Методичні підходи щодо обгрунтування товарної пропозиції регіонального ринку цукру

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЦУКРУ В РЕГІОНІ

Формування і розвиток аграрно-продовольчого ринку, у тому числі ринку цукру, його ієрархічної структури (місцевий, регіональний, міжрегіональний, національний, зовнішній) визначається попитом. Попит на певний продукт, включаючи цукор, формується:

- дією природних і фізіологічних потреб людини у відповідності з її віковим цензом, звичками, структурою пропозиції, ціною і якістю продукції, платоспроможністю, рекламою;

рівнем розвитку відповідних галузей переробної та харчової промисловості, які споживають цей продукт як сировину чи допоміжний і технологічний компонент;

-рівнем розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і освоєнням ринкового простору зовнішніх ринків (37, с. 7$. <«*-

Зважаючи на те, що вихідна продукція цукробурякового виробництва -цукор, має багатокомпонентний характер і транспортабельна та використовується по різних каналах, формування попиту на цукор має багатосторонню залежність.

В макроекономічному плані основними складовими формування попиту на цукор є: чисельність населення, тенденції розвитку демографічних процесів щодо сільських і міських поселень, рівень середньодушових доходів, зайнятість працюючих за галузями народного господарства. Так, потреба цукру для харчування визначається фізіологічною нормою споживання людини. При цьому враховуються також споживчі звички, існуючі традиції структури споживання, демографічна ситуація та її прогнозована тенденція.

Потреба цукру для харчової та переробної промисловості визначається на основі прогнозних показників обсягів виробництва цукристих продовольчих продуктів в асортименті та технологічних норм витрат цукру на її виготовлення. Стимулювання попиту на цукор можливе^-за умови організації його переробки на технічні цілі. Обсяги попиту на цукор в регіоні залежать також від його участі у формуванні міжрегіональних державних фондів чи державного резерву та створення експортних ресурсів. Кожна з наведених позицій з огляду потенціальних можливостей впливає на формування обсягів попиту в регіоні, динамічність внутрішнього ринку цукру та ємкість зовнішнього ринку.

Зокрема, для Київської області разом з м.Києвом в останні роки (1986-1999) характерний незначний приріст населення (порівняно з 1986 роком +0,7 %), проте спостерігається його зменшення по відношенню до 1990 року -на 2,1 %. Кількість міського населення збільшується і становить по відношенню до 1986 року -104,7%, до 1990 - 100,4 %. Для сільського населення характерна тенденція до зменшення. За період з 1986 року його кількість в досліджуваному регіоні зменшилась на 136,7 тис.чол., або на 14,9 %. В Україні за цей період населення зменшилось на 1,8 %, а сільське - на 7,1 %. Тобто в Київській області кількість сільського населення зменшується значно швидшими темпами.

При збереженні нинішньої тенденції процесу відтворення населення Київської області його чисельність може знижуватись, особливо на селі. Цей процес призведе не тільки до ^ звуження ємкості внутрішнього аграрно-продовольчого ринку, а й до втрати в сільській місцевості робочої сили, де в основному виробляються продукти харчування. Це ще більше ускладнить процес відтворення трудових ресурсів.

З огляду на соціальну направленість розвитку нашої держави у відповідності до Конституції України, демографічна ситуація має стабілізуватись і надалі покращуватиметься. Проте сучасні соціально-економічні умови, а саме: різкий спад платоспроможності підприємств і населення, велика її диференціація за середньодушовим доходом, занепад галузей переробної промисловасті та не

зовсім визначений зовнішній ринок і труднощі, які виникають при його освоєнні, обмежують попит на цукор.

