Поняття юридичної формули. Логiка як метод права

Логiка права.

Форомальна логiка, юридична логiка, дiалектична

Специфiка предмету юридичної логiки.

Iсторичнi етапи становлення юридичної логiки.

Логiка в структурi права i право як логiчна система.

ЛОГІКА ПРАВА

Класифікація основних макроекономічних змінних відповідно до їхніх циклічних властивостей

Для характеристики стану і динаміки економічної кон’юнктури використовують різні показники. Найважливішими з них є: обсяг ВВП, рівень зайнятості, рівень завантаженості виробничих потужностей, обсяг прибутку підприємницького сектору тощо.

При цьому, в залежності від того, як макроекономічні показники змінюються протягом економічного циклу, їх можна розділити на про циклічні, ациклічні і антициклічні (схема 5.1).

Темпи динаміки різних макроекономічних параметрів, як правило не збігаються: в той час як одні з них набувають найбільшого свого значення, інші в цей час мають тенденцію до зниження, що пояснює досить плавний перехід від фази підйому до фази депресії тощо.

Схема 5.1. Деякі макроекономічні показники та їх властивості відносно циклу

5. Логiка норми права. Нормативний квадрат i логiчна структура правовiдносин.

1. Логiка в структурi права i право як логiчна система.

Логіка є невід’ємним елементом будь-якої правової реальності, визначальним моментом її внутрішньої сутнісної структури.[1] “Разом з етичним елементом, - підкреслював Б.А.Кістяківський, - в праві відіграє величезну роль елемент логічний. Для правознавства, яке слугує практичним цілям, цей логічний елемент має надзвичайно важливе значення”[2]. Починаючи від структури норми, первинної клітини права, і закінчуючи системою законодавства і системою права, логічність пронизує всю правову матерію, всі етапи її розвитку і функціонування. Недаремно системність і формальну визначеність зараховують до сутнісних характеристик права. З цього приводу В.Є.Жеребкін наголошує: “Юридичне логічно детерміноване”.[3]

Але роль логіки в праві набагато важливіша, ніж надання нормам формальної визначеності, а законодавству - системної строгості і несуперечливості. Логіка є гносеологічним механізмом породження права, засобом його реалізації та методом розкриття його сутності, іншими словами, однією з найсуттєвіших констант функціювання права.

Логіка завершує будь-яку систему права. Та чи інша концепція права стає повною і завершеною з експлікацією своєї логіки, яка дозволяє як визначити і розкрити певну правову структуру, так і задати механізм її реалізації. Тоді гносео-онтологічні моделі стають гносео-онто-логічними, тобто повними.[4] Онтологічне “що” з’єднується з гносео-логічним “як” саме через логіку, вона забезпечує перехід від “що” до “як” права, зв’язує їх. Причому, кожне “що” і кожне “як” має свою логіку і всі вони повинні відповідати одне одному, неадекватна логіка накладає свій відбиток на розуміння і розкриття нового “що” і нового “як”.

Процес виділення логіки певної правової реальності поступовий. “Право може довгий час перебувати в стані логічної безформеності і словесної незакріпленості”, - відзначав І.О.Ільїн. Але неминучим завершенням праворозвитку є “поступове висвітлення і закріплення логічного елементу в “діючих” правових нормах”.[5] Неминучим, тому що норма - це завжди судження, логічне судження і воно не може виражатися, змінюватись і реалізуватись інакше, як у відповідності з законами логіки.[6] Норма має складну структуру, ця структура завжди знаходиться в динаміці. В нормі-припису може бути відсутня чи то гіпотеза, чи то санкція, чи навіть сама диспозиція, але цілісна природа норми не припускає відсутності хоча б жодного її елементу, і всі вони необхідно повинні бути присутніми,[7] всі вони дійсно є присутніми, але часто розкидані по різних нормах-приписах, тому цілісна, єдина правова норма завжди постає як логічна норма, як результат логічного аналізу[8]. Норма ж може бути ефективною, живою нормою, коли вона - цілісна норма. Її цілісність задає, з одного боку, логічну структуру реалізації норми, з іншого боку, розгортається в систему законодавства і систему права, яка завжди виступає як логічна система.[9] Система законодавства і норма права як система виступають нескінченним предметом логічного аналізу, який ще не сказав свого останнього слова в правовому пізнанні. З практичного погляду сьогодні важко уявити кваліфікованого юриста, фахівця-правознавця без грунтовної логічної підготовки, без певного рівня логічної культури,[10] яка неминуче позначається на його вмінні оперувати правовими поняттями, орієнтуватись в законодавстві, давати тлумачення нормативним актам, здійснювати процедури кваліфікації злочинів та оперувати багатьма іншими прийомами юридичної техніки.[11] Звичайно, право не зводиться до логічно-структурованої догматики, адже є ще “живе право” - чи то Є.Ерліха, чи то Л.Петражицького чи інших. Однак, концентрований вираз “живе право” отримує саме в позитивній догматиці. Це і є та сфера, де право може в чистому виді розвиватися саме собою, за своїми внутрішніми логічними законами, як самостійне явище. Застосування різноманітних логічних теорій, всього арсеналу сучасної логічної науки до аналізу права може дати і дає надзвичайні результати в розумінні природи права.[12] Логіка у взаємодії з правом, стаючи юридичною логікою, формує право, реалізує його і в цілому проявляє себе як фундаментальна логічна константа правового пізнання і загального розвитку права.

