Динамічні характеристики малої групи 6 страница

Межі аудиторії не жорстко окреслені, а навпаки — досить рухомі. Тому як груповий організм вона розрізнена, анонімна, а отже легко піддається навіюванню. Різні аудиторії неоднаково піддаються такому способу впливу, як зараження, що залежить від загального рівня самосвідомості особистостей, які її утворюють. Відносини аудиторії із джерелом інформації (не лише засобами масової комунікації, а й чутками) можуть розвиватися, припинятися і поновлюватися. Збереження стабільності аудиторії, розширення її складу сприяє успішному формуванню громадської думки.

Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом.

Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.

Не маючи спільної для всіх усвідомлюваної мети, натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Перші дослідники цього феномену (Г. Лебон, Г. Тард, 3. Фрейд та ін.) вважали його ірраціональною, сліпою і руйнівною силою, якою владарюють неусвідомлені імпульси, зараження, наслідування та навіювання. Психологічні ознаки цього утворення вони вбачали у “колективній душі”, “соціальному розумі”, “колективній волі”. Особливість натовпу, на думку дослідників, полягає в тому, що, вбираючи в себе різнорідні та випадкові елементи, він завжди діє як психічна цілісність. Тому не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом конкретного збуджувального мотиву. Ці висновки спиралися на дослідження поведінки натовпу часів Великої французької революції та Паризької комуни, але чимало їх не втратили своєї актуальності дотепер.

Нині феномени “масовості” виявляють себе у різних сферах соціального буття (розвиток засобів масової інформації, урбанізація, інтенсифікація міграції населення і контактів між людьми різних країн, зростання чисельності різних формальних і неформальних об'єднань). З поширенням масових явищ та угруповань розгортається пошук засобів управління ними. Таке завдання ставили перед собою і перші дослідники натовпу, вважаючи можливим перетворення його на організовану спільноту шляхом впровадження порядку. Заперечення чи відмова від порядку в його психологічному сенсі, на їх погляд, є передумовою виникнення натовпу. Непіддатні його впливу лідери, вожді, еліта (індивідуальності). Тому вони здатні, хоча б частково обмежити натиск цієї сили, привнести в її поведінку організованість і порядок.

Досить цікаві спостереження й оцінки з цього приводу зробив Г. Лебон, який вважав, що несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда. З цим пов'язане твердження вченого про маси як соціальний феномен, про здатність індивідів розчинятися у масі під впливом навіювання. Відповідно моделлю поведінки вождя мас є гіпноз (гіпнотичне навіювання). На цих засадах ґрунтуються міркування дослідника щодо природи натовпу:

— натовп — не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність;

— індивід діє свідомо, а маса, натовп — несвідомо, оскільки свідомість є індивідуальна, а несвідоме — колективне;

— натовп — консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність;

— масам необхідна підтримка вождя, який їх полонить своїм гіпнотичним авторитетом, а не аргументи розуму чи сила;

— пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу.

У звичайних умовах люди діють внаслідок своїх переконань. Наявність критичного розуму, непереконаність використання гіпнотичного пропагандистського навіювання можуть зупинити або не допустити ці дії. Тому адресована масам пропаганда повинна базуватися на принципах навіювання (використовувати енергійну, образну мову, алегорії, прості та владні формулювання);

— для ефективного управління масами, натовпами політика повинна спиратися на вищу ідею, яку вселяють у свідомість людей. Результатом такого навіювання є перетворення ідей на колективні образи, які й спрямовуватимуть колективні дії.

Ці ідеї базувалися на уявленнях про приховані від свідомості якості індивідів, які відкриваються та починають домінувати, коли вони збираються разом. Йдеться про те, що кожен окремий індивід є розумною і свідомою істотою, проте, перебуваючи у масі, стає здатним на будь-які невластиві людині вчинки. Саме тому, вважав Г. Лебон, натовп можна розглядати як соціальну тварину, що зірвалася з ланцюга, як сліпу силу, здатну зруйнувати творіння століть.