Вважаємо, що для формування в досліджуваному регіоні належного попиту на цукор необхідно здійснити на рівні держави та владних структур комплекс заходів, а саме:

- зформувати мотиваційний механізм інтересу до продуктивної праці (збільшення робочих місць, розширення.професійної направленості, ініціювання розвитку малого й середнього бізнесу та підприємницької діяльності тощо), підвищити платоспроможний рівень населення, що стимулюватиме попит і збільшить місткість внутрішнього ринку цукру;

- створити економічні передумови розвитку консервної та харчової промисловості, підприємства яких використовують цукор у технологічному процесі (обмеження імпорту аналогічної продукції нормативними правилами та митними зборами, доступне інвестування для введення в експлуатацію нових технологічних ліній, що забезпечують технічне переоснащення та розширення асортименту цукристих продовольчих продуктів, заохочення їх експорту);

- організувати пошукові роботи щодо використання цукру на технічні цілі, як екологічно чистого продукту;

розвивати зовнішньо-економічні звязки в напрямі освоєння та завоювання ринкового простору зовнішніх ринків, розширення їх географії та збільшення ємкості, підтримувати та стимулювати (субсидіями або іншими заходами) проведення експортних операцій на ринку цукру вітчизняними товаровиробниками.

Щодо стимулювання експорту цукру, то співробітники Відділу Аналізу Аграрної Політики, що підтримується Агентством США з міжнародного розвитку та Міжнародним банком реконструкції та розвитку вважають, що експортні субсидії є залишками командної економіки. Разом з тим як захід більш повного забезпечення виробничих потужностей цукрових заводів ними пропонується

встановлення пільгового сезонного мита для ввезення цукру-сирцю тростинного з метою отримання додаткової кількості цукру на експорт (57, с. 5, 19).

Проте відомо, що всі економічно розвинені країни стимулюють розвиток експортних операцій, сприяють розвиткові експортоспроможних галузей саме через їх субсидування та інші мотиваційні заходи (58, с. 50-54).

Необхідно зважувати і на те, що у ринковій економіці задіяні два взаємопов'язані і рівнозначні процеси: виробництво товарної продукції і товарообіг. Вони мають дійовий зворотний вплив один на одного. Без виробництва товарної продукції немає товарообороту, неналагоджений належним чином товарооборот стримує чи унеможливлює розвиток товарного виробництва або знищує його. Разом з тим, кожен з цих процесів діє і розвивається за своїми значимими для одержання кінцевого ефекту законами, виробництво як процес, у цьому взаємозв'язку виступає на перший план і розвивається за законами природи у взаємодії з економічними законами. В їх системі особливо важливим є знання дії законів знижуючої родючості грунтів, фотосинтезу, товарно-грошових відносин та рівномірності розвитку. Ігнорування дії цих законів погіршує використання природно-кліматичного потенціалу, землі, призводить до її виснаження, обмежує розвиток виробництва, безумовно, людини й суспільства. Товарообіг розвивається за законами-ринкової економіки: закону вартості, товарно-грошових відносин, відповідності попиту-пропозиції, еквівалентності обміну та ін. Об'єктивна дія законів природи зумовлює необхідність врахування природних особливостей галузей землеробства, розбіжностей між періодом виробництва й робочим періодом, організаційної взаємозалежності технологічних операцій доведення виробленої у сільському господарстві продукції до товарної форми й до споживача з мінімальними витратами та втратами в процесі її виробництва.

В системі факторів, що визначають рівень формування регіонального ринку цукру важливу роль відіграє сировинна база, її організація, валовий обсяг коренеплодів, їх якість, ритмічність надходження на цукрові заводи, відповідність

обсягів виробничим потужностям. Виходячи з вище викладеного вважаємо, що ефективне формування регіонального ринку цукру суттєво залежатиме від раціонального розміщення вирощування цукрових буряків з врахуванням їх біологічних особливостей, вимог рослин до грунтів, клімату та рельєфу, тобто наявності системи факторів, які ми розглядали в попередньому розділі, та з врахуванням місцевих особливостей регіону. Саме такий підхід до розміщення галузі за всіх інших рівнозначних економічних умов створює реальні можливості більш повного і раціонального використання природно-кліматичного потенціалу рослинами та забезпечення пропозиції вироблених обсягів продукції галузі відповідно до потреб функціонуючих в регіоні цукрових заводів. До того ж необхідно враховувати біологічне сумісництво цукрових буряків з іншими сільськогосподарськими культурами. Зокрема, в сівозміні в межах одного поля вони добре поєднуються з зерновими, але погано з соняшником.

