Педагогічні погляди Е. Славинецького та сполоцького

У педагогічній думці цього періоду можна виділити офіційну систему освіти і виховання, яка виражала інтереси панівних кла­сів, прогресивну педагогічну теорію і практику, та псевдонародні педагогічні теорії й ідеї.

Між представниками цих напрямів йшла тривала й гостра бо­ротьба. Вона позначилась на виховній і освітній діяльності, педа­гогічній та художній літературі.

Прогресивні педагогічні ідеї того часу відображалися в стату­тах братських шкіл, різних полемічних творах релігійного і полі­тичного характеру, зокрема, в творах видатних діячів братських шкіл Лаврентія та Стефана Зизаніїв, творах Івана Вишенського, Кирила Ставровецького, Іова Борецького та ін.

У літературно-художніх, полемічних, історичних працях письменників і просвітителів України цього періоду знаходимо думки про соціальну роль, характер і значення виховання й осві­ти. У розвитку педагогічної думки у XVII ст. можна чітко виділи­ти два напрями: орієнтація на зразки грецької культури й освіти (Єпіфаній Славинецький) та розвиток педагогічної теорії і прак­тики на основі слов'янських педагогічних традицій з урахуван­ням досягнень західної педагогіки {Симеон Полоцький).

Коли у Московській державі визнали важливість потреби ма­ти вчених людей і задумали видрукувати Біблію, то цар Олексій попросив для такої організації вчених з Києва. Отже, 12 липня 1649 року приїхали в Москву українці-справщики, серед яких був і Єпифаній Славинецький. Це була високоосвічена людина, "муж многоучений, аще кто ин во времени сем, на токмо грама­тики й риторики, но й философии й самьіе феологии извесньїй бьіть списатель й искустньїй расудитель". Славинецький придбав славу чоловіка "вельми ученого й мудраго" і мав великий вплив у Москві, він добре знав декілька мов, був "опасньїй претолковник зллинского, славянского й польского діалектов" і лишив по собі "лексикон греко-славяно-латинский".

Через 15 років, у 1664 р. прибув до Москви українець Симеон Полоцький (1629-1680), покликаний туди вчити царевичів Олек­сія І Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра. Це була людина високої освіти, вже освіти західної; він мав великий вплив у Москві і в державному житті, і в літературі, де особливо вславився як поет. Написав багато праць, і серед них такі, як "Обєд душевний" (1681) та "Вечеря душевная" (1683), чим зажив собі великої слави. "Псалтир рифмованая" Симеона Полоцького була широко скрізь розповсюджена у Московії, і по наказу царів Івана та Петра її було покладено на ноти.

Єпифаній Славинецький та Симеон Полоцький були перши­ми казнодіями (промовляли проповіді по церквах на відміну від існуючого звичаю в Москві проповіді читати з книжок).

Представників обох напрямів єднало прагнення поліпшити освіту і виховання народу, сприяти піднесенню рівня його куль­тури, відстояти національну незалежність.

Є.Славинецький не дише виправляв помилки у церковних книгах, а й перекладав навчальну літературу з медицини, геогра­фії, мистецтва, створював підручники.

Серед праць Є.Славинецького найбільший інтерес, з педаго­гічного погляду, становить твір "Громадянство звичаїв дитя­чих". Дослідники встановили подібність цього твору з працею Я.А.Коменського "Правила поведінки...", а також з твором Ераз-ма Роттердамського "Похвала глупотГ. Однак твір Е.Роттердамського мав розповідальну форму, а "Громадянство звичаїв дитячих"- катехізисну (запитально-відповідальну). Твори Є.Славинецького сприяли утвердженню прогресивних ідей у справі виховання підростаючого покоління.

Дата добавления: 2015-05-22