Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ І. Взаємовідносини режисера з актором




ВСТУП

 

Кажучи про основні принципи театру, ми встановили, що для режисера основним матеріалом в його мистецтві є творчість актора.

З цього виходить, що якщо актори не творять, не мислять і не відчувають — якщо вони пасивні, творчо інертні, — режисерові робити, йому нема з чого створювати спектакль: у нього немає в руках потрібного матеріалу. Тому перший обов'язок режисера, як ми вже сказали, полягає в тому, аби викликати в акторові творчий процес, розбудити його органічну природу для сьогодення, повноцінної, самостійної творчості. Коли ж цей процес виникне, то народиться і другий обов'язок режисера — безперервно підтримувати цей процес, не давати йому згаснути і направляти його до певної мети відповідно до загального ідейно-художнього задуму спектаклю.

Оскільки режисерові доводиться мати справу не одним актором, а цілим колективом, то звідси виникає і третій його обов'язок — безперервно погоджувати між собою результат творчості всіх акторів так, щоб створити врешті-решт ідейно-художню єдність спектаклю — гармонійно цілісний витвір театрального мистецтва.

Всі ці завдання режисер здійснює в процесі виконання своєї головної функції: творчій організації сценічної дії. У основі дії завжди — той або інший конфлікт. Конфлікт викликає боротьбу, взаємодію між персонажами п'єси (недаремно вони називаються дійовими особами). Організувати і виявити конфлікти через взаємодію акторів, що знаходяться на сцені, покликаний режисер. Він творчий організатор сценічної дії.

Але здійснити цю функцію переконливо — так, щоб актори діяли на сцені правдиво, органічно і глядач вірив би в достовірність їх дій, — неможливо за допомогою насильства, методом наказу, командування. Режисер повинен уміти захоплювати актора своїми завданнями, надихати його на їх виконання, будоражити його уяву, будити його артистичну фантазію, непомітно заманювати його на правильну дорогу дійсної творчості.

Основне ж завдання всякої дійсної творчості в реалістичному мистецтві — це розкриття суті зображувальних явищ життя, виявлення прихованих пружин цих явищ, їх внутрішніх закономірностей. Тому глибоке знання життя є основою всякої художньої творчості.

Без знання життя творити не можна. Це в рівній мірі відноситься і до режисера і до актора. Для того, щоб обидва вони могли по-справжньому творити, необхідно, аби кожен з них глибоко знав і розумів ту дійсність, ті явища життя, які належить відображувати на сцені. Якщо один з них знає це життя і тому має можливість творчо відтворити його на сцені, а іншій цього життя зовсім не знає, творча взаємодія між режисером і актором стає неможливою.

Дійсно, припустимо, режисер володіє відомим запасом знань, життєвих спостережень, думок і думок про те життя, яке потрібно відображувати на сцені. У актора ж жодного багажу в цьому відношенні немає. Що вийде? Режисер зможе творити, актор же буде вимушений механічно підкорятися волі режисера. Відбуватиметься однобічна дія режисера на актора, творча ж взаємодія не відбудеться.

Тепер уявимо собі, що, навпаки, актор добре знає життя, а режисер знає його погано, — що станеться в цьому випадку? Актор дістане можливість творити і своєю творчістю впливатиме на режисера, зворотної ж дії з боку режисера він отримати не зможе. Вказівки режисера неминуче виявляться малозмістовними, непереконливими для актора. Режисер втратить свою керівну роль і безпорадно плентатиметься в хвості творчої роботи акторського колективу. Робота протікатиме стихійно, неорганізовано, почнетьсятворчий різнобій, і спектакль не набуде тієї ідейно-художньої єдності, тієї внутрішньої і зовнішньої гармонії, яка є законом всіх мистецтв.

Таким чином, обидва варіанти — і той, коли режисер деспотично пригнічує творчу особистість актора, і той, коли він унаслідок незнання життя втрачає свою керівну роль, — однаковою мірою негативно позначаються на загальнійроботі — на спектаклі.

