Психолого-педагогічні аспекти спілкування 3 страница

7.1. ПОНЯТТЯ ПРО ПЕДАГОГІЧНУ МАЙСТЕРНІСТЬ

І ПЕДАГОГІЧНУ ТВОРЧІСТЬ

Над проблемою творчості міркували багато видатних людей як у давнину, так і в новітні часи. Творчість досліджувалась психологами, філософами і педагогами. Багато відомо про творчість, але ще мало пізнані її закони.

Будь-яка творчість починається з усвідомлення незнання. Але не будь-яке незнання стає знанням за допомогою творчості. Творчість є найвищим рівнем розумової діяльності. Природно, творчість пов'язана зі здібностями людини, особливо зі здібністю нестандартно мислити, виходячи за межі звичної розумової колії. Однак творчість - не особливе обдарування вибраних, цим даром, за визнанням психологів, більшою чи меншою мірою наділене все людство. Це дозволяє зробити висновок, що для творчості в пізнавальній діяльності студента характерна нестандартність мислення і діяльності, в результаті чого народжується нове корисне рішення чи продукт діяльності, який виходить за межі загальноприйнятих стандартів.

Опитування вчених та інших творчих діячів в різних країнах показало, що основою творчості є внутрішня мотивація, уява, гнучкість розуму, дивергентне мислення, воля, діяльність і пра-целюбство. Головною закономірністю творчості є праця, народжена внутрішніми мотивами. Звідси випливає завдання викладача створити умови для самостійної роботи студентів, озброївши їх методами і прийомами не лише самостійної, але й творчої роботи; забезпечивши основні умови творчої діяльності: обмін і боротьбу думок, свободу критики. Студентам необхідний час для здійснення всіх чотирьох фаз творчості (за Уельсом): підготов-

ки, визрівання ідеї, осяяння і перевірки своєї ідеї, втіленої в дійсність.

Для забезпечення творчих умов пізнавальної діяльності необхідно:

> привчити студентів до роботи з першоджерелами, з книгою, монографією, науковою статтею; навчити їх прийомам оглядового читання для швидкого знаходження потрібної інформації;

> проводити творчі дискусії на заняттях чи за круглим столом, створюючи в доброзичливій атмосфері можливості релаксації, свободи обміну думками, щоб розвивати уявлення, гнучкість і дивергентність мислення.

Корисно використовувати методи розвитку творчості: мозкового штурму для генерації ідей, відбору ідеї; синектику, спосіб організації колективної мисленнєвої діяльності на основі чотирьох прийомів: розгляд проблеми в тому вигляді, як вона подана; відмова від очевидного рішення; проведення прямої аналогії з чимось; формулювання проблеми в загальному вигляді.

Доцільно використовувати метод асоціативних моделей розумової діяльності, заснований на метафоричності, тобто на переносі проблемності чи проблеми на інший матеріал. Схеми, графіки, діаграми - це просторові метафори, які стимулюють мислення. Це означає, що існує зв'язок між метафорою і творчістю. Метафори дозволяють мисленню людини ефективніше виділяти структуру складних об'єктів. Уміння користуватись метафорами важливе у роботі з комп'ютером.

Існує логографічний метод - це рід шаради чи загадки, в якій задумане слово отримує різне значення від переставляння чи відкидання складів чи літер. Під час вирішення технічних проблем логографічний метод здійснюється за допомогою побудови множини асоціацій, синтагм, тобто смислових одиниць, критеріїв, на основі яких генеруються ідеї і відбираються потрібні чи придатні.

В індивідуальній і колективній творчості студентів використовується проектне навчання, яке дозволяє проводити критичний розбір рішень, враховуючи 7 основних питань: хто, що, де, коли, як, навіщо і чому вирішує дану проблему. Обговорюються рекомендації відносно виходу з глухого кута. У результаті

спільної корисної діяльності не нав'язуються і не просто передаються знання, а створюються ситуації, які породжують нові знання. Причому використовуються усі рівні творчої мисленнєвої діяльності: наочно-предметний, наочно-образний і словесно-логічний.

Проблемі розвитку творчості велику увагу приділяв К.С. Станіславський. В основі його педагогічної спадщини знаходиться розроблена ним театральна система, заснована не на вивченні кінцевих результатів, а на виясненні причин, які породжують той чи інший результат. У ній уперше вирішується проблема свідомого оволодіння підсвідомими творчими процесами, в яких беруть участь зовнішні і внутрішні дані викладача: розум, воля, здібності до спілкування, техніка мовлення, почуття міри і правди, емоційність, пластика. Головним у цій системі є людина, її моральна, духовна і творча сутність.

