Затратно-результатна концепція економічної оцінки природних ресурсів

Питання про економічну оцінку природних ресурсів постає лише, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської діяльності, тобто на третьому етапі стратегії природокористування.

Досі не існує однозначного розуміння щодо терміну “економічна оцінка” як в загальному сенсі, так і стосовно природних ресурсів.

В широкому значенні слова економічна оцінка це - якісна і кількісна характеристика природних ресурсів як факторів і умов виробництва на основі єдиного критерію із застосуванням економічних показників або їх системи з метою оптимального використання у різних напрямах в інтересах суспільства і виявлення долі природних ресурсів у формуванні вартості готового продукту.

В економічній науці виникла затратна концепція природокористування, сутність якої полягає в тому, що природні ресурси повинні мати економічну оцінку, оскільки вони є предметом праці. Але критерієм вартісної оцінки природних ресурсів вважалися затрати на освоєння й підтримання об’єктів природокористування у стані, придатному для експлуатації.

Хибність концепції полягала в тому, що в експлуатацію вводилися передусім ті ресурси, на освоєння яких витрачалося менше матеріальних і фінансових ресурсів та праці.

Оскільки критерій економічної оцінки – “затрати” мав багато істотних вад, в економічній літературі з’явилася “результатна” концепція вартісної оцінки природних ресурсів. Критерієм оцінки природних ресурсів пропонувалися результати у вартісній формі, що їх отримували внаслідок освоєння природного ресурсу.

Проте жодна з запропонованих оцінок природних ресурсів – чи то оцінка, що базується на затратах з освоєння і підтримання об’єкта в експлуатаційному стані, чи побудована на вимірах результатів його функціонування, - не може повною мірою відображати ту цінність, яку має для суспільства той чи інший об’єкт природокористування. Тільки діалектична єдність (а не просто сума) затратного і результативного аспектів оцінки природних ресурсів дозволяє об’єктивно їх оцінити.

112. Екологічний моніторинг, його види і рівні.

Моніторинг – це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни; розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Залежно від призначення:

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми:

Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері, геофізсфері, геоморфосфері.

Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін.

Біологічний моніторинг. Основою його є вивчення стану рослинності за візуальними симптомами пошкодження листя, розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань під впливом природних і антропогенних факторів.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному - на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів.;

регіональному – в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному – на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій.;

глобальному – система моніторингу за всією земною кулею. Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері..

Дата добавления: 2015-05-22