Зовсім інша справа, якщо режисер і актор обидва добре знають і розуміють ті явища життя, які автор п'єси зробив предметом творчого відображення. Тоді між ними створюються правильні творчі взаємини, виникає взаємодія або співтворчість.


 

Допустимо, режисер дає акторові яку-небудь вказівку відносно того або іншого моменту ролі — якого-небудь жесту, фрази, інтонації. Актор, сприйнявши вказівку, осмислює його, внутрішньо переварює на основі свого власного знання життю. Якщо актор дійсно знає життя, вказівка режисера неодмінно викличе в нім цілий ряд асоціацій, пов'язаних з тим, що він сам спостерігав в дійсному житті, з тим, що він пізнав з книг, з розповідей інших людей і тому подібне В результаті режисерська вказівка і власні пізнання актора, взаємодіючи і взаємопроникаючи, утворюють як би деякий сплав або синтез. Виконання завдання режисера з'явиться в цьому випадку продуктом цього синтезу. Актор не механічно відтворить те, чого зажадав від нього режисер, а творчо. Виконуючи завдання режисера, він одночасно виявить і самого себе, свою власну творчу особу. Режисер, віддавши акторові свою думку, отримає її назад (у формі сценічної фарби, тобто певного руху, жесту, інтонації) з деяким плюсом — так би мовити, з відсотками. Його думка виявиться збагаченому за рахунок того знання життю, яким володіє сам актор.

Так актор, творчо виконуючи режисерську вказівку, впливає своєю творчістю на режисера. Даючи наступне своє завдання, режисер неминуче відштовхуватиметься від того, що він отримав від актора при виконанні попередньої вказівки. Тому нове завдання неминуче буде іншим, чим якби актор попередню вказівку виконав механічно, тобто в кращому разі, повернув би режисерові лише те, що отримав від нього, без жодного творчого. Наступну режисерську вказівку актор-творець виконає знову-таки на основі свого знання життя і таким чином знову надасть творчу дію на режисера. Отже, всяке завдання режисера визначатиметься тим, як виконане попереднє. Так, і лише так, здійснюється творча взаємодія між режисером і актором. І лише при такій взаємодії матеріалом режисерського мистецтва стає творчість актора.

Як відомо, роль режисера в театральному мистецтві за останній час надзвичайно виросла. Це безперечно позитивне явище. Проте воно легко перетворюється на свою протилежність, якщо актор поступається режисерові своїми невід'ємними творчими правами. В цьому випадку страждає не лише сам актор, але і режисер, страждає театр в цілому. Для театру згубно, коли актор важким вантажем повисає на шиї режисера, а режисер, замість того аби бути, як цього вимагав Станіславський, творчим акушером актора або його повитухою, перетворюється на няньку або поводиря. Яким в цьому випадку жалюгідним і безпорадним виглядає актор! Ось режисер роз'яснив акторові певне місце ролі; не задовольняючись цим, він пішов на сцену і показав акторові, що і як потрібно робити, показав мізансцену, інтонації, рухи. Ми бачимо, що актор сумлінно виконує вказівки режисера, старанно відтворює показане, — він діє упевнено і спокійно. Але він дійшов до тієї репліки, на якій закінчилися режисерські роз'яснення і режисерський показ. І що ж? Актор зупиняється, безпорадно опускає руки і розгублено запитує: а як далі? Він стає схожий на заводну іграшку, в якої кінчився завод. Він нагадує людину, яка не уміє плавати і в якого у воді відняли пробковий пояс. Смішне і жалюгідне видовище!

Справа режисера — не допускати такого стану речей. Для цього він повинен добиватися від актора не механічного виконання режисерських завдань, а справжньої творчості; всіма доступними йому способами він зобов'язаний будити творчу волю і ініціативу актора, виховувати в акторові постійне жадання пізнання, спостережливість, прагнення до творчої самостійності.

Справжній режисер є для актора не лише вчителем театру, але і вчителем життя. Він мислитель і суспільно-політичний діяч. Він виразник, натхненник і вихователь того колективу, з яким працює.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 813; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.