Незалежність радянської України: форма і суть

Україна на початку 1920 р.

«Протягом 1920 року Україна залишалася своєрідним плацдармом для випробування й вдосконалення комуніс­тичної системи».

О Прослідкуйте, як ці процеси вплинули на життя українського • народу?

На початку 1920 р. після розгрому денікінських військ в Україні було відновлено радянську владу. Навчені гірким досвідом минулих літ, більшовики почали проводити більш гнучку політику з метою остаточного утвердження своєї вла­ди в республіці. Коли постало питання про форму її органі-

зації, то ще 19 листопада 1919 р. Х.Раковський звернувся до В.Леніна з документом під назвою «Тези з українського пи­тання». У ньому йшла мова про необхідність існування УСРР як формально незалежного від Росії державного утворення, але при об'єднанні в єдиному центрі оборонного та госпо­дарсько-економічного апарату.

4 грудня 1919 р. Всеросійська партконференція, за ініціа­тивою Леніна, затвердила резолюцію «Про радянську владу на Україні». У першому пункті резолюції проголошувалося: «РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР». Підкреслювалося, що відносини між Україною й РСФРР виз­начаються федеративним зв'язком на основі рішення ВЦВК від 1 червня 1919 p., а надалі форми союзу будуть остаточно встановлені самими українськими робітниками і селянами. Досвід 1919 р. довів більшовикам необхідність співробітниц­тва, звичайно тимчасово, з лівими українськими партіями, які приймали за суть радянської державності її словесне оз­доблення. Наприкінці 1919 - на початку 1920 pp. КП(б)У утворила політичний блок з боротьбистами, борьбистами та

укапістами.

Побудова радянського державного апарату в Україні по­чиналася знову зі створення ревкомів. 11 грудня 1919 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР на спільному засіданні у Москві утворили Всеукраїнський революційний комітет (Всеукррев-ком), якому передавалася законодавча й виконавча влада в республіці. До його складу ввійшли: від більшовиків - Г.Пет-ровський (голова), Д.Мануїльський і В.Затонський, від бо­ротьбистів - Г.Гринько, від борьбистів - В.Качинський. Згодом, 5 лютого 1920 р. склад Всеукрревкому поповнився М.Владимировим, Х.Раковським та В.Чубарем. Тоді ж було затверджено і важливий для селян «Закон про землю». За погодженням з губкомами КП(б)У й командуванням Черво­ної Армії Всеукревком призначав губернські революційні ко­мітети. Останні створювали повітові ревкоми, затверджували волосні й сільські революційні комітети. Наприкінці лютого 1920 р. Всеукрревком був замінений Раднаркомом (на чолі з Х.Раковським) і ВУЦВК (на чолі з Г.Петровським).

Гнучка політика більшовицької партії у національному й

аграрному питаннях на початку 1920 р. в Україні дозволила їй впроваджувати в життя власну програму державного будів­ництва на комуністичних засадах. У квітні-травні КП(б)У спромоглася організувати вибори до рад усіх рівнів без дот­римання будь-яких правових норм. На виборах більшовики завоювали переважну більшість депутатських мандатів: у повітових виконкомах - 70% місць, у губернських ще більше

- 80%. Але вкрай централізований партійний апарат зводив нанівець їхні повноваження. До того ж права сільських рад обмежувалися комітетами незаможних селян (комнезамами)

- паралельними Радам організаціями, до яких входили сільські бідняки, а також середняки - незаможники з ко­лишніх бідняків. Комнезами безпосередньо виконували рішен­ня більшовицької партії, нездатної через свою нечисленність та відірваність від села здійснювати їх власними силами. На 1 листопада 1920 р. в комнезамах України налічувалося більше 10 тис. чоловік.

У травні 1920 р. в Харкові відбувся IV Всеукраїнський з'їзд рад. Серед його 811 делегатів 710 були членами КП(б)У, що свідчило про остаточну сформованість нового, цілком підконтрольного більшовикам апарату державної влади.

2. Відновлення політики «воєнного комунізму»

Затверджений Всеукрревкомом «Закон про землю» від 5 лютого 1920 р. являв собою тимчасовий відступ від комуніс­тичної доктрини, яка передбачала, зокрема, створення на селі великого виробництва у формі радгоспів і комун. Пам'ятаю­чи уроки 1919 p., більшовицький центр застерігав місцевих керівників від радикальних заходів в аграрному секторі.

