Маслоу А. Мотивация и личность. Перевод с англ Татлыбаевой AM - СПб.: Евразия, 2001. - С. 223-254. 2 страница

Відстороненість самоактуалізованої людини може стати причиною утруднень у її спілкуванні зі звичайними, "нормальними" людьми, які схильні інтерпретувати її відстороненість як холодність, снобізм, недружелюбність або навіть ворожість. Це зрозуміло, особливо якщо згадати, що відмінне уявлення про дружбу передбачає в ній певну взаємозалежність, стосунки, які забезпечують людині підтримку, співчуття, схвалення, уважність, тепло. Якщо розуміти дружбу саме так, то, мабуть, можна сказати, що самоактуалізована людина не має потреби в друзях. У нашій культурі заставою дружби є потреба партнерів один в одному, і очевидно, що середня людина навряд чи побажає мати за друга самоактуалізовану людину, — адже та ніколи не покладе на вівтар дружби свою незалежність, ніколи не пожертвує заради друга своєю автономністю.

Ми повинні розуміти, що автономність — це не тільки незалежність, але також самовизначення, самоврядування, здатність до прийняття відповідальності, мужність і сила, активний пошук рішень, вміння не бути пішаком у чужій грі. В міру вивчення своїх досліджуваних я все більше переконувався в тому, що кожен з них сам формує свої думки і судження, сам приймає рішення і сам відповідає за них, сам визначає і прокладає свою дорогу в житті. Цю якість складно знайти, її неможливо навіть визначити якимось одним терміном, але вона має надзвичайно важливе, майже вирішальне значення. Вивчаючи цих людей, спілкуючись з ними, я зрозумів, що дуже багато людських якостей, які я колись сприймав як нормальні і природні, насправді є ознаками хвороби, слабкості, ущербності. Наприклад, колись я не бачив нічого сумного в тому, що багато людей формують свої судження не на основі власних смаків, переваг, принципів чи переконань, а на основі тих смаків, переваг, принципів і переконань, які нав'язуються їм рекламою, батьками, телебаченням, пропагандою, газетами, настирливими комівояжерами і т.п. Багато людей втратили здатність до самовизначення, вони готові дозволити іншим маніпулювати собою, погодилися бути пішаками в чужій грі. Не дивно, що вони так часто відчувають напади безпорадності, слабкості, керованості. Зрозуміло, що 8 економіці і політиці така безвільність неможлива, що в цих сферах вона може привести до катастрофічних результатів. Члени демократичного суспільства повинні мати здатність до самовизначення, до вільного волевиявлення, вони повинні вміти взяти на себе відповідальність за прийняті ними рішення.

Результати великих досліджень, проведених Ашем і Мак-Клелландом, дозволяють нам припустити, що тільки невелику частину населення Америки, від п'яти до тридцяти відсотків, в залежності від конкретних обставин, можна віднести до розряду самовизначених людей. Але в моєму дослідженні всі 100 % досліджуваних відносилися до таких.

І нарешті, я повинен зробити заяву, що навряд чи сподобається теологам, філософам і вченим. Самоактуалізовані люди володіють більшою "свободою волі" і вони в меншій мірі "детерміновані", ніж середньостатистична людина. Поняття "свобода волі" і "детермінізм" прийнято вважати філософськими категоріями, однак я переконаний, що рано чи пізно ми дамо їм і операціональні визначення. У рамках мого дослідження вони позбавлені філософської особливості, я відносився до цих понять і до феноменів, що стоять за ними як до емпіричних реалій. Висловлю ще більш крамольне судження — я думаю, що це не тільки якісні, але і кількісні категорії, їх можна не тільки знайти — їх можна і потрібно вимірювати.

АВТОНОМНІСТЬ, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД КУЛЬТУРИ І СЕРЕДОВИЩА, ВОЛЯ і АКТИВНІСТЬ

Поговоримо про таку характеристику самоактуалізованої людини, яка багато в чому схожа на вже перераховані нами. Я маю на увазі властиву цим людям відносну незалежність від фізичного і соціального середовища. Головними мотивами самоактуалізованої людини є не потреби дефіцієнтних рівнів, а мотиви росту, і тому ці люди майже не залежать від зовнішніх обставин, від інших людей і від культури в цілому. Джерела задоволення потреби в рості і розвитку знаходяться не

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦЇАЛЬНО-ПСИХСЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

в зовнішньому середовищі, а всередині людини — у її потенціях і схованих ресурсах. Як дерево має потребу в сонячному світлі, воді і харчуванні, так само всяка людина має потребу в безпеці, любові і повазі, і одержати їх вона може тільки ззовні. Але в той момент, коли вона одержує їх, коли зовнішні задоволення знижують її внутрішній голод, отут-то і постає перед ним справжня проблема людського буття, проблема росту і саморозвитку, тобто проблема самоактуалізації.

