Психологія як наука, її предмет

Предмет педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки.

Напрями психології у 20ст.

Етапи розвитку психології

Психологія як наука, її предмет.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ з нормативного курсу

“Основи психології та педагогіки”

№	Тематика практичних занять	К-сть годин
Заняття 1	Предмет психології і педагогіки як науки
Заняття 2	Психологія особистості
Заняття 3	Афективна, інструментальна та спонукальна сторони психіки
Заняття 4	Раціональні сторони освоєння дійсності. Мислення
Заняття 5	Раціональні сторони освоєння дійсності. Пам’ять
Заняття 6	Закономірності спілкування і взаємодія людей
Заняття 7	Структура спілкування
Заняття 8	Психологія малих груп
	Всього

ЗАНЯТТЯ 1

ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІКИ
ЯК НАУКИ

Перш за все студентам необхідно познайомитись з предметом психології. Звернути увагу на те, що психологія як наука має ряд особливостей, які відрізняють її від інших дисциплін. Як систему знань психологію знають небагато хто, в основному лише ті, хто нею спеціально займається. Разом із тим як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. Вона представлена їй у вигляді власних відчуттів, уявлень, пам'яті, мислення тощо.

Що ж є предметом вивчення психології?

Перш за все психіка людини і тварин, що включають в себе багато суб'єктивних явищ. З допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уявлення людина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо управляють діями і вчинками, їх називають психічними властивостями і станами особи, включають в їх число потреби, мотиви, емоції, волю тощо.

Людина не просто проникає в світ з допомогою своїх пізнавальних процесів. Вона живе і діє в цьому світі, творячи його для себе з метою задоволення своїх матеріальних, духовних і інших потреб, робить певні вчинки. Для того, щоб зрозуміти і пояснити людські вчинки, психологія звертається до такого поняття, як особистість.

В свою чергу психічні процеси, стани і властивості людини, особливо в їх вищих проявах, не можуть бути осмисленні до кінця, якщо їх не розглядати в залежності від умов життя людини, від того як організована її взаємодія з природою і суспільством.

Людина спілкується з іншими людьми, без чого неможливі її інтелектуальний

і моральний розвиток. В ході такого спілкування складаються міжособистісні відносини між людьми офіційні і неофіційні, ділові і особистісні, інтимні. Психологічні аспекти таких явищ вивчає психологія людського спілкування.

Вивчаючи психологію і поведінку людей, вчені шукають їх пояснення, з одного боку, в біологічній природі людини, з другого - в її індивідуальному досвіді, з третього - в законах, на основі яких будується і з якими функціонує суспільство. Досліджується залежність психіки і поведінки людини від місця, яке займає вона в суспільстві, від тієї соціальної ролі, яку вона відіграє в суспільстві.

Крім індивідуальної психології поведінки в коло явищ, що вивчається психологією, входять і відносини між людьми в різних людських об'єднаннях, великих і малих групах.

В XX ст. психологічні дослідження вийшли за рамки тих явищ, навколо яких на протязі століть концентрувалися. В цьому зв'язку назва "психологія" втратила свій первісний, досить вузький зміст, коли вона відносилась тільки до суб'єктивних явищ свідомості. Однак до цього часу у відповідності з традицією, що склалася століттями за цією наукою зберігається її попередня назва.

Опрацьовуючи теоретичний матеріал до другого питання: “Етапи розвитку психології”, треба мати на увазі, що в процесі історичного поступу психологія пройшла три етапи: міфологічний, філософський та науковий. Кожний етап відбувався на основі культури, притаманної певному рівню розвитку суспільства.

На міфологічному етапі відбувається роздвоєння довколишнього світу на тіло (всі предмети, що реально існують) та душу (те, що спричиняє зміни як у сіті, так і в самій людині. На цій підставі виникає культ неживих предметів, які наділяються надприродними властивостями. Поступово формується анімізм - світогляд первісної людини, за яким існує в усіх природних тілах і явищах. Усвідомлення власної безпорадності породжує фаталізм. Щукаючи опори життя, людина обирає собі фетіші. На цій підставі виникає магія – сукупність ритуалів, спрямованих на отримання бажаного результат. Із зростанням активності людини, виникає тотемізм, що породжує ряд протиставлень – живих і мертвих, предків і нащадків, що зумовлює перехід до філософського етапу розвитку психології.

Найдавніші спроби пояснити психіку зафіксовані у давньоєгипетському папірусі – “Пам’ятці мемфіської теології (кінець 4 тисячоліття до н.е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган – це серце людини, котре, “усякій свідомості дає підніматись”.

Філософські положення Стародавнього Сходу вплинули на формування наукових поглядів філософії Стародавньої Греції та Риму. Так, Геракліт з Ефеса (бл. 544/540 – бл. 483 рр. до н.е.) вважав, що душа (психея) утворюється від вогняного начала, випаровуючись з вологи. Повертаючись у стан вологи, душа зникає. Ідеї Геракліта про нерозривний зв’язок індивідуальної душі з космосом, про зв’язок психічного і допсихічного, про підпорядкованість психічних явищ всеосяжним законам природи мали велике значення для подальших досліджень психіки.

