У першу чергу це, звичайно, те, що психіка людини повинна бупа розвинути свою активність на базі об'єктивації Ми

Які ж ті зміни, які повинні були бути зумовлені цією обставиною?

Коротко: і тварина зупиняється на якомусь з моментів своєї поведінки, але це не зупинка в справжньому смислі слова, оскільки для тварини, для якої усвідомлення тотожності чуже, це не той самий момент. Інша справа — людина! Вона може здійснювати акти об'єктивації, і на цій основі в неї і розвивається усвідомлення тотожності.

Коли тварина повторює одну й ту ж активність, то це, власне кажучи, не справжнє повторення: тварина здійснює в кожному окремому випадку новий акт поведінки, вона не переживає його як той самий акт. Це означає, що для тварини повторення як таке не існує.

ПСИХОЛОГІЯ УСТАНОВКИ

Інша справа — людина! Коли перед нею виявляються труднощі у здійсненні якогось акту, то вона припиняє його і зосереджується на одному з його моментів як на центрі утруднення; вона проводить об'єктивацію цього моменту, вона зупиняється на ньому свідомо на якийсь час. Отже, вона виділяє його із затягненого в часі процесу поведінки, ізолює його і перетворює в предмет нової — інтелектуальної — поведінки.

Але у чому полягає ця розбіжність між психікою тварини і людини? Немає сумніву, вона полягає у тій кардинальній різниці, яка існує між твариною і людиною, — у факті соціальності людини. Річ у тім,

що людина живе і діє, тобто існує, не тільки для себе, але й для іншого. Вона — соціальна істота, буття якої переходить за межі власного існування і стає фактичною дійсністю й іншого: особливо варто остерігатися того, щоб знову протиставити "суспільство", як "абстракцію", індивіду. Індивід — соціальна істота. Тому прояви його життя є проявами і уособленням соціального життя. Немає сумніву, що в житті соціальної істоти — людини — в міру оформлення соціальності повинне було формуватися і усвідомлення об'єктивного буття. Здатність об'єктивації могла бути вироблена лише на базі соціальності, тому зрозуміло, що саме ця здатність і складає специфіку психіки людини.

175

Зайроідькілй М.М., СавичвНКО О.М Тичинй *.М. ПСИХОЛОГ? Я ОСОБИСТОСТІ

МЛУЯЛШгМиО ГКХ34вниК

бачимо, що це дійсно так і трапилося і людина стала мислячою істотою, яка володіє мовою. У неї з'явилися інтелектуальні функції, які стали її головною силою.

Потім, разом з цим і на базі тієї ж об'єктивації, в області людської активності виявилася нова зміна, яка має, безперечно, істотне значення. У людини виробилася воля, чи здатність вільно, слідуючи вказівкам свого інтелект}', керувати своєю поведінкою.

Таким чином, і інтелект, і воля формуються на базі об'єктивації'. Однак не виключена можливість, щоб додатково і сприймання, і пам'ять установили з нею зв'язок і в результаті цього стали б виразно активними процесами. Але для цього необхідно, щоб з діяльністю цих функцій була б сполучена і участь мислення, яке може надати виразно активного характеру цим самим по собі пасивно протікаючим процесам. У цьому випадку місце такого роду пасивного сприймання займає спостереження і місце не менш пасивної репродукції' — активне пригадування.

Такі зміни, що виявляються в психіці людини як соціальної істоти.

Відповідно до цього легко бачити, що традиційна класифікація душевних процесів на пізнавальні, емоційні і вольові зовсім не відповідає об'єктивному стану речей. Швидше за все, на психіку варто дивитися з погляду розвитку, і тоді помилковість позиції традиційної буржуазної психології при аналізі психічних процесів стане безперечною.

Але якщо це правильно, то в такому випадку ми повинні розрізняти два рівні психічної активності — рівень установки, де ми, крім афективних, знаходимо і ряд малодиференціиованих перцептивних і репродуктивних елементів, і рівень об'єктивації, де ми маємо справу з виразно активними формами психічної діяльності — з мисленням і волею.

Рівень установки констатується нами в звичайних явищах актів щоденної поведінки. Інша справа рівень об'єктивації! Нам доводиться підніматися на її рівень лише в тих випадках, коли перед нами виростає яка-небудь нова, більш-менш складна задача, яка вимагає відповідно нового дозволу. У цьому випадку нам доводиться спочатку звернутися до акта об'єктивації', а потім на її основі і до розумових процесів, які повинні допомогти нам знайти установку, реалізація якої покладається на нашу волю.

Такі особливості психології людини, які нас тут цікавлять, докорінно відрізняють її від психології тварини.

ДО ПИТАННЯ ПРО ІНДИВІДУАЛЬНІ ТИПИ УСТАНОВКИ

Безперечно, що зазначені вище сторони активності установки вимагають подальших, більш детальних досліджень, які, слід вважати, не тільки уточнять встановлені вище диференційно-психологічні поняття, але відкриють і ряд нових, котрі, можливо, будуть не менш продуктивні у вченні про установку, ніж уже зазначені вище. Подальші дослідження в цьому напрямку видаються, безумовно, невідкладними.

