Психологічні чинники релігійної віри

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’явилися генетично-інстинктивні тлумачення віри, релігійності. Суть їх полягає у визнанні існування релігійного інстинкту, закладеного в генетичній програмі людини. Прихильники цієї концепції стверджували, що релігійний інстинкт так само властивий людині, як і інстинкт продовження роду, оскільки вона генетично успадковує схильність до віри.

Певну структуру психологічних чинників віри запропонував польський психолог, священик Юзеф Макселон. За його твердженнями, у людини наявний не релігійний інстинкт, а схильність до віри, релігійності, яка випливає з самої природи людини. Нижчим рівнем цієї схильності він вважав страх.

Складні життєві обставини, що зумовлюють фрустрацію, привертають людину до релігії, яка стає для неї засобом їх гіперкомпенсації. Найчастіше зацікавлюються релігією, перебуваючи саме в такому стані. Людина може бути занепокоєна почуттям вини. Глибоко віруючі постійно підкреслюють свою гріховність, моральну негідність. Почуття вини іноді може носити нав’язливий характер, що формує сувору, холодну, тиранічну, самокараючу релігійність, у якій бог є носієм суворих імперативів. До релігійності можуть привести і екзистенційні побоювання, пов’язані зі смертністю людини і сенсом її життя. У зв’язку з цим ще одним психологічним чинником релігійності, віри Ю.Макселон вважав потребу у пошуках сенсу життя.

Ці два чинники пов’язані з переживанням людиною власної обмеженості. Реакція людини на факт її обмеженості може бути релігійною і нерелігійною.

Ю. Макселон виділив 3 типи реакцій:

1. заперечення. Воно ґрунтується на ілюзії необмежених можливостей, перспективної всевладності людини, які здатна забезпечити наука. У контексті такого заперечення обмеженості формується незрілий тип релігійності. Ритуали і таїнства сприймаються людиною егоцентрично, як засоби заручитися підтримкою Бога у власному самоствердженні.

2. уникання. Людина уникає правди про реальну обмеженість. Це наближає людину до екзистенційного страху, почування беззмістовності існування.. релігійність допомагає таким особам виживати, пропонуючи їм сенс життя. Але вони не приймають релігію автентично, внутрішньо, інтимно. Вона залишається на поверхні їх психіки, а відтак часто шукає компенсації у ритуалах.

3. акцептація (заміщення). Людина може знайти надію тільки у вірі в надприродне. На основі такої надії формується внутріособистісно-автентична, духовна віра.

Не позбавлені психологічного сенсу і міркування, що релігія виростає з бажання людини зберегти в світі те, що сповнене для неї ціннісним змістом. Бога така людина вважає гарантом своїх цінностей.

Отже, тлумачення Ю. Макселоном витоків релігійності як реакцій на обмеженість життєвих можливостей людини являють собою концептуальну матрицю психологічних чинників релігійності, віри.

Віра людини ґрунтується на її індивідуальному релігійному досвіді.

Індивідуальний релігійний досвід – перетворення віруючим когнітивних структур віри з позицій їх цінності особисто для нього, його емоційних реакцій на них.

Віруючий свій релігійний досвід пояснює як появу чогось нового, відмінного від звичайних вражень, переживань. Людина без жодних сумнівів сприймає це як зустріч з Богом, яка породжує щире прагнення брати активну участь у богослужіннях, молитись, читати священні книги, текст яких стає абсолютно зрозумілим і духовно близьким. Ця зустріч переживається практично однаково всіма, незалежно від соціальної, конфесійної належності, особистісних якостей. Найінтенсивніший релігійний досвід називають містичним екстазом.

Містицизм (таємничий) – тлумачення природи і суспільства як таких, що мають у своїй основі таємниче, непояснене мисленнєво надприродне начало.

У містичному екстазі релігійний досвід набуває надзвичайної яскравості. Люди, які пережили його, стверджують, що виразити і передати словами такий стан неможливо. Це однаково, що розповідати сліпому про кольори. Містичному екстазу властива втрата просторово-часової і предметної чутливості – людина немов перебуває поза собою, поза часом, простором, у якійсь надзвичайній духовно-енергетичній реальності. Його тіло завмирає, фізіологічні процеси і реакції сповільнюються. Нерідко в такому стані з’являються видіння релігійного змісту, чується божественно прекрасна музика. На тілі деяких християн утворюються стигми (відкриті рани, що кровоточать, подібні до ран Ісуса). Тривалість і періодичність його буває різною – від миттєвого і одноразового переживання до тривалих, по кілька годин і регулярних екстатичних станів. Незалежно від тривалості і кількості цих станів, кожен, хто це пережив, підкреслює, що навіть миті його вистачає, щоб усе подальше життя сповнилося щирою доброзичливістю до всіх, особливо до дітей, здатністю радісно любити, непохитною впевненістю, що земне життя є лише початком справжнього, духовного життя.

Певною мірою чинником віри є релігійна родина, традиції і віровчення.

Дата добавления: 2015-05-22