2. Iсторичнi етапи становлення юридичної логiки.

В своєму історичному розвитку юридична логіка пройшла декілька етапів.[13] Перший пов’язаний з самим її виникненням і відноситься до часів Стародавньої Греції і Риму, коли бурхливий розвиток господарювання неминуче призводив до численних майнових спорів і вимагав їх постійного судового вирішення. Саме цією причиною пояснюється становлення римського права, яке зберігає своє практичне значення й до нині. В свою чергу судові процеси вимагали розвитку техніки судових дискусій, уміння побудови виправдальних чи обвинувальних промов, логічної побудови аргументації і правил спростування та ін.[14] Як свого часу практичні потреби землемірства в Єгипті сприяли виникненню науки геометрії, так інтенсивна юридична практика виступила тут основним джерелом розвитку логічної науки, сприяла її виділенню в окрему галузь знань зі своїм власним предметом і законами. Без обов’язкового засвоєння цих знань і відповідних навичок їх застосування неможливо було сподіватись на успішну юридичну чи політичну кар’єру. Судові промови Демосфена, Ціцерона, Плінія Молодшого[15] відзначаються бездоганною логічною організованістю і аргументованістю. Таким чином, на першому етапі логіка хоча й виділяється в окрему науку, але існує і функціонує саме як практичний засіб юридичної діяльності, розуміється як прикладна, інструментальна наука. Це дає всі підстави вказаний період вважати часом виникнення юридичної логіки.

Середньовіччя і Нові часи характеризуються перш за все розвитком чистої логічної теорії. Тут були досягнуті серйозні результати, деякі доробки середньовічних схоластів-логіків, наприклад, використовуються в сучасній комп’ютерній техніці. Для юридичної логіки як самостійної науки середньовіччя є скоріш латентним періодом розвитку, хоча і в цей час, як зазначалося, йшов інтенсивний аналіз логічних прийомів тлумачення класичних текстів римських юристів, перш за все Дигестів Юстиніана, що дозволяло розшифровувати й накопичувати типові схеми техніки оперування з правовим матеріалом як основи юридичної логіки і правового мислення.[16] Цей матеріал став предметом рефлексії та спеціального розгляду вже на початку Нових часів. Відомі праці з юридичної логіки таких авторів, як П.Гамарія (Болонья, 1524), Х.Хегендорфа (Лейпциг, 1531), М.Вігелія (Базель, 1557), А.Фронса (Лондон, 1588). В 1615 році, наприклад, тюбінгенський професор В.Шикхард видав в Гейдельбергу книжку “Logica juridica”, в якій розкривав логічні підстави класифікації правил тлумачення правових норм. Значного поштавху для розвитку юридичної логіки завдали праці класиків філософії та права Нових часів Т. Гоббса та Г.Лейбніця.[17]

З ХІХ століття починається новий, етап в становленні та розвитку юридичної логіки як науки. Перш за все це пов’язано з поширенням у цей період ідей і практики юридичного позитивізму, який передбачав широке використання логічної техніки в судових процесах, по суті будував на ньому все судочинство. По-друге, в минулому столітті склалася сприятлива гносеологічна ситуація, коли в наявності були як високий рівень логічних знань, досягнутий за попередні часи, так і значний історичний досвід правозастосовчої діяльності. Тому з необхідністю почала актуалізуватись об’єктивна потреба в об’єднанні цих галузей знань з тим, щоб використати їх сумісний потенціал для розвитку як права, так і логіки. Поступова реалізація й задоволення цієї теоретичної потреби призвели до формування міждисциплінарної логіко-юридичної науки, а її практичні досягнення давали всі підстави для досить високої оцінки її значення. “Логіка права, - зазначав в ті часи Р.Ієринг, - є певним чином самий квіт правових положень, екстракт з них”.[18] Остаточне становлення юридичної логіки як сучасного напряму наукових досліджень ще не завершилось і донині, однак чітко вималювались предмет і стратегія їх подальшого розвитку.