Але диференційно-психологічний аспект у вченні про установку зовсім не вичерпується викладом лише тих пунктів, яких ми тут зуміли торкнутися. Перед нами стоїть і ряд інших питань, на які ми маємо можливість дати більш-менш задовільні відповіді. Зараз я маю на увазі поставити не які-небудь приватні диференційно-психологічні питання, як ми це робили дотепер, а питання більш загального порядку — про типологічну цінність нашого поняття установки, про типи установки окремих індивідуумів.

Простежимо насамперед, чи є виявлені нами вище окремі сторони установки лише випадковими варіаціями її прояву, чи вони являють собою моменти єдиної структури, яка знаходить своє вираження в специфічному сполученні окремих аспектів установки особистості.

У результаті вивчення явищ цієї категорії протягом кількох років у нас зібрався великий матеріал, що не залишає сумніву щодо відповіді на це питання. Ми можемо вважати зовсім безперечним, що існують специфічні сполучення окремих аспектів, що, поряд зі здатністю об'єктивації, характеризують установку того чи іншого суб'єкта, як представника певного типу.

Немає сумніву, що це питання є одним з найбільш істотних. Справа в тому, що установка є найбільш важливим моментом у діяльності людини, найбільш основним, на якому вона — і^\ діяльність — виростає; і якщо виявиться, що існують якісь певні типи активності установки, які вступають у залежність від індивідуальних особливостей суб'єкта цієї діяльності, тоді доведеться визнати, що установка має щось на зарзок типологічно відмінних форм свого прояву і що, відповідно, перед нами постає завдання спеціального вивчення цих форм.

1. Установка окремих типів людей. Але як розв'язати цю задачу?

Очевидно, питання вирішується досить просто. Для цього нам необхідно підібрати достатню кількість людей, які істотно відрізняються один від одного типологічно, скласти з них, у результаті спостережень за ними, окремі групи і приступити до дослідження фіксованої установки цих груп. Причому варто мати на увазі, що установка суб'єктів цих груп вивчається в усіх її диференційно-психологічних проявах. У результаті цього ми отримаємо матеріал, який досить повно характеризує установку кожної з цих груп, і це дасть нам можливість характеризувати людей з погляду особливостей їхніх фіксованих установок.

У нашому розпорядженні є достатньо великий матеріал з цього питання, і на його основі ми могли б виконати завдання, яке стоїть зараз перед нами. Ми виявили, що з погляду особливостей фіксованої установки людей можна розділити на три основні групи. Не враховуючи особливості ряду підгруп, ми можемо характеризувати першу групу як групу людей динамічної установки чи просто як групу динамічних людей, другу — як групу статичних і, нарешті, третю — як групу варіабельних людей. Познайомимося з кожною з них.

1. Динамічні люди. Досліди з дослідження установки проводилися і тут звичайним способом. Причому варто зазначити, що досліди ці у всіх випадках стосувалися трьох почуттєвих модальностей — зорової, гаптичної та мускульної. Вивчалася фіксованість установки в кожній з цих почуттєвих сфер окремо, спочатку в одній, найбільш численній з відібраних груп, а потім і в інших, порівняно незначних груп. Варто відзначити, що у випадку першої групи досліджуваних, тобто групи динамічних людей, ми отримали цілком аналогічні картини стану фіксованої установки у всіх трьох досліджуваних нами почуттєвих модальностях. Цю обставину можна вважати однією зі специфічних особпивостей, властивим людям цієї

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНС-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ГІСИХОІЮПЇ ____________________________________________

категорії.

Зокрема, що стосується насамперед стану збудливості фіксації установки: виявилося, що люди цієї групи починають давати оптимум ілюзії у всіх трьох почуттєвих модальностях у загальному за 15 установочних експозицій. За збільшення або зменшення цього числа кількість ілюзій починає падати. Звичайно, не всі досліджувані нами почуттєві модальності дають точно однакову кількість ілюзій, але коливання в цих випадках настільки незначні, що вони можуть залишитися поза увагою, і ми можемо вважати, що збудливість фіксованої установки цікавої для нас категорії досліджуваних цілком однакова.

Отже, ми можемо сказати, що збудливість фіксованої установки у досліджуваних, які відносяться до однієї і тієї ж фупи, має в основному однакову картину. Збудливість ця не дуже висока, але і не дуже низька.

Однак існують люди, які, хоч і дуже близько стоять до цієї хновної фупи, але типологічно, все-таки, трохи відступають від неї, і збудливість у них або значно вища від збудливості установки в основної категорії наших досліджуваних, або ж, навпаки, значно нижча від неї. Наша основна категорія досліджуваних займає в цьому відношенні середнє місце (у той час, як оптимум збудливості установки в цих досліджуваних дорівнює 15, в інших це число дорівнює в одному випадку 2, а в іншому — 25-30).

По-друге, потрібно порушити питання про типи протікання фіксованої установки в цієї групи досліджуваних. При аналізі відповідних даних, як, утім, і варто було очікувати, виявилося, що 8 групі наших досліджуваних дуже переважає тип пластичної і динамічної фіксованої установки (у середньому 83 % у всіх трьох вивчених почуттєвих модальностях). Інші типи представлені в представників цієї фупи настільки незначними показниками, що їх можна залишити без уваги. Пофібно, однак, відзначити, що до цієї ж фупи досліджуваних варто віднести й людей з фубою динамічною установкою, і тоді виявиться, що величезна більшість наших досліджуваних характеризуються динамічністю своєї установки, і тому було б доречно фупу людей цієї категорії позначити як фупу динамічних людей.

