Питання 7. Соціально-психологічні функції менеджера 1 страница

Формування взаємовідносин у групі

1. Функції

Величезна різноманітність форм організацій — державних, ді­лових, політичних, наукових тощо — вимагає такої ж різномані­тності їхніх функціональних структур. При розробці конкретної структури необхідно виходити з конкретних обставин, зокрема, враховувати кількісний і якісний склад організації, територіальну конфігурацію, характер відносин з іншими організаціями тощо².

Проте, існують деякі універсальні принципи, дотримання яких дозволяє формувати здорові й ефективно працюючі організації. І в основі усього лежить головний принцип: знайти компетент-нихлюдей і правильно організувати їхню взаємодію. ^ /^Горизонтал ьна структура організації.

Діяльність організації можна розділити на:

— зовнішню — взаємодія із зовнішнім світом;

— і внутрішню — розвиток самої організації.

У зовнішній діяльності чітко проглядаються дві, по своїй суті протилежні, функції:

а) одержання інформації із зовнішнього середовища, напри-
клад, про попит і пропозицію, дії та плани конкурентів, поточні
та перспективні зміни у законодавстві;

б) виробництво для зовнішнього середовища, вплив на зовні-
шній світ, як-то реклама, створення нових ринків споживання,
формування громадської думки.

Внутрішня діяльність також складається з двох протилежних функцій: а) виконання оперативних задач, наприклад, забезпечен­ня внутрішнього документообігу, узгодження роботи різних стру­ктурних підрозділів, дотримання процедур узгодження рішень;

б) виконання стратегічних задач, наприклад, довгострокове планування, науково-дослідні й дослідно-конструкторські робо­ти, формування корпоративної філософії.

Таким чином, кожен керівник постійно зіштовхується з чоти­рма системними функціями, що вимагають якісного виконання і взаємного ув'язування:

1) отримання інформації із зовнішнього світу;

2) виконання внутрішніх оперативних задач;

3) виконання внутрішніх стратегічних задач;

4) створення кінцевої продукції (товарів, послуг тощо) для зо­внішнього світу.

Зрозуміло, що фахівці, які ефективно виконують різну роботу, повинні психологічно істотно відрізнятися. їхні здібності й квалі­фікація повинні відповідати виконуваним системним функціям — тільки у цьому випадку вони будуть компетентними (від лат. competentis — відповідний). При цьому, необхідно наголосити, що будь-яку корисну роботу здатні виконувати лише компетентні працівники, — всі інші лише «проїдають» ресурси і роблять поми­лки, які змушені виправляти знову ж компетентні люди.

Для уніфікації, згрупуємо фахівців, які ідеально виконують дані всі чотири функції, за такими умовними назвами:

1) Програматор.

2) Синхронізатор.

3) Коректор.

4) Ефектор.

Для компетентного виконання своєї роботи вони повинні во­лодіти такими психічними якостями.

Програматор. По-перше, його життєві інтереси, в основному, повинні концентруватися на об'єктах зовнішнього світу, а не на власних переживаннях чи внутрішніх справах фірми. У протилежному випадку він може упустити зміну кон'юнктури ринку чи вчасно не зреагувати на дії конкурентів. Така психічна орієнтація на зовнішній світ у психології називається екстравер­сією, тому такий фахівець повинний бути екстравертом.

По-друге, він зобов'язаний володіти «професійним чуттям» на зміни, на рівні підсвідомості відчувати приховані процеси. На­приклад, на підставі непрямої інформації передбачати зміни інве­стиційного клімату чи податкового законодавства і вчасно попе­редити про це керівництво своєї фірми. Здатність осягати сутність явищ, проникати в майбутнє, робити вірні висновки на підставі здогадки й осяяння в психології прийнято називати ін­туїцією, тому такий фахівець повинний бути інтуїтом. Але вра­ховуючи, що такий фахівець постачає інформацію, на основі якої фірма генерує програму дій, називемо його програматором. На­голосимо, що він повинний бути інтуїтивним екстравертом.