Незалежність від середовища означає більш високу стійкість перед обличчям несприятливих обставин, потрясінь, ударів долі, депривації, фрустрації і тому подібних речей. Моїм досліджуваним вдавалося зберігати мужність і самовладання навіть у найважчих ситуаціях, навіть у таких, які звичайну, середньостатистичну людину могли б наштовхнути на думку про самогубство; цю здатність я визначив як здатність до самовідновлення.

Люди, які не досягли рівня самоактуалізації, спонукаються потребами дефіцієнтних рівнів, мають потребу в інших людях, оскільки тільки від інших людей вони можуть одержати настільки необхідні їм любов, безпеку і повагу. Зовсім інша справа — самоактуалізовані індивідууми. Для того, щоб відчути справжнє щастя, їм не потрібні інші люди; навпаки, інші можуть навіть заважати їм, можуть стати перешкодою на шляху розвитку. Джерела задоволення самоактуалізованої людини інтраіндивідуальні і ніяк не опосередковані соціумом. Ці люди досить сильні, щоб не залежати від думки інших людей; вони не шукають схвалення, похвали, не шукають навіть любові. Визнання, популярність, слава, почесті, любов — несуттєві для них; усі ці речі не йдуть ні в яке порівняння зі з'їдаючою їх потребою у саморозвитку, з невгамовним прагненням до внутрішнього росту. Однак, незважаючи на усе вищесказане, ми ні на мить не повинні забувати про те, що найбільш правильна, хоча і не єдина дорога, яка веде до такого роду автономності, до волі від любові і поваги, — це повне задоволення потреб у любові і повазі.

СВІЖИЙ ПОГЛЯД НА РЕЧІ

Самоактуалізовані люди мають дивну здатність радіти життю. їхнє сприймання свіже і наївне. Вони не втомлюються дивуватися, вражатися, відчувати захоплення і трепет перед численними і різноманітними проявами життя, до яких звичайна людина давно звикла, яких вона навіть не помічає. Колін Уілсон назвав цю здатність почуттям новизни. Для такої людини захід сонця, нехай навіть він бачить його в сотий раз, буде так само прекрасний, як і в той день, коли він побачив його вперше; будь-яка квітка, будь-яка дитина може захопити його увагу, може стати перед ним як чудо природи, нехай навіть він побачив на своєму віку тисячу квітів і сотні дітей. Відчуття великого щастя, величезної удачі, благовоління долі не залишає його навіть через тридцять років після весілля; його шістдесятирічна дружина здається йому такою ж красивою, як і сорок років тому. Навіть повсякденність стає для нього джерелом радості і збудження, будь-яка мить життя може подарувати йому захоплення. Зрозуміло, це не означає, що вони постійно перебувають в екстатичному стані чи докладають усвідомлених зусиль, щоб домогтися цього; настільки інтенсивні почуття вони відчувають лише час від часу, і ці почуття зустрічають їх раптово. Людина може десяток разів перепливти річку, а в одинадцятий раз до неї раптом повертається те почуття трепетного захоплення, яке вона відчувала, вперше побачивши мальовничий ландшафт, який відкрився їй з порома.

Люди, яких я обстежував, вміють цінувати прекрасне, хоча прекрасне кожен з них розуміє по-своєму. Для одним джерелом краси стає природа, інші обожнюють дітей, треті одержують насолоду від музики; але всіх їх поєднує одне — вони черпають натхнення, захоплення і силу в базових, основних цінностях життя. Так, наприклад, ніхто з них не зізнався мені в тому, що відчував захоплення від відвідування нічного клубу чи вечірки, ніхто не назвав джерелом натхнення гроші.

І ще одне враження, яке я виніс зі спілкування з цими людьми. Для деяких моїх досліджуваних секс і всі пов'язані з ним плотські задоволення — не тільки джерело почуттєвого задоволення, але і джерело піднесених, оновлюючих і надихаючих переживань, схожих на ті, що дарують їм музика і природа. Докладніше я зупинюся на цьому феномені в наступному розділі.