Перейдемо до питання про міцність і стійкість цього типу установки в наших досліджуваних. Результати досліджень показують, що цифри в середньому для усіх досліджуваних хитаються в таких межах: середній коефіцієнт в оптичній сфері дорівнює 13,5, у гаптичній — 15,7 і в мускупьній — 11,4. Це означає, що, незважаючи на деяку різницю кількості даних, у загальному, все-таки, є підстави затверджувати, що фіксована установка в наших досліджуваних помітно стійка.

Що стосується питання про ступінь константності фіксованої установки, то вона представляється в таких цифрах: в оптичній сфері — 87,8 %, у гаптичній — 78,8 % і в мускульній — 37,8 %. Ці показники досить високі для того, щоб ми мали право зробити висновок, що фіксована установка досліджуваної нами категорії людей, як правило, досить константна.

Але вона і стабільна у високій мірі: в оптичній модальності 84,8 % наших досліджуваних (їх було 33) виявляють стабільну форму установки протягом кількох днів (5 серій дослідів), у гаптичній — майже всі 100 % і, нарешті, у мускульній — 87,8%.

Дані про ступінь іррадіації установки виявилися такими:

а) у дослідах з іррадіацією із зорової області в гаптичну іррадіація констатується в 75 % наших досліджуваних,
однак пофібно відзначити, що іррадійована установка в цих випадках значно слабша, що вона виражається
порівняно високим коефіцієнтом випадків виступу асимілятивних ілюзій, які, як ми знаємо, мають місце
переважно за слабкої фіксації;

б) трохи нижчий відсоток іррадіації в зворотному напрямку: фіксована в гаптичній області установка іррадіює у
зорову область лише в 67 % наших випадків; при цьому вона і тут виявляється слабкою, хоча не в такій мірі, як
у випадках іррадіації в зворотному напрямку, тобто при іррадіації з зорової в гаптичну область;

в) приблизно тзк само часто зусфічаються випадки іррадіації із зорової області в мускульну (66,3 %). Однак у
деяких з підтипів цієї фупи доспіджуваних ці випадки досягають високих показників (до 100 %).

Нарешті, іррадіація в зворотному напрямку, тобто з мускульної модальності в зорову, характеризує лише 62 % наших досліджуваних. Як і можна було очікувати, особливо легко протікає вона в тих людей, які виявляють їх максимальною мірою в дослідах у зворотному порядку.

Таким чином ми бачимо, що для досліджуваних типів людей, яких ми зараз вивчаємо, характерна іррадіація установки з однієї почуттєвої модальності в іншу — іррадіація, досить екстенсивна, але в більшості випадків така, що продовжує перебувати на порівняно низьких рівнях інтенсивності.

Поставивши питання, якою ж є у цілому фіксована установка людей, яких ми називаємо динамічними, можна вже зараз підсумувати дані з цього питанню в такий спосіб: оптимум збудливості фіксованої установки цих людей хитається в межах 10-15 установочних експозицій; тип установки в них — динамічний, при цьому вона константна, стійка в середніх межах, іррадійована та інтермодально стабільна.

Існують додаткові варіанти цього типу досліджуваних, але на них немає потреби спеціально зупинятися тут, тому що кількість їх порівняно невисока і, до того ж, вони відрізняються від представників нашого основного типу лише незначною мірою: показники оптимальної збудливості установки, її стабільності та іррадіації в них трохи нижчі, ніж у представників нашого основного типу, в усьому ж іншому вони залишаються в повній гармонії з ними.

Таким чином, ми бачимо, що в цілому всі представники змальованого нами типу людей за даними окремих сторін і форм фіксованої установки сходяться між собою досить близько для того, щоб вважати їх представниками одного визначеного типу установки.

Як видно з даних спеціальних спостережень, ми можемо без вагань визнати, що особи цієї типологічної групи володіють значно більше розвинутою здатністю об'єктивації. Достатньо з'явитися необхідності актуалізації цієї здатності, щоб вона прийшла в активний стан. Тут варто звернути увагу як на специфіку об'єктивації динамічних суб'єктів, так і на легкість її актуалізації і гладкість її протікання. У цих випадках зовсім немає враження, що акти об'єктивації наштовхуються тут на значні фуднощі, які пофібно перебороти для того, щоб реалізувати їх у тій чи іншій мірі. Як ми побачимо нижче, наші статичні досліджувані часто болісно переживають внутрішню боротьбу за здійснення об'єктивованих ними цілей.

3«Орои,ький М.М, С«»ич«нко О.М., Тичини І.М

П С И X О Л О Г! Я О С О Є И СТОСТІ

Отже, розвинута здатність об'єктивації і готовність легко переключатися в напрямку об'єктивованих цілей — ось що варто особливо підкреслити при характеристиці людей динамічної установки.

Але, поряд з особами динамічної структури установки, які представляють переважну більшість людей — здорових членів суспільства, зустрічаються й особи з установками, які трохи відступають від цієї звичайної норми. Це насамперед люди статичної установки. У більшості випадків це — енергійні члени суспільства, які успішно впоруються зі своїми завданнями. Вони часто звертають на себе увагу своєю невтомною активністю в роботі, але це, все-таки, люди, які значно відрізняються від звичайних здорових представників суспільства і специфічно переживають своє життя і діяльність. Цікаво простежити, у яких формах протікає фіксована установка цих людей.

