Види уяви

Для педагога.

Значення уяви.

1. Дає можливість передбачити кінцевий і проміжний результат діяльності, спланувати діяльність.

2. Забезпечує прогрес в науці, техніці, мистецтві.

3. Є необхідною умовою навчальної діяльності учнів.

4. Розширює межі безпосереднього сприймання.

5. Сприяє передбаченню майбутнього.

6. Повертає цілісність підзабутому минулому.

1. Вчитель проектує педагогічну діяльність з допомогою уяви.

2. Вчитель проектує (прогнозує) особистість учня і підбирає відповідні методи взаємодії.

3. Уява сприяє розвитку творчості.

Види уяви:

1. За характером мети

мимовільна довільна

2. За характером діяльності

відтворююча (репродуктивна) творча

3. За ступенем активності

активна пасивна

4. За змістом діяльності

Художня наукова технічна педагогічна і т.д.

В уяві виявляються всі види і рівні спрямованості особистості; вони породжують і різні рівні уяви. Різниця цих рівнів визначається, перш за все, тим, наскільки свідомо і активно ставлення людини до цього процесу.

Людина може викликати пасивну уяву навмисно: такого роду образи, не пов'язані з волею, спрямованої на втілення їх у життя, називаються мріями. Якщо у процесах уяви у людини переважають мрії, то це дефект розвитку особистості, він свідчить про її пасивності.
Активна уява включає в себе артистичне, творче, критичне, відтворює і антиципірующу. Близько до цих видів уяви знаходиться емпатія - здатність розуміти іншу людину, перейматися його думками і почуттями, співчувати, радіти, співпереживати. Відтворює уяву - один з видів активного уяви, при якому відбувається створення нових образів, уявлень в людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляцією у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних зображень, знаків і т.д.
Творча уява - це такий вид уяви, в ході якого людина самостійно створює нові образи та ідеї. Творча уява є необхідним компонентом і основою всіх видів творчої діяльності людини.

Відтворює уяву - один з видів активного уяви, при якому відбувається створення нових образів, уявлень в людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляцією у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних зображень, знаків і т.д. Багато школярів мають манеру пропускати або побіжно переглядати в книгах опис природи, характеристику інтер'єру чи міського пейзажу, словесний портрет персонажа. Головним чином відтворює уяву - це процес, в ході якого відбувається рекомбінація, реконструкція колишніх сприйнять в новій їх комбінації.
Дисоціація -негативна і підготовча операція, в ході якої раздробляється чуттєво даний досвід. У результаті такої попередньої обробки досвіду елементи його здатні входити в нове поєднання. Без попередньої дисоціації творчу уяву немислимо. Дисоціація - перший етап творчої уяви, етап підготовки матеріалу. Неможливість дисоціації - суттєва перешкода для творчої уяви. Асоціація - створення цілісного образу з елементів окремих одиниць образів. Асоціація дає початок новим сполученням, нових образів. Крім того, існують і інші інтелектуальні операції, наприклад, здатність мислити по аналогії з приватним і чисто падковим схожістю.
35. Засоби створення образiв уяви.

Виникнення образів уяви - це результат діяльності мозку людини, а саме кори великих півкуль.
Уява є функцією кори великих півкуль.

У структурі уяви поєднуються постійні та змінні складові, що може відбуватися з різноманітних причин і набувати різноманітних форм: суб'єктивне, об'єктивно-наукове та інше об'єднання образів. Завершує роботу уяви комбінування, зведення в систему образів, побудо­ва складної картини. На цьому діяльність творчої уяви не завершується, її образи втіляться в реальність, викристалізуються в зовнішніх образах (картина, музи­ка, скульптура, роман тощо). Ці реальні продукти є результатом внутрішніх конструювальних процесів створення продукту.

Синтез уявлень у процесах уяви здійснюється таки­ми способами:

- аглютинація (лат. - склеювання) - об'єднання у створюваному образі властивостей та еле­ментів образів інших предметів (казкові образи русал­ки - напівжінки-напівриби; тролейбус - поєднання ознак трамвая та автомобіля тощо).

- гіперболізація (грец. - перебільшення) - збільшення або зменшення в образі реального об'єкта або його частин. У фольклорі такими постають образи богатирів, дракона із сімома головами, багаторуких богинь в індійській міфології, Гулівера, ліліпутів.

- загострення - уявне наголошення на властиво­стях реального об'єкта, унаслідок чого його образ набу­ває особливої виразності. Широко застосовують цей спосіб творення в літературній творчості, де одні харак­теристики персонажа витісняють інші і простежуються в усіх можливих ситуаціях. Так створюють шаржі й карикатури.