Дуже може бути, що причиною для такої насиченості суб'єктивного досвіду, для такої пронизливості сприймання є особлива ефективність їхнього сприймання, вміння сприймати реальність у її конкретних проявах, сприймання реальності per se. Можна, мабуть, сказати, що саме схильність до рубрифікації замилює нам очі; якщо явище, людина чи ситуація не цікаві нам, не містять у собі прямої вигоди чи погрози, ми відмахуємося від них, квапимося наклеїти який-небудь ярлик і закинути в далекий кут звичної категоризації.

Я усе більше і більше зміцнююся в думці, що нездатність радіти життю — одне з головних джерел зла, людських трагедій і страждань. Ми з легкістю звикаємо до гарного, ми сприймаємо його як саме собою зрозуміле і тому недооцінюємо; як часто ми відмовляємося від радостей життя, без жалю і каяття змінюючи їх на звичайну юшку. Як це не сумно, але ми не бережемо своїх рідних, друзів, дітей і каємося в цьому тільки тоді, коли втрачаємо їх. Але ж те саме можна сказати і про наше ставлення до свого здоров'я, про ставлення до політичних прав і матеріального благополуччя, — тільки позбавившись їх, ми починаємо розуміти їхню справжню цінність.

Міркування Герцберга про виробничу "гігієну", поняття St. Neot margin, запропоноване Уілсоном, так само як і результати мого власного дослідження "скарг нижчих рівнів, скарг вищих рівнів і позначок-скарг" — усе говорить нам про те, що жипя наше стане незрівнянно кращим, щасливішим, якщо ми навчимося радіти йому, якщо ми відчуємо стосовно нього таке ж глибоке почуття подяки, яке відчувають самоактуалізовані люди.

МІСТИЧНІ ПЕРЕЖИВАННЯ І ВИЩІ ПЕРЕЖИВАННЯ

Експресивні акти, які одержали назву містичних переживань, так добре описані Вільямом Джеймсом, досить характерні для самоактуалізованих людей, хоча і не для всіх. Захоплення, про яке ми говорили в попередньому розділі, іноді буває настільки могутнім, пронизливим і всеохоплюючим, що його можна назвати містичним переживанням. Я вперше зацікавився цим питанням після спілкування з деякими з моїх досліджуваних. Коли ці люди розповідали мені про свої переживання, які супроводжують оргазм, у мене спочатку виникало почуття, що я десь колись чув щось подібне. Пізніше я згадав, де мені доводилося зіштовхуватися з дуже схожими описами — у книгах, які описують досвіди містичного переживання. І в тому, і в іншому випадку мова йшла про безкрайні обрії, які відкриваються погляду, про раптове відчуття абсолютної всемогутності, а одночасно з тим і повної незначності, нещадної безпорадності, про почуття екстазу, захоплення, побожного трепету, про втрату орієнтації в часі і просторі, і нарешті, про пронизливе відчуття важливості того, що

Згі&роцький М.М., Сиеичемко О.М.. Тичина І.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

______________________________________ Ніуачіл.піьниСі посі&ник __________________________________________

відбувається, про почуття духовного переродження, особистісної трансформації. І ті, і інші переживання часом настільки сильні, що докорінно змінюють життя людини.

Однак вважаю потрібним відразу ж обмовитися, що не варто шукати в цих переживаннях сліди божественного промислу чи вплив якихось надприродних сил, нехай навіть багато тисяч років своєї історії людина зв'язувала воєдино містичне і божественне. Ці переживання мають під собою звичайну природу, вони можуть бути вивчені за допомогою наукових методів, і тому я пропоную більш нейтральне визначення їх — "вищі переживання".

У міру все тіснішого знайомства зі своїми досліджуваними я все більше стверджувався в думці, що вищі переживання не обов'язково повинні бути гранично інтенсивними, екстатичними. Описи містичних переживань у теологічній літературі зазвичай тлумачать їх як стан зовсім особливий, що якісно відрізняється від всіх інших переживань. Однак якщо ми відмовимося від пошуків божественних передумов вищих переживань, якщо ми зважимося підступитися до них як до природного феномена, то дуже скоро з'ясуємо, що вище переживання — цілком вимірна субстанція, що воно може бути ледь вираженим і, навпаки, граничним. Ми з'ясуємо також, що ці переживання, але тільки помірної інтенсивності, знайомі дуже багатьом людям, можливо, навіть більшості людей, і що деякі люди — і я відношу їх до психологічно привілейованого стану — переживають їх дуже часто, ледве не щодня.