Закон проголошував, «що всі колишні поміщицькі, ка­зенні, монастирські та удільні землі, конфісковані ще в ми­нулому році радянською владою, переходять без будь-якого викупу в користування всього українського трудового народу і в першу чергу для задоволення потреби в землі безземель­них і малоземельних селян*, а також сільськогосподарських робітників. За рахунок зменшення площ, які перебували у користуванні радгоспів (з 1,2 млн. десятин до 375,7 тис. де­сятин), скорочення втроє земельного фонду цукрових заводів

та вилучення майже всіх поміщицьких земель. Серед селян було розподілено близько 15 млн. десятин землі. Аграрна реформа істотно змінила соціальну структуру українського села. За землекористуванням 52% селянських дворів стали

середняцькими.

Однак, як уже зазначалося, це був лише тактичний ма­невр у реалізації політики «воєнного комунізму» і диктатури пролетаріату. В 1920 р. «воєнний комунізм» не тільки зберіг свої характерні ознаки, а й набув системної довершеності.

Потреба Червоної армії та промислових центрів у про­дуктах харчування змусила радянську владу вдатися до над­звичайних заходів. 11 січня 1920 р. наказом Всеукрревкому відновлювалися продовольча диктатура і державна монопо­лія на хліб. 26 лютого Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розкладку. Оцінюючи хлібні «надлишки» в 600 млн. пудів, влада передбачала вилучити у селян 160 млн. пудів збіжжя. Продрозкладці підлягали господарства, які мали понад 3 десятини орної землі. На кінець 1920 р. таким шля­хом було заготовлено 65 млн. пудів зерна проти 10,5 млн. у

1919 р.

Насильницькі методи, якими здійснювалися вилучення хлібних запасів, викликали опір селян. Знову, як і минулого року, продрозкладка поєднувалася з боротьбою проти ворогів радянської влади. Жертвами розправ стали тисячі українців, які не погоджувалися з діями влади і були засуджені як «кон­трреволюціонери» або «куркулі».

Після відновлення більшовиками радянської влади в Україні процес одержавлення промисловості набув подаль­шого розвитку. На початку січня 1920 р. було створено Пром-бюро з відбудови промисловості України на чолі з В.Чубарем. Воно мало виконувати функції Ради народного господарства й проводити роботу з її націоналізації. У 1920 р. було націо­налізовано понад 11 тис. підприємств, насамперед великі за­води і фабрики, на яких працювали 83% робітників України. Одночасно більшовики розпочали мілітаризацію українсь­кої промисловості. В січні 1920 р., за ініціативою РНК РСФРР, було створено Українську трудову армію та її Раду (Укррад-трударм) на правах обласного органу Ради праці й оборони

Російської Федерації. Укррадтрударм здійснював контроль за заготівлею сировини, продовольства, пального, постачан­ням підприємств робочою силою. Наприкінці 1920 р. в Ук­раїнській і Донецькій трудових арміях налічувалося 60 тис. чол., які працювали переважно у вугільній промисловості. Особлива увага приділялась відбудові залізничної галузі.

Для керівництва державною економікою в УСРР запровад­жувалася система виробничих управлінь та главків (їх налічу­валося 45). У квітні 1920 р. за російським зразком було створено Всеукраїнський комітет з проведення загальної трудової повин­ності. Насамперед це стосувалося чоловічого населення віком від 18 до 45 років (для технічних фахівців - до 65 років).

Мілітаризація виробництва здійснювалася шляхом закріп­лення робітників за певним підприємством, встановлення норм виробітку, введення військової дисципліни й ревтрибуналів, створення концентраційних таборів для порушників трудо­вої дисципліни і дезертирів.

Отже, «воєнний комунізм» був спробою безпосереднього переходу до виробництва та розподілу на комуністичних за­садах - без приватної власності, ринку і грошових відносин. Але такі заходи спричинили руйнацію промисловості й сільського господарства, підірвали матеріальну зацікавленість виробників у результатах своєї праці.

3. Напрямки комуністичного руху в Україні: КП(б)У, УКП(б), УКП

З приходом у 1917 р. до влади в Росії більшовики зап­ровадили жорсткий контроль над усіма сферами економіч­ного та суспільного життя, зокрема, змогли усунути від активної діяльності політичні партії, включаючи соціалі­стичні. Це дало можливість РКП(б) перетворитися на дер­жавну партію.