2. Статичні люди. Що стосується питання про швидкість фіксації установки чи її збудливості, то виявляється, що в
переважної більшості категорії людей, яка нас цікавить, вона виявляється значно вищою: 88 % досліджуваних фіксують
установку вже після дворазової пропозиції експериментальних об'єктів. Однак у цьому випадку виникає, щоправда, груба,
але поки ще динамічна форма установки. Якщо ж кількість установочних експозицій довести до 5-Ю, то динамічна установка
поступається місцем її статичній формі, і тепер дані біпьшості досліджуваних показують, що саме тут ми маємо справу з
оптимальною кількістю установочних експозицій. Отже, ми можемо вважати, що оптимальна збудливість фіксованої
установки досліджуваної категорії людей дорівнює 5-Ю експозиціям.

Якої ж форми установки є переважними для категорії досліджуваних, яка вивчається? Дані досліджень у різних почуттєвих модальностях показують, що характерною формою установки для даної категорії людей є груба статична фіксована установка. Саме вона — ця форма установки — констатується в досліджених суб'єктів найчастіше (89-100%). Тому цю групу досліджуваних, на відміну від динамічних, ми позначаємо як групу статичних людей.

Що ж стосується питання про константність установки, то вона представлена майже у всіх 100% випадків (від 90 до 100%). Те ж саме потрібно сказати і про стабільність її (100%). При цьому потрібно помітити, що майже у всіх цих випадках (90 %) установка зберігає свій грубо-статичний характер.

Поряд із цим виявляється, що фіксована установка цікавої для нас групи досліджуваних іррадіює у значно ширших масштабах: вона поширюється з зорової області на гаптичну і мускульну і з цієї останньої, навпаки, на зорову і гаптичну області.

Те ж саме потрібно сказати і про гаптичну установку, яка без затримки переходить на інші дві сенсорні сфери. При цьому потрібно помітити, що іррадіююча установка майже у всіх випадках зберігає форму грубо-статичної. Характерно, що у величезної більшості випадків виступає контрастна форма ілюзії, яка залишається домінантною майже у всіх випадках іррадіації установки.

Отже, ми можемо зробити висновок, що фіксована установка статичних особистостей сильнозбудлива, грубо-статична, інтермодальна, константна і досить широко іррадійована.

Така картина фіксованої установки статичних людей.

Але якщо оцінити поведінку цих людей, їхню діяльність у виконанні завдань, прийнятих ними на себе, то ми повинні визнати, що в цьому випадку їм доводиться переборювати внутрішню суперечливість, яка пронизує їхню сутність. Якби вся діяпьність статичних людей протікала безпосередньо по лінії характеризуючих їх установок, то, немає сумніву, вона представляла б зовсім іншу картину — ми мали б перед собою справжню картину поведінки шизофреніка. Але фактично цього немає, і в колі статичних людей нерідко можна знайти діячів з видатними здібностями.

Запитується, чим пояснити цю обставину, що коригує особливості статичних людей, роблячи їх корисними діячами суспільства?

Немає сумніву, що це робить об'єктивація— здатність, яка діє в них з помітною силою. Ці люди залишають враження, що діяльність їх протікає переважно під пильним контролем їхньої свідомості. їм доводиться постійно затримувати імпульси своїх установок і вибирати лінії своєї активності лише після того, як на базі виниклої об'єктивації подумки визнається ними доцільність якого-небудь з конкретних видів діяльності, а потім зусиллями волі приймаються заходи до втілення його в життя.

Статичні люди — люди об'єктивації, які насамперед на цій базі стають здатними коригувати свою не зовсім нормально структуровану сутність. Тому зрозуміло, що акти об'єктивації' переживаються ними значно більш гостро, ніж людьми динамічної структури. Вони самі скаржаться на хворобливість цих переживань, на велику напругу, яку доводиться їм використовувати, щоб вибрати й актуалізувати установку, яка відповідає тій, котра на базі об'єктивації була визнана ними доцільною.

3. Варіабельні люди. Звернімося нарешті до дослідження установки третьої групи доспіджуваних — групи
варіабельних людей. Потрібно, однак, мати на увазі, що група ця містить у собі принаймні дві досить відмінні одна від одної
підгрупи. Це — варіант стабільних і варіант динамічних людей.

Спробуємо з'ясувати найбільш істотні особливості установок цих груп.

А. Варіабельно-стабільні особи. Перша група варіабельних людей — група варіабепьно-стабільних — відрізняється від інших переважанням однієї істотної особливості. Вони привертають до себе увагу сильно розвинутою силою своїх потреб, і тому поведінка цих пюдей іде по лінії активації установок задоволення цих потреб. При фіксуванні установки провідну роль відіграє в них насамперед суб'єктивний фактор — сила потреб, які шукають задоволення. Це співвідношення факторів установки — перевага суб'єктивного фактора над об'єктивним — накладає свій специфічний відбиток на всю типологію установки варіабельно-стабільної людини. Спробуємо коротко охарактеризувати цю установку.

