Теоретичні основи психології управління. Джерела радянської управлінської культури

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Джерела радянської управлінської культури

Виклад суперечливих рис радянської управлінської куль­тури змушує задуматися над причинами такої її своєрідності. Найбільш продуктивним може виявитися пошук відповідей, що спирається на аналіз російського менталітету з властивими йому християнською смиренністю і довготерпінням, громадським ха­рактером життєдіяльності, месіанським ставленням до народів, що оточували й населяли Росію, постійною готовністю дати відсіч як підступам ворогів, так і примхам природи. От чому, на думку І. А. Оганесяна, у східних слов'ян переважає ментальність підданого великої імперії, який відчуває залежність від вказівок усієї вищої ієрархії і змушений їх виконувати чи обходити і при цьому завжди сподіватися на одержувані зверху блага та на зрів­нялівку в їх розподілі.

Поняття «менталітет», як правило, розглядається в декількох аспектах. Менталітет (від фр. тепіаііїе - мислення, дух, образ, дія) — сукупність базових і досить стабільних психологічних орієнтирів, життєвих установок, моделей поведінки, традицій, звичок і навичок, успадкованих від минулих поколінь і властивих даній соціальній групі та певній культурній традиції. Відповідно до поглядів інших, менталітет - це певний стереотип сприйняття й оцінки дійсності, індивідуальна картина навколишнього світу та поведінковий саморегулятор. Так, на думку М. Князевої, менталітет — це світосприймання, світовідчування, спосіб сприйняття світу. Те, над чим ми плачемо, чого соромимося, чим пишаємося, і є наша ментальність.

Менталітет як соціально-психологічне явище найчастіше охоплює такі ознаки:

• включає не до кінця усвідомлені й нечітко сформульовані ідеї
і принципи;

йому притаманна лише певна мінливість без порушення сут-нісних основ;

• він не детермінований (в усякому разі, не цілком) соціальним
ладом і виробничими відносинами;

• він обумовлює відродження на принципово новому соціально­
му ґрунті старих стереотипів поведінки й легко їх закріплює;

• він важко піддається впливу ідеологічних засобів (вони здатні
лише активізувати певні аспекти, але більшою мірою виявля­
ють і висвітлюють їх, аніж створюють).

Для української (а потім і радянської) управлінської культури східнослов'янський менталітет виявився благодатним ґрунтом, що став основою дивної своєрідності й живучості цієї культури. Фор­мування цього типу менталітету відбувалося під впливом особли­вих соціально-економічних і природних умов.

Українці та росіяни починали свою історію, за словами істори­ка С. М. Соловйова, «на незайманому ґрунті, на якому історія, циві­лізація іншого народу не залишила ніяких слідів». Крім того, пере­бування «на краю» Європи не дало можливості «далеким» впливам інтенсивно та серйозно впливати на східнослов'янські народи.

На формування їхнього менталітету значною мірою впли­нули величезні масштаби території країни, що стало причиною соціально-психологічної віддаленості периферії від центру («до Бога високо, до царя далеко»). Це часто призводило до вимушеної «вольниці» дій, що межувала із самоуправством та беззаконням. Важливу роль відіграла також різноманітність національних куль­тур і народів України (останнє, до речі, зумовило повагу та терпи­мість до інших культур і народів). Моральним стрижнем традицій­ної української ментальності були православні цінності.

Природа — насамперед ліс, степ і річка — як основні стихії, за словами історика В. О. Ключевського, «взяли живу та своєрідну

участь у творенні життя й понять українця». Саме стихія природи розвинула в українцях «спритність за дрібних ускладнень і небез­пек, звичку до терплячої боротьби з негодою і нестатками».

Українська ментальність формувалася в умовах тісного спіл­кування з азіатськими народами, що вже само по собі було феноме­нальним явищем. Серйозний вплив справило також більш як двох­сотлітнє монголо-татарське ярмо: звідси — постійне прагнення до розширення зони мешкання, волелюбність, зухвала відчайдушність. У чому ж своєрідність східноєвропейського менталітету, що зробила його несхожим на всі інші? Серед визначальних особли­востей слід назвати такі: суперечливість, схильність до крайнощів та вагання. У нашому менталітеті вони зрослися дуже міцно і є найбільш відмітними рисами нашого характеру — з того часу, як людина починає усвідомлювати себе. Цікаво, що російську душу М. Бердяєв характеризує такими епітетами: «безмежність, без­формність, широта, спрямована в нескінченність».

Українці за своєю природою — максималісти. Вони звикли впадати з одних крайнощів в інші. Історія України дає чимало тому прикладів — навіть протягом XX ст.: релігійність, що доходила до фанатизму, й атеїстична вакханалія; особливе шанування держа­ви, благоговіння перед владою й анархічні бунти, безглузді погро­ми, обов'язкове повалення вчорашніх кумирів. Народ у постійному пошуку «золотої середини» — так характеризують українців зару­біжні аналітики:

• життєздатність і рухливість, перманентний рух плоті та блу­кання духу. Український народ — це народ що рухається, на-род-подорожній. Історично на його території ніколи не припи­нялося розселення. Мало не кожне нове покоління переходило на нові землі. Як відзначає М. Князєва, якщо західні народи жили там, де народилися, і змушені були освоювати свій клаптик землі, що породжувало стійкість, обґрунтованість, то українець — людина, яка завжди була готова взяти торбинку та піти кудись удалечінь. Не випадково один із провідних гли­бинних символів української культури — Чумацький Шлях.

Дата добавления: 2015-05-22