Синхронізатор. Будь-яка організація повинна забезпечувати узгодження дій своїх співробітників, швидко й чітко реагувати на поточні зміни внутрішньої ситуації. Синхронізатор забезпечує «боєздатний» стан фірми в кожен конкретний момент. Його у меншому ступені цікавить те, що відбувається поза організаці­єю — увага сконцентрована на внутрішніх проблемах, на вдос­коналенні внутрішніх зв'язків, підвищенні їхньої якості й надій­ності. Така орієнтація на внутрішній світ, на вузьке коло, на пошуки глибини називається інтроверсією. А здатність швидко реагувати на стимул, скрупульозно враховувати найдрібніші де­талі, діяти «тут і зараз» прийнято називати сенсорикою. Таким чином, синхронізатор повинний бути сенсорним інтровертом.

Коректор. Організація може успішно вирішувати оперативні задачі, однак без правильної стратегії всі зусилля будуть марни­ми. Коректор здатний відірватись від турбот поточного моменту і бачити свою організацію в цілому і як би з боку, із позиції сто­роннього спостерігача, залишаючись при цьому її невід'ємною частиною. Він повинен вміти «подорожувати у часі» і бачити майбутнє; почувати тонкі, невидимі зв'язки, бути схильним до логічних висновків. Коректор не переймається поверховими да­ними, — він проникає в сутність явищ і прагне їх пізнати, вироб­ляючи при цьому рекомендації «глобального» характеру. Отже, можна зробити висновок, що коректор — це інтуїтивний екст­раверт.

Ефектор. Це той, хто формує кінцевий продукт діяльності ор­ганізації і передає його у зовнішній світ (створює кінцевий ефект). Він повинен перебувати в постійному контакті із зовніш­нім світом, тобто бути екстравертом. Крім того, він повинен ді­яти дуже конкретно, практично і вміло додавати кінцевому про­дукту виразну форму. Тому ефектор — це сенсорний екстраверт. Його ще називають «робочим органом» організації через властиву ефекторам енергійність, напористість, здатність до рішучих і чітких практичних дій.

Таким чином, для компетентного виконання основних систе­мних функцій необхідно підбирати фахівців із досить чіткими психологічними характеристиками:

1) інтуїтивний екстраверт;

2) сенсорний інтроверт;

3) інтуїтивний інтроверт;

4) сенсорний екстраверт.

Кожна людина має вроджену схильність до певного типу мис­лення: логічного чи емоційного, абстрактного чи конкретного тощо. Психоінформатика розглядає кожну людини по чотирьох координатах, чи парах ознак.

Крім уже згаданих пар ознак (екстраверт— інтроверт, інту-їт — сенсорик) використовуються ще дві пари: раціоналіст — ір­раціоналіст, логік — етик. Визначивши схильність людини по кожній з цих чотирьох пар ознак, визначають її тип, що назива­ється соціотипом, або типом інформаційного метаболізму (ско­рочено ТІМ). При цьому необхідно відзначити, що людина наро­джується з визначеним соціотипом. Залежно від виховання, умов життя, кола спілкування тощо, окремі риси типу підсилюються або притупляються; людина виховує в собі окремі навички, але її соціотип залишається незмінним.

Усього існує 16 психологічних типів, у кожного з яких свої осо­бливості. Ці 16 типів природним образом поєднуються в 4 групи психологічного комфорту — квадри (альфа, бета, гама, дельта).

Особливістю кожної квадри є те, що в ній присутні і програ-матор, і синхронізатор, і коректор, і ефектор. Але при цьому ко­жна квадра має й свої особливості, що дозволяють їй вирішувати деякі задачі краще за інших. Так, наприклад:

1. Квадра «альфа» відрізняється вільнішим мисленням, що сприяє пошуку нововведень, створенню творчих, дослідницьких, інноваційних колективів.

2. Контрольні органи, служба безпеки, дослідний завод, вій­ськовий колектив — із цими завданнями краще впорається квад­ра «бета».

3. Розробка бізнес-плану, бухгалтерія, робота з фінансами, прикладні галузі науки, перевірка будь-чого на життєстійкість — усе це поле діяльності квадри «гама».

4. Відділ кадрів, людські ресурси, запуск перевіреного зразка в серію й доведення його до досконалості, екологія — ці задачі краще доручити квадрі «дельта».

2. Вертикальна структура організац ії.

Вертикальна структура організації складається з 4 рівнів. На першому рівні виконуються роботи в рамках вузької професійної діяльності. На цьому рівні можуть працювати люди найрізнома-нітного фаху— слюсарі й математики, столяри й комп'ютер-ники, ливарі й лінгвісти. Головне, що їх поєднує — заглиблення в тонкощі своєї роботи і наявність чіткої професійної майстерності. Людей, що працюють на даному рівні, називають Спеціалістами.