Насамперед варто виділити її велику варіабельність. Це означає, що люди цієї типологічної групи рідко або майже ніколи не виявляють ознак константності своїх установок. Зовсім навпаки. Установка їх варіює від моменту до моменту, виступаючи в найрізноманітніших формах: то вона є грубо-динамічною, то пластично-динамічною, то вона висувається у формі ппастично-статичної, то у формі грубо-статичної, часто має форму строго локалізованої, іноді ж досить широко

/78

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО? ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ___________________________________________

іррадійованої установки. Тобто, установка людей цієї групи вкрай варіабельна.

Але варіабельність установки характеризує й іншу групу наших досліджуваних. Специфікою ж цієї групи потрібно визнати стабільність її варіюючих установок. Це означає, що варіабельна установка в цих випадках досить міцно зберігає свій зміст — вона залишається варіабельною у строго окреслених границях. Тому ми і говоримо, що варіабельна установка цієї фупи людей відрізняється стабільністю. Якщо виразити в цифрах ступінь поширеності цих ознак серед наших досліджуваних, то ми повинні підкреслити, що в обох випадках відсоток її доходить до 100. Правда, кожна з цих ознак установки представлена у різних почуттєвих модальностях не завжди однаковими чисельними показниками (наприклад, стабільність установки в гаптиці вища, ніж в оптиці), але різниця тут не настільки велика, щоб необхідно було спеціально зважати на неї.

Отже, особливістю людей цієї групи є та обставина, що вони можуть на ряд істотно відмінних одне від одного явищ реагувати однаковими установками, і навпаки, на ряд однакових ситуацій у різний час — різними установками. Припустимо, наприклад, що після п'яти установочних експозицій у суб'єкта закріплюється грубо-статична установка. Через якийсь час виявляється, що цей же суб'єкт за тих же умов дає грубо-статичну або пластично-статичну установку; може статися і так, що в даному випадку установка в нього не фіксується зовсім.

Не торкаючись інших сторін установки, які відрізняються тими ж властивостями варіабельності і стабільності, я хочу зупинитися на здатності об'єктивації наших варіабельно-стабільних суб'єктів. Досліди проводилися з ними (5 досліджуваних) за методом фіксації установки за допомогою читання і письма. Виникаюча в дослідах затримка викликала у досліджуваного об'єктивацію критичного слова, в результаті чого він фіксував його достатньо чітко як російське слово. Однак досліджуваний не виявився в змозі написати це слово відразу як російське; він писав його в латинській транскрипції, як усе ще латинське слово. Для того, щоб перебороти імпульс фіксованої установки і реалізувати здійснений факт об'єктивації, досліджуваному необхідно вдатися до досить сильної напруги. Тільки після такої напруги він виявляється в змозі зробити це.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що варіабельно-стабільний суб'єкт досить легко здійснює акти об'єктивації. Але він виявляється не в силах настільки ж легко розвинути і вольові акти, необхідні для того, щоб реалізувати результати цієї об'єктивації.

Б. Варіабельно-лабільні люди. Іншу групу варіабельних суб'єктів представляють люди варіабельно-лабільних установок. Для характеристики цієї групи потрібно підкреслити, в першу чергу, привертаючу до себе увагу слабкість їхніх потреб. На противагу першій групі варіабельних вони характеризуються тим, що фіксують свої установки під пріоритетом ситуації, на базі якої виникають і закріплюються ці останні. Можна стверджувати, що в установках цих людей зовнішній фактор відіграє більш значну роль, ніж це має місце в інших випадках. Ця обставина накладає на осіб варіабельно-лабільної установки специфічний відбиток, що і висуває їх в особливу групу, яка відрізняється від всіх інших груп наших досліджуваних.

Яка ж установка варіабельно-лабільних людей?

Насамперед потрібно підкреслити, що в даному випадку ми маємо справу лише з підгрупою варіабельних людей. Отже, немає потреби спеціально підкреслювати, що установку і цих людей потрібно характеризувати як варіабельну. Специфічну особливість їхньої установки потрібно бачити насамперед у її лабільності, яка доходить ледве чи не до 100 % усіх випадків (фактично до 96 %). Вони виявляють різні форми протікання своїх фіксованих установок: частіше слабку, але іноді і сильну пластико-динамічну чи грубо-динамічну установку, іноді, у деяких випадках, і грубо-локальну чи грубо-іррадійовану. Буває і так, і притому нерідко, що установка цієї групи досліджуваних не фіксується зовсім.

Цікаво, що і збудливість установки цих людей варіабельна: вона змінюється від суб'єкта до суб'єкта, даючи досить далеко розбіжні дані. При цьому установка обмежується сферою її первісного виникнення: вона не поширюється на інші почуттєві модальності, іррадіює слабко, хоча і не завжди локально обмежена (показники іррадіації — від 36-до 21%).

Особливо варто мати на увазі сильну лабільність наших досліджуваних: фіксована установка в них зберігає силу часто че більше однієї години, нерідко навіть менше цього часу.

Не виключається можливість фіксації установки і на базі уявлення. Але вона вкрай слабка й зумовлює не більше однієї-двох ілюзій. Відповідно до цього виявляється в них і здатність об'єктивації, яка лише порівняно рідко приводиться в діяльний стан з метою затримки імпульсивних актів поведінки.

Не можна не бачити, як яскраво відбиваються ці особливості установки в усій поведінці людей варіабельної установки. Але на цьому ми не можемо тут зупинитися. Ми пропонуємо це питання лише для подальшого детального дослідження.

