється в ненависть. Ми не багато чого досягнемо, перелічуючи їх усі, тому краще зосередитися на деяких основних.

Прогноз несприятливий із самого початку, якщо для шлюбу обраний "неправильний" партнер. Чим пояснити, що вибираючи, з ким ми будемо ділити своє життя, ми так часто вибираємо невідповідну людину? Що відбувається в цьому випадку? Може ми не розуміємо, що нам насправді потрібно? Чи не вміємо розуміти інших людей? Чи закоханість настільки засліплює нас? Усе це, звичайно, може зіграти свою роль. Однак варто подумати і ще про одну істотну обставину: не може бути вільний вибір завжди "неправильним". Певні якості партнера і справді відповідають нашим очікуванням, щось у ньому і дійсно обіцяє виконання наших бажань і, можливо, насправді виконує їх у шлюбі. Але якщо інші риси особистості при цьому не враховуються як непотрібні чи другорядні, ця "відчуженість" від партнера потім неминуче позначиться на стосунках. Отже, істотна помилка такого вибору полягає в тому, що він був зроблений лише для того, щоб виконати якусь окрему умову. Один єдиний імпульс, одна-єдина пристрасть вирвалася на авансцену й усіх затьмарила собою. У чоловіка, наприклад, це може бути палке бажання назвати своєю дівчину, якої домагається безліч інших прихильників.

Це особливо невдала для любові умова, тому що зовнішня привабливість дружини для чоловіка швидко зникає за відсутності суперників і виникне знову тільки з появою на сцені нових прихильників, яких він несвідомо чекає. Партнер може здатися бажаним тому, що він (чи вона) обіцяє погамувати нашу тугу за визнанням у матеріальному, соціальному чи духовному плані. В інших випадках наш вибір можуть визначити усе ще сильні інфантильні бажання. Я згадую про одного молодого чоловіка, надзвичайно обдарованого і процвітаючого, який, втративши матір в чотирирічному віці, сам того не підозрюючи, у глибині душі мав бажання знову знайти її. Він одружився на пухкій вдові з двома дітьми, яка по-материнському виглядає, старшій за себе, причому її особисті якості та інтепект сильно уступали його власним. Можна привести й інший випадок — з жінкою, яка у сімнадцять років вийшла заміж за чоловіка на тридцять років старшого, тому що він і фізично, і психологічно був схожий на її батька, якого вона гаряче любила. Вона була досить щаслива з ним кілька років, незважаючи на повну відсутність статевих стосунків. І це тривало доти, доки вона сама не переросла своє дитяче бажання. І пише тоді до неї дійшпо, що будучи зв'язаною з чоловіком, який, незважаючи на ряд безумовно приємних якостей, не багато для неї значить, вона дійсно самотня. В усіх таких випадках, а вони дійсно незліченні, занадто багато в душі людини залишається порожнім, незаповненим. І первинне виконання бажання змінюється наступним розчаруванням. Розчарування ще не рівнозначне нелюбові, але стане її джерелом, якщо тільки ми не наділені винятково рідким даром терпимості і не почуваємо, що стосунки на такій обмеженій основі загороджують шлях до можливості відшукати своє щастя. При цьому зовсім неважливо, наскільки ми цивілізовані і маємо успіх в контролі над своїми інстинктами. Всередині нас, у згоді з нашою природою, буде поступово наростати глуха лють проти людини чи сили, яка загрожує завадити здійсненню наших життєво важливих бажань. Ця лють, навіть повз нашу волю, усе рівно прорветься назовні, і буде помітно впливати на нашу поведінку, як би ми не намагалися забути про неї і не думати про можливі наслідки. І наш партнер неминуче відчує, що ставлення до нього стало більш критичним, недбалим і нетерпимим.