Але оскільки існує професійна спеціалізація, то хтось повинен виконувати й функцію кооперування. Зрозуміло, що це якісно інша системна функція. Виконуючі її, люди вже не можуть бути вузькоспеціалізованими фахівцями — адже їм необхідно інтегру­вати зусилля багатьох людей, а це вимагає ширшого погляду на виробничий процес. Працівників цього ієрархічного рівня нази­вають загальним терміном Менеджер, хоча до нього можуть на­лежати і бригадири, і начальники відділів, і керівники управлінь тощо. Головна їх особливість полягає у тому, що вони сконцент­ровані винятково на управлінській роботі в рамках свого сектора відповідальності.

Власне кажучи, менеджер поступається спеціалістові глиби­ною професійних знань, однак він здатний зрозуміти різних спе­ціалістів і організувати їхню продуктивну взаємодію.

На третьому рівні діють керівники, що працюють на всю сис­тему в цілому — будь-то підприємство, галузь чи нація. Звичай­но, вони можуть істотно відрізнятися масштабами своєї діяльнос­ті, але їх поєднує головне — ототожнення своїх інтересів з інтересами системи, служіння цій системі шляхом практичної роботи з її організації і захисту. Для позначення людей цього рів­ня в психоінформатиці використовується давній термін: Кшатрії. Ці люди працюють на загальне благо і заради нього погоджуюсь-ся на особисті жертви. Відзначимо також, що менеджери і спеці­алісти за необхідності також можуть піти на особисті жертви за­ради загальних корпоративних інтересів (це є бажаним і повинно заохочуватися), але формально вони цього робити не зобов'язані.

Існує ще й четвертий рівень. Для позначення діючих на цьому рівні людей застосовується ще один давній термін — Брахмани. Якщо рівень кшатріїв пов'язаний з діяльністю всієї системи, то рівень брахманів забезпечує її взаємодію з надсистемою (напри­клад, національною й світовою економікою, суспільством, при­родою). У сферу діяльності брахманів входить не тільки стан зо­внішнього середовища організації й прогнозування її розвитку, але також і питання моралі, ділової етики, науки, корпоративної філософії, місії організації. При цьому він не занурений у поточ­ну діяльність, хоча має пряме відношення до розробки стратегії.

У даному контексті необхідно звернути увагу на такий важли­вий момент: людське співтовариство є цілісним соціальним орга­нізмом. Суспільство у порівнянні з людиною є організмом вищо­го порядку. Як клітина організму може існувати лише в організмі, а всі її якості — суть і результат її взаємодії із зовніш­нім середовищем (у тому числі і з іншими клітинами), так і лю­дина може розвиватися лише в суспільстві, і тільки у взаємодії із собі подібними може розкрити свої суб'єктивні особливості. Як клітини організму мають своє призначення, так і люди мають свою вроджену спеціалізацію. Звичайно зрозуміло, що без слуху неможливо стати музикантом, а низькоросла людина за всього бажання не стане великим баскетболістом. Так само і наявність вроджених здібностей необхідна і для всіх інших сфер діяльності.

Допомогти кожній людині знайти своє місце, де вона зможе максимально самореалізуватися, покликана психоінформатика.

Психоінформативний сенс у менеджменті полягає у тому, що перед тим, як практично створювати організацію, вона має бути створена у нашій уяві. Це має бути певна ідеальна модель, до якої ми маємо наближати нашу реальну організацію. Але яку органі­зацію можна було б вважати ідеальною? Таку, яка діє як цілісний саморегульований колектив, який досягає поставлених цілей при мінімальних зовнішніх керуючих впливах.

Така організація діє як єдине живе тіло, тому її називаємо кор­порацією (від лат. «corpus», «іп согроге» — «тіло», «у тілі»). Саме таким є первинне, тобто істинне значення цього слова, що позна­чає «колективне тіло». Тобто корпорація — це органічне об'єд­нання людей, соціальний організм. З цього слідує, що далеко не кожна організація є корпорацією. Корпорація є вищим рів­нем розвитку людської організації — чи це підприємство, чи ціла нація.

Організація — це процес, корпорація —-мета.

Але коли організація перетворюється на корпорацію? Лише тоді, коли на всіх її рівнях працюють люди, які компетентно ви­конують необхідні для корпорації функції.

