Політика окупаційних військ на українських землях 2 страница

боку сусідніх народів кристалізувалася національна свідомість українського суспільства. Засвідчена численними зверненнями до світової громадськості й урядів іноземних держав, бороть­ба українців за самовизначення мала як противників, так і співчуваючих. Зусиллями кількох поколінь борців у XIX -на початку XX ст. «українське питання» перетворилося на актуальну проблему міжнародного життя, а український на­род - з об'єкта на суб'єкт міжнародного права.

2. Назрівання кризи

Війна надзвичайно загострила кризові явища в суспільстві. Половина працездатного населення України змушена була одягнути військові шинелі. Багато з них не повернулися додому або ж дістали поранення, що зробили їх інвалідами.

Події 1914-1917 pp. особливо негативно позначилися на аграрному секторі економіки. Внаслідок воєнних мобілізацій у селянських господарствах України залишилося менш як 39 % працездатних чоловіків. У 1916 р. посівні площі в країні зменшилися на 1,9 млн. десятин, порівняно з 1913 p., а вало­вий збір сільськогосподарської продукції - на 200 млн. пудів.

Продовжувалося соціальне розшарування села. Малозе­мелля та безземелля стали причиною інтенсивної міграції сільського населення в міста, їх пролетаризації та люмпені­зації. Селянство потерпало під тягарем державних податків, що збільшилися вдвоє, земських і мирських поборів, шляхо­вої, гужової та інших повинностей.

Воєнні умови ускладнили становище пролетарських верств українських міст. Мілітаризація промисловості супроводжу­валась обмеженням дії робітничого законодавства, введенням обов'язкових понаднормових робіт, ліквідацією обмежень на жіночу й дитячу працю.

Факт: за період з жовтня 1915 р. до вересня 1916 р. в Україні сталося 225 страйків, що охопили 210 тис. робітників. У робітничому русі популярними були соціально-економічні та політичні гасла, висунуті партіями соціалістичного на­прямку. Зростав селянський рух: усього протягом серпня

1914 - грудня 1916 pp. в Україні відбулося більш як 160

виступів селян і батраків.

Ширилися заворушення в армії й на флоті. Відмова про­довжувати війну, братання на фронті, невиконання наказів командування стали звичайними явищами у російських військах. Активну антивоєнну позицію зайняло українське студентство. Акції громадянської непокори, в яких брали участь представники інтелігенції та студенти, відбулися у най­більших містах України.

Сказане вище підводить до розуміння того, яким чином загальноросійські кризові явища в усіх сферах життя підштов­хнули розвиток українського визвольного руху в 1917 р.

Аналізуючи політичну ситуацію, М.Грушевський таким чином сформулював своє бачення передумов української ре­волюції:

«1. період між двома революціями і Перша світова війна зна-менувалися не згасанням українського руху, а його піднесенням;

2. посилення антиукраїнських заходів царизму в роки війни спричинило до поширення, зокрема в західноукраїнських землях, стійких антиросійських настроїв;

3. занепокоєння української громадськості з приводу підтрим­ки Австро-Угорщиною польських змагань до відновлення їх власної держави, яка восени 1916 р. стала реальністю, сприяло активі­зації українських політичних сил у боротьбі за національну неза­лежність».

(О.Реєнт. У робітнях історичної науки).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Хто ці історичні постаті: К.Левицький, Є.Петрушевич?

2. Де й коли було створено ЗУНР?

3. Назвіть дату Брусиловського прориву.

Середній рівень:

4. Яка подія отримала назву «європейського скандалу»?

5. Розкажіть про режим «другої окупації».

Достатній рівень:

6. Проаналізуйте діяльність СВУ.

7. Схарактеризуйте програмні завдання ЗУНР.

8. Доберіть факти, які свідчать про назрівання кризових явищ у суспільстві в роки Першої світової війни.

Високий рівень:

9. Поясніть, чи існує зв'язок між проголошенням відновлення
Польської держави і політикою Центральних держав щодо ство­
рення буферних країн (територій). Відповідь обґрунтуйте. Вис-
ловіть своє бачення цієї проблеми.

■

Документи. Факти. Коментарі

«Ми, українці поступовці, стоїмо на основі автономного уст­рою тих держав, з якими нас поєднала була історична доля; дер­жаву ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів, ні гноблених. Отже, боролись ми і боротимемось за демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу, за добрі способи йому само­стійно розвиватися і поступатись економічно, а єдиним простим шляхом до цього вважаємо націоналізування всіх форм приватного і громадського життя: школи, суду, церкви, адміністративних і громадських установ, органів самоврядування і таке інше».

(Із декларації «Наша позиція» Ради ТУП, грудень 1916 p.).