Я хочу додати сюди також ту групу випадків, в яких небезпека виникає не стільки від того, що ми пред'являємо всі нові вимоги до любові, скільки від того, що самі ці вимоги суперечливі. Ми завжди вважаємо себе більш цільними, ніж ми є насправді, тому що інстинктивно боїмося, і не безпідставно, що наша суперечливість загрожує нашій же особистості і навіть самому життю. Суперечливість звичайно яскравіше помітна в людях, емоційно неврівноважених, але в даному випадку недоцільно говорити про них особливо. Тому що природа речей така, що внутрішня суперечливість наших вимог особливо легко і сильно виявляється, причому у всіх людей, у світі сексу. В інших сферах життя, наприклад, у роботі і міжособистісних стосунках, об'єктивні сили реальності формують у нас більш цілісну й у той же час більш адаптивну позицію. Але навіть ті люди, які звикли в житті взагалі в усьому йти за строгими правилами, легко піддаються спокусі зробити секс місцем гри своїх суперечливих фантазій. І цілком природно, що ці сексуально забарвлені і суперечливі за своєю суттю очікування і фантазії точно так само будуть перенесені в шлюб,

Мені це нагадує один типовий випадок. Чоловік, дуже м'який, залежний і в чомусь жіночний, одружився на жінці, яка перевершує його вітальністю і "масштабами" і втілюючи в собі материнський тип. Це був щирий шлюб по любові. Однак бажання чоловіка, як це зазвичай буває в чоловіків, були суперечливі. Він захопився жінкою легкою, кокетливою і вимогливою, словом, втіленням усього того, що перша дати йому не могла. Подвійність його бажань і розвалила шлюб.

Зг»£>роцы<ий М.М., Савичвнко ОМ., Тичина І.М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

________________________________________________ /-tetif 46iftf:*HU О riOGtfSt-iUK ____________________________________________________

Варто також згадати чоловіків, тісно пов'язаних зі своєю батьківською родиною і, які, проте, вибрали дружин за контрастом зі своїм найближчим оточенням, у тому числі — за національністю, зовнішністю, інтересами і суспільним становищему. Цей контраст, який спочатку притягував їх, їх же й відлякує, і вони несвідомо починають шукати чогось більш звичного.

Можна згадати і про жінок з претензіями, які бажають досягти високого положення, і в той же час не насмілюються здійснити свої амбіційні мрії. Вони підшукують чоловіків, які б зробили це замість них. Чоловік повинен бути у всіх відношеннях досконалістю: знаменитим, освіченим і гідним захоплення. Багато жінок на цьому і заспокоюються. Однак настільки ж часто буває, що дружину незабаром перестає задовольняти ситуація, коли її бажання здійснені не нею, а чоловіком, тому що ЇЇ власне прагнення до влади не може змиритися з тим, що чоловік її затьмарює.

І, нарешті, є жінки, які вибирають жіночного, делікатного і слабкого чоловіка. Ними керує їх маскулінна позиція, хоча вони можуть і не усвідомлювати цього. Однак, вони нерідко криють у собі також неусвідомлене прагнення до сильного грубого самця, що візьме їх силою. Таким чином, від чоловіка їх буде відвертати його нездатність виконати обох бажань одночасно, і вони будуть таємно зневажати його за слабкість.

Такі протиріччя можуть породити нелюбов між подружжям різними шляхами. Ми можемо не любити нашого партнера за його нездатність дати нам те, що для нас дуже важливо, вважаючи при цьому його достоїнства чимось звичайним і зовсім їх не цінуючи. Згодом відсутнє стає привабливою метою, яскраво підзолоченою нашим "знанням", що це саме те саме, чого ми "насправді" хотіли з самого початку. З іншого боку, ми можемо не любити його саме за те, що він дійсно виконав наші бажання, тому що результат цього виконання виявився несумісним з нашими внутрішньо суперечливими прагненнями.

У наших міркуваннях один факт дотепер залишався на другому плані, а саме, що шлюб — це сексуальні стосунки двох людей протилежної статі. Цей факт може бути джерелом наисильнішої ненависті, якщо ставлення до протилежної статі вже перекручене до моменту вибору дружини. Безліч подружніх розладів здається обумовленою конфліктом саме з цим, нами ж обраним, партнером. І тут легко прийти до думки, що якби ми вибрали іншого, нічого подібного не сталося б. Ми звичайно схильні відмахуватися від того, що вирішальну роль може фати наше власне загальне ставлення до протилежної статі, що точно в такий же спосіб проявиться й у відносинах з будь-яким іншим партнером. Іншими словами, часто, а може і завжди, левова частка бід — результат особливостей нашого власного розвитку. Боротьба статей являє собою не тільки грандіозне тло для історичних подій протягом багатьох тисячоліть, але і кожен шлюб перетворює в бойовище. Таємна недовіра між чоловіком і жінкою, що ми так часто бачимо в тій чи іншій формі, зовсім не обов'язково є результатом сумного любовного досвіду дорослої людини. Нам подобається так думати, але насправді ця недовіра йде з раннього дитинства. Подальший досвід, приходить він у ранньому чи пізньому підлітковому віці, вже в основному обумовлений, навіть у самій своїй появі, раніше виробленою психологічною установкою, хоча ми можемо і не до кінця усвідомлювати цей зв'язок.