К.С. Станіславський не лише називає основні постулати педагогічної майстерності як творчості, але й розкриває шляхи її розвитку. Насамперед він рекомендував не боятися критики на свою адресу, бути доброзичливим до інших і вимогливим до себе. Головна думка його праць у тому, що викладач - це творча особистість. Для початку творчості потрібні увага, зовнішня і внутрішня, доброзичливість, абсолютний мир і спокій у самому собі і безстрашність. Важливо переключати свою внутрішню увагу. Необхідно навчати студентів без почуття страху до викладача.

К.С. Станіславський детально розкриває 7 ступенів творчості: зосередженість, пильність, безстрашність, спокій, доброзичливість, привабливість, радість. До колективної творчості він пред'являє наступні вимоги: точність в усьому, дисципліна (ніяких спізнень), порядність і взаємодовіра, творча зосередженість, натхнення, уміння слухати критику, увага, воля. По суті, це все надзадачі, над якими повинен працювати викладач, розвиваючи творчість студентів.

Багатьох видатних учених, які працювали в різних галузях науки, завжди цікавило питання про психологічні особливості творчої діяльності і умови, необхідні для продуктивної творчості. Найбільш послідовно охарактеризував ці умови В.І. Вернадсь-кий. Головними з них він вважав такі:

> проводити детальний аналіз;

> бачити часткове за загальним;

> не обмежуватись описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

> не уникати питання "чому";

> простежувати історію ідей;

> збирати якомога більше відомостей про предмет дослідження з літературних джерел (переважно наукових), звертатися до оригіналів;

> вивчати загальні закономірності наукового пізнання;

> пов'язувати науку з іншими галузями знання, з суспільним життям;

> не тільки вирішувати проблеми, але й знаходити нові, невирішені.

В Інституті Гелаппа в США провели дослідження, щоб з'ясувати, з чого складається успіх творчих діячів, які володіють організаційним талантом, хорошими трудовими навичками і старанністю. У результаті опитування 1500 осіб було виведено "формулу успіху":

1. Розсудливість. Цю якість можна в себе розвивати. Один із способів - учитись на досвіді інших людей, а також на власних помилках.

2. Знання своєї справи. Процес навчання продовжується навіть після досягнення найбільших висот.

3. Упевненість у власних силах. Вона передбачає і силу волі, і здатність ставити перед собою чіткі цілі.

4. Високий загальний рівень розвитку. Це необхідна умова видатних досягнень. Важлива у цьому зв'язку здатність швидко осягати складні концепції, піддаючи їх швидкому і чіткому аналізу. На загальний рівень розвитку мають вплив як мінімум три елементи: багатий словниковий запас, гарні здібності до читання і письма.

5. Здатність доводити справу до кінця. Захоплені люди вирізняються величезною наполегливістю в галузі їх інтересів.

Це загальні якості, властиві творчій особистості, яка домоглася певного успіху. Але є й інші якості, притаманні творчій особистості. Пропонується розвивати такі якості особистості, як

уміння пристосовуватись, самостійність, оригінальність, гнучкість мислення, прагнення до самоствердження.

Проблема розвитку творчості студентів, природно, тісно пов'язана з педагогічними технологіями, заснованими на тих чи інших формах і методах навчання. Першочергового значення набуває проблемне навчання із загальнодидактичними методами: проблемний виклад, частково-пошуковий і дослідницький, а також ділові ігри і проектне навчання, яке гарантує студенту більшу власну активність, самовизначення і проблемність навчання.

Доцільно навчати студентів евристичним методам:

1. Метод аплікації теорії, тобто застосування теорії в тій же галузі, але в невідомому секторі.

2. Метод з'єднання (комбінування) двох теорій (наприклад, в мистецтві для створення декоративного панно використовується сполучення малювання, вишивки і аплікації).

3. Метод дефініцій, тобто визначення тих явищ, які мають бути вивчені.

4. Метод експериментального безладу.

5. Метод протиріч виявляється в тому, щоб спростувати існуючу в науці думку з певного питання.

6. Метод критики: схожий на попередній, але може і не бути заснований на протиріччі.

7. Метод оновлення, наприклад, переказ сучасною мовою "Слова про полк Ігорів".

