Методичні поради 3 страница

Бог – у релігії надприродна істота як творець і прамислитель; об’єкт релігійної віри і поклоніння.

Богослов’я – теорія релігії, система знань, спрямована на теоретичне обгрунтування, тлумачення та виправдання релігійних вчень та догматів.

Брахман – в індійській філософії – безособовий божественний абсолют, який лежить в основі всіх речей; жрець, представник вищої касти в Індії.

Буддизм – одна з трьох світових релігій, виникла в середині першого тисячоліття до н.е. Засновник – Сідхартха Гаутама (Будда).

Буття – категорія філософії, в якій відображено спільну всім речам властивість бути; існування, що передує всім можливим його формам

- В -

Ватикан — центр католицизму, папська міні-держава, розташована на території Риму (площа 44 га), офіційна резиденція (з 1870 р.) римських пап. Має всі атрибути держави: уряд в особі курії, прапор, герб, пошту, телеграф, телецентр, армію, тюрму, валюту, банк «Святого Духа», дипломатичні відносини з 100 країнами світу. Ватиканська держава була утворена в 1929 р., її глава — папа римський. Уряд (курію) очолює статс-секретар, він же міністр закордонних справ. При папі існує дорадчий орган — Синод, який вирішує церковні справи. Ватикан має у різних країнах широку мережу університетів, академій, коледжів і семінарій, а також монастирів, політичних партій, профспілкових організацій, спортивних товариств. Ватикан керує діяльністю помісних католицьких церков і монастирів у різних країнах світу.

Веди – найдавніші пам’ятки індійської літератури, священні тексти брахманізму.

Верифікація – (від лат. verus – щирий і facio – роблю) спосіб встановлення істини шляхом відповідності чи не відповідності відчуттям.

Відносна істина – неповні, неточні, приблизні знання про об’єкт.

Відродження – соціальний та духовний рух у Європі XIV-XVI ст., спрямований на відродження античної культури, проти культури Середньовіччя.

Відчуження – перетворення сутнісних ознак і якостей речі, предмету культури, людини, соціальної інституції в самостійне і протилежне їм утворення.

Відчуття – психічний процес, результатом якого є відображення окремих властивостей предметів і явищ безпосередньо за допомогою органів чуття.

Волюнтаризм – (від лат. voluntas – воля) напрям філософії, що визнає волю першоосновою і творцем всього існуючого; здійснення влади й управління суб’єктивно-вольовими методами.

Воля – здатність людини підкорювати свої бажання, пристрасті й діяльність свідомо визначеній меті.

Вроджені ідеї – поняття теорії пізнання, що означають ідеї, споконвічно властивому людському мисленню і не залежні від досвіду (аксіоми математики і логіки, моральні цінності, вихідні філософські принципи).

Всесвіт – Весь навколишній світ, нескінченний у просторі і часі, різноманітний у формах і проявах.

Вульгата (від лат. vulgatae — звичайна, народна) — латинський переклад Біблії, виконаний у 384 — 405 Єронімом Блаженним з єврейського та грецького манускриптів. У VIII столітті текст Вульгати був перевірений радником Карла Великого абатом Алкуїном. Вульгата була канонізована Тридентським собором 1546, а наприкінці століття (1589, 1592) за Папи Сикста V та Климента VIII прийнята Римо-католицькою церквою як офіційний текст Біблії.

- Г -

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким найвищим благом і метою людського життя є насолода.

Генезис – поняття, що відображає виникнення, походження і закономірний розвиток явищ.

Герменевтика – (від грец. hermeneutikos – тлумачущий) один з напрямів філософії, основним методом якого є витлумачення текстів.

Гілозоїзм – (від грец. hyle – матерія і zoe – життя) філософське навчання про загальну натхненність матерії, наявність свідомості у всієї матерії.

Гіпотеза – (грец. hypothesis – підстава, припущення) науково-обґрунтоване припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, вимагає перевірки досвідом або підтвердження фактами для того, щоб стати достовірною науковою теорією.

Глобальний – такий, що поширюється на всю земну кулю; всесвітній; всебічний, повний; загальний, універсальний.

Гносеологія – (від грец. – знання і вчення) теорія пізнання; філософська наука, яка вивчає процес та способи пізнання.

Гуманізм – (латн. – людяний) система поглядів, згідно з якими вищою цінністю проголошується людина та її право на свободу, щастя й розвиток і прояв свої здібностей; ідейний напрям культури і філософії епохи Відродження.

