Опозиція і гарантія захисту меншості

У політиці, ідеології широко використовується поняття плюралізм, що означає різноманіття думок. З плюралізмом думок люди зустрічаються щодня. Сам поступальний розвиток людства неможливо без вічної природної форми людського різнодумства. У кожній сфері, в якій людина зайнята, діє плюралізм, будучи по-своєму унікальним, має різний рівень знань, своєрідний досвід. У людей не однакові розумові здібності, тому вільні мати і виражати свою думку, що відрізняється від думки інших. Різноманіття думок, суджень, ідеологій — найбільше досягнення людства.

Політичний плюралізм — продукт класового суспільства й умова прогресу. Суть політичного плюралізму полягає в об'єктивній зумовленості різних позицій та Інтересів соціальних спільностей: класів, етапів, верств, груп. У суспільстві плюралізм неминучий і безстрашний, якщо навіть за якихось причин (адміністративно-вольових) розходження інтересів ігнорується і не допускаються ніякі офіційно визнані форми їх відображення і захисту. В історії людства зустрічається немало прикладів, коли в тій або іншій країні виникали спроби утвердити однодумність за допомогою насильства, аж до фізичного знищення інакомислячих. Згадаємо, адже і релігія утверджувалася так само. Становлення християнства в Західній Європі і на Русі, наприклад, не обійшлося без застосування сили офіційної влади і церковників.

А якщо кинути погляд на зовсім недавнє минуле, то виявляється, що комуністична ідеологія та практика насаджувалися нерідко шляхом насильства, у країнах соціалістичної співдружності визнавалися тільки ті організації і рухи, що підтримували програмні установки правлячої політичної, партії. Інакомислення не допускалося в політичній та ідейній сферах. Але без вільної і відкритої боротьби, підкреслював відомий російський філософ Володимир Соловйов, істина не може постояти за себе, не може опанувати дійсністю, не може знайти своєї життєвої сили і правди. Безсумнівно, об'єктивно зумовлені політичний та ідейний плюралізм. Але й умовами існування, а іноді, і предметно відрізняються політичний та ідейний плюралізм, тому що мають своїм змістом трохи різні аспекти громадського життя. Але головна їх розбіжність полягає в ставленні до державно-правової сфери.

Якщо ж ідейний плюралізм поєднаний із правом людини мати свою думку і юридично непідсудний, то в усіх цивілізованих державах не судять і не карають за власну думку, що не відбиває офіційної. З недавнього часу Україна, як і багато інших держав Співдружності, вступила до смуги плюралізму, і за критику політики президента, уряду не те що не піддають репресіям, як це бувало примусово, але краще, якщо це досягається за допомогою методів переконання, на основі добровільного прийняття вимоги демократичної дисципліни при повній повазі права меншості відстоювати позиції, вільно виражати погляди, не виходячи за межі законності і правопорядку. Меншість.має право бути почутою. Тоді ж обмеження прав меншості анітрохи не суперечить суверенітету народу, тому що меншість — частина народу, й у меншості за певних обставин може проявитися будь-яка частина народу. З іншого боку, заперечення більшістю ще не є істина. Сучасні демократи визначаються поряд із пануванням принципу більшості і компромісів. Саме застосування принципу більшості неможливе без основного компромісу, на якому базується конституція. Ще до початку процесу прийняття рішень досягається принциповий консенсус. Консенсус охоплює й угоду про можливість не погоджуватися, і готовність меншості вважати рішення більшості обов'язковими. Угода з основних питань у демократичній країні означає, що умовою політичної діяльності виступає народ, який виявляє таку єдність у фундаментальних питаннях, що може без всякого ризику дозволити політичні дискусії. Згоди досягнуто: право власності; звичне господарство непорушні, Різноманіття інтересів змушує створювати коаліції і зміцнює готовність до компромісів.

Існують норми політичного плюралізму: по-перше, відмова від політичного насильства та диктатури; по-друге, визнання народу абсолютним та суверенним джерелом влади; по-третє, визнання верховенства закону і прав людини; по-четверте, пошук політичного консенсусу і готовність до компромісів; по-п'яте, вирішений найважливіших питань більшістю голосів і наявність терпимості у ставленні навіть до нелояльної меншості; визнання демократичних процедур та механізмів обмеження державної влади та інше правове закріплення політичного плюралізму гарантує безпеку суспільства від пасшіьницької зміни ладу та дотримання встановлених законів.

У формуванні суспільної думки визнана значна роль засобів масової інформації, які впливають на хід виборчих компаній і боротьбу між різними суспільно-політичними силами. У сучасних умовах особливо зросла роль телебачення, що завдяки новітнім комунікаційним технологіям здобуло воістину глобальний розмах, ставши могутнім засобом впливу на світосприйняти мільйонів людей у різних країнах. Можна стверджувати, що сучасне телебачення — основний засіб формування суспільної думки. У будь-яких суспільствах за всіх політичних режимів йде боротьба за контроль над засобами масової інформації. Твердий контроль над пресою, радіо і телебаченням встановлює державна влада за авторитарних і особливо тоталітарних режимів. Засоби масової інформації перетворюються державною владою на рупор офіційної пропаганди, спрямований на зміцнення позицій правлячої верхівки. В умовах демократичного суспільства ті або інші засоби масової інформації виражають інтереси різних суспільно-політичних груп. Крім того, у розвинутих демократіях провідні газети, журнали, радіо та телебачення мають значну самостійність, реалізуючи і відстоюючи політику, відкрито не зв'язану З владними структурами і політичними силами. Свобода преси і слова, що регулюється правовими нормами, обумовлена відповідним законодавством, є одним із принципово важливих атрибутів демократії.

