Психолого-педагогічні аспекти спілкування 1 страница

Ш

ВИСНОВКИ

І

J

,5. Комунікативний - це спільна діяльність педагога та учнів, що передбачає побудову міжособистісної взаємодії та стосунків спілкування у ході педагогічного процесу. Це особливості комунікативної діяльності викладача, специфіка його взаємодії з учнями. Акцент ставиться на зв'язки комунікації з ефективністю педагогічної діяльності, спрямованої на досягнення дидактичних цілей [6, с. 143].

6. Рефлексивний, який пов'язаний із зусиллями педагога аналізувати та адекватно оцінювати свою педагогічну діяльність.

•"'' ' Ці компоненти не лише взаємопов'язані, але й значною мірою перетинаються.

Отже, педагогічна діяльність багатогранна. Вона має високу соціальну значущість, можливість для творчості, самовираження, можливість пізнавати людей, спілкуватися, постійно шукати, накопичувати знання та досвід. Важливу роль відіграють особистісні якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність в помислах і діях. Але це не знижує актуальності такої його риси, як вимогливість. Поряд з цим працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути оптимістом, глибоко вірити у сили й можливості дітей, бачити насамперед усе краще, що їм притаманне. Обов'язковою нормою в ставленні вчителя до учнів є справедливість. Важливим для вчителя є здатність до позитивної емоційної налаштованості, яка виявляється в умінні залишати за порогом аудиторії неприємні переживання, поганий настрій. У стосунках з учнями завжди потрібне почуття міри, неприпустимість крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід, які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честі та гідності. Крім цього, навчально-виховна робота потребує від учителя організаторських умінь і здібностей, адже ефективність педагогічного процесу залежить від правильної організації праці учителя, його вміння об'єднати і згуртувати учнівський колек-

Проблеми педагогічної

діяльності та авторитет

викладача

тив. І головним інструментом педагогічної праці, засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів є мова. Тому мовна культура вчителя є важливою характеристикою його діяльності.

Отже, учитель - головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад - могутній чинник виховного впливу. Він виховує учнів не тільки словом, а й усіма якостями своєї особистості.

Разом з тим, педагогічна діяльність стикається з багатьма складнощами та проблемами. Головні проблеми педагогічної діяльності такі:

> невміння аналізувати компоненти педагогічної діяльності та оцінювати себе як особистість та індивідуальність;

>■ недостатнє розуміння індивідуально-психологічних особливостей учнів;

^ невміння враховувати особливості учнів у навчально-виховному процесі;

> невміння будувати спілкування та керувати своєю поведінкою;

> постійне психологічне напруження.

Щоденна праця викладача - це навантаження на психіку, тому що перед викладачем часто постають складні завдання, які неможливо вирішити за короткий час. Це нерідко призводить до педагогічних криз.

У сучасних навчальних закладах викладач вже не може бути тільки передавачем знань та інформації. Він повинен бути і педагогом, і психологом. Від цього багато в чому залежать успіхи його діяльності, його авторитет. Позитивні якості особистості вчителя становлять основу його авторитету - визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги [11, с. 415]. А звідси - й глибока пошана до вчителя і віра в нього.

Авторитет викладача - інтегральна характеристика його професійної, педагогічної та особистішої позиції у колективі, яка виявляється у ході взаємовідносин з колегами, учнями та впливає на успішність навчально-виховного процесу [29, с. 234].

Авторитетний педагог - справжній володар думок і почуттів своїх учнів. Авторитет викладача складається з авторите-

ту ролі та авторитету особистості. Він формується за умови розвитку трьох основних типів педагогічних вмінь: "предметних", тобто наукових знань; "комунікативних", тобто вміння спілкуватися, знання учнів, колег; "гностичні", тобто знання самого себе та вміння коригувати свою поведінку. У створенні авторитету викладача важливі такі риси його особистості, як ерудиція, глибокі фахові знання, справедливість, толерантність, прихильне ставлення до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла, високе почуття відповідальності. Не менш важливе значення мають його вміння тримати себе з гідністю, бути завжди бадьорим і життєрадісним, дисциплінованим, внутрішньо зібраним і підтягнутим, стриманим, чемним, привітним. Він повинен бути привабливим для учнів не тільки розумом і почуттями, знаннями й уміннями, а й своєю зовнішністю. Авторитетних викладачів відрізняє:

висока спостережливість; повага учнів або студентів;

стимулювання їх до активної, творчої діяльності; гнучкість та нестандартність у прийнятті педагогічних рішень;

глибинне знання предмета та розуміння почуттів; знання індивідуальних особливостей учнів; отримання радості від спілкування. Отже, авторитетний викладач має високий рівень педагогічної майстерності, який виявляється у вмінні передати знання та гарантувати результат.