- Д -

Дао – одне з найважливіших понять китайської філософії, центральне поняття даосизму; означає невидимий всюдисущий закон природи, людського суспільства, поведінки і мислення окремого індивіда, невіддільний від матеріального світу і такий, що ним керує; це закономірний шлях виникнення, розвитку і зникнення всіх речей і одночасно матеріальна праоснова їх існування.

Даосизм – один з напрямів давньокитайської філософії, що ґрунтується на визнанні дао. Засновник – Лао Цзи.

Дедукція – логічний метод, за яким на основі загального істинного твердження виводиться нове істинне твердження, що стосується окремих предметів та їх сукупностей.

Деїзм (від лат. deis — Бог)– релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог виступає першопричиною і першопоштовхом світу, але не втручається в розвиток природи і суспільства. Деїзм виник в 17 ст. в Англії. Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не мають істини, ґрунтуються на обрядах, нав’язаних духовенством віруючим. Деїсти проголошували принцип свободи совісті.

Деміург – у давньогрецькій ідеалістичній філософії (Платон) – божество як творець світу; творча сила, творець.

Деномінація (лат. dепотіпаtio — досл. «зміна імені»)— один із типів релігійних організацій, що постає як проміжна ланка між сектою і церквою і перебуває в стадії становлення. Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто деномінацію визначають як «секту», яка перебуває на одному з вищих етапів свого розвитку, в якій склалися чітка організаційна структура і більш широкі зв'язки з суспільством. Для деномінації є характерними сприйняття різнопланових організаційних, культових принципів, відкритість для взаємодії з інших релігійними об'єднаннями, державними органами.

Детермінізм – (від. лат. – визначати) визнання загальної закономірності й причинної зумовленості всіх явищ природи і суспільства.

Дефініція – логічне визначення змісту певного поняття.

Джайнізм – релігія, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини; поширена у Шрі Ланка та Індії

Джихад (араб.) — зусилля в справі поширення ісламу. Спочатку джихад розглядали як газават (від араб, «набіг» — війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю і напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну; нападати на невірних завжди і всюди, за винятком «священних» місяців. Розрізняють великий і малий джихад: «великий» — духовне самовдосконалення, «малий» — війна проти невірних. Тим, хто гине у боротьбі за віру під джихаду часобіцяно райське життя.

Діалектика – (від грец. dialektike (techne) – мистецтво вести бесіду, суперечку) наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність та боротьба протилежностей; складність та багатоманітність форм, суперечливість розвитку.

Діалектичний метод – філософський метод, який полягає у визнанні загального зв’язку і розвитку явищ, джерелом яких є суперечності.

Дійсність – все те, що має реальне, наявне буття.

Догма – положення, що приймається на віру як незаперечна, вічна істина для всіх часів та історичних епох.

Догмат – в теології положення релігійного віровчення, що затверджені вищою церковною інстанцією і визнаються як вищі, абсолютні й незаперечні істини.

Догматизм – мислення застиглими, незмінними формулами, що спирається на догми; філософський напрям ХХ ст.

Дуалізм – (від лат. dualis – двоїстий) принцип світоглядно-філософського пояснення сутності світу, що визнає два незалежних начала в його основі – дух і матерію, ідеальне і матеріальне.

Дух – нетілесне начало; здатність людини або групи людей до діяльності на основі свідомості та волі.

Душа – синонім терміна психіка; сукупність психічних і моральних якостей людини.

Дхарма (санскр.), дхамма (палі) — надзвичайно важливий термін не лише буддизму, а всієї індійської філософії. Можна виділити 5 груп основних значень терміна: 1) доктрина, вчення; в буддизмі — вчення Будди; 2) правило; правильна поведінка, справедливість, закон; 3) умова, причина; 4) феноменальне; дхарма як наслідок; світ — це прояв закону; 5) вища реальність — спалахи психо-фізичної енергії.

- Е -

Евдемонізм – поняття, що ним визначається моральний принцип, за яким людина прагне до щастя.

Еволюція – одна з форм руху, розвитку у природі й суспільстві – безперервна, поступова кількісна зміна, на відміну від революції – докорінної зміни, переходу з одного якісного стану в інший.

Евристика – наука про творче мислення людини, психічні процеси розв’язання будь-яких завдань.