Можна припустити, що вище переживання виявляє собою згусток усіх тих станів і переживань, за яких відбувається втрата чи трансценденція Я, наприклад, таких як стан повного заглиблення в проблему, граничної концентрації, чи описане Бенедикт стан муга, чи інтенсивну почуттєву насолоду, не кажучи вже про самозабутню поглиненість музичним чи художнім твором. Я не буду зупинятися на цій темі, вона досить докладно описана в інших роботах.

За роки свого дослідження самоактуалізованих людей, що я почав у 1935 році (і дотепер продовжую), я майже повністю впевнився в тому, що людей, причетних до вищих митей збагнення Буття, і людей просто здорових, людей, які живуть у долинах життєвих турбот, на рівні плато-пізнання, розділяє набагато більше, ніж це може здатися на перший погляд. Зрозуміло, це розходження тільки кількісне, воно полягає лише в мірі інтенсивності їхніх переживань, але все ж воно вкрай істотне і спричиняє дуже важливі наслідки, деякі з яких детально викладені в іншій моїй роботі. Якщо викласти королю моє ставлення до цієї проблеми, то можна сказати, що, на мій погляд, здорові, самоактуалізовані люди, які не досягли меж вищого переживання, які живуть на рівні життєвого розуміння світу, ще не пройшли весь шлях до справжньої людяності. Вони практичні й ефективні, вони живуть у реальному світі й успішно взаємодіють з ним, але повністю самоактуалізовані люди, яким знайомі вищі переживання, живуть не тільки в реальному світі, але й у більш високій реальності, у реальності Буття, у символічному світі поезії, естетики, трансценденції, у світі релігії і її містичному, дуже особистому, не канонізованому значенні, у реальності вищих переживань. Я думаю, що в цьому розходженні є деякі передумови для того, щоб воно стало операціональним критерієм "касти" чи "класу". Цей критерій може набути особливої значимості у сфері громадського життя, — вже на підставі тих даних, якими я володію на сьогоднішній день, я можу сказати, що з "просто здорових" самоактуалізованих людей виходять хороші політики, суспільні діячі і соціальні реформатори, у той час як люди, які живуть на рівні Буття, більше схильні творити поезію, музику, філософію, релігію.

GEMEINSCHAFTSGEFUHL (ПОЧУТТЯ СПІЛЬНОСТІ)

Це слово, винайдене Альфредом Адлером, здається мені єдино придатним для опису тих почуттів, які відчувають самоактуалізовані люди до людства в цілому. Самоактуалізовану людину відрізняє найглибше почуття ідентифікації з людством, симпатія і любов до людей, хоча ці самі люди, як я вже відзначав, можуть і дратувати її, і викликати її гнів. Можна сказати, що самоактуалізована людина відчуває себе членом великої родини, сприймає людей як своїх братів. Саме тому, що вона любить їх, їхні недоліки і дурість засмучують її, а часом навіть виводять із себе. Але вона прощає їм їхні слабкосл, тому що інших братів у неї немає.

Це почуття ідентифікації з людством не виражається явно, відчутно, часом його можна "проморгати". Але самоактуалізовану людину не можна міряти однією міркою зі звичайними людьми, — у своїх думках, спонуканнях, емоціях, поведінці вона докорінно відрізняється від них. Я вже казав, що часом вона почуває себе чужоземцем, прибульцем, мандрівником в оточенні "нормальних" людей. Мало хто здатний зрозуміти її, хоча вона, як правило, не обділена любов'ю і повагою. Незважаючи на зовнішню холодність, незважаючи на відчуженість, вона глибоко переживає за оточуючих її людей, їхні слабості і пороки засмучують її, а іноді навіть валять у розпач. Вона гостро почуває свою приналежність до людського роду, своє споріднення з людьми, з цими слабкими, недосконалими створіннями, якими вона могла б нехтувати, а замість цього вона ставиться до них поблажливо, усвідомлюючи, що вони просто не вміють робити того, що уміє вона, не вміють зрозуміти тих речей, які зрозумілі їй, не вміють побачити істину, що така очевидна для неї. Таке ставлення до людей Альфред Адлер називав братерським.

МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ

Якщо загалом змалювати стосунки самоактуалізованої людини з близькими їй людьми, то можна сказати, що вони набагато глибші, ніж стосунки звичайної дорослої людини. Самоактуалізована людина схильна повністю забути про себе, про свої потреби, вона зливається з близькою їй людиною, розчиняється в ній, стає її частиною. її інтимні стосунки є прикладом абсолютної, граничної ідентифікації. Однак, однією з неодмінних умов таких стосунків є відповідність партнера. За моїми спостереженнями, зблизитися із самоактуалізованою людиною можуть тільки здорові люди, люди, які наблизилися до самоактуалізації. Якщо ж ми згадаємо, що таких людей відносно небагато, то, мабуть, варто зробити висновок про розбірливість самоактуалізованої людини в її стосунках з людьми

Одним з наслідків цієї її розбірливості чи вибірковості стає той факт, що в самоактуалізованої людини, як правило, небагато друзів. Коло її спілкування досить вузьке — мабуть, вистачить пальців однієї руки, щоб перерахувати тих людей, яких вона дійсно любить, з ким підтримує по-справжньому дружні стосунки. Частково це можна пояснити високою її вимогливістю до якості цих стосунків, любов і дружбу самоактуалізована людина розуміє як стосунки, які вимагають від людини величезної самовіддачі і величезних витрат часу. Один з моїх досліджуваних висловився з цього приводу так: "Мені не потрібно багато друзів. У мене просто бракуватиме часу на них! Справжня дружба вимагає часу". Приблизно те ж саме

94

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНО! ПСИХОЛОГИ __________________________________________

мені доводилося чути і від інших моїх досліджуваних. Єдиним винятком була одна дама. Ця дама була настільки товариська, настільки мила і привітна, так жваво цікавилася життям своїх численних знайомих, родичів і друзів, так добре вміла будувати свої стосунки з ними, що в мене склалося враження, що саме в цьому вона бачить своє головне життєве призначення. Ця жінка не працювала, і, можливо, саме цим можна пояснити її пристрасть. Вибірковість у спілкуванні, властива самоактуалізованим людям, не вступає у протиріччя з властивим їм почуттям спільності, з їх людинолюбством, добротою, доброзичливістю. Вони добрі чи, принаймні, терпимі стосовно всіх людей, причому особливу любов вони відчувають до дітей. Вони по-справжньому людинолюбні і жалісливі.

У стосунках самоактуалізованої людини з близькими їй людьми немає місця солодкуватості, сюсюканню і "телячим" ніжностям. Вона може бути твердою і навіть різкою стосовно своїх близьких, якщо вони того заслуговують; особливе неприйняття викликають у неї пихатість, самовдоволення, претензійність. Але в повсякденному спілкуванні самоактуалізовані люди, навіть маючи справу з неприємними їм людьми, не вважають потрібним демонструвати свою неприхильність. Один з моїх досліджуваних сказав з цього приводу приблизно таке: "Зрештою, людина не досконала. Але ж вона може досягти досконалості. Вона робить дурості, а потім мучиться і страждає, не розуміючи, чому її добрі наміри завели її не туди. Бона розплачується за свою дурість своїм власним нещастям. її можна тільки пожаліти".

Однак якщо самоактуалізована людина іноді буває ворожою і нетерпимою, то її ворожість завжди обґрунтована і завжди служить благу ближнього. Слідом за Фроммом ми можемо сказати, що ця ворожість має реактивний, чи ситуаційний характер, що в ній немає нічого особистісного.

Мабуть, варто згадати тут і про те, що кожний з тих людей, з якими я спілкувався, має своїх прихильників, шанувальників і залицяльників. її стосунки з ними можна охарактеризувати як однобічні.

Шанувальники жадають від неї набагато більше, ніж вона готова їм дати. їхня любов і обожнювання відрізняються особливою наполегливістю, шанувальники занадто вже настирливі, і тому ці стосунки часто обтяжують самоактуалізовану людину. Спосіб її взаємодії з армією шанувальників приблизно такий: вона люб'язна і доброзичлива з ними, але прагне якомога швидше і, по можливості, витончено позбутися їх.