2. Об'єктивація як незалежна від установки сила. Усі ці три групи наших досліджуваних відрізняються одна від одної дуже своєрідними особливостями фіксованих установок. Якщо найбільш велика з цих груп — група динамічної установки — це переважна більшість наших досліджуваних, то про дві інші групи — групи статичної і групи варіабельної установок — цього сказати не можна. Вони поєднують у своїх рядах лише незначну кількість досліджуваних.

Проте все ж потрібно визнати, що люди — звичайні працівники, будівельники життя — значно відрізняються один від одного за типом своїх установок. Однак ця різниця великої ролі не відіграє. Якщо, безсумнівно, найбільш пристосованими варто вважати людей динамічної установки, то і дві інші групи мають не менш значну роль. Правда, якщо судити за типом установок, цього не можна було б очікувати від них. Але фактично особи цих груп, особливо люди статичної установки, зазвичай добре справляються зі своїми завданнями й у ряді випадків займають видатне положення в суспільстві.

Ми бачили, що це пояснюється активністю об'єктивації, представленої в тій чи іншій мірі в усіх наших досліджуваних. Це можна сказати особливо щодо двох останніх груп. Звичайно, здатність об'єктивації представлена й у динамічних суб'єктів. Але в них вона активується легко і діє без напруги, так що привертає до себе небагато уваги. Що ж стосується осіб двох інших груп, то акти об'єктивації, як ми бачили вище, здійснюються в них з помітними труднощами. І це тому, що актам мислення і волі, які розвиваються на їхній базі, доводиться переборювати силу природних імпульсів — силу імпульсів

Заброцький М.ЬА., Ся*им«»4кр О М., Тичин* І.М.
ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
______________________________________ М&итап^ниС* ікжіСімии ________________________________________

статичних чи варіабельних установок — і викликати до життя прагнення до доцільної активності, яка часто суперечить імпульсам цих установок.

Таким чином, якщо виходити з результатів цього виду діяльності, не можна вбачати різницю між людьми, які представляють значно відмінні типи установки. Вони усі можуть стояти на однаково високих рівнях продуктивності, Така роль активності на базі об'єктивації властивої представникам усіх цих установочних тилів.

Це дасть нам можливість стверджувати, що здатність об'єктивації звільняє людину від прямої залежності від природних установок і відкриває їй шлях до незалежної об'єктивної діяльності. Вона дає їй силу самостійного, об'єктивно обгрунтованого впливу на обставини і керування ними; вона звільняє людину від прямої, безумовної залежності від природи і допомагає їй стати незалежною від неї силою, здатною керувати нею.

Однак природні особливості людини, у даному випадку особливості її установки, продовжують в ній існувати, але вони продовжують існувати в ній в знятому вигляді і, отже, провідного значення в діяльності людини більше не мають. На рівні об'єктивації людина стає ніби незалежною від своєї природи силою і починає керувати обставинами у злагоді з об'єктивно з ними пов'язаними особливостями.

Але природна установка людини, все ж, дає себе відчувати. Вона знаходить своє вираження в особистих переживаннях суб'єкта і впливає на нього у певному, спеціально їй відповідному напрямку. Люди статичної, як і лабільної установок мають свої особисті переживання, які у загальному можна було б охарактеризувати як досить важкі.

Виникає питання: наскільки постійна, незмінна установка суб'єкта? Наскільки піддана вона впливу обставин і чи не залишаються з цієї причини люди з цією установкою жертвою цієї останньої на все своє життя?

3. Проблема константності установки в людини. Якщо припустити, що люди народжуються з визначеними установками чи ж здобувають їх у житті раз назавжди й остаточно, то тоді, звичайно, не залишається сумніву в константній, незмінній природі наших установок. Якщо ж, навпаки, вважати, що установка перебуває в істотній залежності від умов, за яких вона виникає, визначається і фіксується в них, то в такому випадку доведеться визнати, що вона в жодному разі нє відноситься до розряду раз назавжди даних, незмінних категорій.

Досить поставити це питання, щоб відповідь на нього стала для нас безперечною. А саме, якщо судити про установку за характером умов, необхідних для її виникнення, то не підлягає сумніву, що вона не може відноситися до категорії вроджених, раз і назавжди даних сутностей, тому що як поняття потреби, так і середовища відносяться до групи явищ, залежних від постійно мінливих умов існування організму.

Отже, вже одного аналізу умов виникнення установки достатньо для того, щоб бачити, що раз і назавжди розмежованих, фаталістично визначених установок не існує.

Проте ми спробуємо звернутися до фактів спостереження, щоб з'ясувати, чи немає там даних, які підтверджують правильність цього положення.

Ми повинні простежити випадки, у яких через різко змінені умови життя, сам суб'єкт перетворився б радикально для того, щоб з'ясувати, що відбулося з типовими особливостями фіксованої установки — чи залишилися вони недоторканними чи і вони піддалися специфічним змінам, які відповідають наявним типологічним зрушенням у даного індивіда.

Ми маємо ряд спостережень, які показують, що такі випадки дійсно зустрічаються. У житті деяких з вивчених нами людей мали місце події великого суспільного значення, які одночасно тісно були пов'язані і з особистою долею цих людей. Події ці, як виявилося, зіграли в житті цих людей роль факторів, які зробили глибокий переворот у структурі їхньої особистості: люди з варіабельним характером виявилися динамічно чи статично установленими, як і навпаки, динамічні чи статичні люди раптом стали типовими носіями особливостей варіабельної людини. Зробити ці спостереження не було важким, оскільки запитання стосується людей, досліджених спочатку в довоєнні роки, а потім удруге в роки після війни, у якій деякі з цих людей брали пряму участь.

