Диференціація економічних районів України за рівнем соціально-економічного розвитку. Депресивні території

Машинна деградація ґрунтів, причини та шляхи подолання.

Транспорт як галузь народного господарства - один із наймогутніших чинників антропогенного впливу на довкілля.

Екологічні проблеми, що виникли у зв'язку з функціонуванням транспортної системи в Україні, є наслідком діяльності не лише окремих видів транспорту, а й інших галузей народного господарства.

Крім вилучення сільськогосподарських угідь безпосередньо під шляхове будівництво, у процесі експлуатації ґрунтових шляхів виводяться з обігу додаткові сільськогосподарські ділянки, збільшуються втрати сільськогосподарської продукції через наїзди автомобілів на засіяне поле. Ширина смуги наїзду коливається від 4 до 20 м, а запилення їх уздовж ґрунтових шляхів, особливо за важкого меха­нічного складу ґрунтів, досягає 30-50 м. Крім того, в періоди не­годи ґрунтові ділянки, особливо на чорноземних ґрунтах, практично непрохідні. Тому значна частина сільськогосподарської продукції не­своєчасно вивозиться на приймальні пункти, що знижує рівень проду­ктивності земельних ресурсів.

Низька ефективність ґрунтових автомобільних шляхів обумов­люється також надмірними витратами палива транспортними засо­бами, прямими втратами сільськогосподарської продукції, а відтак знижується продуктивність земель.

Велика кількість ділянок ґрунтових шляхів місцевого значення після довгих років експлуатації повертається для сільськогосподар­ського використання. Проте руйнівний вплив автомобілів на ґрунт зберігається ще довго - навіть через 20-30 років колишня дорога зберігає сліди машинної деградації.

Проблеми раціонального землекористування і транспортних систем стосуються і взаємодії транспортних засобів із ріллею - вони значною мірою обумовлюють машинну деградацію ґрунту.

Оптимальна структура автопарку з погляду економічної ефективності не завжди є раціональною, якщо брати до уваги народногосподарські інтереси та унікальність ґрунтового покриву України. Так, для вивезення цукрових буряків із полів на бурякоприймальні пункти найефективнішим, з огляду на собівартість перевезень, є використання великовантажних автомобілів, особливо для господарств віддалених від цукрових заводів на 20 км та більше. Проте, саме ці автомобілі переущільнюють ґрунт, руйнують його структуру.

Отже, назріла гостра необхідність у забезпеченні екологічно обґрунто­ваного планування розвитку транспортних систем на всіх рівнях.

Для реалізації рег соц.-ек політики д-ви надзвичайно важливе значення має знання територіальної диференціації р-ку ПС. Виявлення та оцінка територіальних пропорцій ПС і динаміки їх зміни дозволяє обґрунтовано вирішити питання цілеспрямованого формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними, соц., ек можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці.

Депресивні території – це території, які мають достатній економічний потенціал, але внаслідок структурної кризи, відбувається стійке зниження в-ва і реальних доходів населення, а також зростання безробіття.

За величиною інтегрального показника рівня депресивності всі регіони України були розділені на п’ять груп.

До першої групи увійшли адміністративні області заходу та півночі України (Волинська, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька обл.)

До групи регіонів з високим рівнем депресивності відносяться дві області північного сходу країни (Чернігівська та Сумська), дві області центру України (Кіровоградська та Черкаська), а також Херсонська область. Ці області характеризуються дещо кращими, у порівнянні з першою групою, показниками валової доданої вартості та промислового виробництва, проте у них також низькі доходи громадян та значний рівень безробіття. Переважно це аграрно-індустріальні регіони, де в роки економічних трансформацій провідні галузі економіки зазнали суттєвих втрат.

Групу регіонів із середнім рівнем депресивності формують області, які мають від’ємне значення інтегрального показника депресивності. Регіони даної групи характеризуються дещо вищими показниками промислового розвитку, а також середніми значеннями рівня безробіття та середньомісячної заробітної плати. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Миколаївська обл.

До групи регіонів з відносно низьким рівнем депресивності відносяться ті області, де пересічне значення інтегрального показника має позитивне значення. Сюди увійшли регіони, які характеризувалися у минулому досить значним економічним потенціалом. Наразі триває поступове відродження їх економічного потенціалу, формуються нові виробництва. Це АР Крим,Київська, Луганська, Одеська, Харківська обл. та м.Севастополь.

Останню групу формують регіони, що характеризуються найнижчим рівнем депресивності території. До неї увійшли Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська області та м. Київ. Регіони даної групи характеризуються найвищими показниками валової доданої вартості, промислового виробництва, доходів населення тощо.

Висновок. В межах України склалися значні відмінності у рівні депресивності окремих регіонів, які з роками посилюються. Найбільшим рівнем депресивності вирізняються західні та північні області України, де поряд з традиційно низькими показниками індустріального розвитку помітних втрат зазнало і сільське господарство, яке є головною сферою економіки цих регіонів. Значно кращою є ситуація на сході України та в столиці.

Пошук шляхів відродження депресивних територій залишається важливим загальнодержавним завданням. Основна увага має бути приділена не стільки пасивним заходам підтримки депресивних територій, скільки стимулюючим заходам активізації господарства, побудові ефективної економічної моделі розвитку з продуманим механізмом державного управління.

Дата добавления: 2015-05-22