Прихильники теорії “психологія мас” вважають, що в натовпі зникають усі розбіжності між індивідами, і вони мають змогу виявляти свої прагнення та пристрасті.

Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характеристики натовпу:

а) зрівняння всіх (зведення людей до одного рівня психічних проявів та поведінки). Наслідком цього є однорідність натовпу, що пояснюється ідеєю колективного несвідомого: у натовпі люди керуються лише несвідомими уявленнями, однаковими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, що визначають індивідуальні розбіжності між людьми, пригнічуються та зникають;

б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди, що його утворюють. Він схильний до швидких переключень уваги, легко та некритично сприймає будь-які чутки, піддається впливу гасел, закликів лідерів;

в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жорстокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б;

г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони зумовлені дією таких механізмів:

— анонімність натовпу. Участь у скупченні багатьох людей створює в індивіда почуття сили, могутності, непереможності. Водночас анонімність (знеосібність) натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності, оскільки кожен вважає, що будь-які дії будуть віднесені до натовпу, а не до кожного окремо;

— зараження. Зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі;

— навіювання. Спрямовує поведінку натовпу, проявляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам. Люди у натовпі однаково здатні проявляти як агресію, так і захоплення.

Психологія натовпу ґрунтується на протиставленні окремого індивіда та індивіда як елемента натовпу. Ця ідея Г. Лебона (мислення окремого індивіда є цілком свідомим, а мислення натовпу — цілком несвідомим, тому все колективне — несвідоме, все несвідоме — колективне) була підтримана багатьма вченими. Але окремі науковці вважають протиставлення індивіда та натовпу за критерієм несвідомого невиправданим.

У наш час поняття “натовп” трактується досить широко. Влада схильна вважати ним будь-які масові вияви протесту. Часто поведінка натовпу характеризується поняттями “колективні безчинства”, “бунти”, “повстання”, “рухи за реформи”, “революційні виступи”. Таке змішування політико-оцінних моментів і специфічних властивостей натовпу ускладнює психологічне його пізнання.

У деяких дослідженнях головними ознаками натовпу фігурують просторова близькість індивідів і її вплив на їх поведінку. Іноді натовпом вважають не тільки стихійні неорганізовані утворення, а й достатньо структуровані, внутрішньо відлагоджені. А французький соціолог Г. Тард доводив, що натовпом можуть бути як природні, анархічні, аморфні, так і штучні, організовані, дисципліновані (політичні партії, профспілки, церква, армія та ін.) об'єднання. Цілком правомірно такий підхід викликає серйозні сумніви. Звичайно, і мітинг, і аудиторія можуть за певних умов перетворитися на натовп, але тоді вони набуватимуть зовсім інших якостей. Наприклад, якщо під час спектаклю спалахне пожежа, то навіть найінтелігентнішу публіку охопить паніка і вона перетвориться на натовп людей.

Отже, з психологічного погляду натовп є неорганізованим (або таким, що втратило організованість) скупченням ' позбавлених спільної усвідомленої мети людей, які перебувають у стані емоційного збудження. Нерідко під час дій натовпу з'являються сили, котрі намагаються організувати його і використати як інструмент для досягнення певної мети. Дії цих сил за своїм змістом не мають майже нічого спільного з явищем натовпу як такого.

Натовп має такі соціально-психологічні ознаки та особливості:

— висока контактність. Індивіди перебувають на близькій відстані, внаслідок чого вторгаються в персональні просторові зони;

— підвищена групова навіюваність, знижена ефективність дії механізмів контрнавіюваності (опору впливу навіювання);

— емоційна збудливість, підвищене хвилювання людей та емоційне сприймання дійсності;

— пригнічене відчуття відповідальності за власні вчинки і дії;

— виникнення відчуття сили та усвідомлення анонімності.