З цього матеріалу ми наведемо тут випадок, який, взагалі, можна було б вважати типовим. Одна з досліджуваних — вона докладно була вивчена в роки до початку Вітчизняної війни — справляє враження сильної, переконаної, соціально і заодно альтруїстично налаштованої людини. Вона береться за справу енергійно і рішуче, і звичайно з успіхом завершує його. За всіма ознаками, перед нами людина з рішучою волею і твердим характером. Вона не піддається своїм захопленням, якими б сильними вони не були, і завжди готова допомогти нужденному. Словом, перед зовнішнім спостерігачем стоїть людина із сильними соціальними й альтруїстичними тенденціями, готова рішуче і непохитно боротися за їхнє здійснення. Але варто пильніше придивитися до нашої досліджуваної, щоб одразу переконатися, що в даному випадку ми маємо справу лише з зовнішньою видимістю, яка насправді є повною протилежністю тому, чим вона здається. Можна стверджувати, що тут ми маємо ледве не завершений факт повного розриву між справою і внутрішнім світом людини.

Дослідження фіксованої установки цього суб'єкта показує, що вона грубо-статична, іррадійована, константна та інтермодально-стабільна.

Але ось через сім-вісім років після цього ми ще раз зустрічаємося з тим же суб'єктом. За ці роки в житті її відбулася значна зміна: чоловіки' пішов на фронт, і вона залишилася одна. Захоплена несподіваними подіями, вона швидко втяглася в турботи про своїх дітей, про їхнє виховання і здоров'я. її індивідуалістичні й егоїстичні тенденції почали відступати, і в ній виріс сильний, альтруїстично і соціально налаштований індивід, який остаточно звільнився від колишньої своєї роздвоєності. Внутрішній розлад пройшов, очевидно, безслідно, і перед нами постала цілком гармонійна особистість, яка не відчуває в собі зовсім нічого з колишніх своїх внутрішніх роздирань. Якщо судити з усього цього, то у досліджуваної відбувся перелом, і конфліктний суб'єкт став цілком гармонійною людиною.

Цікаво подивитися, що ж відбулося з її установкою. Чи залишилася вона все тією ж, чи в ній відбулися які-небудь зміни?

Досліди показують, що й установка нашої досліджуваної піддалася різким змінам. Замість грубо-статичного досліджувана виявляється пластико-динамічно установленим суб'єктом. У цьому відношенні вона стала зовсім іншою

180

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАПЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

людиною. Що ж стосується інших моментів установки, то тут вона залишилася менш зміненою: фіксована установка в неї стабільна, іррадійована та інтермодально-константна. хоча й в обмежених рамках — сліди варіабельності в якійсь, правда незначній, мірі, але поки що, все ж.простежуються у неї.

Таким чином, ми бачимо на цьому прикладі, що типологічна структура установки людини не є чимсь фатальним і незмінним. Навпаки, вона може піддаватися істотним змінам: наприклад, статично установлений суб'єкт може стати динамічно установленим. Але для цього необхідні більш-менш різкі переломи в оточуючих людину умовах, зміни, які виходять за рамки звичайного плину її життя.

Таких прикладів чимало. Однак необхідні подальші дослідження, які повинні показати ближче, у яких умовах виникають ці зміни й у яких напрямках вони протікають.

4. Сфера установок у людини. Припустимо, що акт об'єктивації завершився і процес мислення, що виник на її базі, вирішив задачу в цілком визначеному смислі. За цим звичайно слідує стимуляція установки, яка відповідає вирішеній задачі, а потім і зусилля для цілей її здійснення, її втілення в життя. Такий суто людський шлях психічної діяльності.

Виникає питання: чи не вважати в процесі активності психічного життя людини цей шлях єдино необхідним, який не залишає більше місця для безпосередньої активності установки?

Вище, при аналізі проблеми об'єктивації, ми прийшли до висновку, що суб'єкт звертається до її актів тільки в тому випадку, коли в цьому виникає необхідність — коли він стоїть перед завданням, яке не піддається розв'язанню під безпосереднім керівництвом установки. Але якщо цього немає, якщо завдання може бути вирішене і безпосередньо, на базі установки, то в таких випадках в активності об'єктивації немає потреби і суб'єкт обходиться лише мобілізацією відповідних установок.

Припустимо, що завдання вперше було вирішене на базі об'єктивації. У таких випадках, при повторному виступі того ж чи аналогічного завдання, в об'єктивації немає більше потреби і вона вирішується на базі відповідної установки. Раз знайдена установка може пробуджуватися до життя і безпосередньо, крім об'єктивації, яка вперше її опосередкувала. Так росте і розвивається обсяг установочних станів людини: у неї включаються не тільки безпосередньо виникаючі установки, але і ті, які колись раніше були опосередковані актами об'єктивації.