8. Метод рекодифікації, тобто вираження якогось явища іншим кодом (таблиця Менделєєва).

9. Метод протиставлення (показу), тобто графічне і схематичне уявлення.

Відомо, що творчі люди, як правило, розумово обдаровані, але не всі обдаровані - творчі люди. Відмінність між творчою і нетворчою особистістю визначається ступенем її зусиль і прагнень. Творча людина прагне до цікавої роботи, незалежно, самостійно мислить, більш схильна до ризику, допитлива, оригі-, нальна, з фантазією, гнучка, винахідлива, активна, наполегли- ' ва, завжди щось шукає, про щось розпитує. У зв'язку з цим, завдання викладача не перешкоджати питанням студентів, а стимулювати їх, розвиваючи гнучкість і оригінальність їх мислення.,

Для цього необхідно продумати всю технологію навчання студентів у руслі розвитку їх творчості, відібрати завдання, які сприяють цьому: крім курсових і дипломних проектів давати їм індивідуальні завдання (реферат, доповідь для конференції, частковий чи повний пошук чогось, рішення нестандартних задач тощо). Корисно проводити практичні заняття і семінари в формі бесіди, "круглого столу", мікроконференції, демонстрації і обговорення конкретних результатів дослідницької роботи, стимулювати студентів до участі в науковій роботі кафедри, в наукових конференціях, олімпіадах, конкурсах тощо. Головне, щоб усі ці завдання та організаційні форми діяльності мали не стихійний характер, а були результатом серйозної, продуманої, заздалегідь спланованої технології навчання і розвитку творчих здібностей студентів.

7.2. ПОНЯТТЯ ПРО ПЕДАГОГІЧНУ МАЙСТЕРНІСТЬ І

ПЕДАГОГІЧНУ ТВОРЧІСТЬ

Психологія, переживаючи піднесення, інтегруючи знання, зберігаючи свою цілісність, знаходячи все у всьому, прагне пояснити внутрішній світ людини творчої. Пояснити людину, яка виконує (або намагається виконати) своє природне покликання -стати творцем. Якраз здатність до творчості і відрізняє людину від тварини.

Ось декілька поглядів на процеси творчості.

Інтуїтивізм - знання в людини виникає без усвідомлення шляхів і умов його появи, і тому творчість розглядається як осяяння, "бачення істини" - інсайт. Інтуїція протиставляється дискурсивному, логічному мисленню, раціональному знанню. У творчому процесі людина в стані натхнення зливається зі створюваним предметом і тоді протилежності між ними зникають.

Теорія неусвідомлюваної творчості - акти і стани людини, які є відображенням дійсності, але вона не усвідомлює цього і не може відтворити шляху творчості; надсвідоме, неусвідомлені установки і мотиви - неусвідомлювані регулятори способів дій. Дій автоматизованих, зумовлених неусвідомленими образами, субсенсорними сприйманнями, які спрямовують людину до доцільних дій.

Теорія конструктивного інтелекту - розуміння (апперцеп-пя) осягнення як результат вияву розумових здібностей, які по-і'язані з системою розумових операцій, зі стилем і стратегією юзв'язання проблем, з особливостями індивідуального підходу осмислюванням: а) завдань, б) задач, в) проблемних ситуацій, цо вимагають пізнавальної активності і напруження розуму.

Теорія детермінуючих тенденцій, яка включає окремі напрями:

> системний детермінізм - залежність предмета в цілому від його окремих елементів і навпаки - залежність окремих елементів від властивостей цілого;

>■ вплив типу зворотного зв'язку - наслідок впливає на причину, яка його зумовила;

> статистичний - за однакових причин виникають різні ефекти в межах статистичних закономірностей.

Цільовий детермінізм - мета, що випереджає результат і ідіграє роль закону, який визначає шлях її досягнення, а також іадає інформацію про якості (кількості) предмета творчості.

Механічний детермінізм - подібне пізнається подібним, юдська душа і тіло, свідомість і діяльність уподібнюються махинам, механізмам.

Психологічний детермінізм - уявлення про те, що рівень ак-ивності свідомості і творчості зумовлюється образом життя люди-и, діяльністю - психосоціальною активністю - як окремі механізми.