Засоби масової інформації в ряді країн Європи, Азії і Латинської Америки умовно поділяються на державні і недержавні. Під контролем держави перебувають деякі теле- і радіоканали, а також офіційні видання, де публікуються переважно урядові документи. Однак у кожній країні існує різне співвідношення міждержавними і приватними секторами в сфері засобів масової інформації. Для сучасного Заходу характерна кількісна перевага приватних періодичних видань, радіостанцій та телекомпаній. Державні комунікації залишаються важливим джерелом офіційної інформації. Якщо строго говорити, то в Англії, Франції, Італії, Японії й інших провідних країнах Заходу, відсутні сугубо державні засоби масової інформації. Тут діють радіокомпанії та телекорпорації, що перебувають під егідою держави; але мають статус громадських і некомер-ційних об'єднань. В Англії —радіо- і телекорпорації Бі-бі-сі, у Федеративній республіці Німеччини — телепрограми АРД і ЦДФ.

В Англії компанією Бі-бі-сі керує не уряд, а рада управлінців, до складу якої входять представники різних суспільних і професійних груп, фінансист, кілька великих підприємців, професійний лідер, професійні працівники телебачення, колишній керівник відділу преси міністерства закордонних справ та ін. Рада, що формується урядом для управління компанією Бі-бі-сі, складається з представників різних кіл британського суспільства. Керівництво Бі-бі-сі щорічно звітує перед парламентом. Компанія Бі-бі-сі проводить урядову політику, але одночасно й має достатню незалежність від того або іншого уряду, що перебуває біля влади.

У Федеративній республіці Німеччини тслекомпанії мають статус суспільно'Правових корпорацій. У Німеччині корпорації, як і в Англії Бі-бі-сі, контролюються громадськими радами. До ради корпорації АРД входять представники федеративного та земельних урядів, провідних політичних партій, церковних кіл, профспілок, діячі науки, культури, молодіжних та жіночих організацій, журналісти. Такий різноманітний склад ради управлінців забезпечує плюралізм думок і баланс різних інтересів при визначенні змісту і спрямованості передач телекомпанії. За діючими у ФРН законами, на корпорацію АРД та інші суспільно-правові корпорації покладається відповідальність за формування поглядів, думок та цінностей. На відміну від комерційних засобів масової інформації, суспільно-правош корпорації в Німеччині фінансуються за рахунок офіційно стягнутих зборів за радіо та телебачення.

У Сполучених Штатах Америки немає сугубо державних радіокомпаній та телекорпорацій. Тут поряд із комерційними радіо та телекомпаніями діють і так зване громадське телебачення та громадське радіомовлення, які передають політичну інформацію, а також транслюють передачі з найрізноманітніших загальноосвітніх тем. На канали громадського радіо та телебачення не допускається комерційна реклама, і вони фінансуються за рахунок добровільних пожертвувань, благодійних фондів, великих компаній та банків, а також громадських організацій і окремих громадян.

Багато газет, журналів, теле- та радіокомпаній орієнтуються на ті або інші політичні сили, які надають їм значну підтримку, формують у їх інтересах суспільну думку. Самі засоби масової інформації — великі комерційні компанії з багатомільйонними оборотами і великою нерухомістю. У ради директорів компаній входять, насамперед, підприємці великого бізнесу, а також представники громадськості. Видавці, головні редактори та журналісти найвлливовіших засобів масової інформаціїнезмінно складають правлячу еліту і мають доступ до провідних політичних діячів. Проте, якими б великими не були доходи газет або телекомпаній, їх явно недостатньо для того, щоб виживати в умовах напруженої конкурентної боротьби на інформаційних ринках.

З метою недопущення подібних негативних явищ з боку преси в багатьох країнах діють спеціальні відомства, що здійснюють державний і громадський контроль над засобами масової інформації. З кінця 80-х років XX ст. у Франції діє Вища рада аудіовізуальних засобів. Рада, члени якої призначаються за відповідною квотою президентом країни і представниками обох палат французького парламенту, з одного боку, має забезпечити свободу преси та права преси, а з іншого,— контролює виконання засобами масової інформації правових норм, покликаних відгородити дітей і підлітків від сцен насильства і порнографії, забезпечити пошану людської гідності дотримання демократичних прав і свобод. У Франції й Італії діє законодавство, спрямоване на те, щоб нскомерційні засоби масової інформації віддавала пріоритет національним зразкам культури, захисту рідної мови і розвитку вітчизняних духовних цінностей. У багатьох країнах загальнодемократичною нормою став рівний і безкоштовний доступ для всіх політичних партій до державних радіо- та телекомпаній.

Література

1. Аристотель. Политика, т. 4.— М., 1983.

2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм.— М., 1995.

3. Брайс Д. Американское общеетво.— М., 1990.

4. Бузгалин А., Капанов А. Анатомия бюрократки.— М., 1988.

5. Гоббс Томас. Левиафан. Соч.,т. 2.— М., 1990.

6. Ласки Г. Американское президентство.— М., 1989.

Дата добавления: 2015-05-22