Езотеричний – той, що містить глибинний, внутрішній, таємний, прихований смисл.

Ейдос – у давньогрецькій філософії вид, образ і прообраз речі; ідея.

Екзистенціалізм – (від пізньолат. exsistentia – існування) філософський напрям, за яким реальним є лише існування людини та її переживання, внутрішнє буття.

Екзистенція – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, як ірраціональне, неповторне, непізнаване.

Еклектика – (від грец. eklektikos – що вибирає) механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, стилів; еклектик довільно вибирає з різних систем ті несумісні положення, які йому хотілося б зберегти або обґрунтувати.

Експеримент – (від лат. experimentum – проба, досвід) науковий дослід, спостереження за досліджуваним явищем в штучно встановлених умовах.

Еманація – у філософії та теології поняття, що означає витікання, випромінювання всієї різноманітності світу з єдиного, вищого начала (Бога).

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що надає перевагу чуттєвому досвіду перед теоретичними дослідженнями та узагальненнями.

Енцикліка – письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни з релігійними або політичними настановами.

Епікуреїзм – моральне вчення, що виходить із етичних ідей давньогрецького філософа Епікура, за яким найвищі моральні чесноти досягаються у стані блаженства.

Епістемологія – те саме, що й теорія пізнання.

Еристика – мистецтво вести спір, полеміку.

Естетика – філософська наука про закономірності художнього освоєння дійсності,, про природу мистецтва та його соціальну роль.

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, через яку здійснюється художнє освоєння дійсності, відображаються і виражаються естетичні почуття, оцінки, смаки тощо.

Есхатологія – релігійне вчення про кінцеву долю світу і людства.

Етика – наука про суть, походження і розвиток моралі; сукупність принципів і норм поведінки, узвичаєних у певному суспільному середовищі або професійній групі.

- Є -

Євангелія (від грецьк. euagelion — блага вість, благовістування) — ранньохристиянські твори, які оповідають про життя Ісуса Христа, розкривають зміст його вчення. Вірогідно, що спочатку були записані «речення Ісуса» (логії), які містили в собі окремі висловлювання, що приписували засновнику нової релігії. На їх основі пізніше створено більш розгорнуті оповіді про спокутувальну смерть і воскресіння Ісуса, що дістали назву Євангелія. Авторство Євангелія приписують або учням Ісуса — апостолам, або ближнім учням цих учнів. Оскільки кожна християнська громада, а їх у первісному християнстві було багато, прагнула створити свою оповідь про життя Ісуса Христа, то з 2-ї половини 1 ст. й до 4 ст. було написано багато Євагеліїв. Нині відомо їх понад 30. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту — Євангелія від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоана — були ще Євангелія від Петра, Андрія, Филипа та ін. Так у християнських письменників згадується арамейська версія Євангелія від Матфея. Вчення гностиків відображають Євангелія Фоми, Филипа та Істини. Перші три канонічні Євангелія близькі за змістом. Місця, які зустрічаються лише в одному і не мають паралелей в інших Євангеліях, становлять лише половину тексту Євангелія від Луки, третину — Євангеліє від Матфея і всього десяту частину Євангеліє від Марка. Певно, що ці Євангелія мали спільні усні й письмові джерела; їх прийнято називати синоптичними (від грецької — сумісний огляд). Найменше і водночас найраніше за часом написання — Євангелія від Марка. В ньому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії й чудесного народження Ісуса. Євангелія від Іоана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем. Написане воно під впливом ідей Філона Олександрійського і гностиків. В Єгипті було знайдено фрагмент Євангелія від Іоана на папірусі, що відноситься до першої третини 2 ст. В Євангелії від Матфея багато іудео-християнства. В Євангелії від Луки відчувається дух християн-неіудеїв, різка критика багатих. Оскільки ні в «Одкровенні Іоана», ні в Апостольських Посланнях не цитуються Євангелія, це свідчить про те, що вони були невідомим їх авторам. Вперше говорять про Євангелія Іриней і Татіан близько 180 р. н.е. Давні папірусні фрагменти Євангелія відносять до другої чверті 2 ст. Написання Євангелія відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Тривалий час в літературі доводилося, що євангвангельські оповіді не є відображенням реальних подій, які мали місце в першій третині 1 ст. Джерелом для Євангелія вважалися міфи давніх релігій про вмираючих і воскресаючих богів — Осіріса, Таммуза, Адоніса та ветхозавітні пророцтва. Проте останнім часом домінуючою стає точка зору історичної школи, яка доводить, що в змісті новозавітних Євангеліїв знайшло відображення в містифікованій формі життя реальної особи, яка відіграла свого часу помітну роль в історії єврейського народу. Затвердження чотирьох Євангеліїв як канонічних відбулося лише в 325 на Нікейському церковному соборі. Якщо раніше церква, визнаючи богонатхненність канонічних Євангеліїв, решту оголошувала хибними, то нині вона вважає і їх корисними для читання християнином.