У неавторитетних педагогів переважають жорсткі, авторитарні методи спілкування, штампи та стереотипи у викладанні, невміння поважати своїх учнів незалежно від їх успіхів у навчанні. Проведені дослідження показали, що студентам подобається, коли у викладача поєднуються інтелектуальні та особистісні якості. Крайнощі сприймаються негативно. Викладачі ж швидше цінують у студентах інтелект. Значно складніше їм даються оцінки особистісних здібностей, можливостей.

Авторитет викладача багато у чому залежить від його майстерності, постійного самовдосконалення.

Педагогічна

майстерність

та педагогічне

спілкування

"Педагогічна майстерність - вияв високого рівня педагогічної діяльності" [11, с. 417]. Коли ж ми хочемо усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійного вдосконалення, доцільно звернутись до формулювання цієї педагогічної категорії, яке дає І.А. Зязюн: "Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі" [22, с. ЗО].

До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка. У цьому визначенні І.А. Зязюн наголошує на таких моментах:

1) педагогічна майстерність у структурі особистості -це система, здатна до самоорганізації, системотвір-ним фактором є гуманістична спрямованість;

2) підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що самоорганізується);

3) педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

4) техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал учителя, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності [22, с. 31].

Усі складники педагогічної майстерності взаємопов'язані, їм властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.

Критеріями педагогічної майстерності педагога також виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість. Вона ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Необхідними умовами педагогічної майстерності є гуманістична позиція педагога й професійно значущі осо-бистісні риси і якості [12, с. 251].

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість

іншої людини, утвердження найвищих духовних и цінностей, моральних норм поведінки й стосунків.

2. Професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань. "Зміст професійної компетентності - це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології" [22, с. 34]. "Професіоналізм педагога - це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань" [11, с. 418].

3. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення (толерантність, комунікативність, перцептивні здібності, динамізм особистості, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування, креативність, впливовість).

4. Педагогічні уміння. Передбачає високу культуру мовлення, здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами, уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом, уміння керуватися основами психотехніки, здатність до бачення внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

5. Педагогічна технологія. Стосується проблем планування та організації навчального процесу і є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу.

Педагогічна майстерність - це досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів; педагог, який прагне до майстерності, має проводити навчально-виховну роботу на рівні мистецтва, тобто вміло, вправно, оскільки вона скерована на формування особистості вихованця.

Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключно риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні і педагогіка буде, звичайно вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини і людства - їхнє прагнення до удосконалення самої природи людини - її душі і тіла, а вічно передовий ідеал цього мистецтва є довершена людина.

Спілкування виступає однією з найважливіших умов об'єднання людей для будь-якої спільної діяльності. Спілкування між вчителем і учнем - одна з основних форм, в якій дійшла до нас тисячолітня мудрість, накопичена людством. Комунікація є формою зв'язку, процесом повідомлення інформації за допомогою технічних засобів, актом спілкування між двома або більше індивідами, процесом передачі шформаційного, емоційного чи інтелектуального змісту.

Педагогічне спілкування визначається в психології як взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, здійснювана знаковими засобами і спрямована на значимі зміни властивостей, станів, поведінки й індивідуально-значеннєвих утворень партнерів [8, с. 261]. Педагогічна комунікація - організація навчально-виховної роботи на основі сприйняття, засвоєння, використання й передачі інформації з різних джерел. "Професійне педагогічне спілкування - комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків" [22, с. 200-201]. Один з критеріїв продуктивного педагогічного спілкування - це створення сприятливого психологічного клімату, формування певних міжо-собистісних стосунків у навчальній групі. Вони повинні формуватись педагогом цілеспрямовано. При цьому на певних - вищих -стадіях основним їх джерелом стає саморозвиток колективу. Але на початкових стадіях центральне місце в формуванні високого рівня міжособистісних стосунків належить педагогу.

У процесі педагогічної комунікації інформація виконує педагогічні функції:

> інформаційна (реалізується у навчально-виховній діяльності та взаємодії між учителем та учнем);

> пізнавальна (допомагає розумінню й вивченню навколишнього світу, особистості, колективу, себе);

експресивна (дає змогу доступно, цікаво й емоційно-виразно передавати знання, уміння й навички); управлінська (допомагає керувати своєю поведінкою і впливати на інших людей).

У зв'язку з цим комунікативність учителя є професійно значущою за своєю роллю. Педагогічне спілкування є основною формою здійснення педагогічного процесу. У навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу існують наступні різновиди спілкування:

1. Безпосереднє спілкування між студентами, викладачами чи їхніми керівниками. _лл

2. Спілкування, пов'язане з підготовкою і забезпеченням майбутньої діяльності.