ДЕМОКРАТИЧНІСТЬ

Кожного з моїх досліджуваних можна охарактеризувати як демократичну людину, і це не зовнішня, не показна демократичність, вона закладена в її характері. Я роблю цей висновок на підставі дослідження авторитарної і демократичної структур характеру, — це досить складне дослідження, і тому я не буду тут докладно зупинятися на глибинному підґрунті демократичності, опишу лише зовнішні її прояви. Самоактуалізована людина демократична у своїй поведінці. Вона готова спілкуватися з будь-якою людиною незалежно від її класової належності, рівня освіти, політичних переконань, кольору шкіри. Часом може скластися враження, що вона просто не помічає, щиро не усвідомлює цих зовнішніх відмінностей, які для середньостатистичної людини таю' принципові, такі суттєві.

Мабуть, можна припустити, що саме демократичність лежить в основі такої особливості самоактуалізованих людей, як їхня готовність до навчання. Вони не бояться здатися недосвідченими, вони готові вчитися у кожного, хто може відкрити їм щось нове. Вони не прагнуть будь-що довести співрозмовнику свою перевагу, вони не хизуються ерудицією, не намагаються справити враження своїм високим статусом чи життєвим досвідом. Мабуть, можна навіть сказати, що вони не проти визнати свою незначущість. Кожен з них усвідомлює те, які малі його пізнання в порівнянні з тим, що він міг би знати, з тим, що відомо іншим людям. Зі щирим пієтетом вони ставляться до людей, які знають більше за них чи вміють робити щось таке, чого не вміють вони. Вони готові захоплюватися майстерністю столяра, шевця, шофера — будь-який майстер своєї справи може розраховувати на їхню повагу і навіть на захват.

Ця демократичність не має нічого спільного з нерозбірливістю, зі сліпою зрівнялівкою. Самоактуалізована людина прекрасно знає ціну різним здібностям і різним людям. У дружбі вона дуже перебірлива, її друзі, як правило, — з числа еліти, але їхня елітарність визначається не породою, не походженням, не кольором шкіри, титулом чи суспільним становищем, а винятково характером, здібностями і талантами.

Демократичність самоактуалізованих людей виявляється ще в одній властивій їм якості, і ця якість, хоча і не настільки очевидно, є, на мій погляд, абсолютною формою вираження розглянутої характеристики. Самоактуалізовані люди з повагою ставляться до будь-якої людини. У будь-якій людині, чи то вуличний п'яниця, чи злочинець, чи закоренілий негідник, вони бачать людину. Це не означає, що їм невідомі поняття "добро" і "зло", навпаки, їхнє уявлення про добро і зло цілком чіткі і однозначні, вони твердо знають, "що таке добре і що таке погано". Опинившись віч-на-віч зі злом, вони не ховаються за сумнівами, не демонструють помилкову великодушність, але сміливо вступають у єдиноборство з ним.

ВМІННЯ ВІДРІЗНЯТИ ЗАСІБ ВІД МЕТИ, ДОБРО ВІД ЗЛА

Я виявив, що самоактуалізованим людям не властиві муки з приводу правомірності того чи іншого свого вчинку. Усі мої досліджувані, незалежно від того, наскільки впевнено вони формулювали пропаговані ними моральні принципи, твердо дотримувалися їх у повсякденному житті. Поведінка самоактуалізованої людини високоморальна, а, крім того, вона і більше послідовна, більше логічна і більш однозначна, ніж поведінка середньостатистичної людини. Це люди з твердими моральними принципами, люди, які ніколи не роблять поганих вчинків. Зрозуміло, що їхнє розуміння добра і зла, їхнє уявлення про хороше і погане не завжди збігаються з загальноприйнятими.

Доктор Дейвід Леві якось сказав, що в середні століття таких людей називали божими чи святими людьми. Деякі з моїх досліджуваних говорили про те, що вірять у Бога, але в їхніх описах Бог з'являвся швидше як певне метафізичне поняття. Якщо ми визначимо віру в термінах соціальних стосунків і поведінки, то будь-яку самоактуалізовану людину, навіть найбільш закоренілого атеїста, ми повинні будемо визнати глибоко віруючою людиною. Але якщо дотримуватися загальноприйнятого розуміння релігійності, якщо розуміти її як віру в якийсь надприродний початок і відправлення культових обрядів, тоді ми прийдемо до прямо протилежного висновку.