Дозвольте мені додати кілька зауважень, щоб попереднє твердження було більш зрозумілим. Те, що любов і пристрасть приходять до людини не під час статевого дозрівання, це, мабуть, одне із найбільш фундаментальних відкриттів, якими ми зобов'язані Фройду. Навіть дуже маленька дитина вже здатна жагуче почувати, бажати і вимагати. А оскільки дух її первинно чистий і ще не виснажений розчаруваннями, то, можливо, сила її почуттів настільки велика, що навіть розуміння їх просто недоступне дорослому. Якщо ми приймемо це як факт, і визнаємо ще один — навіть більш очевидний, зокрема, те, що ми, як і всі інші тварини, перебуваємо під владою великого закону гетеросексуального напруження, тоді суперечливий постулат Фройда про Едипів комплекс, через який проходить у своєму розвитку кожна дитина, уже не буде здаватися нам таким дивним.

Саме на стадії Едипового комплексу дитина переживає Фрустрацію, розчарування, знедоленість і безпомічні ревнощі. Ці почуття, як правило, доповнюються переживаннями, пов'язаними з неправдою дорослих, покараннями і погрозами.

Шрами від цього раннього любовного досвіду залишаються на все життя і, безумовно, будуть проявлятися в наступних стосунках із протилежною статтю. Сліди Едипового комплексу дуже широко варіюють, однак, при всій їхній розмаїтості, вони утворюють легко пізнаваний візерунок у поведінці обох статей.

У багатьох випадках ми бачимо в чоловіків характерний слід від дитячих стосунків з матір'ю. По-перше, це страх перед жіночою забороною, тому що зазвичай саме мати піклується про дитину і саме від матері ми одержуємо уявлення не тільки про тепло, турботу і ніжність, але і про заборону. Згодом від цих заборон дуже важко звільнитися повністю. Створюється враження, що їхні сліди живі майже в кожному чоловікові, особливо — коли ми бачимо, як полегшено розслаблюються чоловіки в чоловічому середовищі, нехай то сгкют, клуб, наука чи навіть війна. Вони стають схожими на школярів, які втекли з-під нагляду! І природно, що ситуація "мати — син^,; легше всього відтворюється у стосунках з дружиною, як правило, більше від інших жінок відповідною до ролі матері.

Друга особливість, яка відображає вічну залежність від матері, це ідея святості жінки, яка приймає найбільш екзальтоване вираження в культі Діви. Таке уявлення про жінку, зазвичай, приємне і може навіть прикрасити повсякденне життя, апе зворотня сторона медалі досить небезпечна. У крайніх випадках вона виявляється пов'язаною з переконанням, що порядна чи гідна жінка — асексуальна, і бажати її — рівносильно принизити її. Ця концепція припускає, що не варто очікувати повноцінного сексуального життя з такою жінкою, навіть якщо дуже любиш її, і тому сексуального задоволення варто шукати у другосортних жінок, повій. У деяких випадках це приводить до того, що чоловік любить і цінує дружину, але не може її бажати, тому що вона для нього - певною мірою заборонений об'єкт. Деякі дружини знають про такі уявлення чоловіка і не заперечують, особливо якщо фригідні самі, проти сформованих стосунків, але в інших випадках це неминуче веде до явного або прихованого незадоволення обох сторін.