Запитання

1. Що ви можете розповісти про час написання документу?

2. Як ви вважаєте, чому автором такого документу стали посту­повці?

3. Яку мету переслідували поступовці розробляючи цей документ?

4. Спробуйте сформулювати головне положення Декларації.

о. Які аргументи ви можете навести, щоб ствердити або спростува­ти наступне: поступовці були прибічниками:

- національно-територіальної автономії України;

- культурно-національної автономії

- незалежності України

6. Висловіть свою оцінку цього історичного документа.

Тематичне оцінювання Початковий рівень:

1. Хто ці історичні постаті: Г.Коссак, А. Шептицький? Що вам відомо про їх життя й діяльність?

2. Вкажіть країни, найбільш зацікавлені у розв'язанні «українсь­кого питання».

3. Позначте події у хронологічній послідовності:

битва біля г. Маківка, Брусиловський прорив, Галицька битва.

Середній рівень:

4. Дайте відповідь: якими були плани воюючих держав щодо Ук-

раїни в Першій світовій війні?

5. О.Бобринський - хто він? З якими подіями часів Першої світо­вої війни пов'язане його ім'я?

6. Назвіть, на ваш розсуд, головні події українського національно-

визвольного руху у роки Першої світової війни. Розкажіть про одну з цих подій.

Достатній рівень:

7. Поясніть, як ви розумієте вислів «змагання за українську дер­жавність переходило із загальнотеоретичної в конкретно-політич­ну площину».

8. Українські партії Галичини у роки Першої світової війни висува-

ли гасло незалежності для Наддніпрянської України, тим часом відносно західноукраїнських земель вони задовольнялися лише автономією в складі Австро-Угорщини. Як ви можете пояснити цей факт?

9. Порівняйте політику російських та австро-угорських кіл щодо
українського населення у роки Першої світової війни

Високий рівень:

10. «Українська ідея», «українське питання». Поясніть значення цих понять. Якого змісту набуло «українське питання» в роки Першої світової війни?

11. «Війна надзвичайно загострила кризові явища й суспільстві». Доберіть факти, що підтверджують цей висновок. Спрогнозуйте подальший розвиток історичного процесу в українських землях.

12. Прокоментуйте твердження М.Грушевського щодо передумов української революції. Чи поділяєте ви думку українського вче­ного і громадського діяча? Висловіть своє бачення цієї проблеми.

ТЕМА 2 Українська революція

Карта-схема ____________

«Українці прагнули в процесі революції віднайти самих себе,... тобто стати повноцінною політич­ною нацією. Зробити цього без наявності власної державності (доба революції принесла тому нові вагомі докази) було неможливо».

(В.Солдатенков. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 pp.).

§3. Початок Української революції

«Центральна Рада ввійшла в історію української рево­люції як уряд добрих намірів і великих задумів».

(Я.Грицак. Нарис історії України).

О Які події обумовили створення Центральної Ради?

•

1. Створення Центральної Ради

На початку 1917 р. Петроград нагадував розворушений вулик. Доведених до відчаю робітників підтримали солдати з 200-тисячного запасного контингенту, який чекав відправлен­ня на фронт. Перебої з постачанням продуктів харчування стали тією іскрою, від якої спалахнула революційна пожежа. Су­тички на вулицях північної столиці супроводжувалися жерт­вами як серед поліції, так і робітників. У зв'язку з тимчасовим припиненням діяльності Державної думи 27 лютого було ство­рено її Тимчасовий комітет на чолі з М.Родзянком.

Одночасно виникла Рада робітничих та солдатських де­путатів, що спричинило появу двовладдя. 2 березня 1917 р. цар зрікся престолу, а наступного дня було проголошено склад Тимчасового уряду, який мав діяти до скликання Установ­чих зборів. Це спонукало українських політичних діячів до активного пошуку можливостей для співпраці з ним.

У другій половині дня 3 березня 1917 р. в українському клубі «Родина» відбулися збори, на яких були присутні пред­ставники кількох організацій. Після повідомлення С.Єфре-мова про «події останніх днів» розгорнулася дискусія, у ході якої виникла думка про створення Центральної Ради як все­українського керівного органу. Тут же було обрано ініціатив­ну групу з десяти осіб. Але відносно принципу формування нової структури розгорнулася кількаденна гостра полеміка.

Досвідчені поступовці розуміли, що спосіб формування представницького органу в майбутньому визначатиме його характер і спрямування. Отже, мова йшла про політичний вибір, про ціннісні орієнтири Центральної Ради - лібераль­но-демократичні чи соціал-демократичні.