Для досягнення такої тотальної компетентності потрібно, щоб ту чи іншу роботу виконували люди, які мають для цього відпо­відні вроджені здібності і кваліфікацію. Без здібностей неможли­ве досягнення справжньої кваліфікації. Наприклад, жодними тре-нінгами неможливо зробити з людини гарного менеджера, якщо вона не має для цього відповідних здібностей. З іншого боку, лю­дина, що має такі здібності, швидко здобуде кваліфікацію мене­джера при мінімальній зовнішній підтримці, або ж і зовсім само­стійно (аби лише не заважали).

Отже, головною умовою створення корпорації є добір людей з відповідними вродженими здібностями і створення сприятливих умов для реалізації ними цих здібностей шляхом досягнення від­повідної кваліфікації. Тому найважливіше завдання того, хто створює нову організацію, полягає у вірному доборі і розміщенні людей. Саме цьому присвячений викладений у даному підрозділі матеріал. Він розрахований на лідерів-творців, які бажають сфо­рмувати колективний організм і вдихнути в нього душу.

З точки зору системного підходу, корпорація — це цілісна група людей, що взаємодіють один з одним і зовнішнім оточен­ням для досягнення спільної мети. Із самого визначення випли­ває, що для нормальної життєдіяльності корпорації необхідне ви­конання принаймні двох груп функцій:

1. Керування взаємодією із зовнішнім середовищем (партне­рами, споживачами продукції, владою, меценатами тощо);

2. Керування взаємодією між елементами самої корпорації (її членами та підрозділами).

Неважко переконатись, що ці дві групи функцій мають діа­метрально протилежну спрямованість: «назовні» і «всереди­ну». Безсумнівно й те, що в загальному випадку вони достат­ньо складні і для якісного виконання потребують значної концентрації уваги. Тому одна людини не в змозі компетентно виконувати одночасно функції першої і другої груп, постійно переміщуючи увагу з одного напрямку на протилежний. Таке суміщення протилежностей може призвести людину до стресо­вого стану внутрішньої роздвоєності, свого роду «розщеплення свідомості».

Виходить, що сама природа організації вимагає принаймні двох елементів: один спеціалізується на взаємодії із зовнішнім світом, другий сконцентрований на внутрішньому житті корпо­рації. Без такої спеціалізації неможливо досягти компетентності. Але що таке компетентність?

Компетентність (від лат. competentis — відповідність) — це наявність вроджених (потенційних) здібностей і кваліфікації (ре­алізованих здібностей) для якісного виконання певної роботи. І їх треба вміти розпізнавати.

З погляду психології всіх людей можна розділити на дві гру­пи— екстравертів та інтровертів {вище ми почали розглядати дані поняття).

Екстраверти відкриті для безпосереднього сприймання зов­нішнього світу. Звичайно вони більш рухливі, ситуація ніби по­стійно спонукає їх діяти, рухатись, взаємодіяти з оточенням.

На відміну від них, інтроверти схильні сприймати світ через своє ставлення до нього. Вони постійно порівнюють зовнішні об'єкти й явища зі своїм власним світом, власним розумінням життя. Тому вони легше витримують усамітнення і роботу на од­ному місці.

Можна сказати, що екстраверти схильні діяти «в ширину», а інтроверти — «у глибину». Першим більше притаманна зовнішня активність, другим— внутрішня. Екстраверта більшої мірою спонукає до активності і заряджає енергією зовнішній світ, а інт­роверта — внутрішній.

Ознака «екстраверсія — інтроверсія» є вродженою, однак че­рез певні причини в одних людей вона виявляється більше, в ін­ших — менш яскраво вираженою. В цьому можна переконатись, якщо спробувати визначити та встановити її наявність у себе, друзів і співробітників (табл. 5.1).

Зауважимо, що в деяких випадках ознаку «екстраверсія — ін­троверсія» можна сплутати з парою «комунікабельність — неко­мунікабельність». Для уникнення помилки необхідно пам'ятати, що бувають балакучі інтроверти і стримані екстраверти.

Допомагає те, що ознака «екстраверсія — інтроверсія» вияв­ляється практично в усьому.