Отже, раціональне розміщення галузі буряківницва має відповідати певним умовам, які дозволяють розвивати галузь на основі високої культури землеробства. Це: наявність необхідних природно-кліматичних умов, повне забезпечення сировиною виробничих потужностей цукрових заводів, розміщених в регіоні, забезпеченість матеріально-технічними засобами вирощування цукрових буряків. Лише на основі врахування впливу сукупності факторів природно-економічного та організаційного характеру можливі найбільш раціональне використання природно-кліматичного потенціалу в кожному господарстві й досягненця потенціальної урожайності та мінімальні матеріальні, енергетичні і трудові затрати в розрахунку на одиницю кінцевого продукту.

Територія Київської області має досить різні параметри природно-кліматичних факторів (світла, тепла, вологи, структури грунтів та їх природної родючості як в окремих районах, так і господарствах, які суттєво впливають на рівень урожайності цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, їх

забрудненість при збиранні, технологію зберігання та втрати цукру при переробці.

При визначенні товарних зон вирощування цукрових буряків в районах області треба враховувати також відстань до цукрового заводу, економічні умови угоди, укладеної між цукровими заводами й господарствами, що мають забезпечити прибутковість галузі та її розширене відтворення. Отже, необхідно керуватись також критерієм ефективності. Якщо в період розподільчої системи управління економікою таким критерієм,|)ув рівень рентабельності виробництва тієї чи іншої продукції, то в ринкових відносинах таким критерієм може бути прибутковість галузі і похідні від нього показники: маса прибутку, теж в розрахунку на одиницю площі, або на працюючого. При цьому необхідно також порівнювати рівень урожайності культури, що є визначальним показником продуктивності землі.

Цукрові буряки, як культура подовженого дня, вимогливі щодо

природно-кліматичних умов, потребують достатньої кількості світла, тепла та вологозабезпеченості. Північна межа поширення цукрових буряків проходить по ізолінії з сумою температур повітря більше 10 градусів, що дорівнює 2200 градусів при тривалості цього періоду не менше 155 днів і середній температурі в червні не нижче 18 градусів. В Київській області - це межа зони Полісся і Лісостепу, Поліські райони - Броварський, Вишгородський, Іванківський, Макарівський, Поліський, Чорнобильський - найменше придатні для вирощування цукрових буряків. Проте в останні роки в Броварському та Поліському районах теж їх вирощували на площі понад 900 га з урожайністю нижчою, ніж середня по області відповідно на 20,5 і 51,4 відсотків.

Переліченим вимогам в досліджуваному регіоні найбільше відповідають господарства районів Лісостепу. В них теж буряківництво розвивається неоднаково, характеризується значними відхиленнями рівня інтенсивності галузі, що проявляється через урожайність, якість коренеплодів, прибутковість галузі (додаток Е, Є). Зменшення посівів цукрових буряків в традиційно

бурякосіючих районах Київської області зумовлено тим, що буряківництво - це високоінтенсивна галузь з високим рівнем трудо-, матеріало- і енергомісткості. За умови неконтрольованого зростання вартості матеріально-технічних ресурсів та недостатньо чітких і невчасно відпрацьованих економічних взаємовідносин у системі цукробурякового підкомплексу, які до того ж щорічно змінюються, господарства переходять на вирощування менш інтенсивних культур, які при мінімальних виробничих затратах дають певний прибуток. В той же час нерозвиненість (недосконалість) регіональних і міжрегіональних ринків цукру, їх інфраструктури, поширеність і вседозволеність бартерних операцій зумовлювали територіальне переміщення цукрових буряків у господарства поліських глибинних непридатних для бурякосіяння, районів, а соняшнику - у Лісостепові райони. Це суттєво порушує традиційну структуру посівів і спеціалізацію виробництва, поглиблює економічні й організаційні проблеми господарювання. Так, порушення сівозміни змінює землевпорядкування, погіршує систему ведення господарства, що склалась протягом певного часу, спричиняє зниження урожайності сільськогосподарських культур.

У зв'язку з цим необхідна критична оцінка сучасного стану поділу праці в аграрному секторі економіки, визначення відповідно до законів природи і законів ринкової економіки найбільш раціональних ареалів розміщення сільськогосподарських галузей і, зокрема, цукробурякової стосовно означених природно-кліматичних особливостей.