У заснуванні Центральної Ради взяли участь представни-

ки різних суспільних верств й організацій: інтелігенція, військові, студенти, робітники, православне духовенство, члени Українського наукового товариства, Педагогічного то­вариства. Тупівці були представлені Д.Дорошенком та В.Нау-менком, які займали посади заступника голови Ради, С.Єфремовим, Д. Мату шевським, О.Волошиним, соціал-демок­ратів репрезентували заступник голови Ради Д.Антонович, С.Веселовський, М.Вороний, М.Єремієв, І.Стешенко, В.Са-довський. На посаду голови Центральної Ради було обрано М.Грушевського. Така комбінація забезпечила на деякий час компроміс між різними політичними силами.

Грушевський Михайло (1866-1934) — український історик, політичний діяч. Закінчив Київський університет. Автор близько 2 тис. друкованих праць. Пертий Президент УНР. Помер у Кисловодську. Тіло М.Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищі. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки...

Серед перших документів Центральної Ради - привітання на адресу голови Тимчасового уряду Г.Львова й міністра юс­тиції О.Керенського, а також відозва «До Українського наро­ду». «Впали вікові пута, - писалося у відозві. - Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії.

... Уперше, Український тридцяти п'ятимільйонний на­роде, ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш, жити, як окрема нація».

До скликання Установчих зборів Центральна Рада зак­ликала «спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав», які повинен мати український народ.

«А в найближчім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інстанціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, на­роде, того ж права для української мови від пасторів церкви, земств і всіх неурядових інстанцій на Україні.

Народе Український!

Селяни, робітники, солдати, городяни,

духовенство і вся українська інтелігенція!

Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом щиро й уперто беріть­ся до роботи: до гуртування в політичні товариства, куль­турні і економічні спілки, складайте гроші на Український національний фонд і вибирайте своїх українських людей на всі місця - організуйтесь! '»

Саме організаційна робота стала найбільш примітною рисою початкового періоду української революції. Після того як Тимчасовий уряд змінив царський адміністративний апа­рат (губернатори поступилися місцем губернським комісарам, а всі посади стали виборними), до місцевих органів влади прийшли представники революційних організацій. Київсь­ким губернським комісаром було призначено М.Суковкіна. Земські з'їзди обирали губернські виконавчі комітети. До Київського виконкому було обрано М.Грушевського, Д.Доро­шенка, Х.Барановського, Д.Антоновича, В.Винниченка, А.Красовського, О.Степаненка.

В Україні виникали нові політичні партії: соціал-демок-ратична (під проводом В.Винниченка, Д.Антоновича, М.Пор-ша, С.Петлюри), соціал-революційна (М.Ковалевський, Л.Ковалів, П.Христюк, В.Залізняк, М.ПІраг, О.Севрюк), Українська селянська спілка. Товариство українських посту­повців було реорганізовано в Союз українських федералістів-автономістів. Як партія української інтелігенції з досвідом дореволюційної боротьби, Союз відстоював ліберально-демок­ратичні вимоги. Українська партія самостійників-соціалістів (голова - П.Макаренко, заступники - І.Луценко та М.Андрі­ївський) домагалася незалежної Української республіки, а Українська демократично-хліборобська партія як основну висунула вимогу суверенності українського народу.

19 березня в Києві відбулася акція, що засвідчила підне­сення українського руху. 100-тисячна маніфестація під націо­нальними прапорами пройшла вулицями міста. На майдані міської ради М.Грушевський виголосив промову, в якій зак­ликав боротися за автономію України. Учасники маніфес-

тації присягнули на вірність ідеалам українського народу. На Софійському майдані багатотисячне віче ухвалило рішен­ня про підтримку Тимчасового уряду, вимогу широкої авто­номії та скликання Установчих зборів.

Разом з українськими організаціями на авансцену полі­тичного життя вийшли Ради робітничих і солдатських депу­татів, які поступово перетворилися на осередки впливу ліворадикальних партій (більшовиків, есерів, меншовиків, бундівців). Найбільш революціонізованою частиною українсь­кого суспільства стало військо. Солдатська маса, втомлена війною, була чутливою до агітації різних партій. Реальну її силу продемонстрував Всеукраїнський військовий з'їзд (Київ, 5-8 травня 1917 p.). Понад 700 його делегатів, одягнених у шинелі, рішуче виступили на підтримку Центральної Ради. В резолюціях з'їзду вони ухвалили «-вимагати від Тимчасо­вого уряду й Ради солдатських та робітничих депутатів негайного проголошення особливим актом національно-те­риторіальної автономії України». З'їзд започаткував украї­нізацію військових з'єднань, обрав Український військовий генеральний комітет, який у повному складі був кооптова­ний до УЦР. За словами П.Христюка, з'їзд «зажадав, аби Центральна Рада негайно вжила рішучих заходів до здійснен­ня даних їй Національним конгресом доручень і обрав в допо­могу майбутній делегації Центральної Ради до Петрограда свою спеціальну військову делегацію».