- аналогія (грец. - відповідність, подіб­ність) - побудова образу, подібного на реальний об'єкт, у якому проектується принципово нова модель явища чи факту. Воло­діння нею - одна з найважливіших складових здатно­сті до конструювання, інженерної справи та винахід­ництва;

- схематизація (грец. - зовнішній вид, форма) - згладжування відмінностей між порівнюва­ними об'єктами. Завдяки їй вдається позбутися зайвих і другорядних деталей, що перешкоджають створенню нового образу.

- типізація (грец. - відбиток, форма, зразок) - уявне виокремлення суттєвого в однорідних явищах і вті­лення його в новому образі, який завдяки цьому поєднує ознаки різних об'єктів. Поширений такий прийом у різ­них видах творчості, вимагає тривалої творчої роботи;

- наголошування (акцентування). Полягає в нав­мисному підсиленні певних ознак об'єкта, які стають домінувальними на тлі інших. Малюючи дружній шарж або карикатуру, художник відшукує в характері чи зовнішності людини неповторне, притаманне тільки їй.

Процес уяви містить і механізм оцінювання, що виконує протилежні функції:

Знецінювання розширює поле пошуку, забезпечує формування нових образів на осно­ві заперечення створеного раніше.

Переоцінювання наділяє нові варіанти винятковими властивостями. Обидві функції регулюють процес створення нового образу.

Отже, створюючи майбутнє, уява виконує пізна­вальну, інструментальну, регулятивну функції, забез­печує втілення образу в дійсність.

36. Поняття про емоцi i почуття,ї х особливостi.
Емоції – це психічний процес реакції людини і тварин на дії внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражену суб’єктивну забарвленість.

Почуття – відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб.

Вони пов’язані із задоволенням чи незадоволенням біологічно значимих потреб. Мають зовнішнє вираження: рухи, міміка, жести.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам.
Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: "радість - горе ", "любов- ненависть", "симпатія - антипатія", "задоволення - незадоволення". Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.
Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Охоплюючи всі різновиди переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, - емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.
Природа емоцій і почуттів органічно пов‘язана з потребами. Характер їх переживання зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.
Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин - гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей.

37. Види вищих почуттiв.
В ищі почуття. Вони являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.

Захоплення - менша сила та тривалість почуття.

Пристрасть - більша сила та тривалість почуття

Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на оточуючих.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, людей, самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття - це почуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійне поєднання предметів, цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, які глибоко переживаються та є натхненням для душі, що в свою чергу надихає людей на створення творів мистецтва.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, впевненості або сумніві.

Рівні розвитку інтелектуальних почуттів: цікавість, допитливість, цілеспрямованість, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності та умов життя особистості.

Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності

Людина реагує на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, задоволенні діяльністю, у творчому підході, в радості від успіхів або незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями.

38. Форми переживання почуттiв.

.

Особливе місце серед причин, що зумовлюють той чи інший настрій, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, спричинює пасивність, страх, розлад психічної діяльності

Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху особистості. Рівень поступливості людини впливам настроїв має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не підпадають під вплив настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є певні підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі особи швидко піддаються настроям, часто потребують підтримки колективу. Зміна настрою є абсолютно нормальним явищем, яке однак, не повинно бути надто частим.

У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, виявляються неадекватні емоції, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, уваги, сприймання, пам'яті та мислення. Лише чітко засвоєні вміння та навички в стані стресу можуть залишатися сталими.

Дистрес спричинюється довготривалим переживанням стресового стану внаслідок постійної дії проблемного або небезпечного фактора; збереженням психофізіологічного напруження навіть після усунення загрози; надмірно сильною психофізіологічною напругою, що не відповідає ступеню загрози.

Переживання дистресу має негативні наслідки для людини, оскільки послаблює, морально травмує її.

Фрустрація (від лат. - брехня, розлад, руйнування планів) - психічний стан людини, що викликається об'єктивно нездоланними (або такими, що суб'єктивно переживаються) труднощами на шляху до досягнення мети; переживання неуспіху.

Фрустрація виникає внаслідок конфліктів особистості з оточуючими, особливо в колективі, в якому людина не має підтримки, співчуття. Вона часто виникає в людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Слід відмітити, що істотні відмінності в прояві емоцій та почуттів в значній мірі обумовлюють неповторність конкретної людини, тобто визначають її індивідуальність.