3. Спілкування як засвоєння людиною фонду духовного багатства, створеного іншими.

4. Опосередковане спілкування під час читання, писан-•» ня, прослуховування магнітофонних і перегляду телевізійних записів і т. п.

У безпосередньому спілкуванні педагога з учнем здійснюється найголовніше в педагогічній діяльності - вплив особистості на особистість. Ефективність професійно-педагогічного спілкування викладача залежить від рівня сформованості його комунікативної культури. Комунікативність учителя формується під впливом багатьох причин. Переважають при цьому особистісні:

1. Загальні універсальні якості особистості вчителя: педагогічна спрямованість, психологічна підготовленість, колективізм, доброзичливість, активність, дисциплінованість, організованість.

2. Спеціальні якості вчителя: пізнавальні, експресивні, управлінські.

В індивідуально-груповому педагогічному спілкуванні з однієї сторони виступає педагог, а з іншого боку - клас чи студентська група. У психологічній структурі індивідуального спілкування можна виділити кілька етапів:

> підготовка педагога до спілкування;

> вступ у педагогічний контакт і початковий момент взаємодії з групою;

Стилі

спілкування

та типи

вчителів

> організація й управління спілкуванням у ході проведення заняття.

Педагогічне спілкування - це особливе спілкування, специфіка якого зумовлена різними соціально-рольовими і функціональними позиціями суб'єктів цього спілкування. Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особис-тісно орієнтоване [22, с. 204]. Функціонально-рольове спілкування вчителя - суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета - забезпечення виконання певних дій; особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється. Особистісно орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна мета впливу - розвиток учнів.

Залежно від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації використовуються різні стилі спілкування. "Стиль спілкування — це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії" [11, с. 445].

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним і ліберальним.

Авторитарному стилю притаманна загальна тенденція до жорсткого управління і всеохоплюючого контролю. Йому властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічуючи його самостійність та ініціативу. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, інструкція, догана. Учитель нетерпимий до заперечень. Це породжує несприятливий психологічний клімат, пригнічує ініціативу й відповідальність, гальмує формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

За демократичного стилю оцінюються факти, а не особистість. Він ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Базується на активній участі групи в обговоренні майбутньої роботи і її організації. Основними способами взаємодії є заохочен-

ня, порада, інформування, координація, що розвиває в учнів впевненість у собі, ініціативність. У групі підвищується комуніка-тивність та довіра у стосунках.

За ліберального стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції. Вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Педагог, по суті, самоусунувся від відповідальності за те, що відбувається. Форми його роботи зовні начебто демократичні, але через пасивність і незацікавленість, нечіткість програми і брак відповідальності виховний процес стає некерованим.

Педагогічне спілкування має свою систему стилів, особливості яких залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників:

> спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю;

> спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні;

> спілкування-дистанція;

^ спілкування-залякування;

> спілкування-загравання.

Залежно від стилю педагогічного спілкування американські ^психологи виявили три типи вчителів.

1. "Проактивний " - це ініціативний в організації спілкування, чітко індивідуалізує свої контакти з учнями. Його установки змінюються у відповідності до досвіду. Знає, чого хоче і що в поведінці його учнів сприяє досягненню цієї мети.

2. "Реактивний " - також гнучкий у своїх установках, але внутрішньо слабкий, підкоряється "стихії спілкування". Не він сам, а учні диктують йому стиль спілкування з класом. У нього розмиті цілі, він пристосовується і підлаштовується до учнів.

3. " Понад активний" - не помічаючи індивідуальні відмінності, тут же будує нереальну модель, перебільшуючи ці відмінності в багато разів. Він має справу не з реальними, а вигаданими ним учнями. Він придумує стереотипи, підганяючи під них реальних учнів, зовсім нестереотипних.

Педагогічне спілкування має бути не тяжкою повинністю, а природним і навіть радісним процесом взаємодії. Запорукою

продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

Потреба в оновленні освіти актуалізує інтуїтивні зусилля та ініціативи педагогів, які творчо зорієнтовані, методично напрацьовують певний досвід оновленого викладання. Цей досвід досить різноманітний, фактично опановує різні грані й аспекти майбутньої моделі освіти. З багатогранності підходів до визначення основних принципів нової моделі педагогіки можна виділити три ґрунтовні установки (Модуль II, розділ 1.3.):

1. Людина перебуває в активно-діяльних стосунках зі світом і собою.