Серед них важливе місце посідають принципи:

а) зовнішні чинники діють за посередництва внутрішніх умов;

б) дія "внутрішнього через зовнішнє";

в) пояснення психіки через діяльність: діючи і перетворюючи світ, людина змінює і перетворює саму себе;

г) вростання в культуру людства;

д) наслідування як форма опанування суспільного досвіду, досвіду інших людей або наслідування неоду-хотворених предметів. Людина творить, як творить сама природа, - гасло епохи Ренесансу;

є) засвоєння - процес поєднання чужого досвіду і власних досягнень;

ж) дійова детермінація - психіка і свідомість є органа-* ми діяльності, від рівня розвитку яких залежить про-

дукт творчості.

Духовність - продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.

Механізм - сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

Механізм творчості - орган людини. Людини, а не її тіла.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить далеко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1. Дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2. Забезпечує зв'язок з логосом;

3. Є провідною умовою життя - інструментом творчості.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворювати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини.

Якщо механізм творчості людини в дійовому стані, то людина здатна сприймати і відтворювати відображене, перетворювати його на власні здобутки, опанувати його і користуватися як інструментом дій. Людина в цьому стані здатна не лише на фізичну або рутинну роботу, а й на творчу: людина набуває здатностей - мудреця, генія або таланта.

Творчість - процес народження нового, що об'єктивно здійснюється в природі або в людині; у природі - зародження, зростання, визрівання; у людській роботі - створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій.

Отже, зародження, зростання і визрівання нових думок, почуттів або образів цих регуляторів на відміну від конструювання, яке комбінує старе і відоме, — це новий принцип дій творчої людини.

І тому творчий процес має результатом продукт оригінальний, об'єктивно цінний і самодостатній.

Продуктами творчості бувають відкриття, винаходи, нові художні образи неабиякої сили, художні твори. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Зазвичай, коли йдеться про відкриття, винаходи або художні образи великої сили, то мається на увазі, що вони - речі

гармонійні і являють собою щось правильне за формою, відповідне меті, урівноважене з довкіллям. І, що найголовніше, - гармонійні предмети найбільшою мірою відповідають своєму призначенню - меті діяльності людини.

Гармонія - властивість створених людиною і природою речей, процесів, явищ тощо. Це властивість цілісностей, а не будь-яких матеріальних або духовних утворень.

Від чутливості людини до виконання її призначення - стати творцем - тривалий шлях внутрішніх перебудов. Чутливість людини - можливість, задаток, а творчість - процес матеріалізації можливостей психіки, свідомості і діяльності людини. Але може статися і таке: задаток залишиться чутливістю, людина може відчувати завдання і проблеми, але не буде спроможною їх розв'язувати. Отже, перетворення чутливості на механізм творчості - предмет виховання і навчання.

Духовність - це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії. Духовність - як людська властивість і як її інструмент - виявляється тільки в творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна місткість ущерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отже, блокує активне її сприймання.

Натхнення - опанування властивостей природи і ноосфери. Натхнення - це незабутні (хоча і не завжди усвідомлювані) миттєвості нашого життя. І хоча щоразу вони виняткові - у них є правила: здатність пережити натхнення характеризує енергетику людини.

Що ж таке натхнення? Це спалах у той момент, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбувається ніби вибух. Він осяює те, що до цього часу перебувало в темряві. Людина опиняється на висоті, про яку і не здогадувалась. І легко розв'язує задачі, які ще вчора були їй не під силу.

Таким чином, можна зробити висновок: 1) натхнення не може бути безпредметним; воно пов'язане з розв'язанням задачі або проблеми; 2) тільки енергія задачі або проблеми дає той імпульс, завдяки якому синусоїда енергетичної хвилі підіймається до максимально можливого рівня.

н.

Оскільки натхнення - це процес, за якого поетична душа людини відкрита в нескінченність, то джерел енергії повинно бути три: 1) вибух, що руйнує стереотипи і породжує плоди; 2) обжинки (збирання плодів); 3) розподіл плодів по засіках - робота розуму. Перше - натхнення; друге - опанування нової території; третє - наведення на ній ладу.

8. ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Авторитет викладача - 343-344

Вивчення особливостей діяльності вчителя - 343

Визначення педагогічної творчості - 352

Використання різних типів мислення - 357

Відмінності авторитетного викладача - 343

Відмінності професійної праці вчителя - 359

Вплив вчителя на формування особистості - 343

Дивергентне мислення - 357

Ефективність педагогічної творчості - 361-362

Компоненти діяльності педагога - 341

Конвергентне мислення - 387

Критерії творчої педагогічної діяльності - 365

Механізм і продукти творчості - 353

Натхнення - 358

Нова модель освіти - 351

Ознаки педагогічної креативності - 361

Особистісні якості педагога - 342

Педагогічна майстерність - 345-347

Педагогічне спілкування - 347

Перепони в творчому мисленні - 357

Проблеми педагогічної діяльності - 343

Продукт педагогічної творчості - 362

Становлення творчої особистості вчителя - 363

Стиль спілкування - 349

Творча діяльність - 353

Творча діяльність студентів - 358

Творча особистість - 355

Творче мислення - 356

Творчість і її теорії - 352

Типи вчителів - 350

Установки нової моделі педагогіки - 351

Харизма - 358

Модуль 7

Види спілкування та їх психологічна структура

• Визначення спілкування • Ділове спілкування • Структура спілкування • Види і стилі спілкування • Механізми впливу • Історія психології ділового спілкування

Бар 'ери на шляху до ефективного спілкування та їх подолання

• Причини бар'єрів спілкування • Фасцинація • Експекта-ція • Емпатія • Контрсугестія • Прийоми привернення уваги

• Рольова поведінка • Групові ролі • Етикет ділової людини

Вербальна та невербальна комунікація

• Особливості вербального спілкування • Умови ділового спілкування • Підготовка до виступу • Керування увагою

• Закінчення виступу • Види спілкування • Комунікативні ефекти • Жанри публічних виступів • Суперечка • Види запитань і відповідей • Виверти в суперечці • Невербальні засоби комунікації • Кінетичні засоби • Проксемічні засоби • Особливості інтонації • Особливості погляду

Основні елементи ділового та міжособистісного спілкування

• Міжособистісне і ділове спілкування • Етапи спілкування • Правила спілкування • Стилі спілкування • Особливості людського сприймання • Види слухання • Помилки слухання

Мистецтво проведення переговорів, публічних виступів та

дискусій

• Підготовка до переговорів • Етапи переговорів • Метод

позиційного торгу • Метод принципових переговорів • Типи

рішень» Тактичні прийоми • Складні випадки переговорів

1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗНАННЯ

1.1. ВИДИ СПІЛКУВАННЯ ТА ЇХ ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА

Спілкування є потребою людини як соціальної, розумної істоти, як носія свідомості. Вивченням тих чи інших сторін спілкування займаються різні науки: філософія і психіатрія, психологія і соціологія, інформатика. Кожна з них вкладає в поняття "спілкування" свій зміст. Складність досягнення єдності в розумінні того, що ж таке спілкування, з одного боку, пов'язана з його всюди-сутністю, а з іншого боку, спроби охопити всі можливі складові поняття "спілкування" призводять до того, що й саме воно зникає, розчинюється, втрачає свою живу тканину і перестає бути схожим на те, що ми пов'язуємо з цим поняттям.

Спілкування - це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності і який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини [4, с. 8]. "Це форма діяльності, здійснюваної між людьми як рівними партнерами, яка призводить до виникнення психічного контакту, що виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаємо-переживанні та взаєморозумінні" [31, с. 90].

Спілкування - це універсальний засіб пізнання інших людей, свого внутрішнього світу, це прекрасний підручник життя, шлях до успіху в різних сферах діяльності. Спілкування мас такі аспекти:

Категорія спілкування;

ділове спілкування

> зміст - це інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої;

> мета - це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. Вона виконує такі функції: контактна, інформаційний обмін повідомленнями, спонукальна стимуляція, координація, розуміння, емотивне збудження і обмін емоціями, надання впливу, встановлення стосунків;

^ техніка - це структурність прийомів, засобів спілкування.

Оскільки психологія ділового спілкування - складова частина комплексу психологічних наук, вона спирається на основні категорії і принципи, які розробляються загальною психологією. Це такі категорії, як психічні процеси (пізнання, емоції, воля), властивості психіки людини (здібності, характер, темперамент), прояви свідомості людини (сумніви, невпевненість, переконання, спрямованість). Головними принципами є принцип причинності, тобто визнання взаємозв'язку, взаємозумовленості психічних явищ як з психічними, так і з матеріальними явищами; системності, тобто трактування окремих психічних явищ як елементів психічної організації; розвитку, тобто визнання перетворення зміни психічних процесів, їх динаміки, переходу від одного рівня до іншого.

