Особистість

Впливу на

Методів

Система

Педагогічний процес

"Педагогічний процес - це сукупність послідовних дій педагогів та учнів, вихователів та вихованців з метою розвитку, освіти та формування особистості" [22, с. 223]. Це реалізація цілей виховання та освіти.

Система виховних і освітніх засобів, які характеризують спільну діяльність педагогів і учнів, називається методом виховання, або методом навчання. Поділ засобів і методів на виховні і освітні досить умовне, а іноді навіть штучне, тому доцільно використовувати універсальне поняття "засоби впливу на особистість", "методи впливу на особистість". Метод виховання є одним з інструментів не лише впливу на людину, але й взаємодії [1, с. 41]. Методи виховання виявляють свій зміст через:

безпосередній вплив вихователя на вихованця; створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які спонукають вихованця змінити власне ставлення, висловити свою позицію, здійснити вчинок, проявити характер;

суспільну думку референтної групи, наприклад, колективу, особистісно значущого для вихованця, а також завдяки авторитетній для нього людині; спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;

процеси освіти й самоосвіти і передачі інформації, соціального досвіду в колі сім'ї, в процесі дружнього і професійного спілкування; занурення в світ народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури.

Вихователь вибирає і використовує систему методів відповідно до поставлених цілей. Під час педагогічного процесу учня, по-перше, необхідно переконати у важливості і доцільності вирішення конкретної задачі, по-друге, домогтися засвоєння учнем певної суми знань, необхідних для вирішення поставленої задачі, по-третє, сформувати в учня вміння і навички. Крім того, необхідно постійно стиму-

лювати старанність тих, хто навчається, контролювати и оцінювати їх роботу. Методи впливу на особистість — це система педагогічних прийомів, які дозволяють вирішувати ті чи інші педагогічні задачі [17, с. 201]. Вони дуже рідко застосовуються ізольовано, без зв'язку один з одним.

Умовно виділяють такі групи методів:

1) орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців у спілкуванні і діяльності;

2) спрямовані на досягнення єдності свідомості і поведінки вихованців у поведінці і діяльності;

3) які використовують заохочення і покарання [1, с. 41]. Одним з методів формування знань, суджень, переконань

є розповідь.

Розповідь - словесне викладання чогось. Це жвава, образна форма усного монологічного викладу. Вона повинна мати чітко визначену тему, достатню кількість достовірного матеріалу, який висвітлюється в чіткій логічній послідовності й відображає рух думки від явищ до їхньої суті. Ефективність розповіді залежить від того, якою мірою вона стимулює мислення і викликає емоційне ставлення до фактів, подій, явищ.

Бесіда являє собою метод впливу на особистість з використанням діалогу.

Бесіда - це обмін думками, розмова з метою підведення вихованців до оцінки вчинків, явищ життя.Вона спирається на наявні знання, досвід. У виховній практиці бесіди отримали найбільше розповсюдження. При проведенні бесіди важливо так ставити запитання, щоб була можливість вільного висловлення суджень, щоб вихованці приходили до самостійних висновків і узагальнень. Інколи бесіда може перейти в дискусію.

Дискусія - обговорення різних думок з метою формування суджень, оцінок. Цей метод формування суджень, оцінок, переконань заснований на такій закономірності: знання, добуті під час зіткнення думок, різних точок зору, завжди відрізняються високим ступенем узагальненості, стійкості і гнучкості. Диспут не вимагає певних і остаточних рішень.

Одним з методів виховання є переконання. Цей метод передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних

рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або подолання негативної поведінки. Це різнобічний вплив на розум, почуття та волю учня за допомогою доказів або навіювання. Вони грунтуються на міцних знаннях, які тісно переплітаються з волею, становлять зміст мотивів діяльності, мають істотний вплив на напрям мислення й дій, внутрішньо зумовлюють лінію, поведінки, формують установки людини.

Для набуття практичного досвіду використовуються вправи.

Вправи - це багаторазове виконання певних дій з метою вироблення та удосконалення вмінь та навичок. Вони забезпечують усвідомлення й закріплення, а також узагальнення й автоматизацію, що в результаті призводить до повного оволодіння дією й перетворення її, залежно від досягнутої міри автоматизації, у вміння або навичку. Вправа - повторне виконання дії з метою її засвоєння. У різних умовах навчання вправа є єдиною процедурою, в межах якої здійснюються всі компоненти процесу навчання. Вона може здійснюватися й відразу після пояснення без попереднього заучування; при цьому закріплення повністю відбувається у процесі вправ. У практиці виховної роботи застосовуються, в основному, три типи вправ.

Вправи в різноманітній корисній діяльності мають на меті виробити звички в праці, в спілкуванні. Головне, щоб їх корисність усвідомлювалась вихованцем, щоб він відчував радість і задоволення від результату.