У цьому зв'язку я хотіла б згадати третю рису, яка здається мені найбільш характерною для ставлення чоловіків до жінок. Чоловік боїться не задовольнити жінку. Його лякають її вимоги взагалі, і сексуальні зокрема. Цей страх корениться певною мірою в біології статі, оскільки чоловік змушений щоразу доводити жінці свою потенцію, у той час, як жінка може брати участь у статевому акті, зачати і народити, навіть якщо вона фригідна. Якщо подивитися з онтологічної точки зору, цей

58

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ (ВАНА ФРАНКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

вид страху також сягає коренями в дитинство, коли маленький хлопчик відчував, що повинен бути чоловіком, але боявся, що над його претензіями на маскулінність посміються і цим ранять його самоповагу, коли над його дитячими залицяннями сміялися і жартували. Сліди дитячого почуття незахищеності зберігаються в зрілому віці частіше, ніж ми схильні визнати, і зазвичай криються за умисним підкресленням власної маскулінності, як певної речі, яка має цінність сама по собі, але підвищена вразливість таких чоловіків видає себе в проявах непевності і нестійкості їхніх стосунків з жінками. У таких випадках шлюб може проявити збережену над-чутливість у вигляді хворобливої реакції на будь-яку фрустрацію, яка йде від дружини. Якщо кохана доступна не тільки винятково для нього, якщо вона недостатньо добра до нього, якщо він не почуває, що задовольняє її сексуально, усе це може виявитися для базально невпевненого чоловіка важкою травмою і вплинути на його чоловічу впевненість у собі. Ця реакція у свою чергу збудить його інстинктивне бажання принизити дружину, щоб підірвати і її почуття впевненості в собі.

Ці приклади покликані були продемонструвати деякі типово чоловічі тенденції. Вони досить добре показують, що певна установка стосовно протилежної статі може бути набута в дитинстві і згодом вона обов'язково проявиться в сексуальних стосунках, зокрема в шлюбі, причому — відносно незалежно від того, яким буде партнер. Чим менше така установка була переборена в ході розвитку, тим незатишніше буде чоловіку з дружиною. Присутність таких почуттів часто може не усвідомлюватися, а їхнє джерело самостійно не усвідомлюється ніколи. Реакція на них може бути дуже різною. Вона може привести до напруги і подружніх конфліктів, починаючи від прихованого невдоволення до відвертої ненависті, чи може змусити чоловіка шукати полегшення і знаходити його в напруженій роботі, у чоловічій компанії чи в компанії іншої жінки, вимоги якої його не лякають і в присутності якої він почуває себе вільним від тягара зобов'язань. Але знову і знову ми переконуємося, що — на краще чи на гірше — подружні зобов'язання залишаються міцнішими. Однак стосунки з іншою жінкою часто дають більше полегшення, задоволення і блаженства, ніж стосунки з дружиною.

Через сумнівну цінність приданого, яке приносить в шлюб дружина, я згадаю лише фригідність. Можна сперечатися, чи є вона незмінною властивістю чи ні, але вона завжди вказує на розлад у стосунках з чоловіком. Незалежно від варіацій глибоко індивідуального змісту фригідності, вона завжди виражає неггування чоловіком — чи одним конкретним, чи всім чоловічим родом взагалі. Статистика фригідності дає великий обсяг результатів і видається мені дуже ненадійною, частково таму, що почуття не можна виразити в цифрах, а також тому, що важко оцінити, як багато жінок так чи інакше обманюють себе щодо своїх здібностей насолоджуватися сексом. Мій досвід схиляє мене припускати, що легкий ступінь фригідності поширений набагато більше, ніж це визнають самі жінки.

Коли я кажу, що фригідність — це завжди вираження нехтування чоловіком, я не маю на увазі підозрілість чи ворожість. Жінки зі знехтуючим ставленням до чоловіка можуть мати дуже жіночну фігуру, манеру вдягатися і стиль поведінки. Вони можуть справляти робити враження, що все їхнє життя "налаштоване тільки на мелодію любові". Я говорю не про це. Я маю на увазі щось більш глибоке — нездатність до справжньої любові, нездатність віддаватися беззавітно. Такі жінки або відверто прагнуть йти власним шляхом, або неусвідомлено проганяють від себе чоловіка своїми ревнощами, вимогами і занудством.

Як виникає таке ставлення? Ми в першу чергу схильні звинувачувати у всіх гріхах наші традиційні і сучасні методи виховання дівчаток, що включають сексуальні заборони і статеву сегрегацію, яка не дозволяє їм побачити чоловіків у їхньому справжньому світлі. Вони здаються дівчаткам або героями, або чудовиськами. Однак реальні свідчення і міркування викривають поверховість такої концепції. Суть полягає в тому, і це встановлений факт, що посилення строгості у вихованні дівчаток зовсім не призводить до паралельного росту фригідності. Як свідчить досвід, у всіх випадках, коли базові характеристики досить визначені, пюдську природу не можна істотно змінити ні заборонами, ні насильством.