Вважаємо, що одним з важливих методичних підходів до прогнозування розвитку ринку цукру і суттєвим фактором ефективного розвитку буряківництва є його науково-обгрунтоване розміщення у районах з відповідним вимогам рослин природно-кліматичним потенціалом. Для ефективного вирощування цукрових буряків важливе значення має врахування поряд з відмінностями природно-кліматичних умов, рівня землезабезпеченості районів досліджуваного регіону та організаційно-економічних умов господарювання, що є об'єктивними передумовами формування спеціалізованих високопродуктивних зон

вирощування цукрових буряків й виробництва конкурентоспроможної кінцевої продукції - цукру. Тим більше, що цукор і цукристі продовольчі продукти для Київської області є і можуть бути надалі одними з експортоспроможних товарних продуктів.

Важливою економічною передумовою раціонального розміщення

цукробурякового виробництва і формування ринку цукру в регіоні має бути обгрунтоване визначення пріоритетності культури цукрових буряків відносно інших культур щодо отримання найбільшого ефекту на одиницю площі і матеріально-трудових затрат.

На нашу думку, суть раціонального розміщення цуробурякового виробництва для сучасної економічної ситуації можна сформулювати так: цукрові буряки розміщуються в регіонах і господарствах, природно-кліматичні умови (грунти, клімат, рельєфність, кут нахилу) яких відповідають потребам рослини і при оптимальному виконанні технологічних операцій забезпечують одержання максимуму продукції й прибутку на одиницю площі посівів при мінімумі виробничих витрат на одиницю продукції.

Нинішній стан розвитку цукробурякового виробництва і регіонального ринку цукру вимагає досягнення збалансованості його складових у формулах: природно-кліматичний потенціал - пропозиція; попит - пропозиція; попит -платоспроможність; платоспроможність - ціна.

Так, незбалансованість економічних умов ведення господарства і технологічних потреб рослини зумовлюють недовикористання природно-кліматичного потенціалу, багатого зд. результативністю вітчизняного і зарубіжного досвіду вирощування цукрових буряків, їх переробки. Основними причинами такого явища є відсутність фінансових коштів, що призводить до незабезпеченості матеріально-технічними ресурсами і порушення технології вирощування цукрових буряків, зниження мотивації до праці та здешевлення робочої сили, стримання розвитку науково-технічного прогресу. Як висновок, це спричиняє скорочення посівних площ найбільш трудомістких і інтенсивних

культур, до групи яких відносяться й цукрові буряки. Катастрофічно знижується їх урожайність, збільшуються втрати при збиранні, транспортуванні і зберіганні продукції та переробці. Знижується коефіцієнт вилучення цукру.

Розрахунками економістів встановлено, що низький рівень урожайності цукрових буряків зумовлений перш за все незадовільним використанням потенційних можливостей сучасних сортів внаслідок порушення агротехніки їх вирощування. Основними каналами недобору білогічного урожаю коренеплодів є:

-розміщення культури в сівозміні цдневдалому з погляду на сумісництво попереднику, що знижує валовий збір урожаю біля 3,2%;

-запізнення в часі з виконанням технологічних операцій, зокрема, лущення стерні, порушення якості і строків зяблевого обробітку грунту знижує урожайність на 2-3 %;

-порушення оптимальних строків посівів цукрових буряків знижує урожайність на 4-5%;

-недостатній рівень догляду і захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів - на 6-7%;

-зрідженість посівів та нерівномірність густоти насаджень - на 4-5%;

-незабезпеченість органічними і мінеральними добривами та порушення рекомендованого співвідношення в них азоту, фосфору і калію - до 10%;

-використання для посівів нерайонованих, малопродуктивних сортів і гібридів - до 5%, Порушення технології вирощування цукрових буряків призводить до недобору близько 36 - 37% біологічного урожаю (59, сі8).