У поведінці самоактуалізованих людей чітко виявляється їхнє вміння відрізняти засіб від мети. Можна було б сказати, що ці люди орієнтовані на мету, що засоби не мають для них великого значення і завжди підпорядковані мети. Але ця заява

Зп&роцький fvl.lVI., С«аич«інко О.М.. Тичина 1-М

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

______________________________________ /~ігімч&.гиамиО посі'&мик _________________________________________

штовхає нас до занадто простого розуміння проблеми, у деяких деталях спотворює істину. Справа в тому, що самоактуалізовані люди часто дуже своєрідно розуміють саму мету, їхні вчинки найчастіше націлені не на досягнення якогхь конкретного результату, хоча і він зрештою не байдужний ім. Як правило, причини їхніх вчинків криються в самій діяльності й у переживаннях, пов'язаних з цією діяльністю. Вони вміють одержувати задоволення від самого процесу, вміють почувати самоцінність діяльності, і вона важлива для них не менше, а можливо, і більше, чим результат. Вони спрямовані до мети, але й дорога цікава їм. Подорож так само приємна для них, як і момент прибуття. Навіть найбільш повсякденна, найбільш рутинна робота в їхніх руках стає веселою грою, способом самовираження. Цим вони схожі на дітей, як, втім, і багато чим іншим. Вертхаймер помітив якось, що діти настільки креативні, що здатні наділити сенсом у будь-яку рутинну, механічну діяльність, таку, наприклад, як перекладання книг з однієї полиці на іншу, і перетворити її у веселу, забавну гру.

ФІЛОСОФСЬКЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ

Своєрідне почуття гумору — одна з перших характеристик самоактуалізованих людей, яку мені вдалося знайти, воно було притаманне абсолютно всім моїм досліджуваним. Вам не вдасться змусити цих людей посміхнутися у відповідь на плаский жарт, на те, що здається смішним звичайній людині. Злісні, образливі чи вульгарні жарти анітрішки не забавлять їх. їм до вподоби гумор м'який, філософічний, гумор, який можна назвати сутнісним гумором. В їхніх жартах завжди помітний легкий відтінок суму, їхній гумор націлений на дурість, недоліки, претензійність, їх забавляє зарозумілість людини, яка вважає себе вінцем творіння і "пупом Землі", яка забула, яке мізерно мале місце відведене їй в універсумі. Самоактуалізована людина здатна до самоіронії, однак, вона ніколи не переростає в мазохізм чи у блазнювання. За зразок такого почуття гумору можна прийняти почуття гумору Лінкольна. Я впевнений, що Лінкольн жодного разу не дозволив собі образливого чи принизливого жарту. На мій погляд, в більшості його жартівливих висловлювання, які дійшли до нас, обов'язково міститься певний підтекст, певне іносказання, його жарти не просто смішні, але і повчальні, як повчальні притчі і байки.

Якщо кількісно виміряти почуття гумору, то мені доведеться визнати, що мої досліджувані жартують набагато рідше, ніж середньостатистична людина. При всьому бажанні я б не зважився назвати їх веселунами чи баляндрасниками, вони не вирізняються дотепністю в компаніях, не розповідають анекдоти, не влаштовують веселих розіграшів. Філософічний гумор самоактуалізованої людини може викликати посмішку, але не гомеричний регіт, він породжений ситуацією і вплетений у її канву, він невіддільний від неї, він природний і спонтанний, його не можна запланувати чи повторити. Не дивно, що середньостатистична людина, в якої почуття гумору не настільки витончене, яка звикла реготати до упаду, до кольок у животі, сприймає цих людей як надто серйозних.

Почуття гумору цих людей охоплює собою найрізноманітніші аспекти людського буття і проявляє себе в найрізноманітніших формах. Можна сказати, що гумор пронизує саме сприймання життя цих людей. Марнославство, гординя, прагнення до успіху, суєта, амбіції, боротьба, — усі людські недоліки можуть здаватися їм забавними і комічними. Повною мірою я усвідомив їхнє ставлення до життя, коли одного разу волею долі виявився в студії так званого "кінетичного мистецтва". У невеликому приміщенні я знайшов масу різноманітних предметів, які безладно, з деренчанням і гуркотом переміщалися в різних напрямках. У цій божевільній, хаотичній, гуркітливій круговерті я побачив чудову пародію на наше життя. Так само легко, з гумором ці люди сприймають і свою професійну діяльність. Робота, як би відповідально вони не ставилися до неї, одночасно є для них і розвагою, і грою.

Дата добавления: 2015-05-22