Коло установок людини не замикається такими установками — установками, опосередкованими випадками об'єктивації і які виникли на її основі власними актами мислення і волі. Сюди потрібно віднести і ті установки, які вперше колись були побудовані на базі об'єктивації інших, наприклад творчо установлених суб'єктів, але потім вони перейшли в надбання людей у вигляді готових формул, які не вимагають більш особистої участі процесів об'єктивації. Досвід і освіта, наприклад, є подальшими джерелами таких формул. їм присвячується спеціальний період у житті людини — шкільний період, який охоплює все більш і більш значний відрізок часу нашого життя. Але збагачення такими складними установками продовжується і надалі — досвід і знання людини безперервно ростуть і розширюються.

Таким чином, розширення сфери людських установок у принципі не має меж. У неї включаються не тільки установки, які розвиваються безпосередньо на базі актуальних потреб і ситуацій їхнього задоволення, але і ті, які виникали коли-небудь на базі особисто актуалізованих об'єктивацій чи були опосередковані при сприянні освіти — вивчення даних науки і техніки.

Якщо мати все це на увазі, то стане ясно, наскільки далеко перебувають одна від одної сфери установок людини і тварин. Адже ці останні не знають об'єктивації, і в них не може бути опосередкованих нею установок. Тварина обмежується лише сферою фіксованих у и житті установок, і притому установок, значною мірою дифузних, на відміну від людини, установки якої диференціюються чим далі, тим тонше.

Тому не може бути сумніву, що установка констатується й у тварин і активність їхня будується на її базі, але це не означає, що тварина ототожнюється з людиною. Виникаюча в суспільної людини об'єктивація різко змінює склад і характер її установок. Піднімаючи людину на високі щаблі розвитку, вона сприяє подальшому ускладненню, уточненню і диференціації її безпосередньо актуальних установок.

Таким чином, різниця між людиною і твариною 8 сфері установки є, безсумнівно, істотною.

ВИСНОВОК

Підведемо підсумки сказаному. На людському ступені розвитку ми зустрічаємося з новою особливістю психічної активності, з особливістю, яку ми характеризуємо як здатність об'єктивації. Вона полягає в наступному: коли людина стикається в процесі своєї активності з яким-небудь утрудненням, то вона, замість того, щоб продовжувати цю активність у тому ж напрямку, зупиняється на якийсь час, припиняє її, для того, щоб отримати можливість зосередитися на аналізі цього утруднення. Вона виділяє обставини цього останнього з ланцюга безупинно мінливих умов своєї активності, втримує кожну з цих обставин перед розумовим поглядом, щоб мати можливість їх повторного переживання, об'єктивує їх, щоб, спостерігаючи за ними, вирішити нарешті питання про характер подальшого продовження активності.

Безпосереднім результатом цих актів, які затримують, зупиняють нашу діяльність, є можливість визнання їх як таких — можливість ідентифікації їх: коли ми об'єктивуємо що-небудь, то цим ми отримуємо можливість усвідомлювати, що воно залишається рівним собі за весь час об'єктивації, що воно залишається самим собою. Коротше кажучи, у таких випадках набирає сили, насамперед, принцип тотожності.

Але цього мало! Якщо у нас з'являється ідея про тотожність об'єктивованого відрізка дійсності із самим собою, то ніщо не заважає думати, що ми повторно можемо переживати цю дійсність будь-яку кількість раз, що вона за весь цей час залишається рівною собі. Це психологічно створює в умовах громадського життя передумову для того, щоб об'єктивовану і, виходить, тотожну собі дійсність позначити певним найменуванням; коротше кажучи, це створює можливість зародження і розвитку мови.

На базі об'єктивованої дійсності і мови, яка розвивається, розгортається далі і наше мислення. Це воно є могутнім знаряддям для розв'язання утруднень, які виникають перед людиною, воно вирішує питання про те, що потрібно зробити для того, щоб успішно продовжувати далі тимчасово припинену діяльність. Це воно дає вказівки на установку, яку необхідно

181

актуалізувати суб'єкту для вдалого завершення його діяльності.

Але для того щоб реалізувати вказівки мислення, потрібна специфічно людська здатність — здатність здійснювати вольові акти — необхідна воля, яка створює людині можливість поновлення перерваної активності і направлення її вбік, що відповідає її цілям.

Таким чином, ми бачимо, що в складних умовах життя людини, при виникненні утруднень і затримці в її діяльності, у неї активується, насамперед, здатність об'єктивації — ця специфічно людська здатність, на базі якої виникають далі ідентифікація, найменування (або мова) і звичайні форми мислення, а потім, після завершення розумових процесів, і акти волі, які знову включають суб'єкта в доцільному напрямку в процес тимчасово припиненої діяльності і гарантують йому можливість задоволення поставлених ним перед собою цілей.

Об'єктивація — слецифі чно людська здатність, і на її базі істотно ускладнюється і запас фіксованих у людини установок. Потрібно мати на увазі, що установка, опосередкована на базі об'єктивації, може активуватися повторно, у відповідних умовах, і безпосередньо, без нової участі акта об'єктивації. Вона входить у коло наявних у суб'єкта установок і виступає активно, поруч з іншими установками, без втручання акту об'єктивації. Таким чином, стає зрозумілим, до якої міри складним і багатим може стати запас людських установок, які включають у себе і ті, які були коли-небудь опосередковані на базі об'єктивації.

182

Узнадзе Д.Н. Психология установки. — СПб.Питер, 2001.-С. 187-209

Дата добавления: 2015-05-22