РКП(б) була побудована за принципом беззастережного підпорядкування місцевих парторганізацій (у тому числі КП(б)У) центру з метою зосередження всієї повноти влади в руках політбюро ЦК на чолі з В.Леніним. Однак всередині партії існували різні групи з власною позицією стосовно про­цесів, що відбувалися у РКП(б) та суспільстві. Зокрема, гру-

па «демократичного централізму» (децисти) під керівницт­вом Т.Сапронова виступила проти воєнних методів керівниц­тва господарським життям і самою партією. Вплив децистів особливо відчувався у КП(б)У. З метою ліквідації опозиції в партії у березні 1920 р. ЦК РКП(б) розпустив ЦК КП(б)У. В 'країну було відряджено близько 1 тис. відповідальних парт-йних працівників, які провели перереєстрацію (так звану истку) всього складу партійної організації українських ільшовиків. Керувало чисткою тимчасове бюро ЦК КП(б)У а чолі з С.Косіором. Наприкінці 1920 р. конференція «онов­леної» КП(б)У беззастережно прийняла рішення, продикто­вані московським центром.

Головним опонентом більшовиків була Українська кому­ністична партія (боротьбистів) - УКП(б). Вона утворилася після розколу партії соціал-демократів незалежних, коли більша їх частина об'єдналася з лівими українськими есера­ми. Маючи комуністичну програму соціально-економічних перетворень, боротьбисти не йшли на союз з більшовиками, бо заперечували цілковите підпорядкування України цент­ральному керівництву. Верхівка УКП(б), не наважуючись на збройну конфронтацію з більшовиками, змушена була укла­сти угоду про спільні дії на умовах КП(б)У. Завдяки розроб­леному Леніним плану-запровадженню спільних списків на виборах до рад - члени УКП(б) ввійшли в індивідуальному порядку до складу КП(б)У. У березні 1920 р. ЦК УКП(б) прий­няв рішення про самоліквідацію.

Услід за боротьбистами КП(б)У поглинула борьбистську партію. Останньою легальною опозицією з комуністичною про­грамою була Українська комуністична партія (укапісти) -УКП, що проіснувала до 1925 р. Основу її склала менша ча­стина представників соціал-демократів незалежних після їх розколу. Укапісти вважали, що Україна повинна бути само­стійною державою. Але ця партія, яка мала кілька сотень членів та була відірвана від села, не могла реально впливати на політичне життя в суспільстві. Отже, вже у 1920 р. в Ук­раїні цілком утвердилася однопартійна система. її уособлю­вала КП(б)У, яка була не самостійною партією, а філією РКП(б) зі статутними правами на рівні обласної організації.

Тим самим вона не могла відображати інтереси всіх трудя­щих України.

«...Вважається, що Українська Соціалістична Радянська Республіка є самостійна, незалежна робітничо-селянська держава. Але це тільки в деклараціях. В дійсності ж політи­ка абсолютного централізму керівників революції звела не тільки державну самостійність України, але навіть її само­діяльність нанівець. Тут так само все, що можна, зцентра-лізовано, особливо в сфері економіки. Промисловість, транспорт, робітничий ринок, продовольча справа, фінанси - все це залізними дротами прикуте до московського цент­ру, звідки даються накази й директиви, що часто абсолют­но не можуть бути погоджені з українськими умовами, але які силою «залізної дисципліни» мусять бути бюрократич­но виконаними», - писав В.Винниченко.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Хто очолив Раднарком УСРР:

Г.Петровський; В.Чубар; Х.Раковський.

2. Розкрийте абревіатури: КП(б)У, УКП(б), УКП

3. Завершіть речення. На початку 1920 р. Г.Петровський очолив:

РКП; КП(б)У; ВУЦВК. Середній рівень:

4. Які уроки 1919 р. врахувало більшовицьке керівництво в Ук­раїні?

5. Назвіть головні напрямки політики «воєнного комунізму».

6. Що проголошувалося у резолюції «Про радянську владу на Ук­раїні» (грудень 1919 p.)?

Достатній рівень:

7. Проаналізуйте процес створення однопартійної системи в Ук­раїні.

8. Державне будівництво на комуністичних засадах в Україні. Сха­рактеризуйте головні ознаки цього процесу.

Високий рівень:

9. 1920 р. «воєнний комунізм» не тільки зберіг свої характерні оз­
наки, а й набув системної довершеності. Чи поділяєте ви цю
думку? Відповідь аргументуйте. Висловіть своє бачення політи­
ки «воєнного комунізму».

Дата добавления: 2015-05-22