Політика стосовно українського населення

Посилення дезінтеграції українських земель

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1920-1939 РОКАХ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ

1. Документ №1.

Порівняй витяг з «Генерального статуту» з реальною політикою чехо-словацького уряду щодо населення Карпатської України. Зроби висновки.

2. Документи № 2 і № 3.

Охарактеризуй зовнішньополітичну ситуацію, на тлі якої відбулося проголошення незалежності Карпатської України. Чому А. Волошин звернувся по допомогу саме до Німеччини й Італії? Чи був у нього інший вихід?

Повторювально-узагальнюючий урок

Поразка, якої зазнав український народ у боротьбі за державну незалежність у 1917- 1920 pp., відсунула на майбутнє здійснення його споконвічної мрії на возз'єднання всіх своїх земель в єдиній соборній державі. Історичний розкол між українцями Наддніпрянщини і Західної України в 20-30-ті роки навіть поглибився. Адже, якщо до Першої світової війни територію України було поділено між двома державами - Росією і Австро-Угорщиною, то в 20-30-ті роки вже між чотирма: Радянським Союзом, Польщею, Чехо-Словаччиною і Румунією. До того ж цей розкол став набувати особливо гострого, ідеологічного характеру, бо тепер ішлося про держави з різним соціально-економічним і політичним устроєм. У Радянському Союзі панував тоталітарний більшовицький режим, а Румунія була конституційною монархією, якою управляли антидемократичні уряди; в Польщі домінували авторитарні тенденції, а Чехо-Сло-ваччина мала демократичні політичні порядки. У СРСР склалася цілком одержавлена економіка, приватну власність було скасовано, а в Польщі, Чехо-Словаччині і Румунії існувало ринкове господарство, що грунтувалося на приватній власності.

Як і Радянський Союз, кожна з цих трьох держав будувала відносини з українським населенням, виходячи насамперед зі своїх інтересів, ігноруючи прагнення корінного населення до самовизначення. Ні Польща, ні Румунія, ні Чехо-Словаччина не надали українському населенню автономії, передбаченої міжнародно-правовими актами, відповідно до яких українці були включені до складу цих держав. У цих державах панували централізаторські, унітаристські тенденції, а місцеве населення не допускалося до управління. Повсюдно відбувалася його денаціоналізація, обмежувалася сфера вживання української мови, не припинялося гоніння на національну школу, культуру, віру батьків. Причому влада застосовувала різні методи — від грубих, брутальних (як у Румунії, де українці сприймалися як «слов'янізовані румуни» і на цій підставі забороняли всі прояви національного життя), до стриманіших, але твердих і послідовних (як у Польщі), і навіть «демократичних», м'яких (як у Чехо-Словаччині). Всі три держави здійснювали політику економічної експлуатації приєднаних українських земель, використовуючи їх як джерело дешевої робочої сили і сировини. Відбувалося це з різною мірою інтенсивності: в Румунії і Польщі — з більшою, в демократичній Чехо-Словаччині - з меншою.

Дата добавления: 2015-05-22