Основним механізмом розвитку натовпу є масове спілкування, яке психологічно впливає на поведінку і вчинки людей. Цю властивість свідомо використовують організатори політичних акцій, масових гулянь, видовищ. За надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, епідемії та ін.) масове спілкування розгортається стихійно, мимовільно. Типовими психологічними способами впливу у натовпі є навіювання, зараження, наслідування.

За ступенем активності натовп поділяють на пасивний, активний, агресивний.

Пасивний натовп. Характерна його ознака — відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовп людей на вокзалі тощо).

Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий — виявляє активність внутрішньо і зовнішньо.

Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати).

За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.

Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересом до певної події (наприклад, дорожня аварія).

Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).

Конвенційний натовп. Основою його формування поведінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати.

Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єднують спільні почуття (радість, протест, горе та ін.).

Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати.

Одна і та сама особа у натовпі і поза натовпом поводиться по-різному. Психологічні особливості поведінки індивіда в натовпі характеризують:

— посилення залежності поведінки від натовпу, зниження самоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великої групи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижується інтернальність (внутрішня регуляція) його поведінки;

— деіндивідуалізація поведінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чого поведінка різних людей втрачає самобутність;

— зниження інтелектуальних якостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному і тому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлює відповідні особливості перероблення інформації: в натовпі людина легко сприймає, швидко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовільно перекручуючи її;

— підвищена навіюваність. У натовпі індивід може легко повірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурдним закликам та ін.;

— підвищена фізична, психофізична і психічна активність. Індивід у натовпі мобілізує всі свої ресурси, внаслідок чого виявляє незнані до того можливості (підняти важкий предмет, високо стрибнути та ін.);

— прояви незвичної поведінки. Свідченням цього є нетипові, непередбачувані форми поведінки.

Різноманітні поведінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу загалом часто бувають надзвичайно небезпечними як для оточення, так і для тих, хто є його частиною.

4.5. Соціальна психологія міжгрупових відносин

Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини

Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

Тривалий час проблема міжгрупових відносин не була провідною у соціальній психології. Ситуація різко змінилася з оприлюдненням критичних оцінок традиційної соціальної психології. Переломними у вивченні проблематики міжгрупових відносин стали 50-ті роки XX ст.

Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Остаточне утвердження психології міжгрупових відносин як самостійної галузі соціальної психології відбулося пізніше, здебільшого завдяки дослідженням англійського психолога Генрі Теджфела.

Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини

Одним із перших розпочав експериментальні дослідження міжгрупових відносин Музафер Шериф, який виходив із припущень, що міжгрупові установки і поведінка індивідів відтворюють об'єктивні інтереси їх групи стосовно інших ггіуп. Якщо інтереси є конфліктними, це загострює суперництво між групами, яке може спричинити різноманітні непорозуміння і відкриту ворожість. Якщо інтереси груп збігаються, це сприяє формуванню дружніх установок до чужої групи, адекватна реакція на які, як правило, приносить позитивний результат. На підтвердження цієї точки зору М. Шериф провів протягом кількох років серію польових експериментів (у реальних умовах) у літньому таборі для підлітків 11—14 років.

Особливістю цього дослідження є його лонгітюдність (англ. longitude — тривале і систематичне вивчення одних і тих самих піддослідних).

На першій стадії, після заїзду хлопчиків у табір, була організована загальна табірна діяльність, під час якої вони самотужки знайомилися, починали дружити. Потім їх поділили на дві групи, розподіливши нових друзів в обидві з них. На цій стадії табірне життя організовувалося окремо для кожної з груп. Далі адміністрація табору організувала змагання між ними, внаслідок яких одна група отримувала перемогу, інша — зазнавала поразки.