За умови збалансування всіх складових технології вирощування цукрових буряків створюються сприятливі умови використання буряківництвом природно-кліматичного потенціалу регіону, за яких пропозиція обсягів цукрових буряків може повністю забезпечити потреби цукрових заводів в сировині на 80 - 90 діб їх роботи. При цьому вирішуватиметься проблема збалансованості виробничих потужностей цукрових заводів і потенційних можливостей галузі

буряківництва в регіоні. В даному контексті формула "пропозиція-попит" передбачає приведення до відповідності двох складових виробничого процесу: можливості вирощування цукрових буряків і потреби виробничих потужностей для їх переробки. В противному разі виробництво кінцевого продукту - цукру буде неефективним і не конкурентоспроможним.

Для оптимального (ефективного) розвитку цукробурякового виробництва необхідно певні організаційно-економічні передумови. Перш за все це державний протекціонізм щодо пріоритетності розвитку цукробурякового виробництва. Увага держави має бути направлена на створення організаційних та фінансово-економічних умов техніко-технологічного переоснащення галузі буряківництва та цукрових заводів.

Для відтворення галузі буряківництва до рівня найбільш ефективного
розвитку і забезпечення її кон'юнктурності в сучасних умовах необхідно
впроваджувати енерго- і ресурсозберігаючі технології на основі
високопродуктивної системи машин і механізмів. Для цього необхідні суттєві
інвестиції, що будуть направлені на впровадження і освоєння новітніх технологій
вирощування цукрових буряків та придбання енергозберігаючих й

високопродуктивних машин і механізмів, органічних і мінеральних добрив та засобів захисту рослин і грунтів. До того ж необхідно зважати на те, що реалізувати названі фактори ефективності зможуть лише працівники з високим рівнем знань і володіння новими й новітніми технологіями та технічними нововведеннями.

Саме запровадження ресурсозберігаючих технологій у поєднанні з системою високопродуктивних машин і механізмів, наявності необхідної кількості органічних і мінеральних добрив у раціональному співвідношенні NPK сприятиме організації високотехнологічного виробництва, значному приросту урожайності й цукристості коренеплодів. Це забезпечить також більш високий вихід цукру, кон'юнктурність галузі. Розрахунки спеціалістів показують, що лише за умови своєчасного і без втрат збирання цукрових буряків

високопродуктивними комбайнами типу Zectra-4005 (Франція) можна збільшити приріст урожаю коренеплодів і виробництво цукру як мінімум на 20-22 відсотки (60, с. 6).

Здійснення технологічного оновлення галузі необхідне для забезпечення комбінованого виконання всіх технологічних операцій якісно і своєчасно у відповідності з потребами рослин і грунтів, що, поряд з підвищенням урожайності, зменшить потребу в, пальному та інших матеріалів. Інвестиційні потоки необхідні також для технічного і технологічного переоснащення цукрових заводів, на яких зношеність обладнання складає понад 60 відсотків. Це також сприятиме удосконаленню технології виробництва цукру, підвищенню коефіцієнта його вилучення, зниження енергетичних затрат та підвищення конкурентоспроможності галузі.

При прогнозуванні розвитку галузі і обсягів виробництва цукрових буряків в регіоні необхідно враховувати попит, що визначатиметься не тільки добовою виробничою потужністю функціонуючих цукрових заводів, а й визначеним робочим періодом в сезон переробки цукрових буряків. Сучасний етап, що характеризується різким зниженням обсягів виробництва коренеплодів, відповідно, скороченням робочого періоду цукрових заводів, високою собівартістю вирощування цукрових буряків і виробництва цукру, потребує зваженого підходу до визначення обсягів виробництва коренеплодів і роззосередження їх за господарствами на конкурсній основі. Критеріями такого підходу мають бути: - рівень урожайності і якість цукрових буряків, що сприятиме підвищенню ефективності галузі і зниженнню затрат на вилучення цукру; найменша відстань до цукрових заводів, що забезпечить мінімальні транспортні затрати, втрати сировини при її перевезенні та зменшення використаних пально-мастильних матеріалів.

За такими критеріями мають підходити цукрові заводи щодо визначення попиту на сировину. Одночасно цукрові заводи повинні бути кредиторами господарств в плані забезпечення їх коштами для закупівлі технологічно

необхідних матеріально-технічних ресурсів з огляду на те, що кінцевий продую^--цукор отримують на цукровому заводі, на якому реалізується і кінцевий результат. Це один з раціональних шляхів поєднання інтересів цукровиків і буряководів в отриманні кінцевого ефекту.

