Основні особливості та етапи розвитку філософської думки в Україні

Українська філософська думка мала певні свої особливості. Перш за все, її зміст та ідеї завжди визначалися соціально-історичними особливостями тієї чи іншої доби історії українського народу. По-друге, філософські ідеї виражалися не в одних лише трактатах чи філософських дослідженнях – вони пронизують собою різні види духовної творчості: фольклор, художню літературу, наукову й літературну публіцистику і критику.Українська філософія повторює основні етапи розвитку філософської культури Європи, але специфіка історичного розвитку внесла певні часові їх зміщення. До того ж кращі здобутки світової філософії на українському ґрунті розвивалися залежно від актуальних потреб прогресивного розвитку нашого народу.

В розвитку української філософії можна виділити дві важливі доби. Перша – докласична доба, яка включає в себе такі етапи розвитку філософської культури в Україні, як:

1. Філософська культура Київської Русі (X – XIII ст.).

2. Філософські ідеї в духовній культурі XIV – XV ст.

3. Гуманістичні й реформаційні ідеї в суспільно-філософській думці України (XVI – XVIІ ст.).

4. Філософія Києво-Могилянської академії (XVIІ – перша пол. XVIІI ст.).

У добу класичної української філософії дали про себе знати:

1. Філософія Г.С.Сковороди. Українське просвітництво (друга пол. XVIІI – перша пол. XIX ст.).

2. Університетська філософія XIX ст.

3. Український романтизм (Гоголь, Кирило-Мефодіївське братство, Юркевич та інші) та натуралістично-позитивістські мотиви в українській філософії (кінець XIX – поч. XX ст.).

Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справделивим є твердження про те. що фі­лософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київськії! Русі в межах христи­янського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та іи.

На початку XII ст. з'явилася "Повість временннх літ", автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестора "Повість нременних літ" постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки.

Філософська думка Ки­ївської Русії мата християнський характер, у ній переважала епічна проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки. суспільство розглядаюся крізь призму вічного конфлікту добра і зла

Отже, з самого початку суспільно-філософська думка наших предків ма­ла не умоглядний характер, а переслідувала конкретні соціально-політичні цілі й завдання. Звідси бере свій початок переважання у вітчизняній суспіль­ній думці інтересу до моральної проблематики, до питань, безпосередньо причетних до осмислення соціально-політичного буття. З іншого боку, в найдавніший період нашої суспільно-філософської думки зароджується якнай­пильніша увага до людини, чим закладаються підвалини гуманістичної тра­диції, плідно розвинутої в подальші часи нашої вітчизняної філософії.

31.Філософські погляди Г. Сковороди Засновником нової, класичної доби української філософії став Григорій Савич Сковорода (1722 - 1794. Подібно до Сократа, Сковорода закликав: "пізнай себе", "заглянь у себе". Екзистенціальний настрій позиції Сковороди виразно демонструє мова його творчості – мова символів, образів, а не чітких усталених понять.

У своїх онтологічних поглядах Г.Сковорода виходив із визнання трьох світів, кожен із яких має дві свої природи, "натури". Такими світами є "макрокосм" (природа, світ, що складається з множини малих світів), "мікрокосм" (людина) й "світ символів" (духовне життя, мудрість, Біблія). Всі три світи мають: видиму натуру - це світ матеріальний, світ речей, земля тощо, й натуру невидиму – це дух, істина, вічність, Бог.

Поділяючи світ надвоє — на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності. Богу. Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесною. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвій необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин..Але є ше й інший аспект проблеми, те, шо називається підтекстовою філософією Сковороди Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я".Категорії любові та віри не­суть у собі глибокии пізнавальний зміст, живлять лушу людини. на­повнюють її творчою енергією. підштовхують її на шлях дійсного щастя.

Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на лю­дину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху.Всі вони, на його думку, роблять лушу людини приреченою на розслаблення, по­збавляють її здоров'я Тому Сковорода наполяїає на тому, шо запору­ка здоров'я душі — її радість, кураж.

На групи об'єднання категоріальних сугностей любові та віри v пізнанні людиною самої себе складається категорія "шастя'.

Заклик "Пізнай себе" — це не тіль­ки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а її вказівка основного шляху цього пізнання. А суть її в тому, шо найкраще себе може пізнати сама людина, бо шлях пізнання — це не тільки раціональне осягнення людського життя, це насамперед переживан­ня його. Мабуть, і тому Г.Сковорода прагнув одинокості, бо найви­щим щастям він бачив досяїнення глибин власної луші. Г.Сковорода не прагнув самоізоляції, він прагнув самовдосконалення.

Дата добавления: 2015-05-22