Наприклад, інтерв'ю з яскравим екстравертом може звучати наступним чином: «Подобається працювати у великому колекти­ві. Завдяки спілкуванню з людьми завжди перебуваєш у курсі останніх новин і в гарній формі. Коли втомлений і хочеться від­почити, то йду до своїх знайомих в інші відділи. Подобається бу­вати на різноманітних офіційних зустрічах, ходити в інші органі­зації, іноді їздити у відрядження, відвідувати курси підвищення кваліфікації. Якби всього цього не було, то при напруженості ро­боти вже давно «згорів би».

Виражений інтроверт казатиме по-іншому: «Люди подоба­ються, але не відчуваю радості від поверхових знайомств і не ба­чу в них необхідності. Втомлююсь від різноманітних велелюдних прийомів. Дратує, коли доводиться знайомитись з великим чис­лом людей, чиї імена не можу навіть запам'ятати і з якими на­вряд чи коли зустрінусь».

Зрозуміло, що функції взаємодії із зовнішнім середовищем, в якому діє корпорація, легше і невимушеніше виконуватимуть ек­страверти. І навпаки, наведення внутрішнього порядку краще ви­ходить у інтровертів.

Але поділ на екстравертів та інтровертів, на зовнішні та внут­рішні функції — це лише один із фундаментальних аспектів фе­номену організації. Власне кажучи, організація — це складна соціотехнічна система, яка працює тим ефективніше, чим більше у неї ознак колективного організму. Наведемо найважливіші її ознаки.

1. Цілеспрямованість: організація існує для виконання пев­ної місії, необхідної для життєдіяльності надсистеми (міста, регі­ону, нації, людства).

2. Функціональність: в організації якісно виконуються осно­вні групи системних функцій (зокрема, відслідковування розвит­ку зовнішнього середовища, синхронізація внутрішніх ділових процесів, стратегічне управління, виробництво, реалізація това­рів/надання послуг).

3. Спеціалізація: елементи організації (підрозділи й окремі співробітники) виконують лише одну системну функцію, оскіль­ки системні функції є важко сумісними.

4. Компетентність: здатність кожного елемента якісно ви­конувати свою функцію визначається вродженими (потенційни­ми) здібностями і відповідною кваліфікацією (реалізованими зді­бностями).

5. Цілісність: стан кожного елемента організації впливає на всю організацію, а значить і на всі інші елементи системи («все впливає на все»).

Перераховані ознаки фактично є системними принципами. Отже, порушення будь-якого з них погіршує стан організації, навіть призводить до її повного розвалу. Правильне ж застосу­вання системних принципів до конкретних умов організації дозволяє створити її ідеальну модель — зразок, до якого треба прямувати, прагнути. Справжня ідеальна модель стає критері­єм правильного розвитку організації. Більше того, вона почи­нає начебто притягувати до себе, і перетворюється на реальний чинник організаційного вдосконалення. Завданням корпорати­вної філософії і корпоративної культури є створення такої мо­делі, відображення шляхів її досягнення, донесення її до кож­ного члена організації.

Численні дослідження показали, що успішні підприємства во­лодіють сукупністю чітко визначених уявлень про цінності та ке­руючі принципи. Це і є корпоративна культура, яка дозволяє співробітникам ефективно діяти в умовах ускладнення життя і постійної загрози хаосу. Але щоб вона була «живою» і справді рухала організацію до досконалості, її потрібно будувати на реа­льному фундаменті — фундаменті організаційних принципів.

У будь-якій орган ізації можна виділити дві протилежні гр упи функційі,

1) «екстравертні»: управління взаємодією організації з її зов­нішнім середовищем;

2) «інтровертні»: управління взаємодією елементів самої ор­ганізації.

Компетентне виконання цих функцій можливе лише спеціалі­зованими елементами системи, тобто підрозділами або співробіт­никами з відповідними здібностями і кваліфікацією. З викладено­го можна зробити такий практичний висновок: якщо у організації є елементи, які будь-яким чином намагаються поєднати непоєд-нуване, то для організації це доволі погано.

Так, якщо спеціаліст із добору персоналу одночасно виконує пошук, залучення, розміщення й адаптацію нових співробітників, то в більшості випадків якась із цих функцій виконуватиметься неякісно. Тому функції потрібно розподіляти правильно:

1. один працівник кадрової служби (екстраверт) знаходить за межами організації потрібних людей;

2. інший (інтроверт) — включає їх у внутрішній процес ДІЯ­ЛЬНОСТІ корпорації.