Таким чином, весною 1917 р. в Україні діяли три носії владних повноважень: представники Тимчасового уряду, Ук­раїнська Центральна Рада й Ради робітничих і солдатських депутатів. Подальше протистояння між ними визначатиме зміст та напрямок розвитку революційних подій в Україні.

Перевір себе Початковий рівень:

1- Вкажіть дату створення Центральної Ради: лютий 1917 p.; березень 1917 р.

2. Завершіть речення:

Головою Центральної Ради було обрано: Д.Дорошенка; С.Єфремова; М.Грушевського.

Середній рівень:

3. Позначте представників суспільних верств, які взяли участь у
заснуванні Центральної Ради селянство; інтелігенція; робі­
тники; військові; православне духовенство; студенти.

4. Назвіть нові політичні партії, що виникли в Україні.
Достатній рівень:

5. «19 березня у Києві відбулася акція, що засвідчила піднесення українського руху». Доберіть факти, які підтверджують цей вис­новок.

6. «...весною 1917 р. в Україні діяли три носії владних повнова­жень...» Назвіть їх. Як ви вважаєте, яке це мало значення для подальшого розвитку революційних подій в Україні?

Високий рівень:

7. Проаналізуйте зміст відозви «До Українського народу. Назвіть
головні ідеї цього документа. Як ви вважаєте, які ціннісні орієн­
тири - ліберально-демократичні чи соціал-демократичні насліду­
вала Центральна Рада?

8. «Найбільш революціонізованою частиною українського
суспільства стало військо» Поясніть, чому? У резолюціях
Всеукраїнського військового з'їзду проголошувалась вимога наці­
онально-територіальної автономії України. Прокоментуйте
наведений факт. Висловіть своє бачення цієї проблеми.

9. Співвіднесіть назви політичних таборів і політичних партій. Виз-

начіть, до якого табору входили наведені нижче політичні партії.

Табори Партії

а) Національно-демократичний Українська соціал-демократич-

на робітнича партія Українська партія соціалістів-революціонерів

б) Прибічників Тимчасового уряду Українська партія соціалістів-

федералістів

Українська народна партія

в) Монархічний Українська партія самостій-

ників-соціалістів Українська федеративно-демократична партія Конституційна-демократична партія

г) Соціалістичний понад 20 монархічних органі-

зацій (відділення в Україні)

Обґрунтуйте свою відповідь.

§4. Проголошення автономії '. України

«Отак зворушуюче починали українці будувати свою державну автономію». -

(В.В*инниченко. Відродження нації).

О Назвіть головні події Українськоої революції квітня-липня 1917 р.

1. Інтелігенція й український рух

Революційні події сколихнуули всі прошарки українсько­го суспільства. Кожна соціальяна група дістала можливість заявити про свої вимоги та намііри в ході будівництва нової, Української держави.

Лідером українського руху традиційно залишалась інте­лігенція. В чисельному виражедані інтелігенція була наймен­шою верствою, диференційованою за своїм національним, майновим, професійним складом. Національний її зріз свідчив, що найчисленнішою групою інтелігенції були україн­ці, значну кількість становили |росіяни, меншу - євреї, поля­ки, німці, болгари, представники інших національностей. За професійним складом переважали вчителі, далі йшли агроно­ми, лікарі, юристи, творча і на-уково-технічна інтелігенція.

У дореволюційний період догмінуючу роль відігравало лібе­рально-демократичне крило інтелігенції, що домагалося наці­онально-культурної автономії дл:я України. Революція винесла на гребінь подій політичні силк* соціал-демократичної орієн­тації. Це було об'єктивним процесом, оскільки платформи лівих партій відбивали настрой' широких мас, розбуджених подихом великих перетворень.

Переважна більшість української інтелігенції перебува­ла за межами політичних парг-ій, маючи аморфні уявлення про майбутнє України. Але її найбільш активні й свідомі представники не лише генерувеїли визвольні ідеї, а й втілю­вали їх у життя через організації різних напрямів. Про полі­тичні пріоритети української іінтелігенції у післялютневий час М.Скрипник писав:

«Взагалі інтелігенція - особливо сільська, дрібна інтеліген­ція, а також селянство і міщанство, досить широкі верстви навіть робочих - вся ця більшість місцевого населення України

29»

з перших же кроків революції була під все більш зростаючим впливом різних партій соціал-патріотизму української фарби. Національне пригнічення, проведене жорстокою рукою царату.., ставило до порятунку денного питання національне».

Дата добавления: 2015-05-22