Демокріт (460-370 рр до н.е.) вважав, що “душа є рушійним началом” і складається з рухомих атомів – найдрібніших, благодійніших, ніж атоми тіла. Він заперечував безсмертя душі, вважаючи, що вона гине разом з тілом.

Майже одночасно з Демокрітом розробляв свою систему поглядів видатний філософ Платон (428 - 348 до н.е.). Він вчив, що душа людини нематеріальна і за своєю природою є нічим іншим, як "ідеєю" - безсмертною духовною сутністю, що тільки на час земного життя вона з'єднується з тілом, існуючи до цього в наднебесному "світі ідей". За Платоном, істинне знання є лише результатом "пригадування душі" про світ ідей, який вона споглядала до свого земного втілення. Саме у Платона первісне несуперечливе поєднання душі і тіла перетворюється в проблему їх дуалізму, що спричинило розвиток етико-релігійних поглядів, заклало основу вчення про вчинок і відповідальність за діяння.

Вершиною античної психології було вчення про душу Аристотеля (384 - 322 до н.е.). Душа, на його думку, є функцією тіла, а не якогось зовнішнього феномену. Згідно теорії Аристотеля, душа - це двигун, що дає можливість живій істоті реалізувати себе. Центр душі знаходиться в серці, куди поступають враження, що передаються від органів чуття. Ці враження утворюють джерело ідей, які, нагромаджуючись на протязі всього життя, підпорядковують собі поведінку.

Незабаром сформувалась протилежна концепція християнської релігії, згідно якої сутність людини пізнається не через розум, а через вищу істоту, яка являє собою таємницю. Шлях до спасіння лежить через незнання і віру в догмати.

Психологія епохи Відродження розв'язує проблему титанізму - підносить людину до рівня Бога. Людина ставиться в центр Всесвіту, мікрокосмос поєднується з макрокосмосом. У психології постає проблема міжособистісних стосунків - зв'язків між людьми. При цьому наголошується на індивідуалізмі -неповторності властивостей титана.

Етап наукової психології започатковується у др. пол. 19 ст. Складається сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки.

Виникає рефлекторне вчення І.М.Сеченова (1824-1905). У праці „ Рефлекси головного мозку „ (1863) Сеченов висунув і обгрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідомої психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси.

І.П.Павлов (1849-1936) створив вчення про вищу нервову діяльність. Він поширив ідею рефлексу на поведінку живих істот. Павлов твердив, що головним механізмом поведінки є умовний рефлекс. У будь-яких виявах людської психології вбачалася дія механізму умовних рефлексів.

Психологія як наука про суб'єктивний досвід є опозицією спроби природничо-наукового пояснення природи і сутності психіки. Її представники наголошували на її доступності самоспостереження або інтроспекції (від лат. Introspectare – дивитися всередину). Помітний внесок в розробку цього напрямку здійснили В. Вундт, У.Джемс

Студентам при опрацюванні третього питання “Напрямки психології 20 ст” необхідно звернути увагу на те, що стан сучасної психології визначають такі її основні напрямки, як біхевіоризм, гештальтпсихологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія.

Засновником біхевіоризму є вчений Дж. Уотсон (1878-1958). Психологія як наука повинна займатися не свідомістю, яка недоступна науковому спостереженню, а поведінкою. Уотсон вважає, що основне завдання біхевіоризму (від англ. behavirrer - поведінка), полягає в нагромадженні спостережень над поведінкою з таким розрахунком, щоб можна було сказати наперед, яка буде реакція людини на відповідну ситуацію (стимул).

Запропонована Уотсоном схема S-R, означає, що кожній ситуації (або стимулу S) відповідає певна поведінка (або реакція R). Поведінка є або результатом научіння -індивідуально набутого досвіду, або завченого репертуару навиків. Е.Толмен, К.Халл, Б.Скіннер - послідовники Уотсона - прийшли до висновку, шо все таки зв'язки між стимулами і поведінковими реакціями не є прямими. Вони опосередковані "проміжними" перемінними - знаннями, контролюючим механізмом та ін. Однак трактуються ці механізми по аналогії із ЕВМ, тобто непсихологічно.

В 70-і роки біхевіоризм представив свої концепції в новому освітленні. Мова йде про теорію соціального научіння. Ця теорія стверджує, що багато наших дій формуються під впливом соціального середовища. Одна із головних причин, що зробила нас такими, які ми є, зв'язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей. На індивіда впливають не лише зовнішні умови, він повинен постійно передбачати наслідки своєї поведінки шляхом її самостійної оцінки.