Існує, ймовірно, лише один фактор, що, як дозволяє стверджувати аналіз, настільки сильний, що виявляється здатним конкурувати з потребою задоволення наших життєво важливих потреб — це тривога. Якщо ми хочемо зрозуміти, чому вона з'являється, як розвивається і (наскільки це можливо) вловити її генезис, ми повинні пильно поглянути на типову долю інстинктивних спонукань дівчинки. Зробивши це, побачимо, що через різні обставини роль жінки найчастіше видається дівчинці небезпечною і небажаною. Типові страхи раннього дитинства з його немудрим символізмом без особливих зусиль дозволяють здогадатися про їхнє приховане значення. Що ще може означати страх перед громилами, зміями, дикими звірами чи, наприклад, грозою, якщо не звичайний жіночий страх перед гнітючою силою, здатною перемогти, прорватися усередину, зруйнувати? існує і безліч інших страхів, що могли б бути інтерпретовані як пов'язані з раннім інстинктивним передчуттям материнства. З одного боку, маленька дівчинка інстинктивно боїться очікуваної в майбутньому таємничої і страшної події, а, з іншого боку — вона боїться, що цього може ніколи з нею не статися.

Намагаючись уникнути цих далеко непростих переживань, дівчинка найчастіше йде найбільш типовим шляхом — відходом у бажану чи уявлювану чоловічу роль. Більш-менш чітко це виявляється в дівчаток від чотирьох до десяти років. У препубертатний і пубертатний період шумна хлоп'яча поведінка зникає, поступаючись місцем дівчачій. Однак сильні і нерідко досить помітні зовні залишкові явища можуть впливати й у майбутньому, спотворюючи поведінку дівчини. Найчастіше це виявляється в амбіційності, прагненні до влади, образі на чоловіків, які завжди опиняються в порівняно більш привілейованому становищі. Звідси ж йде войовничість відносно чоловіків, з найбільш ймовірним проявом у різних формах сексуального маніпулювання, і, нарешті, це гальмування або повна заборона переживання сексуального задоволення з чоловіком.

Дещо може прояснитися, якщо ми спробуємо зрозуміти цю грубо обкреслену історію розвитку фригідності. Але якщо ми подивимося на шлюб як на ціле, то' ми побачимо, що грунт, на якому виростає фригідність, і спосіб, яким вона виражається стосовно чоловіка, по своїй суті — набагато більш серйозні, ніж сам симптом, який, як втрачене задоволення, комусь може здатися не таким вже й важливим.

Істотним є те, що таким несприятливим розвитком може бути порушена така важлива функція жіночого організму, як материнство. Я б не хотіла тут обговорювати ті складні шляхи, якими можуть розвиватися подібні фізичні й емоційні порушення, а обмежитися лише постановкою питання. Невже гарний в своїй основі шлюб може постраждати від появи

ЗгаОроцький М.М., Сааин©нко О.М., Тичина і.М

ПСИХОЛОГ!Я ОСОБИСТОСТІ

_____________________________________________ М&і«чіяггі*ниСг i>t:>tjit>ftuH _____________________________________________________

дитини? При такій постановці питання в ньому частково вже закладена відповідь: дитина не може підірвати шлюб, вона зміцнює його. Хоча, я б додала, що відповідь не така вже й однозначна, і залежить від внутрішньої структури конкретного шлюбу. А тепер поставимо питання інакше, у більш специфічній формі. Чи можуть з появою дитини зіпсуватися хороші стосунки між чоловіками?

Хоча такий наслідок здається біологічно парадоксальним, він дійсно може наступити за певних умов. Може статися так, що чоловік, підсвідомо сильно прив'язаний до матері, почне ідентифікувати дружину з останньою, тому що вона теж стала матір'ю, і в результаті — йому стане складніше бачити в ній сексуальний об'єкт. Така зміна стосунків може прикриватися різними раціоналізаціями, зумовленими нібито тим, що дружина втратила свою красу через вагітність, пологи чи годування. Саме такими раціоналізаціями нерідко ми намагаємося пояснити ті емоції заборони, що виникають з таємничих глибин нашої свідомості.