Звичайно, у психології ділового спілкування мова йде не стільки про абстрактні загальнопсихологічні категорії і принципи, скільки про професійні, психологічні і водночас практично орієнтовані знання, які можуть забезпечити успіх тієї чи іншої діяльності.

Психологія ділового спілкування як галузь знань не є штучно привнесеним продуктом західної теорії і практики. Важливість врахування психологічних аспектів господарської діяльності, необхідність укріплення її моральних основ чітко усвідомлювалась уже в дореволюційний період багатьма представниками вітчизняної економічної і філософської думки.

Історія

психології

ділового

спілкування

Філософ В. Соловйов (1853-1900) вважав, що неспроможність ортодоксальної політичної економії полягає в тому, що вона принципово відділяє галузь господарську від моральної. Економіст і філософ С. Булгаков (1871-1944) підкреслював, що господарство є психологічний феномен. П. Струве (1870-1944), П. Савицький (1895-1965) вважали, що не кожний власник підприємства є хазяїн, тому що не кожен підприємець діє по-ха-зяйськи.

Багато наших мислителів вбачали в духовно-моральних аспектах ринкових відносин засоби не лише підвищення ефективності виробництва, а й морального удосконалення людей.

На жаль, конкретно-історичні умови в Україні в XIX ст. склалися так, що втілити в життя ідеї розвитку ідейно-морального потенціалу ринкової економіки на практиці так і не вдалося.

Соціально-психологічний портрет нової генерації пострадянських підприємців, так званих "нових українців", виявився дуже далеким від того типу цивілізованого менеджера, який давно народжений практикою підприємництва на Заході і про який мріяло багато вітчизняних учених. Для "нових українців" вигода виявляється часто вище моралі і права. Найважливіша задача фахівців і керівників усіх рівнів - переломити домінуючий настрій, психологічно оздоровити трудові колективи, все суспільство.

У науковому мисленні не відразу прийшли до розуміння ролі психологічних чинників у господарській діяльності.

У 30-х роках XIX ст. американський соціолог Елтон Мейо (1880-1949) обґрунтував доктрину "людських відносин", згідно з якою саме людський, психологічний чинник відіграє вирішальну роль у виробництві.

Розширення практики використання психологічних чинників у виробництві призвело до двох важливих наслідків у розвитку духовної сфери суспільного життя:

> швидкими темпами почала розвиватися система психологічних наук (соціальна психологія, психологія праці, управління та ін.);

> успіхи у розвитку психологічної теорії і практики зумовили посилення уваги до цієї проблематики у системі освіти.

Поступово в усіх розвинених країнах серйозна загальна і професійна психологічна підготовка стала невід'ємною складовою частиною професійної підготовки кваліфікованих фахівців у галузі економіки та управління.

Ділове спілкування - це процес взаємозв'язку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією й досвідом, який передбачає досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети [4, с. 56]. Воно, звичайно, включене як окремий момент в якусь спільну продуктивну діяльність людей і слугує засобом підвищення якості цієї діяльності, його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їх внутрішній світ [21, с. 515].

Ділове спілкування сприяє встановленню і розвитку відносин співробітництва між колегами по роботі, керівниками і підлеглими, партнерами, суперниками і конкурентами.

Тому основною категорією ділового спілкування є категорія "психологія особистості", яка дає інформацію про джерела психічної та іншої активності особистості, індивідуально-психічні процеси, властивості і стани, їх прояви в діловому спілкуванні.

Високий рівень ділового спілкування - вирішальна умова успішного підприємництва. Для його забезпечення необхідно вміти використовувати технології спілкування, засновані на психологічних знаннях. Тому ще однією важливою категорією цієї дисципліни є "психологія спілкування", тобто спеціальні технології спілкування, групової роботи. Не менш важливою категорією є також "психологія робочої групи", тобто інформація про групові цілі, потреби, інтереси, норми, групову свідомість, морально-психологічний клімат, корпоративну мораль, "ми"- почуття. Адже ділова активність неможлива без кооперації, об'єднання зусиль декількох чи навіть багатьох людей.

Спілкування - це багатогранний процес. Він пов'язаний зі сприйняттям людьми один одного (перцептивний бік), з процесом обміну інформацією (комунікативний) і з проблемою взаємодії співрозмовників (інтерактивний). Ці сторони тісно взаємопов'язані, взаємозумовлені, виділяються в малих

Дата добавления: 2015-05-22