Євгеніка – напрям у генетиці, завданням якого є покращення спадкових якостей майбутніх поколінь.

Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, які не гребували ніякими засобами для досягнення своєї мети.

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Єпархії поділяють на «благочинні округи», їх очолюють благочинні (старші священики), вони об’єднують кілька парафій.

Єпископ – вищий духовний сан у християнській церкві.

Єресь — релігійне вчення, що суперечить офіційно прийнятій доктрині, відступ від основних принципів віровчення і культу.

- Ж -

Жень – гуманність, людяність, основний принцип філософії конфуціанства.

Життя – сутнісна ознака процесів органічного світу та людського існування, що пов’язана зі здатністю до цілеспрямованого відтворення й саморегуляції.

- З -

Загальне – всеохопна категорія для означення визначеної множини предметів, явищ і процесів, що принципово тотожні в своїй основі.

Закон – істотний, сталий, повторюваний, спільний зв’язок між предметами і явищами.

Зло – поняття етики, яким позначається морально-негативне в суспільних явищах, вчинках і мотивах діяльності людини.

Зміст – внутрішній зв’язок елементів і процесів організованої певним чином системи матеріальних і духовних явищ.

Знання – форма засвоєння результатів пізнання, для якої характерне визнання їх істинності.

- І -

Ігумен — настоятель православного монастиря. У великих монастирях має сан архімандрита.

Ідеал – вища досконалість, взірець, мета, до яких у своїй діяльності прагне людина чи соціальна група.

Ідеалізм – (франц. idealisme, від грец. idea ідея) філософський напрям, який вважає ідею, свідомість, дух первинними, а природу, буття, матерію їх похідними.

Ідентифікація – уподібнення, встановлення тотожності об’єктів за певними ознаками.

Ідеологія – система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та оцінюються проблеми суспільного життя, а також цілі соціальної діяльності.

Ідея – поняття, уявлення, що відбиває у свідомості людини дійсність і виражає водночас її ставлення до навколишнього світу.

Ієрарх — представник вищого християнського духовенства:папа, патріарх, кардинал, єпископ, архієпископ.

Ікона (зображення, образ) — живописне зображення богів, святих, різних надприродних істот, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування. Іконошанування поширене в католицизмі, православ’ї, буддизмі, ламаїзмі та інших релігіях. Первісне християнство не знало ікон. В іконопоклонінні помітні ознаки фетишистських і магічних вірувань.

Ілюзія – омана, хибне, спотворене відображення дійсності й побудовані на цьому нездійсненні мрії та бажання.

Імператив – наказ, втілення, настіння вимога; внутрішній закон.

Індивід – конкретний представник людського роду.

Індивідуалізація – виділення однієї особи за її характерними властивостями.

Індивідуалізм – ознака світогляду та життєва позиція, згідно з якими індивід протистоїть іншим людям та суспільству.

Індивідуум – окрема людина, особа.

Індуїзм – сукупність релігійних вірувань, релігійно-соціальна система Індії, світоглядними засадами якої є стародавні індійські священні тексти «Веди».

Індукція – логічна операція, форма умовиводу, в якому на основі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Індульгенція — папська грамота, що давала віруючим відпущення скоєних і не скоєних гріхів. Католицькі богослови обґрунтовували необхідність індульгенції тим, що церква володіє запасом (скарбничкою) добрих справ, зроблених Ісусом Христом, Богородицею та святими. Це дає змогу покривати гріхи інших людей. Торгівля індульгенціями викликала обурення в усіх прошарках суспільства, вимога її припинення була одним з головних гасел Реформації.

Інквізиція – судово-поліційна організація у католицькій церкві, заснована у ХІІІ ст. для боротьби з єретиками.

