Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ четвертий сон, в якому багато біганини




 

Зненацька Емілеві здалося, ніби поїзд мчить по колу, як у дитячій іграшковій залізниці. Він глядів у вікно й щиро дивувався. Коло дедалі меншало, паровоз уже доганяв останній вагон. І робилося це вочевидь навмисне. Поїзд крутився, мов пес, що хоче вкусити себе за хвіст. А всередині того рухливого чорного кола стояли дерева, скляний вітряк і височенний дім на двісті поверхів.

Еміль захотів глянути, котра година, і поліз у кишеню по годинника. Він тяг його, тяг і нарешті витяг настінного годинника з маминої кімнати. Глянув на циферблат і прочитав: «Сто вісімдесят п'ять кілометрів на годину. Плювати на підлогу заборонено, це небезпечно для життя». Він знову подивився у вікно. Паровоз ось-ось наздожене останній вагон. Еміль страшенно злякався. Адже якщо паровоз наскочить на свій хвіст, то станеться залізнична аварія. Це було цілком очевидно.

Еміль не міг спокійно чекати цього. Він відчинив двері й побіг проходом. Може, машиніст заснув? Еміль біг уперед, зазираючи в інші купе. Там нікого не було. Поїзд ішов порожній. Еміль побачив тільки одного пасажира — чоловіка в шоколадному котелку. Чоловік відламав від крисів шматок і зразу ж проковтнув. Еміль постукав до нього в купе й показав рукою на паровоз. Але чоловік тільки зареготав, відламав ще один шматок шоколаду і став себе гладити по животі, видно, шоколад йому смакував.

Нарешті Еміль дістався до тендера, рвучко підтягся на руках і переліз до машиніста. Той сидів чомусь на сидінні від брички, вимахував батогом і смикав за віжки, начебто в поїзд були впряжені коні.

Так і було насправді. Три трійки коней тягли поїзд. Підкуті срібними роликами, котили по рейках і співали: «Мушу я, мушу я їхати в містечко».

Еміль схопив візника за плече і закричав:

— Зупиніть їх! Бо станеться біда!

І враз він побачив, що візник — то пан вахмістр Єшке. Вахмістр пильно глянув на Еміля і гаркнув:

— Хто були ті хлопці? Хто розмалював великого герцога Карла?

— Я, — сказав Еміль.

— А хто ще?

— Не скажу.

— Тоді ми поїдемо далі по колу.

І вахмістр Єшке так хльоснув своїх конячок, що вони аж дибки звелись, а тоді кинулися ще швидше доганяти останній вагон. А на тому вагоні сиділа, розмахуючи своїм черевиком, пані Якоб, украй перелякана, бо коні вже хапали її за пальці лівої ноги.

— Я дам вам двадцять марок, папо вахмістр, — гукнув Еміль.

— Не мели дурниць! — заволав Єшке і став шалено хльоскати коней.

Еміль більше не витримав і сплигнув із поїзда. Він полетів укосом, перевернувшись разів двадцять через голову, але зовсім не забився. Підвівшись, Еміль глянув, де ж той поїзд. А поїзд стояв, і всі дев'ятеро коней повернули голови до Еміля. Вахмістр Єшке навстоячки хльоскав коней батогом і волав:

— Но! Но! За ним!

Тоді всі дев'ятеро коней зіскочили з рейок і помчали на Еміля, а вагони підскакували за ними, як гумові м'ячі.

Не довго думаючи, Еміль щодуху дременув геть. Лугом, повз дерева, через ручай, прямісінько до хмарочоса. Подеколи він оглядався — поїзд без упину гуркотів за ним, потрощивши вже всі дерева. Тільки один величезний дуб що стояв, а на його верховітті сиділа огрядна пані Якоб, вітер гойдав її, а вона плакала, бо ніяк не могла взути свого черевика. Еміль помчав далі.

У двохсотповерховому будинку були великі чорні двері. Хлопець ускочив у них, пробіг увесь будинок і вискочив з другого боку. Поїзд мчав за ним. Емілеві хотілось примоститися десь у куточку й поспати, бо він був страшенно втомлений і весь тремтів. Але він не мав права спати! Поїзд гримотів уже в будинку.

