Ґеорг Вільгельм Фрідріх Геґель

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХУ

Глава VI. Дух

Розум – це дух, якщо його впевненість, що він є всією реальністю, піднеслася до істини, і розум усвідомлює себе як свій світ, а світ як самого себе. На становлення духу вказував безпосередній попередній рух, у якому об'єкт свідомості, чиста категорія, піднеслася до поняття розуму. У спостережному розумі ця чиста єдність Я і буття, буття-для-себе і буття-в-собі визначена як у-собі або як буття, тож усвідомлення розуму знаходить себе. Але істина спостереження – це радше скасування цього безпосереднього інстинкту, що знаходить, неусвідомленого існування цього інстинкту. Розглянута категорія, знайдена річ вступають у свідомість як буття-для-себе Я, яке тепер знає себе в об'єктивній сутності як Я. Але визначення категорії як буття-для-себе протиставлене буттю-в-собі, теж є однобічним і є моментом, що сам себе скасовує. Через це категорія стає для свідомості визначеною – такою, якою вона є у своїй універсальній істині, як сутність, що існує в собі і для себе. Це ще абстрактне визначення, що становить сам предмет, є тільки духовною сутністю, і усвідомлення цієї сутності – лише формальне знання про неї, яке переймається її різноманітним змістом; це усвідомлення, фактично, ще відрізняється від субстанції як щось одиничне і або дає свавільні закони, або гадає, ніби ті закони, якими вони є в собі і для себе, воно має у своєму знанні як такому і вважає себе за силу, що висловлює судження про ці закони. Або ж, коли дивитися з боку субстанції, це духовна сутність, яка існує в собі і для себе, ще не усвідомлюючи себе. Проте сутність, яка існує в собі і для себе й водночас реальна в своїх очах як свідомість і сама репрезентується собі, – це дух.

Його духовна сутність уже була позначена як моральна субстанція, але дух – це моральна реальність. Дух – це Я реальної свідомості, якій він протиставлений, чи, радше, сам протиставить себе, як об'єктивний реальний світ, що, проте, втратив для Я будь-яке значення чогось чужого, і так само і Я втратило будь-яке значення відокремленого від духу, залежного чи незалежного буття-для-себе. Будучи субстанцією і універсальною, самототожною постійною сутністю, дух становить непохитну і незнищенну основу і вихідний пункт діяльності всіх, а також їхню мету і кінцевий пункт як помислене в-собі будь-якого самоусвідомлення. Ця субстанція – ще й загальний витвір, вироблений завдяки діяльності всіх і кожного як їхня єдність і тотожність, бо вона є буттям-для-себе, Я, діяльністю. Як субстанція дух – це несхитна справедлива самототожність, проте як буття-для-себе ця субстанція – доброта, яка розпадається, жертвує собою і в якій кожен здійснює свій власний витвір, розриває універсальне буття й бере собі свою частку. Саме цей розпад сутності на одиничні частки становить момент діяльності і Я всіх індивідів; цей розпад – рух і душа субстанції, спричинена універсальна сутність. Саме в тому, що ця субстанція це буття, яке розчинилось у Я, вона є не мертвою сутністю, а реальною і живою.

Таким чином, дух – це самопідтримна абсолютна реальна сутність. Усі дотеперішні форми свідомості – це абстракції духу; вони конституйовані тим, що він аналізує себе, диференціює свої моменти й перебуває при кожному одиничному моменті. Така ізоляція цих моментів має за передумову сам цей дух і потребує його для свого існування; іншими словами, ця ізоляція існує тільки в духові, що є існуванням. Отак ізольовані, ці моменти створюють ілюзію, ніби вони були б такими, якими є, проте їхній відступ і повернення до своєї основи та сутності засвідчує, що вони тільки моменти, або зникущі величини, й саме ця сутність становить рух і розпад тих моментів. Тут, де вже утверджений дух, або відображення тих моментів у собі, наша рефлексія може коротко згадати про них у цьому аспекті: тими моментами були свідомість, самоусвідомлення і розум. Отже, дух – це свідомість узагалі, що містить у собі чуттєву вірогідність, сприйняття і тяму, і то тією мірою, якою він, аналізуючи себе, дотримується моменту, що він у своїх очах є об'єктивною сутньою реальністю, і абстрагується від того, що ця реальність – його власне буття-для-себе. А якщо навпаки, дух дотримується іншого моменту, набутого при аналізі, тобто вважає, що його об'єкт – це його буття-для-себе, тоді він є самоусвідомленням. Проте як безпосереднє усвідомлення буття-в-собі-і-для-себе, як єдність свідомості й самоусвідомлення, дух – це свідомість, що має розум, свідомість, що, як і свідчить дієслово «мати», має об'єкт як раціонально визначений у собі, або як категоризований, але так, що для усвідомлення об'єкта цей об'єкт ще не має вартості категорії. Дух – це свідомість, від розгляду якої ми щойно відступили. І, нарешті, той розум, що його має дух, він розглядає як такий, що існує, або як розум, що реальний у духові і є його світом, тож дух досягає своєї істини; тепер це дух, реальна моральна сутність.

Дух – це моральне життя народу тією мірою, якою дух є безпосередньою істиною; це індивід, що є світом. Дух повинен іти до усвідомлення того, чим він є безпосередньо, повинен скасувати прекрасне моральне життя і через низку форм дійти до знання про себе. Ці форми відрізняються від попередніх форм тим, що вони є реальними духами, власне реальностями і, замість бути лише формами свідомості, є формами світу.

Живий моральний світ – це дух у своїй істині; оскільки дух доходить передусім до абстрактного знання про свою сутність, моральність гине у формальній універсальності права. Дух, відтепер поділений у собі, змальовує у своєму об'єктивному елементі як у несхитній реальності один зі своїх світів – царство культури, і, протиставляючи цьому світові, описує в елементі мислення світ віри, царство сутності. Проте обидва світи, схоплені духом, що з цієї втрати самого себе перейшов до себе, схоплені поняттям, збаламучуються й революціонізуються під впливом розуміння та його поширення, під впливом Просвітництва, і царство, поділене й розширене на сьогобічність і потойбічність, повертається в самоусвідомлення, яке тепер, уже як моральність, осягає себе як суть, а сутність – як реальне Я, вже більше не ставить свій світ і основу цього світу зовні від себе, а всьому дає згаснути в собі і як сумління є духом, упевненим у собі.

Отже, моральний світ, світ, розірваний на сьогобічність і потойбічність, і моральний світогляд – цеформи духу, їхні рух і повернення у просте для-себе-сутнє Я духу розвиватимуться, і з них як їхня мета ірезультат постане реальне самоусвідомлення абсолютного духу.

[Гегель, Ґ. В. Ф. Феноменологія духу [Текст] / Г. В. Ф. Гегель; пер.
з нім.. П. Таращук. – К: Основи, 2004.]

Проблемне завдання 6

1.Чому необхідно відрізняти трансформації в економічних умовах виробництва від їх ідеологічних форм?

2.Прокоментуйте висловлювання К.Маркса: «Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість»

Дата добавления: 2015-05-22