Формування основ матеріалістичної соціальної філософії

Німецька класична філософія

Німецька класична філософія – період у розвитку німецької філософії (кінець XVII – перша половина ХІХ ст.), коли була створена спадкоємна низка систем філософського ідеалізму (Іммануіл Кант (1724-1804), Іоганн Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) та антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха (1804-1872), а також ідеї молодого Карла Маркса (40-і роки ХІХ ст.) (“Економічно-філософські рукописи” 1844 р.). Не дивлячись на відміну філософських систем, створених цими й іншими мислителями даної епохи, у них є дещо спільне, що об’єднує ідеї представників німецької філософії у цільний рух філософської думки. Це дещо загальне: системність, моністичність, завершеність німецької філософії. Філософи ґрунтувались на глибокому розумінні природної доречної впідпорядкованості світобудови, наявності у ньому гармоній та порядків доступних раціональному осягненню.
Для ідеалістичних вчень характерні наступні риси: 1) Відродження діалектичної традиції. Якщо у Канта діалектика має негативне значення “софістики” чистого розуму (антиномії), то у наступних філософів, особливо у Гегеля, вона піднімається до цілісної системи логічних категорій. 2) Перехід від суб’єктивного та “трансцендентального” ідеалізму (Кант) до об’єктивного ідеалізму на основі діалектичної методології (через Фіхте, Шеллінга – до Гегеля). 3) Критика традиційної “розумової” метафізики та прагнення уявити філософію як систему наукового знання (“Науковчення” Фіхте, “Енциклопедія філософських наук” Гегеля). 4) Звернення до історії як філософської проблеми та використання Гегелем діалектичного методу до дослідження історії, яке призвело до історизму.
З критикою ідеалізму Гегеля виступив Фейєрбах, який також критикує релігію (“Сутність християнства”), будує систему антропологічного матеріалізму, розвиває теоретико-пізнавальні принципи сенсуалізму. Молодий Маркс, знаходячись під впливом ідей Гегеля, а потім Фейєрбаха, розробляє проблему відчуження людини, вбачаючи її основи у приватній власності, висуває ідеал універсального розвитку людини і пов’язує його з комунізмом, як завершеним натуралізмом. Молодий Маркс розуміє завершений натуралізм як гуманізм, який є розв’язання протиріч між людиною та природою, людиною і людиною, між існуванням та сутністю, свободою та необхідністю.

Як неодноразово пояснювали основоположники марксизму, домарксовскійфілософський матеріалізм (у тому числі і фейербаховскій) обмежувавсяконстатацією залежності людини, його практичної та пізнавальноїдіяльності від природи. Людина є частина природи, «живе природою» ітому не є нейтральним носієм «чистого самосвідомості», або
«Духу». В «Економічно-філософських рукописах 1844» Маркс неодноразовоповертався до думки про суспільної (соціальної) сутності людини.
Розвиток цієї думки, визначивши напрямок, в якому Маркс перетворюєматеріалізм. Вже в «Тезах про Фейєрбаха» (1845) стверджується, що життялюдей, в якій і виявляється людська сутність, носитьпереважно практичний характер. Людина не просто «знаходиться» вприроді, а практично перетворює, змінює її. Ще раніше Марксзробив висновок, що трудова діяльність - родова для людини, тобтосправді людська. У суспільстві відчуження вона перекручена, перевернута,спотворена. Відчужений праця є прокляттям, втратою людськоїсутності. Тому філософам - і матеріалістам, і ідеалістам - справділюдським в людині завжди здавалося тільки духовне начало, що відноситьсядо вищих форм творчості і культури. Практична ж життя людейтретирується як щось брудно-торгашесько, антилюдські й ворожерозуму і вищим філософським цінностей.

Насправді саме праця як перетворення природи і активнеодночасне перетворення людьми своїх власних громадськихвідносин і становить буття людини в суспільстві. Таким чином, практикає найбільш глибинною основою і характеристикою людського світу.

Головна, фундаментальна філософська ідея Маркса складається в тому, щопрактика вихідна і первинна по відношенню до всього духовного світу, культурів її навіть самих далеких від практики проявах. Практика носитьгромадський характер, її немає поза спілкуванням і зв'язків між людьми. Практика --історична, вона полягає в безперервному перетворення людьми умов,обставин і самих себе. Практика є предметна діяльність,оскільки люди діють не в безповітряному просторі, не в «чистомумисленні», а в реальності, де доводиться перетворювати те, що даєприрода, і те, що вже створено іншими людьми, то є різні предмети.
Відповідно всі види свідомості людей включені у практичне життя іслідують за загальним ходом розвитку практики. Вони виражають, осмислюють,усвідомлюють, відображають лише те, що так чи інакше вже увійшло в розрядпрактичних проблем. І саме в історичній практиці в кінцевому рахунку івирішуються всі ті теоретичні проблеми, які здаються мислителямвиключно справою освіченого філософського розуму. Відповіднотеоретик тільки в практичному втіленні, у сприянні або протидіїісторичному розвитку практичної сфери, справжнього життя людей можеобгрунтувати правильність, істинність, плідність своїх поглядів.

Так Маркс значно розширив і розвинув сферу дії головногоположення матеріалізму. Матеріалізм був поширений на областьсуспільних явищ, суспільного життя

Дата добавления: 2015-05-22