2. Активність суб'єкта виступає у своєму творчому прояві, коли суб'єкт підіймається до самоствердження.

3. Розглянута позиція підводить до ідеї діяльнісного становлення покликання людини.

Установка - це стійка схильність людини до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба" [11, с. 447]. Ці установки на рівні освіти виявилися в радикальній зміні напрямку причинно-наслідкових зв'язків. Детермінація від суб'єкта (в даному випадку - від вихованця) стала визначальною в освітньому процесі.

У зв'язку з цим змінилась і структура освітнього процесу в повій моделі освіти. Нова модель освіти спочатку пов'язує виховання з покликанням, а потім мотивовано, під покликання вводиться предмет, навмисне адресований вихованцю урок.

У зв'язку з установками гуманістичної педагогіки формулюються і вимоги до педагога: не нав'язувати і не підміняти. Перша вимога пов'язана з утриманням від будь-якого підштовхування при виборі шляху. Друга вимога передбачає допомогу вихованцю. І тут головне, щоб вихованець сам доклав усіх зусиль. У цей момент можна допомогти. В іншому випадку допомога може зашкодити. У цьому полягає мудрість співробітництва вчителя і вихованця.

Нова

модель

освіти

Творчість,

"її теорії,

механізм і

продукти

1.2. ТВОРЧІСТЬ ЯК ВИЩА ФОРМА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Творчість була предметом дослідження з давніх часів. Брок-гауз і Нефрон визначають творчість як створення нового. Творчість визначається також як діяльність зі створення нового, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. При цьому зазначається, що творчість специфічна для людини, тобто завжди передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності. Творчість - один із найзагадковіших і найскладніших феноменів суспільного життя. Вона завжди була і залишається предметом пильної уваги психологів, педагогів, соціологів, кібернетиків, представників інших наук.

Творчість -діяльність людини, яка створює нові об'єкти та якості, схеми поведінки і спілкування, нові образи і знання [28, с. 529].

Існує декілька теорій творчості [16, с. 480]: ^ інтуїтивізм - знання в людини виникає без усвідомлення шляхів і умов його появи, і тому творчість розглядається як інсайт;

^ теорія неусвідомлюваної творчості - акти і стани людини, є відображенням дійсності, але вона не усвідомлює цього і не може відтворити процесу творчості; У теорія конструктивного інтелекту - розуміння осягнення як результат вияву розумових здібностей, які пов'язані з системою розумових операцій, зі стилем і стратегією розв'язання проблем, з особливостями індивідуального підходу і осмислюванням завдань, задач, проблемних ситуацій, що вимагають пізнавальної активності і напруження розуму; ^1! > теорія детермінуючих тенденцій, яка включає окремі напрями:

а) системний детермінізм - залежність предмета в цілому від його окремих елементів і навпаки - залежність окремих елементів від властивостей цілого;

б) вплив типу зворотного зв'язку - наслідок впливає на причину, яка його зумовила; '

в) статистичний - за однакових причин виникають різні ефекти в межах статистичних закономірностей.

Творчість має свій механізм. "Механізм - сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, оброблення інформації або виконання роботи. Механізми творчості - сукупності функціональних органів відображення, проектування і матеріалізації' людиною своїх психічних утворень, що є відкриттями, винаходами або художніми образами"[16, с. 483]. До структури механізму творчості входять:

^ почуття - порівняння і оцінювання предметів;

^ уява - відтворення неіснуючого;

^ психомоторика - матеріалізація відображеного;

^ енергопотенціал - можливість дії;

^ мислення - відображення неіснуючого.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворювати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини. Творчість - процес народження нового, що об'єктивно здійснюється в природі або в людині; у природі - зародження, зростання, визрівання; у людській роботі - створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій. Творчий процес має результатом продукт оригінальний, об'єктивно цінний і самодостатній. Продуктами творчості бувають відкриття, винаходи, нові художні образи, художні твори. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Процес формування творчої особистості багатьма дослідниками пов'язується з вивченням її творчої діяльності. Діяльність (Модуль І, розділ 1.3.) розглядається як умова реалізації творчих можливостей особистості. Взаємозв'язок категорій творчості і діяльності виражається у таких положеннях:

1. Діяльність є основою творчості, сутність людини-творця виражається в діяльності, але повністю не виявляється у ній. У повну силу людська сутність виявляється в творчості, яка відбиває високий рівень активності людини, спрямованої на розв'язання діалектичного протиріччя між старим і новим, у процесі якого долаються межі наявної діяльності, змінюються пороги розпредмечування.