Ще один експеримент не мав першої стадії, тобто хлопчики приїздили до табору вже поділеними на дві групи. їм були штучно створені труднощі, які усувалися лише об'єднаними зусиллями. Основні результати експериментів зводилися до наступного:

— на стадії формування обидві групи існували більш-менш миролюбно;

— об'єктивний конфлікт інтересів (тільки одна група могла перемогти за рахунок іншої) спричинив міжгрупову ворожнечу, агресію і водночас посилення внутрігрупової згуртованості та підтримки;

— на етапі міжгрупового суперництва неодноразово виявлявся стійкий внутрігруповий фаворитизм в судженнях, відносинах, перевагах;

— первинні міжособистісні відносини виявилися слабшими за нові міжгрупові відносини. Йдеться про те, що друзів було розподілено по різних групах;

— на етапі розв'язання конфлікту, коли перед хлопчиками постали бажані для обох груп і недосяжні завдяки старанням однієї групи “вищі” цілі, у поведінці дітей настали помітні зміни: вони стали менш агресивними щодо іншої групи, знижувався внутрігруповий фаворитизм; частково були поновлені дружні стосунки, хоч наслідки попередньої міжгрупової ворожнечі не були цілком усунені.

Роботи М. Шерифа започаткували новий підхід у дослідженні міжгрупових відносин. Якщо раніше джерела міжгрупової ворожнечі чи співробітництва дослідники шукали в індивідуальних мотиваційних чинниках, то відтоді зосереджувалися на параметрах міжгрупової взаємодії безвідносно до індивідуальних мотиваційних структур. Саме у міжгруповій взаємодії проявляються міжгрупова ворожнеча, співробітництво, внутрігруповий фаворитизм.

Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor — прихильність) — тенденція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.

Симптоми внутрігрупового фаворитизму простежуються як у процесах соціального сприймання, так і в зовнішній поведінці індивідів під час соціальної взаємодії.

Принциповий поворот у соціально-психологічному дослідженні міжгрупових відносин засвідчили експерименти англійського психолога, засновника теорії соціальної ідентичності Г. Теджфела та його колег. Відстоюючи значення когнітивних процесів у міжгрупових відносинах, вчений довів, що встановлення позитивного ставлення до своєї групи відбувається і за відсутності об'єктивної основи конфлікту між групами. Для цього досить розподілити людей на групи. Розвиток подій неминуче засвідчить більш позитивні установки щодо своїх одногрупників та більш негативні установки щодо індивідів, які належать до іншої групи. Неминучість внутрігрупового фаворитизму і міжгрупової дискримінації зумовлена потребою особистості в позитивній соціальній ідентичності, необхідній для підтримання позитивного образу “Я”.

Міжгрупова дискримінація (лат. discriminatio — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

Феномени внутрігрупового фаворитизму та міжгрупової дискримінації Г. Теджфел вважав результатом серії когнітивних процесів, пов'язаних із встановленням подібності та відмінностей між представниками різних соціальних груп. Такими процесами є:

— соціальна категоризація (упорядкування індивідом свого соціального оточення шляхом розподілу соціальних об'єктів на групи за значущими для нього критеріями);

— соціальна ідентифікація (віднесення індивідом себе до конкретних соціальних категорій, суб'єктивне переживання ним своєї групової соціальної належності);

— соціальне порівняння (співвіднесення якісних ознак різних соціальних груп, результатом якого є встановлення відмінностей між ними).

В аналізі цих процесів, за Г. Теджфелом, і полягає соціально-психологічний аспект вивчення міжгрупових відносин, адже галузь міжгрупових відносин належить до когнітивної сфери.

За його висновками, причина міжгрупової дискримінації криється не в характері взаємодії, а в усвідомленні належності до своєї групи, наслідком чого є прояв ворожості щодо осіб іншої групи. Визначаючи факт сприймання групами одна одної, дослідник не взяв до уваги того, наскільки адекватна фіксація міжгрупових відмінностей, тобто наскільки відмінності, які фіксуються на рівні сприймання, є такими насправді.

