Неотомізм – сучасна релігійна філософія

Неотомізм виник у другій половині ХІХ ст., Коли в 1879 р. папа Лев Х111 звернувся з енциклікою (посланням) «Про відновлення в католицьких школах християнської філософії в дусі ангельського доктора святого Фоми Аквінського». У самому Ватикані, потім у Бельгії та інших країнах були створені центри і кафедри і навіть інститути по розвитку томізму. Межі впливу неотомізму охоплюють католицькі країни: Італію, Іспанію, Бразилію та ін
Представники неотомізму Ж. Марітен, Г. Веттер, І. Бохенський, В. Марконі та ін підкреслюють, що в неотомізмі зберігаються всі вихідні принципи томізму. Слідуючи заповітам свого вчителя, вони відстоюють постулат про гармонію віри і розуму. Призначення розуму вони вбачають у тому, щоб доводити основні положення християнського віровчення - існування бога, безсмертя душі та ін У той же час вони підкреслюють обмеженість розуму, а значить наукового пізнання. Світла розуму недоступні глибокі таємниці релігійного вчення: таємниця троїчності бога, ідея створення світу з нічого і т.п. Ці та інші таємні істини можна осягнути за допомогою віри. Завдання філософії вони вбачають у тому, щоб домогтися обгрунтування християнського віровчення, використовуючи всі засоби філософської методології та досягнення сучасної науки.
Філософське вчення неотомізму являє собою систему різних дисциплін, що охоплюють метафізику, гносеологію, натурфілософію, етику, естетику, філософію історії та інші розділи. Ядро неотомісткой філософії становить метафізика, що включає вчення про буття як таке, вчення про бога, про світ і людину. При цьому неотомісти не тільки відновлюють доказу буття бога, систематизовані ще Ф. Аквінським. Спираючись на теорії «теплової смерті Всесвіту», «розбігаються Всесвіту» та ін, вони намагаються привести нові аргументи на користь існування бога. У вченні про людину неотомісти наполегливо хто вважає, що буття особистості полягає в її ставленні до Бога. Головне в людині це його душа. Вона створюється богом у момент народження людини. Вона повинна бути предметом особливої ​​турботи під час життя людини, тому що після його смерті вона несе на собі весь тягар відповідальності за його земні діяння.
Важливе місце в неотомізмі займає теодіцея, тобто виправдання явного протиріччя між вірою у всемогутнього, всемудрий і благого бога й існуючими в світі зло і несправедливості. Головним аргументом теодицеї є апелювання до свободи волі людини. Сама по собі свобода волі визнається як найбільше благо, джерело моральності як вільного волевиявлення (духовності). Але це благо містить у собі можливість зловживання ним. І в цій можливості корінь усього зла в світі. Таким чином з бога знімається вся відповідальність за що панує в світі зло. Надії на світ, вільний від зла, оголошуються не тільки ілюзорними, але й богохульними. Вони не звеличують, а тільки благають бога і не сумісні з християнством, оскільки засновані на переконанні, що світ міг би бути влаштований краще, ніж влаштував його творець.
Отже, світ не може бути змінений, бо бог не може бути змінений. Звідси вимога католицької церкви - треба прийняти світ таким, яким він є, вихваляючи його творця. У цій формулі укладена квінтесенція всього томізму, в тому числі і неотомізму.

Дата добавления: 2015-05-22