Еміль побачив залізну драбину, що сягала аж до самого даху, і став лізти нею вгору. На щастя, він був непоганий гімнаст. Еміль ліз і рахував поверхи. На п'ятдесятому поверсі він зважився глянути вниз. Дерева стали зовсім маленькі, а скляний вітряк ледве можна було розгледіти. Та який жах! Поїзд теж їхав драбиною вгору. Еміль ліз далі, вище й вище, а поїзд гуркотів по драбині, наче то були рейки.

Сотий поверх, сто двадцятий поверх, сто сороковий поверх, сто шістдесятий поверх, сто вісімдесятий поверх, сто дев'яностий поверх, двохсотий поверх! Еміль стояв на даху і не знав, що робити далі. Вже було чути, як іржуть коні. Тоді хлопець відбіг на той бік даху, дістав із кишені носову хустинку й розгорнув її.

Коли змилені коні перелізли через край даху, а за ними виринув і весь поїзд, Еміль підняв над головою розгорненого носовичка і стрибнув у порожнечу. Ще було чути, як поїзд трощить усі димарі, а потім Еміль на мить утратив здатність щось чути і бачити.

І раптом — геп! — він упав на якусь галявину. Спершу хлопець стомлено лежав із заплющеними очима, мріючи тільки про одне — побачити якийсь гарний сон. Але, ще пойнятий тривогою, він глянув на великий будинок і побачив, що на його даху всі коні порозкривали парасольки. Вахмістр Єшке теж мав парасольку і підганяв нею коней. Вони присіли на задні ноги, рвонули вперед і стрибнули в порожнечу. Поїзд став повільно спускатися на галявину і з кожною хвилиною більшав.

Еміль знову схопився на ноги й побіг через галявину до скляного вітряка. Його стіни були прозорі, і хлопець побачив свою маму, що саме мила голову пані Августін. «От добре!» — подумав він і крізь задні двері вскочив до вітряка.

— Мамусю! — гукнув він. — Що мені робити?

— Що сталося, синку? — спитала мама, не кидаючи свого діла.

— Глянь-но крізь стіну.

Пані Тішбайн побачила, як коні й поїзд приземлилися на галявині и мчать просто до вітряка.

— Та це ж вахмістр Єшке! — вигукнула мама і здивовано похитала головою.

— Весь час він женеться за мною, наче скажений.

— Чого?

— Недавно я розфарбував великому герцогові Карлу Кривощокому, що стоїть на базарному майдані, носа й намалював вусиська на обличчі.

— А де б же ти мав їх намалювати? — спитала пані Августін і пирснула.

— Так воно-то так, папі Августін. Але найгірше не це. Він хотів дізнатися, хто з хлопців був зі мною. А я не можу йому сказати. Це ж буде зрада.

— Еміль каже правду, — зауважила мама, — але що нам робити?

— Увімкніть мотор, люба пані Тішбайн, — порадила пані Августін.

Емілева мама натисла на якийсь важіль, і всі чотири крила на вітряку закрутилися, а що вони були скляні, то проти сонця заблищали так, що аж очі різало. Коли до вітряка примчали коні з поїздом, вони схарапудилися, знялися дибки і стали як укопані. Вахмістр Єшке лаявся, аж було чути крізь скляні стіни. Проте коні не рушали з місця.

— От бачите, тепер ви можете спокійно домити мені голову, — сказала пані Августін. — 3 вашим хлопцем нічого не сталося.

Перукарка Тішбайн знов узялася до роботи. А Еміль сів на стілець, що теж був скляний, і весело засвистів. Потім він голосно засміявся і сказав:

— От гарно! Якби я відразу знав, що ти тут, я не дерся б цією клятою драбиною вгору.

— Сподіваюсь, ти не забруднив святкового костюмчика? — спитала мама. — А грошей не згубив?

Раптом щось різко штовхнуло Еміля, він упав із скляного стільця, аж навкруг загриміло.

І прокинувся.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 330; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.