Інстинкт – сукупність поведінкових актів організму, спрямованих на збереження життєвих функцій будь-якої істоти і виду в цілому; чуття, несвідоме спонукання до чого-небудь.

Інтелект – розум, здатність до мислення, особливо до вищих його форм.

Інтуїтивізм – філософський принцип, згідно з яким інтуїція виступає як єдино вірогідний вид і спосіб пізнання.

Інтуїція – здогад, проникливість, які ґрунтуються на попередньому досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового досвіду й логічних умовиводів.

Іпостась — богословське поняття, що розкриває сутність кожної з трьох осіб християнської Трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-Святого Духа.

Ірраціоналізм – філософське вчення згідно з яким розумові як основному видові пізнання протиставляються інстинкт, віра, інтуїція.

Ірреальне – нереальне, те, що існує в уяві, мисленні, а не в дійсності.

Іслам (з араб. - покірність) – релігія, заснована пророком Мухаммедом в VII ст. Священна книга – Коран.

Істина – адекватне відтворення в пізнанні об’єктивної дійсності, відповідність пізнавальних образів об’єктові; твердження, що відповідає уявленню про належне.

Історичний матеріалізм – складова частина філософії марксизму, що вивчає загальні закони розвитку суспільства.

- Й -

Йога – давньоіндійське релігійно-філософське вчення про самопізнання, що досягається методами фізичного і морального тренування.

- К -

Каббала — теософське релігійно-містичне вчення, поширене серед прихильників іудаїзму. Каббала являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Крім того, каббала — різновид практичної магії, метою якої є вплив на надприродне за допомогою зосередженого споглядання і розгадки таємних імен Бога, виконання різних молитов і вербальних формул, розшифровки літерних і цифрових комбінацій. Особливий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Кальвінізм – протестантська християнська течія, заснована Ж.Кальвіном.

Канон – основне положення, правило, норма; догмат, церковне правило.

Кардинал — вищий духовний сан у католицькій церкві. Право посвячення у кардинальський сан належить лише папі римському. Кардинал — найближчий радник папи. Після смерті понтифіка вони обирають із свого середовища нового папу. Основною відзнакою кардинала є червона мантія.

Карма — поняття, яким у брахманізмі, буддизмі та індуїзмі називають своєрідну містичну силу або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю і посмертний стан душі. Остання зазнає багато перевтілень. За праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння чи повного звільнення від страждань.

Каста – в Індії та у деяких країнах Сходу – замкнена суспільна група людей, об’єднаних певним родом занять, звичаями та законами; станове або інше залежне суспільне угруповання, що зберігає свої привілеї та відокремленість.

Категоричний імператив (досл. внутрішній закон) – категорія філософії І.Канта, що позначає належну поведінку, відповідно до свободи волі й загальних вимог.

Категорія – (грец. – вислів, вираз) універсальна форма мислення, в якій відображено загальні закони, властивості й відношення природних і духовних явищ.

Катехізис (повчання) — книга, що містить короткий популярний виклад основ християнського віровчення і моралі, викладених у формі запитань і відповідей. Він побудований, як правило, на основі Символу віри, заповідей Божих, молитов; іноді включає літургійні пісні та ілюстрації на біблійні сюжети; використовується для початкової релігійної освіти. Катехізис буває католицьким, православним, протестантським.

Католицизм – один з основних напрямів у християнстві. Главою католицизму виступає Папа Римський.

Каузальність – принцип пізнання і пояснення, згідно з яким усі явища і процеси розглядаються з позицій визнання причино-наслідкових зв’язків.

Квієтизм – релігійно-етичне вчення, що полягає у проповіді містично-споглядального, пасивного ставлення до дійсності.

Квінтесенція – найголовніше, найбільш суттєве.

Клерикалізм – релігійно-політичний напрям, метою якого є активна участь церкви в суспільно-політичному житті держави.

Конкретний – реальний, точний, предметно визначений.

Контрреформація – церковно-політичний рух у Європі XV-XVI ст., спрямований проти Реформації.

Конформізм – пристосуванство, пасивне сприйняття існуючого стану справ, панівних думок тощо.

Конфуціанство – філософсько-етичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція; державна релігія Китаю.

Концепція – узагальнена система поглядів на предмети і явища та їх тлумачення, основна ідея будь-якої теорії.