Представники діяльнісного підходу (В. Агеєв) головними вважають не міжгрупові процеси чи їх детермінацію суспільними відносинами, а внутрішнє відображення цих процесів, тобто когнітивну сферу, пов'язану з різними аспектами міжгрупової взаємодії. Відмінність цього підходу від когнітивної орієнтації полягає в тому, що принцип діяльності передбачає найтісніший зв'язок суб'єктивного відображення міжгрупових відносин з реальною діяльністю досліджуваних груп, детермінує нею усі когнітивні процеси, що супроводжують ці відносини. Природа міжгрупового сприймання полягає в упорядкуванні індивідуальних когнітивних структур, в об'єднанні їх в єдине ціле. Йдеться не про суму сприймання чужої групи індивідами, а про нову якість, яка виникла під час такого сприймання, про групове утворення.

Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.

Розроблення проблеми міжгрупових відносин у межах діяльнісного підходу не тільки констатує те, що соціальні відносини лише за певних умов можуть сприяти розвитку міжгрупової дискримінації, а визначає засіб подолання цієї дискримінації, вважаючи ним спільну діяльність груп.

Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, результатом якого є зв'язок, заснований на принципах симпатії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо.

Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

Особливістю міжгрупової взаємодії є її причинна зумовленість. Це означає, що кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Повсякденне життя багате як співпрацею і солідарністю груп, так і міжгруповими конфліктами.

Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

Соціально-психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп; недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольова невизначеність та ін.

Міжгрупові конфлікти в організаціях є наслідком неефективного керівництва ними. Це проявляється в тому, що функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або не стикуються за результатами, від чого зазнають шкоди всі сторони. За таких обставин співробітники, забувши про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, що відстоює свої інтереси. Це породжує додаткові проблеми для керівника, який змушений або відстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом, вступаючи з ним у конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу, наслідком чого може стати групове неприйняття та обструкція. Конфлікт між підрозділами (лабораторіями, кафедрами, відділами та ін.) організації може виконувати як позитивні, так і негативні функції, наслідки якого залежать і від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін, і від методики управління ним.

Організаційна взаємодія (співробітництво, суперництво) може відбуватися на внутрігруповому (“керівник — підлеглий”, “керівник — підрозділ” та ін.), міжгруповому (вертикальний — між підрозділами різного рівня організаційної структури; горизонтальний — між підрозділами одного рівня; рольовий — через визначеність — невизначеність сфер відповідальності і контролю, що взаємно перетинаються) і міжорганізаційному рівнях (кооперація чи конкуренція між організаціями, носіями та виразниками яких є власники і керівники вищої ланки).

У контексті безпосередньої міжгрупової взаємодії важливою є гіпотеза контакту, на підставі якої роблять прогностичний висновок, за яких умов контакт між членами різних груп здатен послабити міжгрупове упередження, ворожість. У кожній конкретній ситуації гіпотеза контакту Має свої особливості. її вибудовують за такою методикою: чим більше сприятливих умов для контактів між групами, тим довше і тісніше вони взаємодіятимуть.

Міжгрупова діяльність розгортається не тільки як безпосередня взаємодія різних груп. Міжгрупові відносини можуть виникати і за відсутності безпосередньої взаємодії між групами. Наприклад, опосередкованим чинником відносин між великими групами є їх суспільно-історична діяльність, соціальні умови. Така міжгрупова діяльність реалізується в опосередкованих формах — через обмін цінностями культури.

Особливості міжгрупової перцепції (сприймання) зумовлені розумінням групи як цілості. Група як суб'єкт і об'єкт соціальної перцепції є новою якістю, новим груповим утворенням, яке має такі характеристики: для групи-суб'єкта сприймання групове утворення є “цілісністю”, яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об'єкта сприймання — “уніфікованістю”, тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність і уніфікованість — специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.

Динамічні характеристики міжгрупового сприймання також відрізняються від динамічних характеристик міжособистісного сприймання. Міжгрупові соціально-перцептивні процеси стійкіші, консервативніші, ригідніші (лат. rigidus — твердий, заціпенілий, негнучкий), оскільки їх суб'єктом є не одна особа, а група людей. Тривалішим і складнішим є формування цих процесів, адже в нього (формування) включається індивідуальний життєвий шлях кожного індивіда і досвід життєдіяльності групи загалом. До того ж діапазон можливих варіантів сприйняття іншої групи значно вужчий, ніж за міжособистісного сприймання. Загалом формування образу іншої групи залежить від особливостей міжгрупової діяльності.

