Структура буття

Буття має надзвичайно складну структуру, елементами якої є різноманітні типи, форми і рівні.

Перш за все, в сучасній онтології розрізняють два основні способи існування.

Дійсне існування, форми якого ‒ матеріальна реальність, духовна реальність і людське буття (останнє не є ні суто матеріальним, ні суто духовним, але об'єднує матеріальне і духовне, є їх єдністю).

Можливе існування, потенційний стан буття, тобто те, що в принципі не суперечить законам об’єктивного світу, що реально поки не існує, але може виникнути за певних умов.

Особливою формою можливого існування є віртуальна реальність як можливість, що штучно реалізовується, яка моделюється художником, літератором чи вченим за принципом що могло б відбутися, якщо задати такі-то умови” (тут маються на увазі світи художньої реальності у мистецьких творах, ідеалізовані моделі реальності у науковій творчості тощо).

Вирізняють також основні форми буття: ідеальне, матеріальне, світ людського буття.

v Ідеальне (або духовне) буття:

Ø у формі надлюдської духовної реальності (Бог, ідеї Платона, гегелівська “абсолютна ідея”.);

Ø у формі буття людського духу, що існує, у свою чергу як індивідуальна свідомість особистості і суспільна свідомість, духовне буття суспільства.

v Матеріальне буття (світ матеріальних об’єктів і процесів, як природних, так і штучних).

v Світ людського буття (як єдності матеріального і духовного) реалізується вдвох головних вимірах:

Ø буття людини як особистості, як суспільного індивіда;

Ø соціального буття як системи суспільних процесів, що виникають між індивідами.

Способом буття людини в світі є практика, практична діяльність.

Практика ‒ це матеріально-предметна цілеспрямована діяльність, що полягає в перетворенні природного і соціального буття. Внаслідок практичної діяльності здійснюється історичний саморозвиток людини.

Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільно матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах:

Ø Матеріально;

Ø На певному конкретному історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин;

Ø Свідомо.

Поза цими моментами не можливе людське перетворення світу, але кожний з них, узятий розрізнено, або просте перерахування їх не вичерпують сутності практики як філософської категорії.

У цьому плані можна виділити особливу групу предметних дій, суб’єкт яких чинить матеріальний вплив на оточуючий світ: людина змінює фізичну форму процесів і явищ природи, створює нові речі чи суспільні інститути, змінює об’єктивно існуючі різноманітні форми колективного життя, економічні, правові, політичні та інші структури відповідної системи суспільних відносин. Саме такі свідомі, доцільні, цілеспрямовані дії, що мають предметну, матеріальну визначеність, включаються в поняття практика.

Під практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом реалізації, практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини, та специфічною формою самоутвердження у світі.

Категорія “практика” тісно пов’язана з такими категоріями як “діяльність”, “праця”, “виробництво” в його різноманітних формах. Але в системі цих категорій вона посідає специфічне місце, з особливої точки зору розкриваючи діяльність суспільства. Якщо праця як доцільна діяльність людей з метою освоєння природних і соціальних об’єктів для задоволення людських потреб фіксує чуттєву, матеріальні і духовну діяльність людини як суб’єкта економічних відносин, то практика характеризує чуттєво-матеріальну діяльність на рівні сукупно-суспільної форми. Тобто найбільш багатостороннім і суттєвим визначенням практик є таке: практика – це чуттєво-предметна, матеріально-перетворююча, свідомо цілеспрямована, суспільно-історична діяльність людей.

Практика як специфічний спосіб буття у світі являє собою діяльність, яка утворює складну системну організацію. Вона включає в себе:

Ø реальне перетворення зовнішнього середовища за допомогою створених знарядь і засобів (суб’єкт-об’єктні відносини);

Ø спілкування людей у процесі та з приводу цього перетворення (суб’єкт - суб’єктні відносини);

Ø сукупність норм і цінностей (ціннісно-цільові структури), які існують у вигляді образів свідомості забезпечують цілеспрямований характер практичної діяльності.

Форми практичної діяльності з огляду цілей та інтересів:

1. Матеріальна практична діяльність.

2. Суспільно-політична діяльність.

3. Організаційна і управлінська діяльність.

4. Духовна діяльність.

Форми практичної діяльності з огляду взаємозв’язку теорії і практики:

1. Зовнішня діяльність людини, що збігається з її соціальною поведінкою і спирається на соціально-визначені норми;

2. Власне предметно-перетворююча діяльність, що ґрунтується на емпірично-практичному досвіді;

3. Поєднання практики з науковим знанням.

Ця форма розвивається разом з виникненням великого машинного виробництва.

Практика виконує такі основні функції:

1. Інтегруюча. У можливостях практично-перетворюючого впливу людства на навколишній світ акумулюються, отримують своє впровадження свій вияв результати культурного будівництва людства, розвиток усіх способів діяльності, сформованих у процесі цього культурного будівництва.

2. Гуманізуюча. Практика має великий гуманістичний смисл як така, що спрямована на розвиток людини, її духовно-моральне призначення. Практика формує в людині гуманне ставлення до світу, до ближнього.

3. Комунікативна. Практика – це відповідний тип зв’язку між людьми. Вона навчає зрозуміти іншого, управляти своєю поведінкою, давати їй оцінка і само оцінку.

4. Виховна. У процесі практики виховується людина, формується її світогляд, свідомість і самосвідомість.

5. Пізнавальна. Практика виступає не лише основою пізнання, а й кінцевою метою пізнання та критерієм істини.

Отже, практика це:

Ø практика як чуттєво-предметна діяльність. Це означає, що в процесі діяльності людина включає чуттєві органи6 зір, слух, розум, знання, пам’ять, уява. Усе це спрямоване на створення предметів, засобів існування людини;

Ø практика як матеріально-перетворююча діяльність. Вона ґрунтується на емпірично-практичному досвіді. Тут – збіг практики з практичним досвідом;

Ø практика як свідомо цілеспрямована діяльність. Людина свідомо ставить перед собою певні цілі і досягає їх. Проте не зажди свідомо поставлена ціль може бути здійсненою. Це залежить не лише від суб’єкта, але й від об’єкта, від певних обставин. Важливо, що поставлені цілі були реальними;

Ø практика – це суспільно-історична діяльність. Індивід живе, діє в певному суспільному колі, в певних історичних обставинах. Він не може обминути ці обставини. Проте своїми ідеалами, діяльністю може змінити історичні умови, в яких знаходиться. Практика – це діяльність відповідно до інтересів людини.

Дата добавления: 2015-05-22