У жінки може виникнути інша ситуація, визначена особливостями її розвитку. Усі її жіночі прагнення фактично зосереджені на дитині, а, отже, і в дорослому чоловіку, у своєму чоловіку, вона любить лише дитину — ту, яка реально живе в ньому, і ту, яку вона припускає від нього завести. Якщо така жінка народить дитину, чоловік стає їй вже не потрібним і навіть надокучає своїми вимогами.

Таким чином, при певних психологічних умовах дитина також може стати джерелом відчуження або втрати любові.

Настав час підводити підсумки, хоча я навіть не торкнулася багатьох інших можливих джерел конфлікту, наприклад, прихованої гомосексуальность оскільки розширення переліку тем для обговорення, в принципі, нічого не додасть до вищевикладеного психологічного підходу й обгрунтованої ним точки зору.

Суть мого підходу полягає в наступному: незалежно від того, чи гасне іскра любові сама по собі чи втручається хтось третій, в будь-якому випадку — те, що ми зазвичай вважаємо причиною руйнування шлюбу, насправді найчастіше лише наслідок чи результат як правило прихованого від нас процесу поступового наростання нелюбові до партнера. Джерела цієї нелюбові мають мало спільного з тим, що, як ми вважаємо, дратує нас у партнері; набагато більшою мірою вони — результат недозволених конфліктів, що ми приносимо в шлюб з нашого дитинства.

Отже, проблеми шлюбу не можна вирішити ні вмовляннями, що стосуються обов'язку і самозречення, ні рекомендаціями дати необмежену волю інстинктам. Перше вже безглузде в наші дні, а останнє навряд чи буде сприяти нашому щастю, тому що наражає на небезпеку наші головні цінності. Фактично питання варто поставити по-іншому: впливу яких факторів, що ведуть до виникнення нелюбові до партнера, можна уникнути, які можна пом'якшити? Очевидно, можна уникнути найбільш руйнівних дисонансів розвитку, чи, принаймні, знизити їхню інтенсивність. Як було кимось справедливо помічено, удача в шлюбі багато в чому залежить від ступеня емоційної стабільності, набутої обома партнерами до шлюбу. Багато труднощів, звичайно, залишаються неминучими. Напевно, у самій природі людини — очікувати виконання бажань як подарунка, замість того, щоб докладати зусиль до цього. Можливо, назавжди недосяжним ідеалом залишаться доброякісні, тобто вільні від тривоги стосунки між статями. Але ми все ж повинні навчитися усвідомлювати певну суперечливість наших власних очікувань, як властивості, частково взагалі властивій нашій натурі, і розуміти неможливість виконання в шлюбі їх усіх. Ставлення людей до проблеми самообмеження буде змінюватися в ході історії ще не раз. Наші предки накладали занадто сильні обмеження на прояви інстинктів. Ми, навпаки, боїмося цього надзвичайно. Бажана мета шлюбу, втім, як і інших стосунків — знайти оптимум між цими позиціями, між обмеженнями і волею бажань. Однак, найістотніше самообмеження, яке дійсно загрожує шлюбу — не те, яке полягає в реальних недосконалостях партнера. Ми можемо, зрештою, пробачити йому те, що він не здатний дати нам більше, ніж дозволяють межі його природних можливостей. Але в строго моногамному шлюбі ми йдемо далі — ми зобов'язані рішуче відмовитися від пошуку і знаходження шляхів задоволення не тільки сексуальних, а всіх наших бажань, які партнер залишає незатребуваними чи невиконаними. Нам доводиться залишити ці вимоги, глибоко приховані чи явні, які в іншому випадку повністю отрути б атмосферу абсолютно моногамного шлюбу. Іншими словами, з цього випливає висновок, що стандарт моногамії має потребу в перегляді, і ми повинні знову спробувати неупереджено дослідити його походження, цінність і похідну від нього небезпеку.

Хорни К. Женская психология. - СПб: Восточно­европейский институт психоанализа, 1993. - С.88-100.

ДИТЯЧИЙ ПСИХОАНАЛІЗ У РОБОТАХ

Дата добавления: 2015-05-22