Зрозуміло, що взаємодія організації із зовнішнім світом — це комплекс найрізноманітніших операцій. Однак всі вони зводять­ся до виконання однієї з двох принципово відмінних функцій:

1) відслідковування розвитку зовнішнього середовища корпо­рації, наприклад, динаміки попиту на продукцію організації, дій і планів споріднених організацій, поточних і перспективних змін у законодавстві;

2) виробництво, реалізація товарів/надання послуг, вплив на зо­внішнє середовище, зокрема, рекламування діяльності організації, розширення її мережі, формування громадської думки тощо.

Ці дві функції мають діаметрально протилежну спрямова­ність: «прийняття впливів із зовнішнього світу» і «вплив на зов­нішній світ».

Тому їх поєднання в одному елементі призводить до розсію­вання зусиль і зниження якості робіт. Але справа не лише в різній спрямованості впливів. Глибший розгляд засвідчує, що компете­нтне виконання даних функцій вимагає від людини протилежних психічних якостей.

Фахівець (або спеціалізований підрозділ), що відслідковує зо­внішню ситуацію, зобов'язаний професійно відчувати зміни та приховані процеси (в народі кажуть — «спинним мозком»). На­приклад, на основі непрямої інформації передбачати зміни законо­давства та завчасно попереджати про це керівництво корпорації.

Здатність осягати сутність явищ, проникати в майбутнє, роби­ти вірні висновки на основі здогадки і осяяння в психології при­йнято називати інтуїцією. Тому такий фахівець має бути інтуїти­вним типом— «інтуїтом». При цьому він також повинен бути екстравертом, оскільки саме екстраверти схильні концентрувати увагу на подіях в зовнішньому світі. Власне кажучи, такий спеці­аліст постачає із зовнішнього середовища інформацію, на основі якої корпорація генерує програму своїх дій. Тому його і називає­мо Програматором і пам'ятаємо, що він має бути інтуїтивним екстравертом.

Цілком іншими якостями повинна володіти людина, яка від­повідає за виробництво і постачання у зовнішнє середовище кін­цевого продукту діяльності корпорації (продукції: товарів або послуг). У такому разі не повинно бути жодних неточностей, не­домовок та алегорій. Суспільству потрібні не невиразні ідеї, але конкретний ефект. Елемент організації, який забезпечує вико­нання цієї системної функції, і називається Ефектором, а здат­ність до чітких, оперативних і конкретних дій називається «сен­сорикою». Тому Ефектор — це сенсорний екстраверт. Його ще називають «робочим органом» організації через властиву йому енергійність, завзятість та рішучість.

Елемент організації, що відповідає за відслідковування ситуа­ції у зовнішньому світі, називається Програматорами має бути інтуїтивним екстравертом. Елемент організації, що відповідає за створення кінцевого ефекту її діяльності, називається Ефе к-торпм і-має бути сенсорним екстравертом.

Зауважимо, що людина не може бути одночасно і сенсориком, і інтуїтом, — як не можна одночасно бути і чоловіком, і жінкою. Це головна причина несумісності в одному елементі функцій Програматора й Ефектора.

Сенсорні типи сприймають навколишній світ в основному че­рез власні фізичні відчуття. Світ для них — це звуки, барви, за­пахи, естетичні і чуттєві насолоди. Вони добре відчувають власне тіло і його потреби. Можна сказати, що сенсорики дійсно сприй­мають світ «тут і зараз», вміють жити сьогоднішнім днем.

У інтуїтивних типів відчуття менш виражені, вони ніби віді­рвані від фізичного світу. Проте вони краще відчувають час, до­повнюють сенсориків щодо нових перспектив і можливостей, їм легше проникнути у сутність речей і явищ.

Сенсорні типи більш впевнені у своїх бажаннях і рідше сумні­ваються.

У інтуїтивних типів сумніви з'являються значно частіше, оскіль­ки вони краще бачать глибинну складність і заплутаність життя.

Очі сенсориків помічають в деталях все, що відбувається.

Очі інтуїтів нерідко дивляться крізь об'єкт, концентруючись на чомусь далекому, прихованому від поверхового погляду.

Під час ходи інтуїт готовий кожному поступитися дорогою, навіть не розмірковуючи про це. Певна відірваність від сьогочас­них турбот — такий його звичний стан.

Сенсорик іде чітко, впевнено, постійно контролюючи ситуа­цію і власне тіло.

Крім того, інтуїти більш схильні до теорії, а сенсорики — до практики.