Режимні вправи - це вправи, головний педагогічний ефект від застосування яких дає не результат, а добре організований процес - режим.

Спеціальні вправи - це вправи тренувального характеру, які мають на меті вироблення і закріплення умінь і навичок.

У навчальному процесі всі вправи спеціальні, а у виховній роботі - це привчання до виконання елементарних правил поведінки, пов'язаних із зовнішньою культурою. Метод вправи часто реалізується через доручення.

Доручення - покладання на учня виконання якоїсь дії. Вони привчають працювати за законами колективу, відчувати свою причетність до суспільних справ. Важливим для формування умінь, навичок, волі, характеру є приклад. Це дія, яка заслуговує на наслідування. Він конкретизує уявлення, судження, умовиводи. Це реально діючий, живий, конкретний зразок, який уособ-

лює ідеали, що засвоюються. Цьому сприяє явище наслідування, яке є психологічною основою прикладу.

Наслідування - це робота за взірцем. Наслідування не є сліпим копіюванням: воно формує дії нового типу, що співпадають у загальних рисах з ідеалом, а також оригінальні дії, подібні до провідної ідеї прикладу.

Методом впливу на свідомість вихованця є також педагогічна вимога - прохання, доручення, наказ. Мета її - викликати, стимулювати чи загальмувати окремі види діяльності. Вона може:

> виражати норми поведінки людини, які необхідні для збагачення соціального досвіду;

> виступати як конкретна задача;

> мати стимулюючу чи гальмівну функцію у вигляді вказівок про початок і кінець роботи, про перехід до нових дій, про надання допомоги, про припинення дій;

> допомогти вихованцю зрозуміти смисл, корисність чи необхідність дії, вчинку [1, с. 42].

Вимога має бути доцільною, чітко сформульованою, зрозумілою і посильною. Висування вимог передбачає контроль за їх виконанням, а також стимулювання їх виконання. Існують різні методи стимулювання. Серед них найчастіше застосовуються змагання, заохочення, а також покарання.

Змагання будується з урахуванням того, що молоді значною мірою властиве прагнення до здорового суперництва, першості, самоствердження.

У ході змагання ті, хто беруть у ньому участь, прагнуть перевершити один одного. Змагання піднімає відстаючих до рівня передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, відповідальності і колективізму.

Способом вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності є заохочення. Це визнання підходу, дії, які обрані та реалізуються учнями. Воно може бути матеріальним або моральним. Вчасне й адекватне заохочення активізує особистість, надає їй нових імпульсів для діяльності. Заохочення - це схвалення дій і вчинків з метою спонукання вихованця до повторення [27, с. 326]. Це метод виховання, спрямований на емоційне ствердження дій і моральних вчинків людини, які успішно виконуються, і стимулювання до нових [1, с. 43].

Способом засудження дій і вчинків є покарання. Це морально-психологічний засіб корекції поведінки людини. Покарання -несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому [27, с. 327]. Але воно в жодному разі не повинне спричиняти страждань - ні фізичних, ні моральних. Покарання містить елемент кари, однак основне його завдання - виховне.

Види заохочень можуть бути найрізноманітнішими: схвалення, похвала, вдячність, нагорода, відповідальне доручення, поцілунок близького, моральна підтримка у важкій ситуації, прояв довіри і захоплення, турботи і уваги, вибачення за провину. Види покарань: зауваження, догана, суспільний осуд, усунення від важливої справи, моральне виключення з суспільного повсякденного життя, сердитий погляд вихователя, засудження, обурення, докір чи натяк, іронічний жарт.

Інколи доцільно використати метод "вибуху " - стрімкої перебудови особистості, яка відбувається під впливом дуже сильних почуттів. У педагогіці - спосіб дуже сильних, неочікуваних дій (крик, бойкот та ін.). Може застосовуватися лише у крайніх випадках, коли між особистістю та колективом виникає дуже глибока, зовсім непрохідна товща конфліктних зіткнень.

Методичні прийоми - це конкретний пряв певного методу виховання на практиці. Вони визначають своєрідність методів, що використовуються, і підкреслюють індивідуальний стиль роботи. "Прийом виховання -частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації" [27, с. 307]. У конкретних ситуаціях взаємозв'язок між методами і прийомами має діалектичний і неоднозначний характер. Вони можуть заміняти один одного, і не завжди видно їх супідрядні стосунки.

Задушевна бесіда, диспут, роз'яснення - це приклади прийомів переконання.

Навчання - це завжди двосторонній процес. Номенклатура і класифікація методів і прийомів навчання характеризується великою різноманітністю в залежності від того, яке підґрунтя обирається для їх розроблення.

Дата добавления: 2015-05-22