■2w I творчість, і діяльність спрямовані на перетворення світу і самої людини як діючого суб'єкту, але діяльність може бути продуктивною і репродуктивною, творчість виступає тільки у взаємозв'язку продуктивного і репродуктивного, включаючи не тільки безпосередньо результативні дії, але й мотиви, ставлення, погляди, переживання, самосвідомість і інші форми прояву людських якостей, які не призводять до певного результату.

3. Саме мотиви є стимулом дій механізму творчості.

4. Результати творчої діяльності не завжди є соціально значущими і новими у прямому розумінні цих слів. Дитяча творчість, самодіяльна, індивідуальна творчість "для себе" часто не має суспільної цінності. Це суб'єктивно значуща творчість. Новизна в цьому плані полягає в самостійному підході до створення уже відомого, в індивідуальному відкритті.

5. У сучасних умовах гуманізації суспільства необхідно переглянути поділ новизни на об'єктивно і суб'єктивно значущу. Гуманне суспільство - це суспільство, у якому людина є найвищою цінністю. Саме тому результати творчої діяльності будуть завжди соціально значущими: чи це стосується об'єктивно нового результату, чи це будуть зрушення у творчому розвитку людини.

Здійснюючи продуктивну, творчу діяльність, особистість живе в режимі постійного виходу за межі існуючого, пізнаного, відкритого, реалізованого. Вона виступає як особистість, що творить, створює. Творча діяльність передбачає постановку мети, обдумування варіантів рішень, корекцію нових образів і уявлень та їх реалізацію в конкретний предмет, явище. При цьому велику роль відіграє уява.

На початковому етапі творчої діяльності створюється новий образ, який раніше не існував. Коли вже сформувався загальний образ предмета, уявлення спрямоване на створення конкретних, наочних образів окремих частин предмета (явища). Втілюватися такі образи можуть в ескізах, малюнках, креслен-

Творча діяльність

і творча особистість

нях чи в готових окремих частинах предмета. Уявлення також бере участь у забезпеченні відбору нових комбінацій, нових елементів, наближуючи тим самим творчий задум до кінцевої реалізації.

У гуманістичній психології творчість розуміють як необхідну для життя людини форму її існування, запоруку емоційного здоров'я. Всебічність і гармонійність особистості є основою ефективного прояву її творчої сутності.

Процес формування творчої особистості пов'язується з вивченням її творчої діяльності. Діяльність розглядається як умова реалізації творчих можливостей особистості. Саме творча діяльність людини робить її особистістю, яка створює і видозмінює своє сьогодення. У процесі творчості реалізуються творчі можливості індивідуальності і здійснюється їх розвиток. Особливості процесу творчості полягають у тому, що сам процес впливає на його результат, який у свою чергу виражається не тільки предметно, а й у зміні самого суб'єкта творчості. Творчі можливості особистості реалізуються не тільки в спеціальній діяльності зі створення загальнокультурних цінностей, айв самому процесі життя людини, самореалізації її як засобу самоствердження через самовираження і саморозвиток. При цьому під творчим самовираженням розуміють здатність людини будувати свій внутрішній світ, своє світовідчуття, самого себе в цьому світі. Предметом жит-тєтворчості виступає сам суб'єкт діяльності, який здійснює себе у цілеспрямуванні, в тому числі власного життєвого шляху.

Для творчої особистості (Модуль II, розділ 1.1.) характерне відхилення від шаблону, оригінальність, ініціативність, наполегливість, висока самоорганізація, працездатність. Вона знаходить задоволення не стільки у досягненні мети творчості, скільки у самому процесі. Найспецифічнішою рисою творця є несамовитий потяг до творчої діяльності. Творча особистість — це креативна особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистіших утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах діяльності.

Творчість є специфічною здібністю кожної людини, яка може і повинна розвиватися. Завдання щодо виховання людей з високими творчими можливостями вже давно перетворилось у нагальну соціальну потребу. Теоретична модель творчої особис-

тості відображає внутрішні передумови до творчості; особистіші утворення, які необхідні для творчої діяльності і формуються ззовні, а також те, що творча особистість розвивається і формується у творчій діяльності і спілкуванні при забезпеченні відповідних умов. Крім того, формування творчої особистості сприяє розвитку її творчої свідомості, яка визначає її соціально-творчу активність.

Творче мислення, натхнення

Психологами було затрачено багато зусиль і часу на з'ясування того, як людина вирішує нові, незвичайні, творчі задачі. Але до сьогодні однозначної відповіді на питання про психічну природу творчості немає. Одним з перших спробував дати відповідь на питання, що таке творче мислення (Модуль III, розділ 1.4.), Дж. Гілфорд. Він вважав, що креативність мислення пов'язана з домінуванням у ньому чотирьох особливостей:

Дата добавления: 2015-05-22