При визначенні ознаки «інтуїція — сенсорика» корисно поди­витись на фотографію людини. У інтуїтивних типів очі дещо розфокусовані, вони дивляться вдалину, крізь вас. А от сенсори­ки дивляться не кудись, а конкретно в об'єктив фотоапарата.

Так само при розмові: сенсорик дивиться у ваші очі, а інту­їт — у вашу душу.

За допомогою наведеної нижче таблиці можна спробувати розпізнати ознаки сенсорики або інтуїції у себе, колег і знайомих (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Хто Ви: сенсорик чи інтуїт?
Якщо Ви СЕНСОРИК, то:	Якщо Ви ІНТУЇ'Т, то:
Любите мати справу з фактами і ци­фрами, а не ідеями чи теоріями	Не любите витрачати час на уточ­нення деталей, коли є красива кон­цепція
Любите читати тексти з початку до кінця, не перескакуючи в пошуках цікавих місць	Цілком спокійно можете читати кни­гу зразу в кількох місцях, із кінця до початку і т.п.
Для розуміння ситуації намагаєтесь зібрати всю необхідну інформацію	Достатньо кількох фактів чи навіть натяків, щоб зрозуміти сутність справи
Сприймаєте світ «тут і зараз», вмієте жити сьогоднішнім днем	Надаєте більше значення майбутнім перспективам і можливостям
На запитання любите давати конкре­тні відповіді	Намагаєтесь узагальнювати, щоб відповідь охоплювала якомога шир­ше коло можливих ситуацій
Обережно ставитесь до непевних жартів, при найменших сумнівах на­магаєтесь їх пояснити	Любите парадокси і каламбури, лю­бите делікатно піджартовувати над своїми знайомими
Сприймаєте світ через відчуття: зву­ки, кольори, запахи, естетичну і чут­тєву насолоду	Відчуваєте невидимі, приховані про­цеси, які насправді рухають життям

Інтуїти та сенсорики бачать світ із принципово різних точок зору і часто недооцінюють один одного.

Інтерв'ю з класичним інтуїтивним екстравертом може мати наступний вигляд: «Генератор ідей. Немає більш захоплюючого заняття, як дослідити ситуацію і знайти оригінальний спосіб змі­нити положення на краще. Проблема у тому, що майже ніхто в організації не бажає дивитися вперед. У розмові з керівником щодо певної грандіозної ідеї його цікавить лише: «Скільки це бу­де коштувати? Хто буде виконувати роботу, доки ви займатиме­тесь своїми проектами майбутнього?».

Сенсорний екстраверт відповідатиме інакше: «Можливо, ін­туїтивний екстраверт — більш творча особистість, але немає впе­вненості, чи щось вийде з цих грандіозних ідей. Не те, що вони цілком нереальні, але виглядають надто туманно. Готуючи свій проект для керівництва, найперше слід зробити ретельний попе­редній аналіз витрат і доходів. Проте, інших така робота явно не цікавить».

Те, що перший і другий не розуміють одне одного — не їхня провина. Зазвичай люди схильні оцінювати інших через призму власних якостей і життєвих цінностей. Але керівник зобов'я­заний чітко усвідомлювати, що кожна людина схильна компетен­тно виконувати лише одну системну функцію.

Організовувати таких людей необхідно так, щоб вони робили те, що їх цікавить, допомагати їм набувати відповідної кваліфіка­ції. В результаті буде отримано натхненних, компетентних пра­цівників. Але якщо поміняти їх місцями і нав'язати кожному ви­конання невластивої функції — в організації появляться ще двоє нещасних і некомпетентних співробітників. І жодні матеріальні стимули, накази, санкції, навчання, тренінги суттєво не покра­щать ситуацію.

Для того, щоб керівник міг правильно провести розстановку кадрів, зорганізувати до ефективної роботи персонал, йому по­трібні спеціальні знання. А щоб всі колеги вірно оцінили один одного, їм потрібна корпоративна культура. Культура, яка ство­рює в розумах людей точні і яскраві образи, що дозволяють пра­цівникам реально відчувати себе частиною єдиної корпорації. Справжня корпорація — це колективне тіло, організм, а де орга­нізм, там і функціональна спеціалізація його елементів («орга­нів»). З позицій організму, кожен із його органів є однаково цін­ним за умов досконалого виконання ним своєї функції.

Дата добавления: 2015-05-22