Гештальтпсихологія. Виникла в Німеччині завдяки зусиллям Келера В. і К.Левіна, що висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Німецьке слово "гештальт" означає форму, організацію або конфігурацію. На думку теоретиків цього вчення, предмети, із яких складається оточуюче нас реальне середовище, сприймаються нашими почуттями не у вигляді окремих елементів. Оточуючий нас світ складається із організованих форм і саме наше сприйняття цього світу також організоване. Можливо, що механізми такої організації сприйняття існують ще до народження.

Когнітивна психологія. Слово "когнітивний" походить від латинського cognoscere - знати. З їх точки зору розуму людини доступне дещо більше, ніж інформація, що поступає ззовні, її представники І.Найссер, А.Пайвіо і ін. відводять в поведінці суб'єкта вирішальну роль знанням. Для них центральним стає питання про організацію знання в пам'яті суб'єкта. Основне в них поняття - схема. Вона являє собою плани збору і програму переробки інформації про об'єкти і події в голові людини. Сприйняття, пам'ять, мислення та ін. пізнавальні процеси визначаються схемами так, так як будова організму генотипом.

Гуманістична психологія. Її представники Г.Олпорт, А.Маслоу, К.Роджерс предметом психології вважають творчу особистість. Метою такої особистості є самоактуалізація, ріст конструктивного начала людського "Я".

Роджерс вважає, що в кожній людині від народження закладено прагнення повністю реалізувати себе і воно наділене силами необхідними для розвитку всіх своїх можливостей. Однак виховання і норми, встановлені суспільством примушують її забувати про власні почуття або потреби і приймати цінності, що нав'язуються іншими.

Інший психолог — А.Маслоу висунув гіпотезу, згідно якої можливості людей задовольнити свої основні потреби дуже часто бувають обмежені, а це перешкоджає виникненню і задоволенню потреб більш високого рівня, таких як самоповага або самоактуалізація.

Розкриваючи четверте питання „Предмет педагогіки та основні етапи її розвитку” необхідно підкреслити, що педагогіка - це наука, що вивчає закономірності передачі старшими поколіннями соціального досвіду, необхідного для життя і праці.

Основними категоріями педагогіки е розвиток, виховання, освіта, навчання.

Розвиток людини - це процес становлення її як особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, соціальних і природних факторів.

Виховання - в широкому розумінні являє собою цілеспрямований процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил особистості. Виховання у вузькому розумінні -систематичний і цілеспрямований вплив вихователя на вихованців з метою формування в них бажаного відношення до людей і явищ оточуючого світу.

Освіта - процес і результат засвоєння певної системи знань і забезпечення на цій основі відповідного рівня розвитку особистості.

Навчання - це цілеспрямований процес двобічної діяльності педагога і учнів по передачі і засвоєнню знань.

Предмет педагогіки - процес цілеспрямованого розвитку і формування особистості в умовах її навчання, виховання, або - це виховання людини, як особлива функція суспільства.

Потреба передачі соціального досвіду підростаючим поколінням виникла разом з людиною. Однак, як цілеспрямований процес виховання бере свій початок з періоду розподілу праці. До цього ж періоду необхідно віднести найстародавнішу професію - педагога, вчителя.

Розквіту педагогічна думка досягла в Давній Греції і Риму. В Греції особливо виділялись дві системи виховання: спартанська і афінська. Освіта в спартанській державі була привілеєю рабовласників. Діти рабовласників з 7 до 15 років поза сім'єю вчилися читати, писати, рахувати і дуже багато займалися військово-фізичною підготовкою.

Більш розвинутою в порівнянні із спартанською була афінська система виховання. Навчалися основам грамоти, музики, декламацією. Пізніше в гімназіях вивчали філософію, літературу, політику.

Найвищий рівень освіти давала ефібія, куди поступали юнаки 18 - 20 р. Тут вивчали політичні науки, закони Афінської держави, військової дисципліни.

Закінчення двохрічного навчання в ефібії означало, що ЇЇ випускники стали повноправними громадянами Афін.

В епоху середньовіччя у всіх школах навчались основам грамоти, релігійним догмам і співів, псалмів і молитв.

В епоху Відродження виник новий тип середньої освіти, який отримав назву "класичного". Ведучим напрямком і змістом класичної освіти стало вивчення латинської і грецької мови, античної літератури і мистецтва.

В 19 ст. поруч з класичною середньою школою широкий розвиток отримують реальні і професійні школи. В реальному навчанні домінують предмети природничо-математичного циклу.

В XX ст. в розвинутих країнах світу система освіти набула деяких загальних рис при збереженні своєрідності, обумовленої національними традиціями.

Література

1. Основи психології. Підручник. - К., 1995.

2. Роменець В.А. Історія психології. - К., 1978.

3. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М., 1973.

4. Психологія. Підручник. - К., 1999.

5. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка; основні положення.. – К., 1999.

6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - К., 2000.

Питання для самоконтролю

1. Що вивчає наука психологія?

2. Які основні етапи розвитку психології?

3. Основні психологічні напрямки ХХ ст.

4. Що є предметом педагогіки?

5. Основні категорії педагогіки.

Дата добавления: 2015-05-22