Міжгрупове сприймання порівняно з міжособистісним має таку специфіку:

— об'єднання індивідуальних уявлень у цілісніть, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається;

— довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості до внутрішніх впливів;

— схематизація та спрощення сприйняття й оцінення іншої групи.

Міжгрупове сприйняття є більш стереотипним, у ньому тісніше з'єднані когнітивні (пізнавальні) та емоційні компоненти, яскраво виражена оцінна спрямованість. Водночас воно пристрасніше, ніж міжособистісне. Очевидно, це пов'язано з тим, що міжгрупові уявлення дуже чутливі до всього, що стосується їх істинності, точності, адекватності. Усі ці параметри міжгрупового сприймання концентровано виражені у міжгруповій дискримінації та внутрігруповому фаворитизмі.

Міжгрупове сприймання реалізується на різних рівнях: сприймання групою належних до неї індивідів; сприймання групою представника іншої групи; сприймання групою себе; сприймання групою іншої групи як цілості. Сприймання групою іншої групи має відповідну специфіку:

— об'єкт сприймання не є пасивним, нейтральним щодо його суб'єкта. Він неминуче прагнутиме викликати позитивне уявлення про себе як учасника діяльності;

— сприймання супроводжується оцінюванням, інтерпретацією об'єкта;

— у сприйманні соціальних об'єктів важливими є пізнавальні, емоційні якості, рівень розвитку суб'єкта сприймання;

— поняття “розуміння” виражає здатність групи як суб'єкта сприймання пізнати суттєве, істотне в об'єкті (іншій групі, людині з іншої групи), розкрити його у зв'язках і у відношеннях з іншими об'єктами.

Розуміння об'єкта сприймання залежить від досвіду спілкування і діяльності суб'єкта сприймання. Розуміння ^об'єкта сприймання зумовлюється завданнями діяльності, характеристиками учасників спілкування і діяльності (життєвим досвідом груп, соціальними стереотипами, соціальною дистанцією, самооцінкою, способом розуміння та ін.). Проникнення у внутрішній світ об'єкта сприймання є нелегким завданням, адже суб'єктові, як правило, легкодоступні лише зовнішні ознаки і характеристики об'єкта (поведінка, висловлювання, переживання, комунікативні можливості, вчинки тощо). Тому сприймання іншої групи полягає у сприйманні її зовнішніх ознак, співвіднесеності їх з власними характеристиками суб'єкта сприймання та інтерпретації на цій основі її вчинків. Далі за допомогою зовнішніх ознак необхідно проникнути у внутрішній світ групи. У реалізації цього складного психологічного завдання важливу роль відіграють стереотипи.

Стереотип — відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

З одного боку, стереотипи допомагають швидко і відносно надійно розпізнати групу (зарахувати її до якогось ширшого класу явищ). За таких умов стереотипи необхідні й корисні, адже відносно швидко дають певні схематичні знання. Якщо стереотипи наповнюються негативними характеристиками іншої групи, вони провокують і нагнітають міжгрупову ворожнечу, оскільки неминучою є поляризація оцінних суджень, що особливо помітно в міжетнічних відносинах. За таких обставин стереотипи виконують негативну роль, бо формують помилкові уявлення про іншу групу, деформують процес міжгрупового сприймання та міжгрупової взаємодії. З'ясування їх істинності чи помилковості повинно базуватися на аналізі конкретних ситуацій міжгрупової діяльності.

Процес міжгрупового сприйняття зумовлений і емоційними регуляторами. Вони виявляються у формуванні відповідного ставлення однієї групи щодо іншої. На основі емоційних оцінок народжується широка гама почуттів — від несприйняття групи до симпатії. Пізнання їх відкриває можливості і для емоційного врегулювання міжгрупових відносин.

Дата добавления: 2015-05-22