Методи і форми наукового пізнання

Пізнання та теорія істини у філософії

Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія" У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, робити свої дії оптимальнішими або ефективнішими, збільшувати свої можливості та міру свободи.

Пізнання - багаторівневий процес побудови знання, але вирішальну роль у ньому відіграє розумова активність людини, що виявляється у конструюванні образів, моделей, понять, теорій, за допомогою яких людина оптимізує свої взаємини зі світом та збільшує ступені своєї свободи. У сучасній гносеології істина постає у вигляді процесу, в якому людина, використовуючи складники знання та пізнання, створює виправдані, сталі інтелектуальні інструменти та засоби своєї життєдіяльності. Знання має різні форми свого якісного наближення до істини.

Істина – це вища цінність пізнання, властивість знання, адекватність пізнавального образу пізнавальному об’єкту.

.Cуттєвим поглибленням нашого сприйняття дійсності і водночас усвідомленням самого нашого пізнавального досвіду, тобто в кінцевому підсумку істина — це належне в пізнанні, гносеологічний ідеал пізнання, те, чого ми прагнемо, бо врешті-решт, коли ми ставимо питання про поняття істини, то воно передбачає завершену повноту наших знань.

Але це поняття, як і будь-яке еталонне, ідеальне утворення свідомості, виконує функцію оцінки, виявлення ступеню наближення реального до еталонного, належного. В дійсності ж ні ідеального, ні еталонно завершеного не існує, а існують часткові, фрагментарні елементи можливої чи бажаної повноти.

Тому істина наявна в реальному пізнанні, інакше ми були б неспроможні оцінювати.

Абсолютна істина виступає як кінцевий орієнтир пізнання.

Наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання. Наукове пізнання носить цілеспрямованих характер і здійснюється за допомогою засобів, методів та форм.

Існують такі методи пізнання:

Теоретичний метод: аналіз – метод, в якому пізнання досягається шляхом дроблення цілого на частинки;

синтез: поєднання елементарних складників у складне цілісне явище;

індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень) дедукція: рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень) моделювання;

експеримент.

Емпіричний метод:опис, вимірювання, спостереження, експеримент.

Опис являє собою найпростіший фактоіснуючий метод, результатом якого є знання про окремі сторони, ознаки, відношення предметів та явищ. Результати опису використовують при систематизації, класифікації, упорядкуванні матеріалу.,

Історичні методи: метод екстраполяції, метод експериментальних оцінок, метод історичних аналогій.

Зазначені методи ми досить часто (іноді стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді. У науці вони, як було зазначено, мають чітке процедурне розроблення. Використання ідеалізації та формалізації підводить до математичного опрацювання фактів. Усі ці методи приводять до виникнення теоретичного рівня наукового пізнання. Завдання наукових теорій — опис, окреслення певної предметної сфери реальності через виявлення ії суттєвих, необхідних, важливих зв 'язків, функцій, відношень. Тому теорія досить часто починається з відкриття законів досліджуваної сфери. фактів на їх елементарні складники Формами пізнання є:ідея, гіпотеза, теорія, концепція, припущення, висновки. Щоб спростувати наукову теорію, недостатньо мати факти, що їй суперечать; слід висунути нові гіпотези, аксіоми, створити конкурентну теорію або суттєво змінити принципи наявної.

Дата добавления: 2015-05-22