Фундаментальне обгрунтування логіки як науки, яка розвиває право і права, як логічної системи здійснив Гегель в своїй знаменитій праці “Філософія права”(1820). Можна вважати, що після її опублікування юридична логіка отримала глибокі теоретичні засади, які забезпечують можливість її інтенсивного подальшого розвитку. Однак слід враховувати й те, що Гегель, вважаючи “мислення – основою права й державного устрою загалом”,[19] у своїй праці використовував вищий на той час рівень логічних знань - логіку діалектичну, а юридична практика, і перш за все представники школи юридичного позитивізму обмежувались лише використанням формально-логічних законів і правил у судовій діяльності. Виник певний розрив, навіть суперечність між фундаментальними теоретичними засадами юридичної логіки і практикою її застосування. Увесь подальший шлях еволюції цієї науки пов’язаний саме з подоланням вказаного розриву.

Євген Ерліх (1862-1922), засновник світової соціології права (в минулому декан юридичного факультету (1901), а згодом і ректор університету (1906) Франца Йосифа в Чернівцях)[20], автор знаменитої “Юридичної логіки” (Die Juristische Logic. - Tübingen, 1918; друге видання - у 1925 р.), чітко усвідомлював суперечливість між статичною формально-логічною системою, яка використовувалась прибічниками парадигм юридичного позитивізму і динамічною, постійно змінною, прогресуючою системою живого права. Саме ця недостатність, неспроможність формальної логіки охопити, опанувати “живе право” привело Ерліха до радикального висновку про шкідливість застосування логіки в праві взагалі, оскільки вона не тільки не спроможна охопити реального процесу судочинства, але й часто призводить при її використанні до винесення явно несправедливих вироків. Постійна зміна реальної правової ситуації в суспільстві не вкладається в сухий формальний механізм дедуктивного слідування з більшого засновку, який складає статичну правову норму, через конкретний “живий” випадок, до висновку, який з причини поєднання “живого” з “мертвим” перетворюється в юридичну фікцію, або, просто кажучи, в несправедливий вирок суду. Здається, склалася парадоксальна ситуація: автор “Юридичної логіки” виступає проти логіки. Насправді парадокс тут тільки уявний. Є.Ерліх виступав проти абсолютизації юридичними позитивістами використання в праві саме формальної логіки, але доводив необхідність застосування логіки більш вищого порядку, яка б враховувала всю суперечливу динаміку соціально-правових процесів у суспільстві, іншими словами, стверджував важливість переходу юридичної практики на рівень застосування діалектичної логіки права. Для такого висновку у засновника соціології права були всі підстави не тільки тому, що соціальна ситуація в юриспруденції на початку століття вимагала докорінних змін функціонування правового механізму, його серйозної динамізації, але й ще тому, що навіть у період панування юридичного позитивізму судові рішення при наявності прогалин у праві практично ніколи не здійснювались і принципово не могли здійснюватись на основі законів формальної логіки, а вимагали творчого підходу з урахуванням положень всієї системи права як цілого, з елементами суб’єктивізму, що випливали з особливостей правосвідомості судді та ін. Так, Є.Ерліх зауважував, що “юрист, який визнає юридичну логіку, поступово переконується в тому, що суддя на противагу своєму обов’язку при рішенні конкретного правового випадку так чи інакше слідує інтуіції свого власного духу”[21]. Ця особливість судочинства ще в гегелівський період створювала умови для подолання зазначеного вище розриву між діалектико-правовими засадами юридичної логіки і формально-логічними настановами і судовою практикою юридичного позитивізму. Епохальна праця Ерліха “Юридична логіка” зробила значний внесок у подолання цього розриву. Хоча опоненти знаменитого чернівецького правознавця, наприклад, відомий юрист І.А.Покровський, обвинувачували його в переході з однієї крайнощі в іншу, тобто від абсолютизації логіки юридичними позитивістами до логічного негативізму представників “живого права”,[22] в дійсності Є.Ерліх зовсім не заперечував доречність використання логіки в юридичній практиці, він тільки показав обмеженість можливостей формальної логіки і обгрунтував небхідність переходу до логіки юридичного мислення більш вищого порядку, більш складної діалектичної логіки права. Таким чином, саме погляди Є.Ерліха сприяли радикальному переосмисленню предмета юридичної логіки і дали значний поштовх для розвитку цієї науки в 20 столітті.[23]

Дата добавления: 2015-05-22