За умови раціональності відносин з буряководами, цукрові заводи мають зважено підходити до визначення свого робочого періоду і попиту на сировину.

В період розвитку адміністративно-декларованої економіки планова величина тривалості виробничого сезону цукрових заводів становила біля 120 діб, а в перспективі мала бути знижена до 100 діб. Значні відхилення від цієї величини в ту чи іншу сторону свідчили про недоліки в організації сировинних зон підприємств (61, с. 45).

Аналіз ефективності роботи цукрових заводів показує, що за оптимальний робочий період доцільно прийняти 90-100 діб. Це забезпечить зниження затрат на одиницю виробленої продукції і більш високу її ефективність.

З прийняттям Закону "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" виникла потреба визначення квот поставки цукру на внутрішній і зовнішній ринки, але такий механізм поки що не розроблений. На наш погляд, це зумовлено тим, що цей процес (тобто квотування внутрішнього і зовнішнього ринку цукру) започатковано в період різкого спаду виробництва і втратою держави зовнішнього ринку цукру, звуження внутрішнього ринку через низький рівень платіжоспроможності більшості населення та підприємств харчової й переробної промисловості. Саме тому, за висловом заступника голови правління Національної асоціації цукровиків "Укрцукор", " на першому етапі, щоб зменшити похибки при розподілі квот, виходимо з розрахунку на 45 днів роботи. Зрозуміло, ця тривалість не є оптимальною, не забезпечує бажану ефективність роботи". Разом з тим О.Петриченко вважає: "Щоб організувати внутрішній ринок цукру, насамперед слід визначитись із заводами, які вироблятимуть продукцію з найменшими затратами" (62, с. 5). Обгрунтований підхід до встановлення робочого періоду цукрових заводів та квоти поставки цукру на внутрішній і

зовнішній ринок на рівні "Укрцукру" поки що не визначений, і, таким чином, не визначений попит на цукрові буряки. За таких обставин попит не співпадатиме з їх пропозицією, що може ускладнити взаємовідносини між цукровими заводами і буряководами.

На наш погляд основою для визначення попиту на цукрові буряки мають бути виробничі потужності розміщених в регіоні цукрових заводів з врахуванням їх техніко-технологічного стану та обгрунтованого періоду їх роботи. При цьому необхідно співставляти оптимальну пропозицію обсягів цукрових буряків з виробничими потужностями. В основі визначення пропозиції мають бути: -спеціалізована сівозміна, що забезпечує кращі попередники для цукрових буряків, і є однією з умов отримання високого урожаю та обмежені відстані бурякового поля до цукрових заводів, що забезпечують мінімізацію транспортних затрат та втрат маси коренеплодів. Для цього в спеціалізованій сівозміні господарств, які знаходяться поблизу цукрових заводів, розміщують два поля цукрових буряків. Цим досягається також зменшення виробничих ризиків, потреби транспорту, пального, робочого часу.

Отже, вихідними принципами формування ринку цукру в регіоні мають бути:

-забезпечення потреб внутрішнього ринку регіону в цукрі та участь у формуванні експортних ресурсів;

-комплексність розвитку складових цукробурякового підкомплексу: буряківництва, цукрової промисловості, ринкової інфраструктури;

-відповідність розвитку буряківництва потребам цукрових заводів і, навпаки, що забезпечує найбільш повне й ефективне використання біокліматичного та економічного потенціалу регіону: ресурсів землі, виробничих потужностей, робочої сили.

Розвиток і раціональне розміщення цукробурякового виробництва в регіоні сприятиме забезпеченню виробничих потужностей переробної промисловості, ефективному використанню природно-ресурсного і економічного потенціалу та

насиченості їх цукром за доступними цінами, формуванню регіонального і міжрегіональних ринків, створенню державного продовольчого резерву та експортних продовольчих фондів, забезпеченню продовольчої незалежності держави.

Дата добавления: 2015-05-22