Коран (від араб, «аль куран» — те, що читають) — основна священна книга мусульман. Згідно з віровченням ісламу Коран існує вічно, оригінал зберігається в Аллаха, який частинами у формі віщих снів передав Мухаммеду через ангела Джебраїла. Коран — найбільший твір арабської прози VII ст., ділиться на 114 сур (розділів), кожна з них розподіляється на аяти (фрази) різної величини (від 286 до 3 аят). Коран був переданий пророку спочатку в Мецці, а потім у Медині. При житті Мухаммеда Коран існував в усній формі, а після його смерті оформлений як рукописна книга, що вважається основою віровчення. Містить релігійні настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, юридичного і господарського характеру, вимоги морально-етичної поведінки. Для розуміння та інтерпретації Корану необхідно було створити традицію тафеїра (схоластичне тлумачення тексту) і доповнити іншими віросповідними книгами: Суною та Шаріатом. Коран є цінною історико-культурною пам'яткою середньовічної епохи історії арабів.

Космогонія – розділ астрономії, що вивчає походження і розвиток небесних тіл.

Космологія – у натурфілософії філософське вчення про світ, його виникнення та будову.

Космополітизм – ідеологія, що проповідує відмову від національного суверенітету, національних традицій і культури, заперечує патріотизм; вчення, яке вважає кожну людину громадянином всесвіту.

Космос – Всесвіт, структурно організований і впорядкований світ як ціле.

Культ релігійний (від лат. сиltus — догляд, поклоніння) — система релігійних дій, предметів і символів, протягом певного часу етноконфесійно зорієнтовуваних, апробовуваних у релігійні практиці і при потребі змінюваних. Пов'язаний з релігійними уявленнями віруючих і спрямований на задоволення релігійних потреб, суб'єктів культової діяльності. У деяких конфесіях культ релігійний, завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може задовольняти й естетичні потреби віруючих.

Культура – (від лат. cultura – оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) сукупність матеріальних і духовних цінностей, основним змістом яких є вищі досягнення людини і суспільства та їх творче втілення в результатах діяльності.

- Л -

Ламаїзм – один з різновидів буддизму, що виник в VII-XIV ст. на основі махаяни та тантризму; розповсюджений в Тибеті, на чолі стоїть Далайлама.

Лікей – давньогрецька філософська школа, заснована Аристотелем в 335 р. до н.е.

Літургія (чи обідня) — найголовніше християнське богослужіння, що проводиться архієреєм або священиком. У православ’ї літургія має три частини: проскомідію; літургію оголошених; літургію вірних; у католицизмі — дві частини, змінено також порядок читання Святого Письма, склад молитов тощо. Обов’язковим елементом літургії є таїнство причастя (євхаристія). На думку богословів літургія сприяє духовному відродженню, єднає віруючих з Богом.

Логіка – наука про закони, форми, прийоми та засоби мислення, спрямовані на пізнання та досягнення істини; розумність, внутрішня закономірність, правильність, послідовність.

Логос – термін давньогрецької філософії, що вживався у значеннях «слово», «смисл», «порядок», «закон», «розум» і розумівся як об’єктивна закономірність.

Локаята – матеріалістична школа в давній та середньовічній індійській філософії, згідно з якою основу світу складають вогонь, вода, земля і повітря.

Людина – вищий ступінь космічно-органічного життя, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури.

Лютеранство – один з напрямів раннього протестантизму, фундатором якого був німецький теолог М.Лютер.

- М -

Магія (від грецьк. таgеіа — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів і т.п. шляхом чаклунського дійства. Сплав релігійної свідомості і дії, перевернутий практично-духовний спосіб оволодіння світом за допомогою заклинань, жертвопринесень, обрядів, табу, ритуальних піснеспівів тощо. В цьому відношенні магія — зародкова форма релігійного культу. Відповідно до змісту ранніх релігійних уявлень магія була фетишистською, тотемістичною, анімістичною та демоністичною; у комплексі «чуттєво-надчуттєвого» освоєння природи — контактною, в демоністичному комплексі — символічною; у функціональному відношенні — мисливською, лікувальною, любовною, лиходійною і т.п. Елементи первісної магії у трансформованому вигляді збереглися в усіх сучасних релігіях. У середні віки чаклунство було поширене у вигляді чорної (за допомогою пекельних сил) і білої (за допомогою небесних сил) магії.

Дата добавления: 2015-05-22