Різновиди фрустрації: агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, для яких характерними є сум, невпевненість, безсилля, відча

39. Поняття про волю, її значення в життi людини.

Так, воля проявляється не лише в умінні досягати мети, а й в умінні утриматися від чогось.

Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Конкретною одиницею волі є вольове зусилля.

Вольове зусилля - це стан психічної та фізичної мобілізації людини, спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди

Поняття волі в психології звичайно визначається такими шляхами:

• через вольові якості особистості: ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо.

• через довільну регуляцію поведінки, психічних процесів.

• через вольові дії. Визначаються такі ознаки вольових дій: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби. Жодна з наведених ознак сама по собі не є достатньою для визначення змісту волі, але разом вони відрізняють вольову дію у її специфіці.

Функції волі:

1. Спонукальна – побуджує активність людини, допомагає долати труднощі.

2. Гальмівна – утримання від небажаних дій, контроль своєї поведінки.

Значення волі.

1. Допомагає формувати особистість людини, є основою самовиховання.
2. Допомагає планувати і доводити до кінця діяльність.
3. Допомагає долати перешкоди і протистояти труднощам.

40. Структура вольової дії.
Вольові дії -довільні дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і зв’язані з подоланням перешкод. Вольові дії можуть бути простими і складними.

Здійснюючи прості вольові дії, людина без вагань наближається до поставленої мети, їй зрозуміло, що і яким чином вона досягатиме.

Складні вольові дії потребують значного напруження сил, терплячості, наполегливості й здійснються в певній послідовності. В даній структурі вольової дії можна виокремити два етапи:

1) підготовчий (етап дії подумки, обміркування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби досягнення мети і приймається рішення)

2) виконавчий етап (виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії).

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки її влади над собою. Залежно від впливу і наслідків розрізняють:

1. Позитивні -цілеспрямованість -уміння формулювати особистісно значимі цілі й утримувати їх.

Наполегливість - здатність тривалий час системно йти до поставленої мети.

Принциповість - спроможність дотримуватися прийнятого рішення.

Об'єднуючись, ці риси виявляються у силі волі особистості

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти через порушення співвідношення між корою великих півкуль і підкоркою

Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку

Організованість - вміння планувати і впорядковувати свої дії.

Сміливість - здатність діяти, не зважаючи на загрозливі обставини (небезпека для життя, здоров'я, престижу).

Пунктуальність - дотримання свого слова і вчасне виконання певної дії.

Витримка -вміння гальмувати небажані прояви активності.

Дисциплінованість - можливість впорядковувати свою поведінку відповідно до суспільних вимог.

Самостійність - спроможність приймати рішення та виконувати його, покладаючись на самого себе.

Відповідальність - здатність дотримуватися певних норм і відповідати за наслідки своїх дій.

2.Негативні -впертість, лінощі, боягузтво, недисциплінованість, імпульсивність, навіюваність тощо. Дані негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

41.Поняття про темперамент, його фiзiологiчнi основи.
Темперамент – латинське слово – співвідношення – це сукупність індивідуальних особливостей особистості, що характеризують динамічну і емоційну сторону її діяльності і поведінки і залишаються майже незмінними в процесі життя. Особливістю темпераменту є те, що він виявляється у людини в різній обстановці: як людина говорить, і спілкується з людьми, як засмучується або радіє, як він працює і відпочиває, як ходить і як реагує на події.

Сила нервових процесів характеризується, витривалістю нервової системи і означає здатність її переносити дуже сильне збудження або гальмування.

Слабкість нервових процесів – нездатність нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження або гальмування.

Рухливість нервових процесів – це здатність їх швидко змінювати один одного, швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування.

Врівноваженість нервових процесів – співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці процеси взаємно врівноважуються, а у інших переважає один з процесів.

Тип нервової системи (сильний або слабкий) – це природжена її властивість, яка тільки в незначному ступені може змінюватися під впливом умов життя і діяльності.

Кожному типу нервової системи відповідає тип темпераменту.

У чистому вигляді вищеназвані темпераменти зустрічаються рідко. Зазвичай у людини переважають риси якого-небудь одного темпераменту, але при цьому можуть спостерігатися і окремі риси, властиві іншому темпераменту.

Центральне завдання теорії темпераменту полягає в знаходженні системи показників, інваріантних різноманіттю життєвих ситуацій і етапів життєвого шляху людини і здатних охарактеризувати його психічний вигляд.

Дата добавления: 2015-05-22