Допонятійне і понятійне мислення

В своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятіну і понятійну. Допонятійне мислення – це початкова стадія, коли формуються властивості, що дають можливість подолати ряд часових і просторових обмежень. На цьому етапі мислення у дітей має іншу чим у дорослих, логіку і організацію. Логіка не є вродженою, а розвивається поступово в процесі оперування з предметами.

Судження дітей – одиничні, про даний конкретний предмет, тому вони категоричні і відносяться до наочної дійсності. Центральною особливістю допонятійного мислення є егоцентризм. Внаслідок егоцентризму дитина не попадає в сферу свого власного відображення, не може подивитися на себе з боку, оскільки вона не здатна вільно перетворювати системи відліку, початок якого зв’язаний з його “я”. І тому діти до 5 років не можуть правильно зрозуміти ситуацію, що вимагає деякого відходження від власної точки зору і прийняття чужої позиції.

Егоцентризм обумовлює таку особливість дитячої логіки, як нечуттєвість до суперечностей, синкретизм (тенденція зв’язувати все із всім), трансдукція (перехід від часткового до часткового, обминаючи загальне), неузгодженість обсягу і змісту.

При нормальному розвитку спостерігається закономірна заміна мислення допонятійного, де компонентами є конкретні образи, мисленням понятійним, де компонентами є поняття і примінюються формальні операції.

Таким чином мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять позначених словом. Образи і уявлення в різних людей індивідуальні і відрізняючись не забезпечують надійного взаєморозуміння. Цим пояснюється чому дорослі не можуть досягнути високого рівня взаєморозуміння при спілкуванні з дітьми, що знаходяться на рівні допонятійного мислення. Поняття вже в більшій мірі співпадають за змістом у різних людей, що веде до полегшення взаєморозуміння.

Одночасно із становленням понять йде розвиток другого взаємозв’язаного з ним компонента мислення – операцій: порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення. Порівняння розкриває тотожність і відмінність речей. Аналіз – мисленне розчленування предмету на складові його елементи. Синтез – побудова цілого із аналітично заданих частин. Абстракція – це виділення якої-небудь сторони або аспекта явища, які в дійсності як самостійні не існують.

Узагальнення виступає як поєднання суттєвого і зв’язування його з класом предметів і явищ. Конкретизація витупає як операція обернена узагальненню. Тут виводяться судження про приналежність одиничних речей і явищ певному класу.

Результати процесу мислення (мислі, думки) складаються передусім у формі суджень, про ті предмети і явища, які зайняті у нашій мислительній діяльності. Судження являє собою форму мисленого відображення об’єктивної дійсності. Характерною рисою судження є те, що в ньому ми завжди стверджуємо наявність у певному об’єкті якихось ознак, властивостей, його зв’язків і відношень до інших об’єктів. Така форма мислення, в якій з одного боку або кількох певним способом зв’язаних суджень, що відображають зв’язок і відношення предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виводиться нове судження, яке дає нам нове знання про ці предмети або явища, буде називатися умовиводом. Умовивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і до одиничних, називається дедукцією. Основною формою дедуктивного умовиводу є силогізм, тобто такий умовивід, в якому з двох суджень, пов’язаних між собою, необхідно випливає третє судження. Наприклад, два судження: “Дорогоцінні метали не ржавіють” і “Золото – дорогоцінний метал”. Доросла людина, що має розвинуте мислення, сприймає не як два ізольованих судження, а як логічні відношення, із яких робить висновок: “Отже золото не ржавіє”. Цей висновок не потребує особистого досвіду, він може бути побудований при допомозі силогізму, що створений в історичному процесі розвитку мислення.

Завдяки силогізму мислення стає переконливим, несуперечливим.

Якщо ми йдемо від фактів до узагальнень, такий умовивід буде називатися індуктивним.

Отже, елементи, з якими оперує думка – це поняття, судження і умовиводи.

4.3 Розвиток у студентів здібностей самостійного судження

Велике значення має розвиток у студентів здібності самостійного судження. Суттєву роль у вирішенні цього завдання відіграє обстановка навчання, новизна, цінність і корисність вивчаючих положень. Самостійність судження проявляться по-різному. Воно може відноситись до іншого предмету або до цілого класу предметів. Судження зв’язано з умовиводами на логічній основі і на основі аналогій. Сукупність суджень визначає зміст поняття про який-небудь предмет і явище. Розвиток самостійного судження дає можливість формувати і ставити завдання, видозмінювати їх. На основі розвинутого самостійного судження розвивається контролююче мислення, що порівнює і оцінює правильність суджень і понять. Контролююче мислення проявляється в процесі засвоєння системи знань в тих випадках, коли наукові поняття утворюються різними способами розумової діяльності, коли від досвідних уявлень приходиться переходити до узагальнених знань. Контролююче мислення необхідно в процесі примінення знань на практиці для отримання нових знань і для формування своїх поглядів, переконань і наукового світогляду. Для розвитку здатності судження і контролюючого мислення в процесі навчання необхідно, щоб учбовий процес включав такі форми занять, які б поєднували два вида суджень: судження емоційне яке основане на почуттях, і судження розсудкове, основане на логіці мислення. З цим пов’язаний і характер набуваючих знань, які умовно можна розділити на знання безпосередні і знання опосередковані, доказові.

Безпосередні знання – це такі, коли сприйняття, уявлення, судження і поняття формуються при безпосередньому спостереженні предмета вивчення за допомогою органів чуття і розумового узагальнення.

Доказові знання формуються без безпосереднього розгляду реального предмету, набуваються на основі опосередкованих умоглядних, логічних, математичних доведень.

Учбовий процес вищої школи не може обмежуватись тільки судженнями, основаними на безпосередньому сприйняття, він вимагає їх зв’язку з логічним і іншими доказовими формами організації мислення, тобто звернення до дедуктивного та індуктивного умовиводів, встановлення зв’язку між конкретним і абстрактним в учбових дисциплінах, в умінні бачити в конкретному загальне, в абстрактному – конкретне.

Література

8. Казаков В.Г., Кондратьєва Л.Л. Психология, М., 1989.

9. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка. К., 1995.

10. Основи психології. К., 1995.

11. Клинс Ф. Пробуждающееся мышление. М., 1977.

12. Основы инженерной психологии. М., 1977.

ЛЕКЦІЯ 5 Раціональні форми освоєння дійсності.

Пам’ять

1. Структура пам’яті.

8. Види і форми пам’яті.

9. Формування і розвиток пам’яті.

Дата добавления: 2015-05-22